Тема2. Репортаж – головна жанрово-видова форма в інформаційному мовленні.

Подієвий репортаж. Репортажність – природна властивість телебачення. Відповідно репортаж – найпоширеніший, діючий, ведучий жанр тележурналістики. Термін «репортаж» походить від фр. reportage й англ. report, що означає «повідомляти». Таким чином, репортаж – жанр журналістики, що оперативно повідомляє про яку-небудь подію, спостерігачем або учасником якої є тележурналіст. У репортажі на перший план виходить особистісне сприйняття події, явища, відбір фактів автором, що не суперечить об'єктивності цього інформаційного жанру. По суті, вся історія журналістики - історія становлення й удосконалювання репортажу, з його максимальною наближеністю до життя, здатного представляти явища дійсності в їхньому природному розвитку.

Репортаж є тим жанром, що сьогодні становить естетичну унікальність телебачення. Не випадково репортаж називають королем жанрів, живою історією події. Жанровий елемент, що є стрижнем репортажу – відбиття події в тому виді, у якому воно відбувалося насправді. У той же час, як і будь-якому іншому ТБ жанру, репортажу властиво специфічне відтворення часу й простору. Час у репортажі дискретний, тобто переривчастий. Він умовний, тому що не відповідає по тривалості реальному часу описуваної події, але завжди рухається тільки в одну сторону – від початку опису події до його завершення. Подієвий репортаж є фабульним жанром. Основу оповідання тут становить послідовний опис події. У сполученні з наочністю, тобто відтворенням деталей і подробиць, така послідовність опису створює ефект присутності репортера на місці події. І що дуже важливо: ефект присутності - не імітаційний прийом, а реальний доказ того, що журналіст описує події, які він реально спостерігав. Говорячи про репортаж і про його жанрові особливості, не можна обійти стороною одне питання, про яке не перестають і сьогодні сперечатися теоретики журналістики, а саме - наскільки важлива присутність журналіста на місці подій, і чи можна підготувати репортаж із чужих слів?

Із цього приводу існують дві діаметрально протилежні точки зору. Перша - це погляд на репортаж, як на матеріал, підготовлений безпосереднім учасником або спостерігачем події. Інакше кажучи, репортаж із цього погляду - жанр, що дає наочне подання про подію через безпосереднє сприйняття автора - очевидця або учасника події.

Звідси випливають структуруючі елементи репортажу:

-послідовне відтворення події, динамізм оповідання, пов'язаний з довжиною дії в часі й просторі;

-наочність, створення образної картини дії, що відбувається шляхом зображення деталей, приведення подробиць ситуації, учинків і реплік діючих осіб;

-гранична документальність, репортаж не терпить ні реконструкції, ні ретроспекції, ні творчого вимислу;

-відповідаючи на запитання, яким образом відбувалася подія, журналіст виступає в ролі дослідника;

-емоційно пофарбований стиль оповідання, що надає розповіді додаткову переконливість;

-активна роль особистості самого репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очами оповідача, але й залучити уяву аудиторії до самостійної роботи.

Таким чином, репортаж неможливий без наявності двох компонентів: події й репортера, що перебуває й повідомляє з місця події.

Однак на практиці репортажем не завжди називають матеріал, що дійсно підготовлений відповідно до канонів цього жанру. Репортажем називають і новину вчорашнього дня, і матеріал, підготовлений журналістом, що не перебував на місці події, і матеріал про якийсь факт, що сам по собі не є подією й т.д.

Можна погодитися з тим, що тематика, спосіб викладу матеріалу, візуальне рішення репортажу можуть бути різними, але що стосується жанрової характеристики, то репортаж повинен мати, насамперед, інформаційний привід, а за основу репортажу береться факт; репортаж повинен бути оперативним.

При створенні репортажу телекамери спостерігають саме життя; репортер дивиться на подію очами телеглядача (точніше, телеглядачі бачать події очами оператора й репортера). А оскільки описова функція здійснюється камерами, репортерові залишаються закадрові пояснення, розповідь про неочевидні обставини, що відбуваються.

Тому немає ніякого протиріччя в тім, що, з одного боку, телерепортаж відбиває життя у формах самого життя, тобто максимально наближений до реальної дійсності, об'єктивний по суті, а з іншого боку, сутнісною властивістю жанру стає те, що суб'єктивне сприйняття події репортером виходить на перший план, журналіст у більшості випадків виступає свідком, а іноді й учасником відбиваної дії.

По засобу трансляції розрізняють прямий репортаж і фіксований.

Прямий репортаж транслюється в ефір у момент здійснення дії й здійснюється за допомогою пересувної телевізійної станції (ПТС). Неможливість показати подію в момент її здійснення або в її реальному тимчасовому обсязі вимагає її фіксації.

У подієвому репортажі мова йде про показ реальної події, що протікає незалежно від репортера, завдання якого - по можливості точно й досить докладно проінформувати про це.

Некоментований репортаж (або трансляція) використовується в прямому ефірі при показі найважливіших суспільно-політичних, спортивних або культурних подій, де інтерес для глядачів представляє все що відбувається, без яких би те не було виключень.

У коментованому репортажі активно діючою фігурою поряд з оператором стає репортер. І хоча, як правило, протягом всієї передачі він залишається за кадром, для глядача саме репортер як очевидець події найбільш обізнаний у тім, що відбувається по ту сторону екрана. Репортер - це «гід» телеглядача, своїм живим словом, всебічним знанням матеріалу, емоційним відношенням до події він допомагає зрозуміти суть екранної дії.

У подієвому репортажі визначальною є сама подія, послідовність її розвитку. Слово репортера не організує, не веде дію, воно йде за нею. Підготовка до репортажу зводиться до збору попередніх відомостей про майбутню подію, до написання «заготівель», де були б й яскравий, що запам'ятовується образ, і дотепна фраза. Подія недоторканна. На неї можна дивитися, вдивлятися, але змінити, адресуючи її глядачеві, не можна. Підкоряючись лише своїй логіці, у реальному часі й просторі, вона тече перед об'єктивами й мікрофонами телевізійної техніки. Оператор камерою, режисер, що веде монтаж, виділяють якісь деталі, забирають «зайве» - для того, щоб глядач побачив своєрідну видовищно-звукову інтерпретацію події.

Репортер на місці події повинен вирішити: чи дійсно інтерв'ю необхідно, чи може співрозмовник доповнити повідомлюване? Тут може знадобитися розповідь очевидця, щось суб'єктивне: такі інтерв'ю нерідко доповнюють один одного. Такі висловлення необхідні, якщо репортаж ведеться слідами події, а сам репортер його не бачив. Про суть наукового відкриття також доречніше повідати вченому, а не репортерові, що лише допомагає зробити сюжет цікавим, але ручатися за вірогідність наукових даних йому не треба. Репортер не можна брати на себе роль носія істини. Глядач бачить у репортері подібну до себе людину, що має своє судження, але це зовсім не означає, що в репортера є ліцензія на коментар і випинання свого «я». Прояви цього «я» безперечно можливі лише у розумінні загальнолюдських цінностей: співчуття родичам потерпілих у катастрофі, дитятам-сиротам і т.п.

Є два принципово різних способи створення сценарію репортажу. Спосіб перший: спочатку пишеться текст (іноді навіть до зйомок, до події, якщо її зміст відомий заздалегідь), і він служить керівництвом для зйомок відповідних кадрів, а потім репортер начитує текст перед початком монтажу зображення; монтаж здійснюється чітко під фрази журналіста. Спосіб другий: спочатку робиться монтаж зображення, виходячи з логіки самої «картинки», під приблизний план репортера, а потім пишеться й наговорюється текст. Перший спосіб дозволяє працювати швидше, тому він частіше використається в телехроніці. Другий - ближче до кінематографа з його традиційною перевагою зору перед слухом. У випадках не занадто оперативних репортажів можна діяти так й у телехроніці. Що робити спочатку - писати текст або відбирати кадри - залежить від літературних здатностей репортера. Але щораз треба прагнути до того, щоб левина доля інформації втримувалася в зображенні. Отут буде у пригоді одне класичне правило: «передавати в розповіді лише те, що не може бути показане».

Перші кадри сюжету, що вводять глядача в курс подій, - це, як правило, загальний план. Далі кадри телехроніки монтуються в тій послідовності, у якій розвивалася подія. Треба лише простежити, щоб були по можливості зафіксовані фази розвитку (експозиція, «затягування вузла», розв'язка). У більш складних формах можливий монтаж, що не відповідає хронології, однак у хроніці ці вишуки можуть лише нашкодити, заплутати глядача. Одна з операторських турбот - так називані «перебивання», тобто допоміжні кадри, необхідні для монтажу основної дії. Репортер може підказати що-небудь по ходу зйомок, щоб «перебивання» несли інформаційне навантаження, - через деталь можна одержати образне враження про всю подію.

Але іноді репортер отримує завдання зняти не конкретну подію, але репортаж на ту чи іншу тему, коли редакція не обмежує журналіста ні місцем, ні персонажами, ні проблематикою майбутнього репортажу. У будь-якому разі подію, яка підходить заданій темі, репортер обирає сам. Такий репортаж називається тематичним. Це може бути репортаж з міських вулиць про стан дорожнього руху або будівництва нових житлових будинків, репортаж з майстерні художника, з балетного класу, з міської галереї тощо. Подією в цих випадках можна вважати сам приїзд телегрупи на об'єкт, сам факт показу буденного життя широкому глядачеві.

Такий репортаж вимагає ґрунтовної сценарної підготовки, визначення ключових моментів дії й послідовності показу. Слово репортера тут веде за собою режисуру (у випадку прямого ефіру); репортер стає учасником дії. Він є одночасно допитливим екскурсантом (на об'єкті) і почасти екскурсоводом (для глядачів), не підмінюючи, однак, тих, хто працює тут постійно й може дати більш глибокі й цікаві відомості. Роль репортера - «одягнути» всю інформацію в популярну, захоплюючу форму. Репортаж не повинен бути шаблонним. Гарного репортера відрізняє нестандартний погляд на те, що відбувається, уміння помітити у ньому цікаві для всіх подробиці.

Нарешті, тележурналіст може сам змоделювати подію. Цей метод одержав назву «спровокована ситуація». Точніше було б говорити про ситуацію, «спроектовану» журналістом, адже провокація - виклик до дій, які можуть спричинити важкі наслідки для того, кого провокують, а в репортажі подібне неприпустимо. Передбачається лише природна реакція людей на ті або інші пропоновані обставини.

Часто метод сполучається з використанням схованої камери. Один раз телевізійні камери було таємно встановлено неподалік від будівельного майданчика. Репортер попередив глядачів, що зараз на їхніх очах відбудеться групове розкрадання державного майна. У цей час у штабелів із цеглою зупиняється вантажівка, і робітники в комбінезонах (насправді це друзі репортера) починають вантажити будматеріали у кузов машини. Через якийсь час хтось із будівельників вирішує все-таки поцікавитися, що ж відбувається. Коротка відповідь: «Начальство веліло» його цілком задовольняє. Після цього машина їде, а репортер може вийти зі свого прикриття й повести безсторонню розмову про збереження державного добра. Це репортаж постановочний.

На жаль, телевізійна практика знає й інші постановочні репортажі, коли репортер, що не встиг зафіксувати реальну подію, намагається її відновити. Але робити цього не треба.

Оскільки подієвий репортаж виконує інформаційну функцію, а тематичний (проблемний) - найчастіше культурно-освітню й соціально-педагогічну, досліджуючи життя у різних його проявах, жанр репортажу є перехідним і може вирішувати завдання, властиві аналітичній публіцистиці.

Також існують спеціальні репортажі - це більш тривалі за хронометражем, матеріали, тема яких, зазвичай, виходить за рамки інформаційної картини дня. Якщо користуватися прийнятою класифікацією, з якою ми познайомилися вище, це тематичні репортажі. Частіш за все - це репортажі-розслідування.

Також слід згадати про спортивні репортажі. Репортаж зі спортивного змагання - передовий жанр спортивної журналістики, сутність якого - опис безпосередньо того, що відбувається на місці події. Свою розповідь про те, що відбувається, спортивний репортер повинен вміти доповнити іншою маючою відношення до справи інформацією. Якщо говорити, наприклад, про велоспорт, то слухачам мало знати хто зараз у відриві, а хто у відвалі; їм можна повідомити у якій місцевості пролягають змагання, про складність траси, про те, хто зараз яке місце займає у генеральній або гірській кваліфікації, про те як готувалися вболівальники до цього змагання тощо.

Під час репортажу спортивний коментатор не має права демонструвати власні симпатії та антипатії. Навіть якщо доводиться розповідати про міжнародні змагання, коли практично вся аудиторія вболіває за свою національну збірну, треба зберігати об'єктивність в оцінці виступу, хоча це й дуже важко.

У спортивному репортажі іноді атмосфера змагань говорить не менше, ніж найкваліфікований коментар. Коли гул трибун буває виразніше слів, коментатор повинен зробити паузу.

Проблема мови та стиля, мабуть, ніде не стоїть так гостро, як у спортивному репортажі. Для спортивного коментатора не підходить занадто емоційна мова вболівальників. У той же час небезпечно зловживання специфічним спортивним жаргоном.

Досвідчений режисер, який здійснює пряму трансляцію матчу, постійно варіює опис: то деталь, то загальний план ігрового майданчика, то учасники матчу на середніх.