Definitio: Принцип рівноправності держав у міжнародному праві — принцип права рівних (jus inter pares).

250 ^е-л^п рпоь-т> члич'«м *HU}i! wwo Глава 12

Як ведеться ще з римського права, рівний над рівним влади не має (par in parem non habet potestatem). Міжнародне право підкреслює насамперед юридичну рівність держав. А практика міжнародного спілкування держав свідчить про їх фактичну нерівність, чого ніхто не стане заперечувати.

Однак принцип суверенної рівності держав не слід розглядати як механічне злиття принципів поважання суверенітету і рівноправності держав. Як проголошується в Декларації про принципи міжнародного права 1970 p., " усі держави користуються суверенною рівністю. Вони мають однакові права та обов'язки і є рівноправними членами міжнародного співтовариства". При цьому поняття суверенної рівності охоплює такі елементи:

• держави юридичне рівні;

• кожна держава користується правами, притаманними
повному суверенітетові;

• кожна держава зобов'язана шанувати правосуб'єкт-
ність інших держав;

• територіальна цілісність і політична незалежність дер
жав недоторканні;

• кожна держава має право вільно вибирати і розвивати
свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи;

«кожна держава зобов'язана виконувати повністю і сумлінно свої міжнародні зобов'язання і жити в мирі з іншими державами.

У свою чергу Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. вніс додаткові характеризуючі елементи до цього принципу, визначивши його як принцип суверенної рівності, поважання прав, властивих суверенітетові. При цьому держави—учасниці наради взяли на себе зобов'язання " шанувати суверенну рівність і своєрідність одна одної, а також усі права, властиві їх суверенітету й охоплювані ним". У документі підкреслюється також, що в межах міжнародного права всі держави-учасниці мають рівні права та обов'язки.

4. Принцип співробітництва держав історично пов'язаний з появою в XIX ст. у працях ряду юристів-міжнародни-ків концепції " права спілкування". Прихильниками цієї концепції були, наприклад, Ф. Ліст, Ф. Ф. Мартене. Але право

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА________________ 251

на спілкування у їх тлумаченні та деяких інших авторів в остаточному підсумку лише виводилося з факту реальної потреби в міждержавному спілкуванні, але не переростало в принцип міжнародного права.

Як це історично буває лише в умовах реальної небезпеки, яка загрожує багатьом країнам, з початком Другої світової війни у міждержавних відносинах стали дедалі частіше знаходити позитивний відгук ідеї реального співробітництва держав в ім'я миру. Наприклад, у матеріалах Міжсоюзницької конференції представників антигітлерівської коаліції в Лондоні від 24 вересня 1941 р. було висловлено переконання в тому, що після перемоги над фашизмом " будуть закладені основи правильних і таких, що відповідають бажанням і ідеалам волелюбних народів, відносин міжнародного співробітництва і дружби" [20].

На універсальному рівні принцип співробітництва держав уперше був нормативно закріплений у Статуті ООН. Цей документ встановлює в ім'я досягнення цілей Організації обов'язок співробітництва як принципової основи взаємовідносин держав. Однією з цих цілей є здійснення міжнародного співробітництва у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру (п. З ст. 1). Як випливає зі статутних цілей Організації, принцип міжнародного співробітництва держав є першоосновою економічного і соціального прогресу в світі. Й інші статті Статуту пройняті ідеєю і значущістю цього принципу. Наприклад, при розгляді функцій і повноважень Генеральної Асамблеї ООН зазначається, що вона " уповноважується розглядати загальні принципи співробітництва в справі підтримання міжнародного миру і безпеки, у тому числі принципи, що визначають роззброєння і регулювання озброєнь, і виробляти щодо цих принципів рекомендації" (ст. 11). А на підставі ст. 13 Генеральна Асамблея організовує дослідження і виробляє такі рекомендації з метою сприяння міжнародному співробітництву в політичній галузі і заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації, а також у галузі економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я і сприяння здійсненню прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії. Таким чином, статті 11 і 13 Статуту визначають як