Розвиток фінансів у 1950-1965 рр.

а) політика у сфері фінансів суб’єктів господарювання. У 50-ті роки характеризувалися активним розвитком усіх ланок фінансової системи СРСР, а особливо фінансів підприємств. Основними тенденціями в цей період були зміна структури капітальних вкладень, збільшення витрат на реконструкцію діючих підприємств, придбання машин і обладнання, зростання обсягів і питомої ваги видатків на внутрішньогосподарські потреби. Якщо у 1950 р. на потреби підприємств було направлено 1 млрд. руб. прибутку, то в 1960 р. – більше 6 млрд. руб. Річний обсяг прибутку зріс у 5 разів.

У 1955 р. були внесені зміни до системи стимулювання: фонд директора був замінений фондом підприємства, який мав формуватись за рахунок прибутку або економії від зниження собівартості планово-збиткових підприємств. Відрахування від планового прибутку залежали від галузі промисловості і були в межах від 1 до 6%, від надпланового прибутку – від 20 до 50%. Разом з тим, сукупний обсяг фонду підприємства не мав перевищувати 5% річного фонду зарплати. Він використовувався на матеріальне заохочення, соціально-культурні потреби робітників і на розвиток виробництва.

Важливі зміни здійснені в сфері сільського господарства: підвищені закупівельні ціни на всі види сільськогосподарської продукції, яку здавали державі; удосконалена система авансування колгоспників у рахунок оплати по трудоднях; введені нові тверді ставки сільськогосподарського податку з колгоспників, які мали стимулювати їх до розвитку підсобного господарства; збільшені обсяги бюджетних видатків на розвиток машинно-тракторних станцій, освоєння цілинних земель, збільшені обсяги ресурсів Державного банку для розширення кредитування сільськогосподарського виробництва.

Швидкими темпами розвивалось обов'язкове та добровільне майнове і особове страхування, а особливо активно – страхування сільськогосподарського майна, що пов’язане з підвищенням рівня страхового забезпечення і зниженням ставок страхових платежів. Зросли обсяги страхування населення. Так, за добровільним страхуванням життя у 1960 р. було укладено договорів у 7 разів більше, ніж у 1945 р. Була здійснена організаційна перебудова системи Держстраху СРСР. У 1958 р. місцеві органи Держстраху передані у підпорядкування міністерств фінансів союзних республік з формуванням відповідних управлінь. Органи Держстраху союзних республік стали розпоряджатися власними фондами і коштами, функціонувати на засадах госпрозрахунку.

Наприкінці шостої п’ятирічки (1956-1960 рр.) була проведена децентралізація в сфері економічної та фінансової політики. Управління промисловістю передано територіальним органам – раднаргоспам. Велика кількість союзних підприємств перейшла в республіканське підпорядкування, а республіканських – в місцеве.

Основними завданнями фінансової політики у сьомій п'ятирічці були: забезпечення ресурсами економічного і соціального розвитку; вплив фінансів на підвищення ефективності виробництва і прискорення науково-технічного прогресу; сприяння міжнародному співробітництву. Вона розпочалася у 1961 році із зміни масштабу цін. Грошові знаки, які були в обігу, замінили на нові за співвідношенням 10: 1. Золотий зміст карбованця становив 0, 987412 чистого золота та зріс у 4, 4 рази.

У сфері матеріального виробництва заходами з посилення ролі фінансів були:

– переоцінка з 1 січня 1960 р. вартості основних фондів державних і кооперативних підприємств;

– введення з 1 січня 1963 р. нових норм амортизаційних відрахувань, диференційованих по видах основних фондів, які враховували їхній моральний знос, інтенсивність їх використання і були збільшені в середньому на 15, 4%;

– затвердження в 1962 р. Основних положень про нормування оборотних коштів державних підприємств і організацій;

– створення в деяких галузях (хімічна, машинобудівна тощо) фондів освоєння нової техніки, кошти яких використовувались на науково-дослідні, конструкторські роботи по підготовці виробництва нової техніки до початку їх серійного випуску;

– створення з 1965 р. у галузях легкої та харчової промисловості фондів освоєння і заохочення випуску нових і покращених товарів народного споживання;

– підвищення граничного розміру відрахувань до фонду підприємства з 5% до 5, 5% фонду заробітної плати промислово-виробничого персоналу.

б) політика у сфері державних фінансів. Державний бюджет у роки шостої п’ятирічки відігравав значну роль у соціально-економічному розвитку. Питома вага надходжень від соціалістичного господарства до кінця 50-х років досягла 91%. Податок з обороту залишався основним джерелом формування доходної частини бюджету, хоча його частка дещо зменшилася (з 55, 8% у 1950 р. до 40, 7% у 1960 р.), що пов’язано із зниженням гуртових і роздрібних цін на промислові й продовольчі товари, підвищенням закупівельних і здавальних цін на сільськогосподарську продукцію.

У 1957 р. було змінено порядок оподаткування сільськогосподарських підприємств – замість чотирьох різних ставок було запроваджено єдину ставку оподаткування валового доходу колгоспів (14%). Водночас, для промислових підприємств було запроваджено децентралізований порядок відрахувань від прибутку в бюджет. Водночас, було посилено їх відповідальність за виконання планових завдань, скоротився перерозподіл прибутку міністерствами, зменшився розрив у строках формування нагромаджень та їх сплати в бюджет. Такі заходи призвели до збільшення питомої ваги надходження відрахувань з прибутку до бюджету з 9, 5% у 1950 р. до 24, 2% у 1960 р.

Роль державних позик у формуванні доходів бюджету поступово знижувалася – до кінця шостої п’ятирічки їхня питома вага знизилася до 1, 2% сукупного обсягу надходжень. З 1958 р. було припинено випуск державних позик, які розміщувались за підпискою серед населення.

Видатки бюджету направлялись на фінансування народного господарства і, зокрема, важкої промисловості та прогресивних галузей (хімії, електроенергетики, машинобудування, металургії). Основними формами надання бюджетних коштів були капітальні вкладення, поповнення оборотних коштів та покриття їх нестачі.

Наприкінці 50-х років було внесено зміни до бюджетного процесу. Відповідно до Закону про бюджетні права Союзу PCP і союзних республік, прийнятого у 1959 році уряди союзних республік отримали право самостійно вирішувати питання, пов’язані із здійсненням видатків, використанням додаткових коштів, оборотної касової готівки та резервних фондів.

У роки сьомої п’ятирічки державний бюджет залишався центральною ланкою фінансової системи. Його обсяг збільшився до 102, 3 млрд. руб. у 1965 році у порівнянні з 18 млрд. руб. у 1940 р. Однак, він в основному зберіг традиційний для радянської держави склад доходів і видатків.

Значні зміни відбувалися у сфері соціального забезпечення. У 1956 р. був прийнятий Закон про державні пенсії, яким було передбачено:

- розширення числа осіб, які мали право на державну пенсію;

- запровадження пенсійного забезпечення при неповному стажі;

- збільшення пенсії окремим категоріям пенсіонерів, впровадження мінімального та максимального розміру пенсій (відповідно 30 і 120 руб.)

Наприкінці сьомої п’ятирічки (у 1965 р.) почав діяти закон «Про пенсії і виплати членам колгоспів», який запроваджував такі ж принципи, які діяли в пенсійному забезпеченні робітників і службовців. Жінки-колгоспниці отримали право на допомогу по вагітності та пологах.

Незважаючи на позитивні моменти в розвитку народного господарства, на початку 60-х років почали проявлятись проблеми в економічному житті держави, понизились темпи росту ВВП і національного доходу, відчувалась нестача сільськогосподарської продукції. Наростали явища неузгодженості, порушення господарських зв'язків, сповільнився науково-технічний прогрес. Ефективність капіталовкладень і фондовіддача знижувалась, а капіталомісткість зростала. З'явилась тенденція до падіння рентабельності підприємств.

Таким чином, окремі реформи, проведені у роки шостої і сьомої п’ятирічок не принесли бажаних результатів. Так, березневий партійний пленум (1965 р.) обговорив питання про невідкладні заходи з подальшого розвитку сільського господарства СРСР і схвалив новий порядок заготівель сільськогосподарської продукції. Держава визначала тверді плани закупівлі сільськогосподарської продукції на декілька років, підвищила закупівельні ціни на зернові культури і худобу, встановила гарантовану оплату праці колгоспників, ввела систему заохочення за надпланове здавання зерна.