Нормативність міжнародного права

Щодо нормативності міжнародного права у правознавців немає одностайної думки. Є низка концепцій, які заперечують її. Такі концепції зумовлені світовими процесами, пов'язаними з пануванням у світі чинників примусу і сили. Скажімо, сумнозвісна німецька доктрина ЗО—40-х pp. XX ст. проголошувала — " сила є право" (Macht ist Recht). У ній не відводилося істотної ролі, та й фактично не залишалося місця домовленостям держав між собою і нормам міжнародного права як регулятору міждержавних відносин.

В американській науці міжнародного права також закріпилася концепція, що заперечує нормативність міжнародного права. Вона пов'язана головним чином з іменем професо-Ра Єльського університету М. Макдугала (McDougal M.) 11]. Він фактично підміняє поняття норм міжнародного права " процесами примусу". При цьому метою примусу він вважає вимогу, щоб противник прийняв певні умови щодо тієї чи іншої політики і відповідним чином змінив свою попередню поведінку. У своїх теоретичних обгрунтуваннях такої сутності міжнародного права М. Макдугал поділяв способи і методи міжнародного примусу на:

— дипломатичні методи, включаючи погрозу силою;

— ідеологічні;

— економічні;

— військові.

При цьому взаємовідносини перелічених способів і методів міжнародного примусу за своїм значенням такі, що на доповнення до дипломатичних, ідеологічних та економічних методів неодмінно додається збройна сила. Вона розглядається як обов'язковий елемент " максимальної інтенсивності примусу".

На жаль, є і послідовники поглядів М. Макдугала на міжнародне право як на процес примусу і потік рішень у межах " світових процесів сили". Найвідоміші серед них — американські професори М. Беркан і М. Райзман, їх англійська послідовниця Р. Хіггінс та інші. Характерним для М. Макдугала та його послідовників є те, що міжнародне право як масштаб поведінки держав у їхніх міркуваннях зникає, н < *^J

МІЖНАРОДНЕ ПУБЛІЧНЕ ПРАВО________________________________ 15

Як відомо, у процесі історичного розвитку право розуміли по-різному: як волю божу, як вимогу розуму, як вимогу справедливості, як приписи державної влади тощо. Ще й досі немає єдиної думки про те, чи охоплює право інші компоненти, крім норм, що мають юридичне обов'язковий характер, але при цьому воно завжди розглядалося, і це головне, передусім і в основному як сукупність норм. Таке розуміння права перейшло і в науку міжнародного права, де міра визначеності змісту його норм трансформувалася від міжнародного звичаю як такого до міжнародних договорів, до резолюцій міжнародних організацій та інших міжнародних документів. Виходячи із загальної теорії права, слід виділити основоположні характерні риси, притаманні нормам міжнародного права, які можна розглядати як:

— узагальнене правило поведінки суб'єктів міжнародно
го права;

— юридичну обов'язковість застосування;

— наявність санкцій (а не лише моральних наслідків і
здорового глузду);

— поділ на:

а) диспозитивні норми, тобто такі, від яких держави мо
жуть відступати за взаємною згодою;

б) імперативні норми (jus cogens), тобто такі норми, від
яких держави не можуть відступати навіть за взаєм
ною згодою, і договір, що суперечить таким нормам,
є юридичне неспроможним.

Наведені характерні риси норм міжнародного права грунтовно розроблені в теорії [12] і не потребують деталізації. Вони виявляються у договорах держав і документах міжнародних організацій, на яких ми спинятимемося грунтовніше, розглядаючи різні галузі міжнародного права.