Б) Спроби економічних реформ. Із 1957 р. почали здійснюватися реформи в економіці СРСР.

в здійснено реформу освіти в СРСР 1958 р., що супроводжувалося збільшенням капіталовкладень у цю сферу та зростанням оплати праці вчителів;

• пенсійний вік знижено для жінок до 55 років, для чоловіків до 60 років;

• робітники дістали право звільнятися з роботи за власним бажанням, повідомивши про своє рішення адміністрацію за 2 тижні;

• з 1964 р. колгоспники отримали право на щорічну відпустку та пенсійне забезпечення;

• збільшено тривалість щорічної відпустки та відпустки для жінок із догляду за дитиною та ін.

Наслідки реформ.

Безтямні хрущовські " надпрограми" зазнали краху, призвівши до порушення структури посівів зернових, скорочення поголів'я у тваринництві, порушення екологічного балансу в ряді регіонів країни; з 1962 р. СРСР розпочав масові закупівлі зерна та інших видів сільськогосподарської продукції за кордоном. Найліпші наслідки мали реформи у соціальній сфері, що привели до реального підвищення життєвого рівня трудящих.

В) Зміни у зовнішній політиці.

У роки " відлиги" в міжнародних відносинах проявилися складні, суперечливі тенденції.

З одного боку, поглиблювався розкол світу на два ворожі табори, тривала " холодна війна" — посилювалося протистояння НАТО і Варшавського договору, з іншого — почали виявлятися перші ознаки відмови від непримиренної ворожнечі між Заходом і Сходом.

У 1955 р. СРСР установив дипломатичні відносини з ФРН, підписав державний договір з Австрією. Здійснювалися заходи щодо поліпшення відносин із Норвегією, Швецією, Данією.

У 1958 р. було укладено угоду зі США про співпрацю в царині культури, економіки, проведено обмін делегаціями вчених, діячів культури.

У 1959 р. відбувся візит М.Хрущова до США, який загалом мав позитивні результати.

Активністю вирізнялася зовнішня політика СРСР на Сході. У 1956 р. було підписано декларацію з Японією, що передбачала припинення стану війни та відновлення дипломатичних відносин. Значно поліпшилися відносини СРСР з Індією, Єгиптом» Індонезією, Бірмою, Туреччиною, Іраном. СРСР надавав цим країнам довгострокові кредити, брав участь у спорудженні промислових об'єктів, подавав іншу допомогу.

Рішення XX з'їзду КПРС відіграли негативну роль у відносинах із Китаєм. Китайське керівництво вороже поставилося до викриття культу особи Сталіна. Незабаром ідеологічні розбіжності було перенесено на міждержавні відносини.

3. РОКИ " ЗАСТОЮ" (1964—1985 рр.)

А) Усунення від влади М. Хрущова.

Погіршилося продовольче постачання. У 1962 р. сталося значне підвищення цін на продовольчі товари — на 25—40%. Це викликало невдоволення широких верств населення.

Восени 1963 р., у країні виник дефіцит хліба, що призвело до паніки серед населення. Вихід із ситуації було знайдено: термінова закупівля зерна за кордоном і використання стратегічних запасів, впровадження талонів на хліб (уперше після скасування продовольчих карток 1947 р.). Авторитет Хрущова у суспільстві різко падав.

Скориставшись відсутністю Хрущова у Москві (він разом із Мікояном відпочивав у Піцунді), опозиція підготувала засідання президії та пленуму ЦК. Потім М. Хрущова викликали у Москву нібито для розв'язання невідкладних питань розвитку сільського господарства.

14 жовтня 1964 р. на пленумі ЦК КПРС зі звинувачувальною доповіддю проти нього виступив М. Суслов. Звинуваченого у волюнтаризмі, суб'єктивізмі, порушенні норм колегіальності керівництва партією та країною, післясталінського реформатора було усунено з усіх посад і відправлено на пенсію, а його ім'я на двадцять років викреслено з історії СРСР.

Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів — О; Косигін. Головою президії Верховної Ради СРСР (із липня 1964 р.). став А. Мікоян.

Б) Л.І.Брежнєв.

Він значно зміцнив свої позиції, поставивши на чолі КДБ Ю.Андропова (1967 р.). Того ж року міністром оборони призначили А.Гречка. Це були люди Брежнєва.

Важливою ознакою політичного життя 70-х рр. було формування культу особи Л.Брежнєва, що мав на останньому етапі його життя досить гротескний характер завдяки безмірному зве­личуванню особи генерального секретаря.

Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород (Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей) увінчалася 4 зірками Героя Радянського Союзу, званням Героя Соціалістичної Праці, нагородженням орденом " Перемоги".

Піднесенню його авторитету не сприяла й трилогія мемуарів " Мала земля", " Відродження", " Цілина". Члени родини Брежнєва були замішані у кримінальних справах. Авторитет Лідера партії й країни катастрофічно впав.

" Брежнєвщина" стала символом аморальності, безконтрольності та зогнилого тоталітарного режиму, який наближався до розпаду.

В) " Косигінська" реформа та її результати. У 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу економічних реформ. Пріоритет у розробленні та проведенні їх належав голові Ради Міністрів СРСР О.Косигіну.

Сутність економічної реформи полягала:

- у скороченні планових показників, що їх доводили до підприємства;

- у створенні на підприємствах фондів матеріального стимулювання;

- у перерозподілі частки національного прибутку на користь аграрного сектора;

- у заходах щодо розвитку соціальної інфраструктури села та ін.

Перші кроки реформи принесли позитивні результати:

- пожвавилося сільськогосподарське виробництво,

- покращилося постачання населення міст продовольством,

- зросла продуктивність праці; - основні показники 8-ї п'ятирічки було виконано.

Г) Суспільно-політичне життя.

7 травня 1976 р. Брежнєв став маршалом Радянського Союзу і оголосив про тотожність інтересів партії та армії.

У 1977 р. було прийнято нову радянську конституцію — конституцію розвиненого соціалізму, що, як і більшість законодавчих актів, мала декларативний характер, не підкріплений гарантіями та правовим механізмом їх реалізації.

Д) Дисидентський рух. У 60—70-х " рр. виникла нова форма протесту — дисидентство, яке за своєю природою було духовним, інтелектуальним і моральним опором закостенілості радянської системи суспільства.

Найактивнішими учасниками дисидентського руху були творча інтелігенція, духовенство та віруючі, представники різних національностей.

Дисидентство як соціальний рух мав помірковане та радикальне крила. Вчені вирізняють такі етапи дисидентського руху:

- перший – 1961 – 1968 рр.

Формою руху було написання листів лідеру країни з підписами найбільш відомих діячів науки, культури (" підписанти"). За різними даними, до їх гурту належало 700 осіб.