Стаття 5. Орендарі землі

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарями земельних ділянок можуть бути:

а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом;

б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом;

в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання та організації, а також іноземні держави.

Орендне землекористування може бути короткостроковим і довгостроковим. Згідно з ч. З ст. 93 ЗК короткострокова оренда не може перевищувати п'яти років, а довгострокова — 50. Водночас у межах цих термінів Закон допускає можливість укладання догово­ру, термін дії якого обумовлюється певними умовами. До них можна віднести, наприклад, завершення виконання необхідного обсягу господарських робіт, закінчення будівництва, капітального ремонту або реконструкції жилих будинків та виробничих споруд тощо.

Орендне землекористування як спеціальний вид використання земельних ресурсів є платним. Відповідно до ч. 2 ст. 206 ЗК плата за землю справляється згідно з законом. Таким законом є Закон " Про плату за землю", відповідно до якого ця плата здійснюється у вигляді земельного податку або орендної плати. Однак для внесен­ня плати за орендовані земельні ділянки цим Законом передбаче­но виняток, згідно з яким її розмір регулюється Законом " Про оренду землі".

У ст. 19 Закону " Про оренду землі" плата за земельну ділянку визначається як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за ко­ристування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення плати встановлюються за угодою сторін, що має діставати вияв у договорі оренди. У період дії останнього внесення орендної плати наперед допускається на строк не більше одного року. У разі виз­нання договору недійсним одержана орендодавцем за фактичний строк користування земельною ділянкою плата не повертається.

Закон передбачає і форми встановлення сторонами орендної плати. Вона може вноситись у грошовій (залежно від оцінки вар­тості землі), натуральній (надання орендарем орендодавцеві певної кількості або частини продукції, одержаної від використання ділянки) та у відробітковій (надання орендарем певних послуг орендодавцеві) формах. Закон допускає поєднання зазначених форм та закріплення у договорі інших форм плати. Однак орендна плата за земельні ділянки, що знаходяться у державній та кому­нальній власності, повинна вноситись лише у грошовій формі.

Оренді земельних ділянок приділено багато уваги у ЗК. Причо­му це стосується земель усіх категорій земельного фонду, незалеж­но від їх основного цільового призначення. Треба зазначити, що нині розвиток орендних відносин залежить не стільки від цього призначення, скільки від видів діяльності орендарів. Відповідно до Закону підставою надання земельної ділянки в оренду є насампе­ред здійснення підприємницької діяльності, наприклад, фермерсь­кого господарства, з використанням землі як засобу виробництва, здійснення різних видів будівництва з використанням земельних площ як просторового базису тощо.

Законом передбачена можливість орендного землекористування й при здійсненні інших видів діяльності, зокрема ведення громадя­нами особистого селянського господарства або заняття садівництвом, обслуговування жилих будинків та гаражного будівництва. Непідприємницьке орендне землекористування може здійснюватися і юридичними особами, наприклад, державними підприємствами (при проведенні розвідувальних робіт), науковими установами (у дослідницьких цілях), комунальними підприємства­ми (при прокладанні комунікацій), приватними підприємствами (для благоустрою територій).

Певний інтерес становить правове регулювання суборенди зе­мельних ділянок. Згідно з ч. 6 ст.93 ЗК орендована земельна ділян­ка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орен­дарем у володіння та користування іншій особі. Отже, суборенда є різновидом орендного землекористування і являє собою переуступку орендарем права володіння і користування орендованою ним зе­мельною ділянкою суборендареві.

У наведеній нормі ЗК на відміну від ст. 8 Закону " Про оренду землі" суборенда не пов'язується ні з землями сільськогосподарсь­кого і несільськогосподарського призначення, ні з тими винятко­вими випадками, за яких орендар має право надавати їх у суборен­ду. Потрібна лише згода первісного орендодавця, тобто власника землі.

Як договір оренди земельної ділянки, так і договір суборенди підлягають державній реєстрації, а на вимогу однієї з сторін — і но­таріальному посвідченню. У Законі " Про оренду землі" закріплені и спеціальні вимоги до суборендного землекористування. Зокрема, умови договору суборенди мають бути визначені в межах договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Термін дії догово­ру суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди. У разі припинення або розірвання останнього суборендний договір також втрачає чинність.