Загальна характеристика документів як доказів.

Слово «документ» (як, однак, і похідні від нього «документація», «документообіг «документування» та інше) здавна утримує міцні позиції у понятійно-термінологічному арсеналі вчених і практиків-юристів самого різного профілю. Про документи говорять, про них пишуть, документи відшукуються, фіксуються, вилучаються, пред'являються для огляду, направляються на дослідження спеціалістам та експертам. За їх допомогою виявляються та розкриваються злочини, виявляються винні у здійсненні злочинів та реабілітуються помилково підозрювані. Кожен вид судочинства, і особливо кримінального, може бути охарактеризований як процес знаходження, обробки, оцінки, використання одних та продуціювання інших юридично та криміналістично значущих документів.

Парадокс, однак, в тому, що при всій його значущості, поширеності та частоті використання поняття, яке розглядається, воно явно відноситься до числа недостатньо розроблених на загальнотеоретичному та практичному рівнях. Докір цей адресований передусім теоретикам у галузі кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики. Дефіцит знань у галузі наукового документоведення, зокрема відсутність загальноприйнятого визначення поняття документа, негативно відбивається на ефективності практичної діяльності та судового документоведення[30].

Документом у кримінальному процесі є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження(ч. 1 ст. 99 КПК України).

З позиції теорії доказів у кримінальному процесі документ є важливим як матеріально-фіксована форма повідомлення фактичних даних. Ці фактичні дані можуть стосуватися дуже різноманітних явищ, що обумовлюється конкретними обставинами кримінальної справи. У кримінальному провадженні документи як докази широко використовуються за умови дотримання вимог кримінального процесуального закону до їх форми і змісту, а відтак, їх належності та допустимості, що є їх головною та обов’язковою ознакою.

Інколи робляться спроби обмежити кримінально-процесуальне поняття документа з боку змісту фактичних даних. Наприклад, Б. І. Пінхасов визначає документ як предмет, призначений засвідчити юридичні факти, які викликають його виникнення, змінення або закінчення правовідносин[31]. Пізніше він уточнює це визначення і стверджує, що документ як матеріальний об'єкт місить відомості про події та факти, викладені за допомогою письмових та інших знаків, що однозначно передають людську думку або закріплені й відтворюють її за допомогою технічних засобів у вигляді зображення чи усної мови. Проте, документ, як і доказ будь-якого іншого виду, сам по собі не має наперед встановленого значення. Фактичні дані, які містяться в протоколах, довідках, поясненнях службових осіб, актах документальних ревізій та інвентаризації тощо, належать перевірці та оцінці на загальних підставах.

Документи можуть мати доказове значення за наявності ознак, передбачених ст. 98 КПК України: матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об’єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності й інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Відомості в документі можуть бути відображені не лише за допомогою букв алфавіту та цифр. З цією метою можуть використовуватися стенографічні, телеграфні та інші знаки, умовні зображення, креслення, схеми, проекти, плани, карти, моделі, малюнки, графіки, таблиці тощо. Крім цього, інформація в документах може фіксуватися не лише людиною, а й за допомогою різноманітної техніки. Так, наприклад, за допомогою засобів комп’ютерної техніки інформація може бути відображена на жорсткому диску або вінчестері, переносному вінчестері, різноманітних дисках, магнітооптичних дисках, картах пам’яті тощо. Застосування комп’ютерних технологій не тільки викликало корінні зміни в техніці її фіксації, а й призвело до появи нових типів документів на нетрадиційних матеріальних носіях, що заслуговує на подальше їх впровадження у кримінальному судочинстві та належне відображення в законі.

До істотних фактичних відмінностей у матеріально-правовому та процесуально-правовому поняттях документа відноситься і те, що процесуальне право використовує поняття «документ» у двох значеннях. Документ може бути використаний в доказуванні і як речовий, і як письмовий доказ, і як обидва види доказів разом залежно від того, що в конкретному випадку має першочергове значення: уречевлене в ньому повідомлення або матеріальні риси, або той та інший елементи разом.

Документ являє собою речовий доказ, коли він підпадає під ознаки речових доказів, тобто якщо документ слугував знаряддям злочину або зберіг на собі сліди злочину, або виявився об’єктом злочинних дій підозрюваного(обвинуваченого) тощо. Якщо документ є речовим доказом, то на нього поширюється процесуальний режим оформлення останнього.[32]

Документ може відображати факт, що доказується, як механічно, суто формально, так і як суб'єктивне сприйняття об'єктивного світу. У першому випадку він буде речовим, в другому — письмовим доказом. Якщо обидва види відображення факту мають доказове значення, то документ одночасно і письмовий, і речовий доказ.

В юридичній літературі тривалий час дискутується питання про те, як відмежувати документи — речові докази, документи — зразки для порівняльного дослідження від документів, які є самостійним видом доказів. Правильне розмежування цих видів судових доказів має велике значення тому, що ті та інші документи вимагають різного підходу до них при їх отриманні, перевірці, оформленні у кримінальній справі та оцінці.

Доказове значення документа — речового доказу обумовлено діями по його створенню, переміщенню, зміненню або знищенню, і він є передусім засобом встановлення цих дій. Зміст тексту документа виступає в таких випадках як його індивідуальні або родові ознаки, що дозволяють індивідуалізувати його як предмет, виділити із загальної кількості інших аналогічних документів (наприклад, дані про вкрадений паспорт та його володаря) або віднести його до певного роду, класу документів (наприклад, до документів, які містять державну таємницю). Самостійним видом доказів документ є у випадках, коли встановлена подія зафіксована в його змісті[33].

Новий КПК України також розкриває значення понять “оригінал” та “дублікат документа”. Так, у ч. 3, 4 ст. 99 КПК України визначено, що сторона кримінального провадження, потерпілий зобов’язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа – його відображення, якому надається таке саме значення, як документу. Дублікат документа (документ, виготовлений таким самим способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.