Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Людина і держава в цивілізованому суспільстві






В цивілізованому суспільстві відносини людини і держави будуються на встановленні такого балансу, при якому:

- особа мала б можливість безперешкодно розвивати здібності, задовольняти права, свободи і законні інтереси;

- держава в особі державної влади одержувала б визнання і підтримку своєї діяльності з боку особи, що виконує свої обов'язки і несе відповідальність за їх невиконання.

Численні теорії і погляди, що існували в історії політико-правової думки, котрі стосуються співвідношення «держава - людина», можна звести до двох підходів:

1) індивідуалістичний, особистісний, гуманістичний (природно-правовий підхід). Цей підхід заснований на розумінні людини як мети, а державної влади - як засобу для досягнення мети. Його зміст: права належать людині від природи. Вона володіє ними незалежно від держави. Ці права невід'ємні. Завдання держави і суспільства полягає в тому, щоб дотримуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їх реалізації. Конкретний зміст і обсяг прав
змінюються і розширюються з розвитком суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними;

2) державницький, етатистський (юридико-позитивістський). Цей підхід заснований на розумінні держави як мети, а особи - як засобу для досягнення мети. Його зміст такий: свої права людина одержує від суспільства і держави, природа цих прав патерналістська; держава - джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; право і закон не мають істотних розходжень; права особи змінюються залежно від державної доцільності і можливості.

Перший підхід характерний для демократичних держав, другий - для недемократичних, тоталітарних. В СРСР (до середини 80-х рр. XX ст.) переважав етатистський підхід до прав людини; для демократичного камуфляжу в законодавство (Конституцію) були введені розділи про права, свободи й обов'язки особи. Тільки в наші дні відбувається знаходження справжнього демократичного уявлення про права людини. У відносинах «людина - держава» пріоритет належить людині, а держава і її структури (галузі державної влади - законодавство, управління і правосуддя) покликані підкорити свою діяльність охороні і захисту прав людини. У ст. З Конституції України записано: «Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Відносини людини і держави повинні будуватися на основі їх пов'язаності взаємними правами, обов'язками і відповідальністю. Як громадянин відповідальний перед державою, так і держава відповідальна перед громадянином.

Держава: гарантує кожній особі інформацію про її права і свободи; бере на себе обов'язок гарантувати права своїх громадян і забезпечує їх реальне здійснення; надає громадянину свободу виявити себе у всіх галузях соціально-політичного життя, за винятком сфер, прямо оговорених у законі; не вправі обмежувати права і свободи громадянина, крім випадків, прямо передбачених законом; не вправі притягати до відповідальності громадян за відмовлення давати показання або пояснення стосовно себе, членів сімї чи близьких родичів, коло яких визначено законом; не вправі двічі притягати громадянина до юридичної відповідальності одного виду за те ж саме правопорушення; гарантує захист судом прав і свобод людини і громадянина та ін.

Громадянин держави, у свою чергу, не тільки реалізує права, але й має обов'язки перед державою і своїми співгромадянами, несе відповідальність за їх невиконання: користується наданими правами у певних межах, встановлених законом; кожній із свобод відповідає обов'язок (дотримуватися Конституції і чинних законів, платити законно встановлені податки, оберігати природу і навколишнє середовище та ін.); користування свободою передбачає утримання інших осіб від дій, що цьому перешкоджають. З метою захисту інтересів інших громадян і суспільства деякі дії обмежуються законом; несе відповідальність незалежно від посади і суспільного становищаза порушення Конституції і законів та ін.

У слов'янських мовах словом (терміном) «право» позначаються поняття, які відображають різні соціальні явища. Явище, що виникає та існує незалежно від держави, має загальносоціальну природу, є загальносоціальним феноменом. Інше явище, котре має ту ж назву, - це наслідок виключно державної діяльності, втілення її волевиявлення. Зважаючи на це, необхідно розрізняти відповідно право загальносоціальне і, спеціально-соціальне «юридичне».

Загальносоціальне право - це певні можливості учасників суспільного життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства і мають бути загальними та рівними для всіх одно­йменних суб'єктів.

Залежно від виду носіїв цих можливостей розрізняють права людини; права сім'ї, нації (народу), інших соціальних класів, прошарків, груп, громадських об'єднань, трудових колективів тощо); права людства.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.