Право Європейського союзу____ 513

разі, якщо цього не може вирішити Рада, так і між окремими державами-членами та Комісією щодо тлумачення або застосування конвенцій, прийняття яких передбачено відповідними положеннями цього розділу Угоди про Євросоюз (ст. 35 Угоди про Євросоюз).

На Суд ЄС покладені і повноваження щодо контролю за діями держав-членів, які мають намір встановити більш тісну співпрацю між собою, використовуючи для цього інститу-ти, процедури та механізми, створені на основі установчих угод про Євросоюз та заснування ЄС (ст. 40 Угоди про Євросоюз).

Органом, який допомагає Суду ЄС у вирішенні окремих категорій справ, є Суд першої інстанції. Він був створений у 1989 р. з метою розвантажити Суд ЄС, який не всти-гав вчасно розглядати велику кількість позовів, що накопи-чувалися роками.

Суд першої інстанції складається з 15 суддів, по одному судді від кожної держави-члена. Вимоги до кандидатів у суд-ді ті самі, що й у разі формування складу Суду ЄС. Судді також призначаються за спільною згодою урядів держав-членів строком на шість років з правом бути переобраними повторно (ст. 225.3 Угоди про заснування ЄС).

Суд першої інстанції наділений юрисдикцією розглядати у першій інстанції категорії позовів або справ, які визначаються Радою. Рішення Суду першої інстанції підлягають апеляції до Суду ЄС з питань права, а не факту (ст. 225.1 Угоди про заснування ЄС). Якщо апеляцію задоволене, справа може бути повернена до Суду першої інстанції для перегляду.

До категорій позовів або справ, які розглядає Суд першої інстанції, віднесені суперечки між Комісією та фізичними і юридичними особами, зокрема, у сфері застосування антимонопольного законодавства ЄС, адміністративні суперечки між інститутами ЄС та їх персоналом.

Як і Суд ЄС, Суд першої інстанції може засідати у повному складі або створювати палати з трьох, п'яти чи семи суддів.

Останнім інститутом у системі Євросоюзу € Рахункова палата. Вона була створена у 1975 р. В її складі — 15 членів, які призначаються Радою після консультації з Європар-ламентом. Членами Рахункової палати можуть бути особи,

17 А Дмитргев

514_______________________________ У* ^{< r}»^AS> -'" ''______ Глава 20

И

які у своїх країнах входили до органів зовнішнього аудиту, або ті, хто має спеціальну кваліфікацію для цієї посади. Строк призначення членів Рахункової палати — 6 років з правом переобрання на повторний строк.

При виконанні своїх обов'язків члени Рахункової палати не повинні отримувати ніяких інструкцій від будь-якого уряду чи будь-якого органу; вони також не можуть бути задія-ними у будь-якій іншій діяльності. Вони користуються привілеями та імунітетами аналогічними тим, що застосовуються до суддів Суду ЄС.

На вимогу Рахункової палати Суд ЄС може звільняти окремих її членів у разі, якщо вони порушують свої посадові обов'язки або не відповідають умовам обіймання своїх посад (ст. 247 Угоди про заснування ЄС).

Основні повноваження Рахункової палати охоплюють: перевірки звітів про всі доходи та видатки ЄС; розгляд звітів про всі доходи та видатки всіх органів ЄС; підготовку щорічних звітів після закінчення кожного фінансового року; підготовку спеціальних звітів щодо певних питань; надання висновків на вимогу інститутів ЄС; допомогу Європарламенту та Раді у здійсненні ними повноважень щодо контролю за виконанням бюджету ЄС.

Рахункова палата має право звертатися з позовом до Суду ЄС у разі порушення її повноважень.

Крім інститутів, у системі інституційного механізму Євросоюзу задіяна велика кількість допоміжних органів. З-поміж них найбільш впливовими є Економічний і соціальний комітет та Комітет регіонів. Обидва є установами, до яких за консультаціями повинні звертатися Рада та Комісія у випадках, передбачених установчими угодами. Вони також можуть надавати висновки за власною ініціативою.

Органом стратегічного планування розвитку європейської інтеграції є Європейська рада. Вона посідає окреме місце у системі інституційного механізму інтеграції. Так, цього органу навіть немає у переліку інститутів ЄС (ст. 7 Угоди про заснування ЄС). Європейська рада з'явилася у результаті практики як реакція на необхідність формалізувати зустрічі у верхах держав—членів ЄС, що почали відбуватися з 1961 р.