Розвиток грошово-кредитних відносин у Гетьманщині.

Дослідники багато уваги приділяють вивченню проблеми карбування власних монет за часів Богдана Хмельницького. Одні з них (М. Слабченко, І. Крип’якевич) визнали за факт емісію Б. Хмельницького. Інші (В. Шугаєвський, М. Петровський, М. Котляр, А. Бойко, Г. Козубовський) заперечили карбування власних монет в Україні у XVII столітті, так як їх досі не знайдено. Однак, відчуваючи велику потребу в коштах, гетьман міг здійснювати емісію неповноцінних монет.

Потреба у власних монетах зросла у зв’язку з кризовим станом фінансів навколишніх держав, а також з внутрішніми обставинами.

Грошова криза першої третини ХVII ст. у Речі Посполитої призвела до значного скорочення обсягів монетного карбування дрібних та середніх номіналів. Монетні двори Речі Посполитої карбували обмежену кількість монет найвищих номіналів-таляри, напівталяри, дукати за часів Владислава ІV (1632 – 1648 рр.). Грошова система Речі Посполитої зазнала ще більшої кризи за часів Яна Казимира (1649 – 1668 рр.). З кінця 50-х ХVII ст. здійснювалось карбування у великій кількості мідних солідів-боратинків. Якісніші монети вивозили за кордон, ховали в скарбах, переплавляли. В обігу переважали найдрібніші низькоякісні шведсько-прибалтійські соліди.

З початком визвольної боротьби в Україні зросла потреба в коштах, однак був втрачений такий канал надходження коштів, як королівське жалування. Воно не було значним, надходило нерегулярно, але певний період часу виступало у формі плати козацькому війську. При затримці виплати цього грошового забезпечення козаки влаштовували набіги на мусульманські землі. По приєднанні в 1654 р. до Московської держави грошове забезпечення повинно було надходити від російського уряду, але крім окремих випадків „дарувань”, до цього не дійшло.

Створення нових державних інститутів, проведення бойових дій вимагало все зростаючих коштів. Одним із можливих варіантів їх надходження могло би бути карбування власної монети. Однак це було неможливим в силу таких обставин, як: відсутність власних копалень дорогоцінних металів, нерегулярність надходжень іноземних монет, залежність від правителів Польщі, Росії та Туреччини, нерозвиненість власного виробництва. Досвід багатьох європейських держав у досліджуваний період свідчив про широко застосовувану емісію неповноцінних монет (шведсько-прибалтійських та польсько-литовських). У зв’язку з цим можна висунути гіпотезу про те, що і в Україні-Гетьманщині мала місце така емісія. У 1883 році у Чигирині було знайдено скарб із величезною кількістю фальшивих шведсько-прибалтійських і польсько-литовських монет. Є відомості про карбування польських монет (солідів, півторагрошовиків та шестигрошовиків) майстром Яном Гранковським на користь гетьмана Петра Дорошенка.

Із середини XVII століття на території Гетьманщини були поширені російські срібні та мідні монети. За Петра І була введена десяткова монетна система: рубль, гривеник, копійка. З 1769 року російський уряд почав випускати паперові гроші (асигнації). Протягом XVIII століття російські гроші витіснили з грошового обігу на українських землях польсько-литовську монету.

Із зростанням грошового обігу розвивались і кредитні відносини. Для Гетьманщини характерним був обопільний кредит у зовнішньоторгових операціях. Українські купці отримували його в Польщі, Німеччині, іноземні купці брали українські товари в кредит. Великі позики надавались купцям, козакам.

З ліквідацією в Україні гетьманського правління вона втратила свою фінансову автономію.