Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Глава 20. рішення мають обов'язковий характер, а рекомендації та кваліфікована думка не мають обов'язкової сили.






рішення мають обов'язковий характер, а рекомендації та кваліфікована думка не мають обов'язкової сили.

Відповідні положення Угоди про Євросоюз містять кваліфікацію актів, які мають обов'язкову силу. Так, рамкові рішення є обов'язковими до виконання всіма державами-членами щодо очікуваного результату, хоч за національними органами влади зберігається право вибору форми і методів їх реалізації. Вони не мають прямої дії.

Отже, рамкові рішення нагадують директиви ЄС. Важлива відмінність між двома видами актів полягає в тому, що директиви можуть адресуватися і окремим державам-членам, а рамкові рішення — тільки всім (ст 34. б Угоди про Євросоюз).

Щодо рішень, то вони не мають на меті зближення законів та підзаконних актів держав-членів. Вони є обов'язковими, але не мають прямої дії. Вони також можуть вимагати здійснення заходів щодо їх впровадження на союзному рівні (ст. 34. в Угоди про Євросоюз).

Таким чином, рішення, які приймаються у рамках Угоди про Євросоюз, значно відрізняються за своїми характеристиками від рішень ЄС. Єдине, що робить їх схожими на рішення ЄС, — це обов'язковий характер таких актів. На відміну від рішень ЄС рішення Євросоюзу мають загальний характер, адресуються державам-членам і вимагають заходів щодо їх імплементації з боку інститутів Євросоюзу (Ради).

Рамкові рішення, рішення, а також заходи щодо їх практичного застосування підлягають контролю Суду ЄС. Він може надавати преюдиційні рішення щодо чинності та тлумачення усіх цих актів (ст. 35.1 Угоди про Євросоюз). Це означає, що з відповідними запитами до Суду ЄС можуть звертатися національні суди держав-членів. Хоч рамкові рішення та рішення мають своїми адресатами держави-члени, заходи щодо їх імплементації можуть бути адресовані фізичним та юридичним особам, що дає можливість останнім, як і у випадку з директивами та регламентами ЄС, оскаржувати такі акти в національних судах держав-членів.

З позовом щодо законності рамкових рішень, рішень та заходів щодо їх імплементації можуть звертатися до Суду ЄС держави-члени та інститути ЄС (ст. 35.6.7 Угоди про Євросоюз).


ІІІ

ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ_______________________ 523

 

В Угоді про Євросоюз немає положень, які б вказували на необхідність публікації актів, що приймаються у сферах спільної зовнішньої політики і політики безпеки та співробітництва з охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах, в " Офіційному віснику" ЄС, або про необхідність їх нотифікації, як це відбувається з актами ЄС.

Окремі процедури передбачені при прийнятті актів у сферах, що стосуються видачі віз, надання притулку, імміграції та інших питань, пов'язаних з вільним пересуванням осіб. Деякі з цих процедур діятимуть протягом 5-річного перехідного періоду після набрання чинності Амстердамськими угодами. Зокрема, у цей період прийняття актів у зазначених сферах покладено на Раду, яка діє одноголосно за пропозицією від Комісії або за ініціативою держави-члена і після консультації з Європарламентом.

Після закінчення перехідного періоду при вирішенні пи-< тань у цих сферах Рада діятиме за пропозицією від Комісії, яка повинна вивчати будь-який запит держави-члена при на-' данні пропозиції на розгляд Ради. Свої постанови Рада при-, йматиме одноголосно після консультацій з Європарламентом, керуючись процедурою, викладеною у ст. 251 Угоди про заснування ЄС, з урахуванням положень про повноваження Суду. Низка заходів, що стосуються перетину зовнішніх кордонів держав-членів, зокрема переліку країн, для громадян, якщо необхідна наявність візи, та тих країн, громадяни яких не підлягають такій вимозі, а також встановлення єдиного формату для візи, повинна затверджуватися Радою рішенням, прийнятим кваліфікованою більшістю на пропозицію від Комісії та після консультацій з Європарламентом, з часу набуття чинності Амстердамськими угодами.

Заходи, що стосуються процедур та умов надання віз державами-членами та визначення правил щодо єдиної візи, після закінчення перехідного періоду повинні затверджуватися Радою відповідно до процедури, викладеної у ст. 251 Угоди про заснування ЄС.

1







© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.