В Україні була небачена економічна та соціально-політична руїна.

ЗУНР

Розпад Австро-Угорської імперії активізував національно-визвольний рух на західноукраїнських землях.

Особливості становища західноукраїнських земель:

1. На Східну Галичину претендували як Польща, так і українці, які намагалися збудувати тут свою державу.

2. Головними питаннями були державотворення і національні, що вирішувалися в боротьбі з іншими державами, а не соціально-економічні, як на Сході України.

3. У Західній Україні не було такого безладдя й хаосу, як на Сході, бо збережено конституційні традиції й організованість колишньої Австро-Угорщини.

У червні 1918 р. депутат від Галичини Кость Левицький заявив у австрійському парламенті, що «українці домагаються...повної національно-територіальної автономії...» Питання про західноукраїнські землі було одним із головних на переговорах у Бресті. Переговори завершилися зобов’язанням Австро-Угорщини та Німеччини передати більшу частину Холмщини й Підляшшя УНР, а іншим західноукраїнським землям надати автономію.

16 жовтня 1918 р. австрійський імператор видав маніфест про перебудову держави на федеративних засадах.

І8-19 жовтня 1918 р. у Львові утворено Українську національну раду для керівництва національно-визвольним рухом. До неї увійшли українські депутати з Галичини й Буковини, обрані до австрійського парламенту, церковні ієрархи, депутати крайових сеймів та по три представники від кожної української політичної партії. (150 осіб). Рада ухвалила постанову про утворення на українських етнічних землях Української держави, до якої повинні ввійти Східна Галичина, Лемківщина, Північно-Західна Буковина і Закарпаття.

До Львова було перебазовано легіон Українських січових стрільців для створення основи своїх збройних сил.

Становлення західноукраїнської республіки відбувалось одночасно з відродженням Польщі, що претендувала не тільки на свої етнічні землі. Виник конфлікт Української національної ради з поляками, які теж претендували на територію Західної України, зокрема на Східну Галичину. Тому Українська Національна Рада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї влади у Галичині й Буковині. Проте, австрійський намісник у краї відмовив українцям. Більше того, 28 жовтня 1918 р. у Кракові створено польську ліквідаційну комісію, яка мала прийняти владу у всій Галичині від Австро-Угорщини й оформити її перехід до Польщі.

У ніч на 1 листопада 1918 р. частини Легіону Українських січових стрільців на чолі із сотником Д. Вітовським захопили у Львові всі урядові установи і стратегічні пункти. Австрійський намісник, перелякавшись, передав усі владні адміністративні повноваження заступнику, а той – Українській Національній Раді. Того самого дня Українська національна рада перебрала до своїх рук владу в Станіславі, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Коломиї, Снятині, Перемишлі та інших центрах Східної Галичини.

13 листопада 1918 p. Українська Національна Рада проголосила Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Територія республіки становила 70 тис. кв. км з населенням 6 млн. осіб. Було затверджено герб держави – золотий лев на синьому тлі і блакитно-жовтий прапор. Президентом ЗУНР став голова Національної ради Євген Петрушевич.

Вищим законодавчим органом ЗУНР була Українська Національна Рада. Вона утворила Державний секретаріат — виконавчий орган влади республіки. Його очолив лідер впливової Національно-демократичної партії К. Левицький.

Більшість депутатів Української Національної Ради не поділяла ідей соціалізму. Вони стояли на національно-ліберальних позиціях і надавали перевагу розбудові держави шляхом реформ, а не революційної боротьби. На відміну від лідерів УНР, політичні діячі ЗУНР не захоплювалися популізмом і декларативними заявами, а діяли професійно, спираючись на закони, не оминали соціальних і економічних проблем.

У ЗУНР за короткий час було створено досить ефективну систему управління, чого не сталося на Сході України. Центральні органи ЗУНР мали міцний зв’язок із розгалуженою, добре організованою системою місцевого управління, ш; о мала у народу повагу й авторитет. Водночас українську владу певна частина мешканців краю сприймала стримано, а дехто й негативно. Зокрема, більшість польського населення поставилася до ЗУНР ворожо, оскільки підтримувала ідею створення Великої Польщі, у межах якої мали бути і західноукраїнські землі. Євреї намагалися не втручатися в польсько-український конфлікт, дотримуючись нейтралітету в боротьбі за українську державність. Але після єврейських погромів, учинених польськими солдатами, стали схилятися до співпраці з українською владою, що надала національним меншинам третину депутатських місць у своєму парламенті.

Внутрішня політика ЗУНР:

• створювалися органи законодавчої та виконавчої влади в центрі й на місцях проведенням демократичних виборів;

• уряд монополізував продаж основних продуктів, а також сірників, цигарок, спирту;

• прийнято закон про запровадження 8-годинного робочого дня;

• заборонено вивезення нафти;

• 4 квітня 1919 р. ввів свою валюту – гривні й карбованці;

• затверджено українську мову державною і введено обов’язковість вживання її в державних установах та громадських організаціях;

• національним меншинам гарантувалося 30% місць у майбутньому парламенті;

• реформа освіти: публічні школи оголошувалися державними, а вчителі державними службовцями, основною в державних школах мовою викладання стала українська, вивченню якої приділялася особлива увага, національні меншини мали право на школи рідною мовою, дозволялися й приватні школи,

· вирішення земельного питання: у квітні 1919 р. прийнято Земельний закон, намічалося ліквідувати поміщицьке землеволодіння, але наділення землею здійснити після війни, самовільне захоплення землі каралося в кримінальному порядку (намічалися ув’язнення, штрафи, втрати права на володіння землею).

· створення армії. Завдання з її створення було покладено на Державний секретаріат військових справ. Основою Української Галицької армії (УГА) стали загони, що брали участь у львівському листопадовому 1918 р. повстанні і два курені Легіону УСС, що прибули з Буковини. Згодом до них приєдналися робітники, студенти і навіть патріотично налаштована молодь із Наддніпрянщини. Найбільшою проблемою для УГА став брак старших офіцерських кадрів, особливо штабних, які б мали вищу військову освіту і досвід планування операцій. Перші військові частини створювалися стихійно. Вони мали напівпартизанський характер і самостійно дбали про забезпечення особового складу продовольством і боєприпасами. Однак на початку січня 1919 р. було проведено реорганізацію збройних сил ЗУНР у регулярну армію. Всі військові формування були зведені у три корпуси. Кожний мав по чотири бригади, що складалися з піхотних куренів, полку артилерії, кінної сотні, сотні зв’язку, технічної сотні і допоміжних одиниць. Загальна мобілізація і формування нових військових частин відбувалися швидко та організовано, ідо весни 1919 р. у складі УГА було 126 тис. вояків (52 тис. з них мали фронтовий досвід).

· Зовнішня політика ЗУНР. Відкрито посольства (в Австрії, Угорщині, Німеччині), дипломатичні представництва у деяких країнах (у Чехо-Словаччині, США, Канаді, Італії, Бразилії). ЗУНР вела переговори з країнами Антанти щодо припинення воєнних дій із Польщею. Але країни Антанти не підтримали ЗУНР. Антанта підтримувала відродження Польщі, намагаючись перетворити її на санітарний кордон між Західною Європою і радянською Росією. Проголошено акт Злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919 р. в Києві).