фінансів у 80-х роках.

У 1982 році була проведена реформа оптових цін та тарифів на продукцію промисловості. Загальна зміна цін внаслідок їх перегляду становила біля 70 млрд. руб., що вплинуло на уточнення фінансових показників. Відповідно до рішень уряду в 1982 р. завдання по прибутку на п'ять років встановлювались ще міністерству шляхів сполучення, міністерству морського флоту та міністерству цивільної авіації. Такий же порядок діяв у відношенні до будівельних та сільськогосподарських міністерств.

Починаючи з 1984 року, в п'яти промислових міністерствах був розпочатий економічний експеримент, пов'язаний із розширенням прав підприємств та посиленням їхньої відповідальності. При цьому запроваджувався дещо інший метод нормативного розподілу прибутку. Замість нормативів відрахувань від прибутку в розпорядження підприємства затверджували нормативи відрахувань від прибутку в бюджет. Новим було і те, що нормативи визначались не в п'ятирічному, а в річному плані, що дозволяло врахувати конкретні умови виробничої діяльності.

Друга особливість нового методу полягала в тому, що нормативні відрахування проводились у процентах не від балансового прибутку, а від розрахункового, тобто від прибутку за вирахуванням плати за фонди, процентів за кредит банку.

Одночасно був здійснений перехід до децентралізованого порядку розрахунку з бюджетом по платежах з прибутку. З 1984 року економічний експеримент проводився у п'яти промислових міністерствах. Міністерствах було надано право вводити для підвідомчих підприємств додаткову плату за фонди в розмірі до 3% їхньої вартості за рахунок відповідного зменшення прибутку, який залишався у розпорядженні підприємства. Крім основної ставки плати в розмірі 6%, підприємство зобов'язано було вносити за надпланові запаси додатковий платіж.

Економічний експеримент вніс певні зміни в порядок використання єдиного фонду розвитку науки і техніки. Частина коштів даного фонду передавалась у розпорядження підприємств. Фонди заохочення не встановлювались підприємствам в абсолютних розмірах, а розраховувались на основі базового року і додаткових відрахувань у залежності від динаміки фондоутворюючих показників.

У 1982 році проведені заходи з покращення використання матеріальних ресурсів, а саме: введена плата в бюджет за воду, яку використовували промислові підприємства, підвищена плата за деревину, збільшені ставки відрахувань на геологорозвідувальні роботи.

У 1982 році почалась реалізація Продовольчої програми, яка мала завершитись у 1990 році. Цією програмою передбачалось виділити в XI п'ятирічці для розвитку АПК 233 млрд. руб. капіталовкладень. Крім цього, проведені такі заходи: підвищені закупівельні ціни на с/г продукцію, виділені додаткові кошти з бюджету у формі дотацій на покриття різниці в цінах, а також для писання заборгованості по банківських кредитах. Планувалося надати колгоспам додаткові пільги по сплаті подоходного податку, встановити надбавки до зарплати окремим категоріям працівників сільського господарства, виділити бюджетні кошти на будівництво доріг, соціально-культурні заходи і страхові платежі у розмірі 3, 3 млрд. руб. щорічно.

У 1987 р. передбачалось проведення радикальної економічної реформи, яка включала комплекс заходів по удосконаленню планування і управління економікою, перебудові діяльності центральних, республіканських і місцевих органів.

Система платежів у бюджет включала платежі за ресурси і відрахування від прибутку (доходу) на нормативній основі. До складу платежів за ресурси ввійшли плата за фонди (була змінена методика її обчислення та норми), платежі за трудові й природні ресурси. Платежі за трудові ресурси сплачували підприємства у 1988-1990 рр., а платежі за природні ресурси у повному обсязі так і не були введені.

Здійснені у 80-х роках заходи щодо перебудови фінансового механізму вплинули на зміну структури доходів та видатків бюджетів в цілому, і місцевих бюджетів зокрема. Змінилося співвідношення між двома основними надходженнями – податком з обороту та платежами державних підприємств і організацій з прибутку. Так, у 1968 р. податок з обороту становив 20, 1% доходів місцевих бюджетів УРСР, а платежі з прибутку – 33, 8%; у 1989 р. відповідно 34, 5% і 22, 9%. У видатковій частині місцевих бюджетів найбільша питома вага припадала на видатки на народне господарство та соціально-культурні заходи.

Таблиця 15

Структура доходів та видатків місцевих бюджетів УРСР у 1980-1989 роках, %

У 1990 р. були прийняті Закони " Про бюджетну систему Української PCP" та " Про місцеві Ради народних депутатів Української PCP та місцеве самоврядування", в яких дається визначення видів бюджетів, їхніх доходів та видатків. У 1991 р. на місцеві бюджети припадало 46, 0% від доходів консолідованого бюджету УРСР та 31, 4% від видатків цього ж бюджету, що вказує на деяке посилення ролі місцевих бюджетів у бюджетній системі.

Однак урядові заходи не змогли зупинити економічної кризи, росту інфляції, що прискорилась з 1980 р. У державі відбувалося падіння темпів росту ВВП, поглиблювалась диспропорція між нагромадженням і споживанням, виробництвом засобів виробництва і предметів споживання. Для покриття всезростаючих суспільних витрат держава використовувала грошову емісію. При падінні темпів росту національного доходу відбувалось скорочення товарного покриття грошових коштів і відносне збільшення грошової маси. Інфляційний потенціал оцінювався у 1988 р. до 100 млрд. руб., на кінець 1990 р. - 350-400 млрд. руб. На Україну в кінці 1990 р. припадало 75-90 млрд. інфляційних грошей. Внутрішній державний борг, який у 1981-1985 рр. зріс на 37, 8 млрд. руб., у наступному п'ятиріччі збільшився не менш ніж на 400 млрд. руб., тобто в десятикратному розмірі порівняно з попереднім періодом. Зовнішній борг СРСР досяг 58 млрд. доларів.

Значно зросли обсяги суспільних фондів споживання. Збільшення фондів заробітної плати не було пов'язано з ростом виробництва продукції та покращенням її якості. У другій пол. 80-х рр.. зросли обсяги фондів економічного стимулювання підприємств: розвитку – в 10 разів, соціально-культурних заходів і житлового будівництва – в 3 рази, які також додавали свою частку до інфляційного потенціалу.

Кризові явища спостерігалися у будівництві: командно-адміністративна система продовжувала направляти кошти не на завершення вже розпочатого будівництва, а на початок нового. Так, у 1988 р. заморозили вже розпочаті будови вартістю 24 млрд. руб. і почали нові на 59 млрд. руб. У 1989 р. вартість незавершеного будівництва зросла ще на 39 млрд. руб., додавши до інфляційного потенціалу близько 9 млрд. руб. не перекритої товарною масою зарплати будівельникам. У промисловості продовжували надавати перевагу виробництву засобів виробництва. В другій половині 80-х років виник значний дефіцит товарів народного споживання: з 211 облікованих груп товарів можна було купити лише 23. По основних продовольчих товарах їх доступність знизилась з 90% у 1983 р. до 22% у 1989 р. і 11% - на середину 1990 р. Зростання попиту супроводжувалось спадом випуску товарів народного споживання. Розширення імпорту споживчих товарів у 80-х роках стало неможливим у зв'язку зі зменшенням валютних запасів, викликаних падінням світових цін на нафту – головну статтю валютних надходжень від експорту.

Ріст зовнішньої заборгованості Союзу PCP був посилений рядом непродуманих рішень, наприклад, про надання дозволу укладати зовнішньоторговельні угоди 15 тисячам підприємств самостійно, але без гарантій уряду. Постанова про сплату 40% валютної виручки в бюджет для оплати зовнішньої заборгованості привела до переміщення капіталу за кордон.

До скорочення доходів бюджету призвела так звана антиалкогольна кампанія. Ситуацію погіршили такі негативні моменти, як значні втрати матеріальних та фінансових ресурсів в народному господарстві, зростання наднормативних товарно-матеріальних цінностей на підприємствах, випуск товарів низької якості, збільшення кількості планово-збиткових підприємств, зростання державних видатків на управлінський апарат, оборону та здійснення зовнішньополітичної діяльності.

Проголошена радикальна економічна реформа по запровадженню повного госпрозрахунку підприємств, перебудові централізованого керівництва економікою залишилася декларацією і носила обмежений, поверхневий характер. Вона не ставила своїм завданням змінити підвалини економіки – виробничі відносини і, в першу чергу, відносини власності.

У квітні 1991 р. уряд СРСР здійснив підвищення цін, яке послужило сильним поштовхом до росту інфляції. Доповненням послужила чергова грошова емісія. За 1991 р. було випущено в обіг готівки на 32% більше, ніж за 30 попередніх років.

В Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, з 1991 р. відбулося стрімке зростання інфляції. Найбільших темпів вона набула в 1992 р. і становила 1445%, у 1993 р. - 6288%, у 1994 - 850%. У наступні роки інфляція зменшилась.

У першій половині 90-х років в незалежній Україні спостерігалися й інші явища фінансової кризи. Вони проявлялись у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991 р. він становив 12% від загальної суми видатків державного бюджету, то в 1993 р. - 27, 4%, в 1994 р. - 24, 0%, в 1995 р. - 23, 2%. Значний вплив на його існування мали спад виробництва, наявність " тіньової" економіки, непродуктивні державні витрати.

Мало місце зростання внутрішнього і зовнішнього державного боргу. На 1 січня 1995 р. зовнішній борг становив 4, 83 млрд. доларів США. У 1999 р. внутрішній борг був на рівні 13, 5 млрд. грн., а зовнішній - 11, 5 млрд. дол. Відбулося різке зниження життєвого рівня населення, його соціальне розшарування та зубожіння. Влітку 1994 р. життєвий рівень населення знизився у 10-разів порівняно з до кризовим періодом.