Чехословаччина

Польща

ТЕРМІНИ:

Авторитарна диктатура - антидемократичний режим, за якого водночас з диктатором існують виборні й представницькі органи влади, що мають певний вплив у суспільстві

«Пацифікація» (умиротворення) - політика насильницького придушення («умиротворення») польскою владою революційного та національно-визвольного руху українського та білоруського населення у Східній Галичині та Західній Білорусії у 20 - 30-х роках XX ст.

«Санація» (оздоровлення) - період авторитарної диктатури ЮЛілсудського ДАТИ:

11 листопада 1918 р. - проголошення відновленої Польщі республікою. 1 - 13 листопада 1918 р. - встановлення української влади у Львові. Проголошення: Західноукраїнської Народної Республіки.

Листопад 1918 р. - липень 1919 р. - польско-українська війна у Східній Галичині 1926 - 1935 рр. - період " санації". ПЕРСОНАЛІ!:

ПІДСУДСЬКИЙ Юзеф (1867 - 1935) - польський політик і державний діяч, маршал Польщі. З 1893 р. член Польської соціалістичної партії (Ш1С), у 1905 - 1907 рр. - керівник Бойової організації ППС. З 1906 р. - лідер ППС-Революційної фракцй. З 1908 р. організатор стрілецького руху. У 1914 р. співзасновник Польської Військової Організації та ініціатор утворення Польських легіонів в австрійському війську. У 1917 - 1918 рр. ув'язнений німцями у Магдебурзі. З листопада 1918 р. «тимчасовий начальник Польської держави», у 1919 - 1922 рр. Начальник Держави. З 1920 р. - маршал Польщі. Прихильник федерації Польщі, України та Білорусі; ініціатор так званого київського походу 1920 р. У 1926 р. здійснив травневий переворот. У 1926 192В і 1930 рр. - прем'єр-міністр, з 1926 р. військовий міністр і генеральний Інспектор збройних сил, фактично - диктатор. У зовнішній політиці реалізовував концепцію рівноваги між СРСР та Німеччиною.

ПЛАН

1. Відновлення державної незалежності Польщі.

2. Польсько-українська війна 1918 - 1919 рр. Міжнародні рішення у питанні про Східну Галичину.

3. Польсько-радянська війна 1920 р.

4. Режим «санації»

5. Українське питання у міжвоєнній Польщі.

1. Поляки, втративши державну незалежність наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі, постійно боролися за відновлення власно! державності. До Першої світової війни польскі території входили до складу Німеччини, Австро-Угорщини та Росії. У ході бойових дій російська частіша Польщі була окупована австро-німецькими військами. В роки війни склалися два політичні табори, які в боротьбі за відновлення польскої державності покладали надії на одну із воюючих сторін. Партія народних демократів (ендеки), на чолі з Р. Дмовським орієнтувалася на Антанту. У Парижі виник Польський національний комітет. У Франції почалося комплектування польської армії на чолі з генералом Ю. Галлєром. Політичні сили на чолі з Ю. Пілсудським виступали за співробітництво з Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. За допомогою останньої на початку війни було організовано польські легіони, що воювали проти російської армії. Але наприкінці 1917 р. між Пілсудським, який почав налагоджувати контакти з Антантою і німецьким командуванням виник конфлікт, внаслідок якого він потрапив до в'язниці. Після Листопадової революції у Німеччині його звільнили.

Революційні події у Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес державного

відродження Польщі. Після звільнення Польщі від окупації з 6 на 7 листопада у м. Люблін лівими партіями утворений перший уряд незалежної Польщі на чолі з Латинським. Але цей уряд проіснував недовго. 11 листопада 1918 р. Польщу проголошено республікою. Її очолив Ю. Пілсудський, який отримав титул «тимчасовий начальник держави». Він сформував новий уряд на чолі з. Є. Морачевським. Його кабінет розпочав підготовку виборів Установчого сейму, ухвалив декрет про 8-годинний робочий день. Почалося формування народної міліції.

26 січня 1919 р. на території колишнього Королівства Польського й Західної Галичини відбулися вибори до Установчого сейму. Сейм затвердив «малу» конституцію, яка законодавче закріплювала політичний режим Ю. Пілсудського. Партія національних демократів (ендеки) і пілсудчики спиралися на земельну аристократію, виступаючи проти 8-годинного робочого дня, соціального страхування тощо. Відверто нехтували вони й правами національних меншин, які становили до 40 % населення П Речі Посполитої. У зовнішній політиці вони ставили за головну мету відродження «Великої Польщі», з включенням Західної і Правобережної України. Захоплення українських земель почалося ще в листопаді 1918 р.

2. Напередодні краху Австро-Угорщини, восени 1918 серйозні кроки і підготовчі заходи у напрямку відновлення власної державності робили не лише польські політичні партії, але й українці Східної Галичини (національна більшість цієї території). Провідну роль у встановленні української влади у краю відіграли українські військові австро-угорської армії, насамперед старшини й стрілецтво Легіону Українських Січових Стрільців (УСС), який на добровольчих засадах сформувався в австрійському війську на початку Першої світової війни і брав участь у численних боях. 1 листопада 1918 р. у Львові, - українські військові під керівництвом сотника УСС Дмитра Вітовського почали діяти" Було досягнуто домовленості про нейтралітет із німецьким та угорським підрозділами у місті, встановлено контроль над міською ратушею.. Українці зайняли комендатуру, оволоділи намісництвом, роззброїли неукраїнську частину міської поліції, взяли під контроль вокзал, пошту, Австро-Угорський банк, військові казарми та склади.

Як згадував сучасник: «Заснувши 31 жовтая 1918 під австрійською державною владою, виконуваною поляками, населеннє Львова прокинулося_Х_падолиста 1918 під владою Української Національної Ради. Як символ сеї влади маяв на вежі ратуші український синьо-жовтий прапор*. Національні прапори замайоріли й над будинками державних установ. Вулиці міста контролювалися озброєними українськими патрулями із синьо-жовтими стрічками на шапках. Ніч українського виступу спокійно проспали всі польські політики та урядовці. Хоча вони й не виключали «українського замаху» на Львів і Східну Галичину, проте й гадки не мали, що Українська Національна Рада перебере на себе владні повноваження у краї вже цієї ночі. О 7-й годині 1 листопада 1918 р. командувач українськими силами Д. Вітовський рапортував голові Ук­раїнської Національної Ради К. Левицькому, що, не втративши жодного стрільця, національне військо оволоділо Львовом.

На жаль, подальший перебіг подій, попри героїчні зусилля західних українців, засвідчив велику перевагу польських сил. Утворена 13 листопада Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) вже з перших кроків свого державного існування змушена була вести запеклу боротьбу із польськими збройними формуваннями. 22 листопада 1918 р. українське військо залишило Львів. Новою резиденцією уряду ЗУНР стало місто Станіслав (нинішній Івано-Франківськ). Поляки Східної Галичини отримали вирішальну допомогу із Центральної Польщі, невдовзі до бойових дій проти українців приєдналася й 60-тисячна франко-польська армія Ю. Галлєра. У липні 1919 р. Ук­раїнська Галицька Армія та уряд ЗУНР переправилися через р. Збруч і перейшли на землі Східної України. Уряд ЗУНР сподівався на визнання новоствореної української держави Антантоюг. Проте

українська делегація не зустріла розуміння з боку держав-переможниць, які в українському питанні відверто знехтували правом напій на самовизначення. Французькі представники у Лізі Націй всіляко підтримували вимогу Польщі щодо прилучення до неї Східної Галичини, населеної назагал етнічними українцями.

25 червня 1919 р. Рада послів Антанти визнала за Польщею право на окупацію Східної Галичини під фальшивим приводом «захисту» її населення й території «від більшовицьких банд»". Щоправда, польська адміністрація дістала право управляти українськими землями лише тимчасово, їй рекомендувалося поважати права місцевого населення, надавиш йому автономію. Польський уряд запевняв західні держави, що він надасть Східній Галичині автономний статус, відновить право користування українською мовою в адміністративних органах, відкриє для українців окремий університет, забезпечить права культурного і духовного розвитку. 1.4 березня 1923 р. Рада послів Антанти визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною._;

5. Версальська мирна конференція чітко визначила західні кордони Польщі. До її складу увійшли Познань, частина Помор'я, Данцигський коридор, частина Тепшнської Сілезії. Питання ж східних кордонів нової держави запишалося відкритим."; Небезпідставно вбачаючи у більшовицькій Росії потенційного агресора і перебуваючи із нею у стані неоголошеної війни, Польща зміцнювала свої збройні сили. Лише із СІЛА надійшло 20 тис. кулеметів, понад 200 танків і 300 літаків, боєприпаси, спорядження. За короткий час у Польщі було сформовано 600-тисячне військо. Проте всі спроби Антанти спонукати польське керівництво до збройного виступу завершувалися невдачею. Пов'язувалося це із тим, що білий рух у Росії не визнавав польської державності, і польський уряд не був зацікавлений у перемозі білих армій. Лише після поразки основних сил білогвардійців Пілсудський вдався до рішучих дій./21 квітня 1920 р. між урядом Української Народної Республіки (УНР) і Польщею було укладено Варшавський договір. Польща закріплювала за собою Західну Україну. Водночас вона визнавала право Наддніпрянської України на незалежне державне існування і верховну владу УНР на чолі з С. Петлюрою.

25 квітня 1920 р. польська, армія разом із військами УНР розгорнула наступ проти '" більшовиків. 26 квітня було зайнято Житомир і Коростень, 27 квітня - Козятин, 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Однак подальший наступ невдовзі було зупинено Червоною армією, яка перегрупувала власні сили, перекинула на підмогу 1-шу Кінну армію Будьонного. 12 червня 1920 р. радянські війська захопили Київ, а 14 липня - Вільнюс. 'Армія Ю. Пілсудського змушена була відійти до самої Варшави, Невдовзі ситуація знову змінилася на користь поляків.

112 жовтня 1920 р. у Ризі було укладено перемир'я, а 18 березня 1921 р. між Польщею, з одного" боку, та радянськими Росією й Україною, з іншого, там же підписано мирний договір, згідно з яким за Польщею залишалися Західна Україна та Західна Білорусія? 7

6. У березні 1921 р. у Польщі прийнято Конституцію -країна стала парламентською республікою. Згідно із цим документом, законодавча влада належала сейму і сенату, котрі обиралися на 5 років на основі загального, прямого, рівного, таємного та пропорційного голосування. Виборче право надавалося усім громадянам, які досягли 21 року, право бути обраними мали особи віком від 25 років. Президент республіки обирався на 7 років. Він призначав уряд і за згодою сейму міг оголошувати війну, укладати мир, здійснювати зовнішньополітичні акції, підписувати договори. У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на яких жодна з партій не набрала більшості голосів.

Внутрішньополітична нестабільність сприяла зміцненню авторитету Ю. Пілсудського, який виступав за формування робітничо-селянського уряду, передачу землі селянам, участь робітників в управлінні виробництвом. Водночас він обстоював необхідність «твердої руки», чим здобув авторитет у військових колах. 12 травня 1926 р. пілсудчики взяли під контроль Варшаву, здійснили державний переворот,.який був підтриманий населенням, яке сподівалося на покращення життя. Було встановлено авторитарний режим, що отримав назву " санація" (оздоровлення). Продовжували існувати партії, сейм, опозиція, яку становили ліві сили. Перші роки нового режиму співпали з покращанням економічної ситуації, в економіку Польщі було •залучено англійські, американські та німецькі інвестиції. Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого.

Режим «санації» базувався на лавіруванні поміж різними політичними силами, що не давало можливості-чітко організуватися. Польща однією з перших зазнала відчутних ударів світової економічної кризи: випуск промислової продукції, скоротився до 50% довоєнного рівня, кількість без-1 робітних сягнула 700 тис., збанкрутіли великі фірми. Посилилася боротьба проти режиму центристських і лівих сил. Загострилося національне питання, оскільки! національні меншини, які становили 40% населення, фактично не мали прав.

Економічна криза 1929 - 1933 рр. зумовила еволюцію режиму вправо. У 1935 р. прийнято нову Конституцію, яка закріпила режим особистої влади. У травні 1935 р. Ю. Пілсудський помер. Після його смерті розгорілася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генералом Е. Ридз-Смігли і президентом І. Мосьціцьким, яка завершилася компромісом і поділом влади.

Період 1935 - 1939 рр. був відносно стабільним у внутрішньому житті країни. Основні події, пов'язані із Польщею, розвивалися на зовнішньополітичній арені.,

5. Вже під час створення II Речі Посполитої її засновники заклали у її фундамент небезпечний потенціал саморуйнування, насильно прилучивши непольські етнічно території та провадячи на них політику колонізації. Стосувалося це, зокрема, й західноукраїнських земель та українського населення Польщі.

Польська влада знехтувала власними ж обіцянками.міжнародному співтовариству щодо запровадження автономії у Східній Галичині, поважання прав української мови, відкриття українського університету у Львові та ін. Навпаки, послідовно проводилася політика насильницької полонізації українського населення краю, закриття українських шкіл, здійснювався наступ на українське друковане слово. За цих обставин українська громадськість організувала у Львові такі своєрідні вузи, як Український таємний (підпільний) університет та Українська політехнічна школа (1921 - 1925).

Політика польської влади щодо українців Східної Галичини викликала опір з їхнього боку. У 1920 р. було створено підпільну «Українську військову організацію» (УВО) на чолі з полковником Євгеном Коновальцем. Він же очолив і створену у Відні у 1929 р. «Організацію українських націоналістів» (ОУН) (у травні 1938 р. у Роттердамі Є. Ко-новалець був убитий агентом комуністичної Москви). У 1919р. було.створено Комуністичну партію Західної України (КПЗУ) (до 1923 р. - Компартія Східної Галичини -КПСГ), яка намагалася поєднувати служіння двом антагоністичним ідеям - національній та комуністичній, а рівночасно виступала за приєднання західноукраїнських земель до радянської України.

Революційні заворушення, прояви невдоволення у Східній Галичині польська влада придушувала шляхом жорстких репресивних заходів, які дістали назву «пацифікація» (утихомирення). Найбільш трагічна відбулася 16 вересня - ЗО листопада 1930 р., коли польське військо і поліція зруйнували і частково спалили близько 800 українських сіл, сотні людей піддали фізичним знущанням, 1700 заарештували. У 1931 р. спеціальна комісія Ліги Націй засудила польський уряд за проведення «па-цифікацій» 1930 р.

У червні 1934 р. націоналістичним підпіллям страчено українофоба, міністра внутрішніх справ Польщі С.Пєрацького. Уряд відповів створенням у Західній Білорусі концентраційного табору «Береза Картузька», в якому утримувалися політичні противники польської влади - західноукраїнські та західнобілоруські комуністи, члени підпілля УВО - ОУН та ін. Припинив своє існування табір у вересні 1939 р., з початком Другої світової війни. На Західній Україні у перші тижні Великої Вітчизняної війни по-звірячому було закатувано кілька тисяч «політичних» в'язнів.

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ:

1.1. Розкажіть про відродження Польської держави. ІЛ. Що Ви знаєте про ЗУНР? В чому на Вашу думку, причини невдач державних устремлінь Західної України?

1.3.Дайте оцінку зовнішньополітичним акціям Польщі у 20-ті роки.

1.4.Охарактеризуйте внутрішню політику Пілсудського,

2.1.Однією із зовнішньополітичних цілей Польщі було загарбання

Лівобережної України: ТАУ чи НІ?

2.1. Польща відродилася у 1917, 1918, 1919 році?

2.2. В якому році відбувся переворот Пілсудського?

2.3. Однією з найскладніших внутрішніх проблем Польщі були відносини з... національною меншиною (угорською, німецькою, єврейською, українською).

3.1. Змалюйте політичний портрет Ю. Пілсудського.

3.2. В чому полягає відмінність між «санацією» та «пацифікацією»?

Чехословаччина

ТЕРМІНИ:.

Парламентсько-президентська республіка, форма республіканського державного правління, за якої формування уряду відбувається за участю президента і парламента ДАТИ:

Жовтень-листопад 1918 р.- утворення'Чехословацької держави. 20 лютого 1920 р. - прийняття Конституції ЧСР ЗО вересня 1938 р. - Мюнхенська угода

7. березня 1939 р. - проголошення незалежності Карпатської України

8. березня 1939 р.- окупація ЧСР нацистською Німеччиною, поділ країни ПЕРСОНАЛІ!:

МАСАРИК Томаш (1850 - 1937) - чеський політик і державний діяч, президент ЧСР 'у 1918 - 1935 рр. Отримав освіту у Віденському і Лейпцизькому університетах, доктор філософії. Посол до австрійського парламенту (1891 - 1893 та 1907 - 1914 рр.). Засновник і ідеолог Чеської народної (пізніше - прогресивної) партії БЕНЕШ Едуард (1884 - 1948) - чеський політик і державний діяч, дипломат. Філософ за освітою. У 1914 р. вступив до таємного товариства, котре ставило за мету сприяння перемозі країн Антанти. У 1915 р. емігрував до Парижа, де разом з Т. Масариком очолював «Чеський комітет дії», який об'єднував керівників чеських і словацьких колоній в Америці, Великій Британії, Росії та Франції. Брав активну участь в організації чехословацьких легіонів у державах Антанти. У 1918 - 1935 рр. - міністр закордонних справ ЧСР, президент ЧСР у 1935 - 193-8. 1940 - 1948 рр. (з 1940 по 1946 рр. - президент в еміграції). Один із творців Малої Антанти, активний діяч Ліги Націй.

ВОЛОШИЙ Августин (1874 - 1945) - український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття. Закінчив Ужгородську богословську академію (1896) та Вищу педагогічну школу у Будапешті (1900). Брав активну участь у культурному русі краю. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923 - 1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925 - 1929). 26 жовтня 1938 р.' призначений прем'єр-міністром автономного уряду Підкарпатської Русі. 15 березня 1939 р. став президентом Карпатської України. Під час угорської окупації краю разом з урядом емігрував і оселився у Празі, де 15 травня 1945 р. був заарештований радянською контррозвідкою. 19 липня 1945 р. помер у лікарні Бутирської в'язниці у Москві.

ПЛАН

8. Утворення Чехословаччини.

8. Політичне та економічне життя у 20 - 30-х роках.

8. Українці в Чехословацькій Республіці (ЧСР).

8. «Судетська проблема». Карпатська Україна, окупація Чехословацької Республіки.

1. В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. зібрання чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів ухвалили декларацію, в якій, покли-каючись на принцип національного самовизначення, зажадали створення суверенної, демократичної та соціальне справедливої держави у межах «історичних чеських земель і своєї словацької парості». Влітку 1918 р. Чехословацький національний комітет у Парижі в якості «першооснови майбутнього чехословацького уряду» визнала Франція, а невдовзі - Великобританія і СІНА. Зв'язок із паризьким комітетом встановив Національний комітет у Празі, котрий об'єднав усі чеські політичні партії. Наприкінці вересня Національний комітет виник і в Словаччині. Отже, з'явилися структури, які за сприятливих умов готові були перебрати владу й проголосити утворення Чехсловацької республіки.

17 жовтня 1918 р. з'явився маніфест імператора Кар-ла І про реорганізацію Габсбургської монархії у союзну державу. Маніфест, зокрема, передбачав створення національних рад. Керівництво Австро-Угорщини прагнуло зберегти імперію, яка доживала останні дні. Таким чином, виникло правове підґрунтя для перетворення празького Національного комітету на Національну раду, яка 28 жовтня 1918 р. й проголосила незалежність новоутвореної держави - Чехословаччини. ЗО жовтня Словацька рада заявила про відділення Словаччини від Угорщини й проголосила право словацького народу вирішувати власну долю на основі повної незалежності.

14 листопада 1918 р. були скликані Національні збори. Вони зосередили у своїх руках всю законодавчу владу й оголосили про відсторонення від урядування династії Габсбургів. Чехословаччина стала республікою (офіційна назва - Чехословацька Республіка (ЧСР)). Першим президентом ЧСР було обрано Т. Масарика, у

Кордони новоутвореної республіки визначалися статтями Версальського, Сен- Жерменського і Тріанонського договорів. До її складу увійшли: Чехія, Моравія, частина Сілезії, Словаччина, Закарпатська Україна. Отже, Чехо-. Словаччина постала як багатонаціональна держава. За переписом 1921 р., з 13, 6 мцн її населення чехів налічувалося 6, 7 млн., словаків - 2 млн, німців - 3, 1 млн, угорців - 745 тис., українців - 462 тис., поляків -100 тис.

У квітні 1919 р. чехословацькі війська за згодою Антанти перетнули кордон Угорщини з метою приєднати частину її земель. Проте угорська армія відкинула інтервентів і в червні вступила на її територію. Лід впливом революційних подій в Угорщині 16 червня 1919 р. у Пря- шеві було проголошено Словацьку радянську республіку. Проіснувала вона три тижні - до 7 липня.; Словацький радянський уряд запровадив 8-годинний робочий день, націоналізував промислові і торговельні підприємства, банки, транспортний зв'язок, конфіскував поміщицькі маєтки й церковні землі розміром понад 50 га. Проте він не розподілив ці землі між селянами, а передав їх державним і виробничим господарствам, котрі об'єднували сільськогосподарських робітників і найбідніших селян. Керівництво радянської Словаччини почало організацію власного червоного війська для взаємодії з Угорською червоною армією.

2. 20 лютого 1920 р. Національні збори ухвалили Конституцію ЧСР, яка стала парламентсько-президентською республікою з широкими повноваженнями президента. Основний закон проголошував демократію і гарантував демократичні права і свободи. Виборчі права одержували усі громадяни, які досягли 21 року. Ухилення від голосування каралося штрафом. Президент обирався Національними зборами на 7 років і мав значні повноваження. Спільно з урядом він здійснював виконавчу владу, мав право звільняти міністрів, розпускати парламент та ін. Законодавча влада зосереджувалася в руках двопалатного парламенту - Національних зборів. Нижня палата депутатів обиралася на 6 років, а сенат Національних зборів - на 8 років.Г

Конституція надавала право національним меншинам послуговуватися рідною мовою у школі, суді, адміністрації, створювати культурно-освітні товариства тощо. Проте меншини не відчували себе рівноправними з панівноіо чеською нацією, котра посідала провідні позиції в економіці та політиці. Зокрема, Конституція ЧСР відкидала самобутність словаків. Перемогла теза першого президента ЧСР Т. Масарика про єдину " чехословацьку" націю.

Оскільки національні меншини не отримали автономії, це відразу ж загострило національні суперечності. Нерівноправне становище різних народів у Чехословаччині створювало сприятливий грунт для гітлерівської ан-тичеської пропаганди, ставши однією з найважливіших причин нестійкості цієї держави.

Внутрішня політика Т. Масарика (1918 - 1935) і Е.Бенеша (1935 - 1938) була спрямована на перетворення ЧСР на високорозвинену європейську державу. Сприяли цьому й гарні «стартові можливості» нової держави: вона успадкувала три чверті промислового потенціалу імперії Габсбургів, зокрема 75 % текстильної, 76 % вугледобувної, 93 % скляної промисловості й 100 % порцелянового виробництва Австро-Угорщини.

Відтак у міжвоєнне двадцятиріччя стрімко розвивалася важка промисловість, мав місце значний приплив іноземного капіталу, частка якого становила 20% усіх інвестицій в економіку. У важкій індустрії перед вело акціонерне товариство «Шкода», заводи якого продукували машини, літаки, верстати, обладнання, сучасну зброю. Взуттєвий концерн Томаша Баті виробляв майже 80 % взуття в державі, значна частка якого експортувалася. Філіали цього концерну розташувалися майже на всіх континентах. ЧСР увійшла у десятку найрозвинутіших країн Європи. Проте зберігалася нерівномірність економічного розвитку різних частин держави. На відміну від чеських та моравських земель Словаччина і Закарпаття відставали в економічному розвитку, залишаючись аграрним і сировинним регіоном. Життєвий рівень тут був значно нижчим, ніж у Чехії. Світова економічна криза та її негативні наслідки стали помітними у Чехословаччині лише у 1930 р. Обсяг промислового виробництва у 1933 р. складав лише 60 % у порівнянні із 1929 р. Виробництво сталі скоротилося до 68 %, коксу - до 59 %. Кількість безробітних у державі сягнула 700 тис. осіб. Зрозуміло, що економічна криза найбільш відчутно вдарила по Словаччині та Закарпаттю, де збанкрутували сотні підприємств.

У зовнішній політиці ЧСР орієнтувалася на Францію, а в 1920 - 1921 рр. разом з Румунією та Югославією створила Малу Антанту. У 1934 р. Чехословаччина встановила дипломатичні відносини з СРСР. Було укладено міждержавний торговельний договір і кредитну угоду. У травні 1935 р. ЧСР підписала договір з СРСР про взаємну воєнну допомогу, однак останній мав право допомагати тільки після того, як таку підтримку попередньо надасть Франція. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР у 1918 - 1935 рр. був Е. Бенеш, якого після відставки Т. Масарика обрали президентом.

3. У 20 - 30-ті роки для Чехословаччини українське питання було надзвичайно актуальним. На перший план висунулася проблема українців, які опинилися у складі ЧСР внаслідок подій Першої світової війни. Йдеться про політику чехословацького уряду щодо понад 400 тис. русинів- українців Закарпаття, яке було приєднане рішеннями Паризької мирної конференції 1919 р. до ЧСР, а також щодо понад 20 тис. емігрантів з інших українських земель, які залишили Україну після поразки визвольних змагань 1917 - 1921 рр. і дістали притулок у Чехословаччині. Влада підтримувала насамперед демократичні течії в середовищі еміграції з урахуванням її багатонаціонального складу. Зокрема, на відміну від урядів інших європейських країн, де перебували емігранти з колишньої Російської імперії, вона при наданні допомоги вирізняла (принаймні до 1924 р.) російську та українську еміграції як самостійні.

Згодом у центрі політики чехословацького уряду опинилися питання розвитку науки, шкільництва та культури української еміграції.

Так, у міжвоєнний період у Празі активно працювали Український вільний університет (1921 - 1945), Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова (1923 - 1933), українські - мистецька студія, гімназія (1925 - 1945), Історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Музей визвольної боротьби України, Українська господарська академія (1922 - 1935), а також десятки інших українських наукових і культурно-освітних установ, навчальних закладів, організацій, спілок і видавництв, в яких гуртувалися кращі сили української інтелігенції, яка своєю творчою працею збагачувала українську та світову науку і культуру. Як наслідок - у міжвоєнні роки Прага, поряд із Харковом, Києвом і Львовом, була центром українського культурного, наукового і навіть громадсько-політичного життя й до 1945 р. залишалася найвизначнішим осередком вітчизняної еміграції в Європі.

Однак наприкінці 1920-х років політика чехословацького керівництва щодо української еміграції змінилася на гірше. Українські наукові й культурно-освітні організації втратили колишню підтримку, а деякі взагалі були ліквідовані. Спричинилася до цього, зокрема, й економічна криза початку 30-х років. Але насамперед це було пов'язане із загостренням внутрішньополітичної боротьби в ЧСР та зростанням впливу чеських національних соціалістів, традиційно проросійськи налаштованих. Вороже сприймали присутність у країні й урядову підтримку «вран-гелівців» і особливо «петлюрівців» ліві сили, передусім чехословацькі комуністи.

Із встановленням у 1934 р. дипломатичних відносин між ЧСР і СРСР, а також укладенням між ними у 1935 р. Договору про взаємну допомогу радянське керівництво чинили постійний тиск на чехословацьку владу, аби вона зменшила

підтримку української еміграції.

4. Закарпаття, переважно заселене українцями, булб відсталим аграрним регіоном країни. За переписом 1926 р. тут у промисловості (92 підприємства) працювали 6, 7 тис. чоловік. Уряд намагався модернізувати край, вкладаючи сюди коштів більше, ніж збирав податків. Тут працювали школи з українською мовою навчання, проте 60 % дорослого населення залишалися неписьменними.

Сучасні військові заводи Чехословаччини приваблювали Гітлера, тому під приводом захисту прав німців, які жили у Судетській області країни, він намагався загарбати всю ЧСР. ЗО вересня 1938 p. у Мюнхені, за спиною у чехословацького уряду, між Англією, Францією, • Німеччиною та Італією підписано угоду, за якою 20 % території ЧСР (Судети) відійшло до • Німеччини (угода дістала назву «Мюнхенської змови»).

Під загрозою цілковитої втрати державності керівництво ЧСР змушене було піти на суттєві поступки своїм національним меншинам. Так, 8 жовтня 1938 p. у складі Чехословаччини виникла автономна територіально-адміністративна одиниця під назвою Підкарпатська Русь. Першим її прем'єр-міністром був Андрій Бродій, якого 26 жовтня змінив Августин Волошин. Останній займав виразну проукраїнську позицію, поклада-ючи надії на протекторат гітлерівської Німеччини та її прихильне ставлення. Однак внаслідок Віденського арбітражу 2 листопада 1938 р. від Підкарпатської Русі на користь Угорщини відійшли Ужгород, Мукачеве й Берегове з прилеглими районами. ЗО грудня 1938 р. запроваджено нову назву краю - Карпатська Україна. 14 березня 1939 р. проголошено її незалежність. 15 березня сойм Карпатської України ратифікував це рішення. Але проголошення незалежності відбулося в умовах угорського вторгнення на територію краю, котре розпочалося за згоди Гітлера в ніч з 13 на 14 березня. 17 березня останні його захисники припинили опір, уряд емігрував за кордон

14 березня 1939 р. проголосила незалежність Словаччина, де невдовзі встановився фашистський режим.

15 березня 1939 р. президент ЧСР Е. Гаха під загрозою бомбардування Праги підписав у Берліні документ про ліквідацію незалежності ЧСР. Того самого дня її окупувала Німеччина, створивши на території Чехії «протекторат Богемії та Моравії».\

ЗАВДАННЯ ТА ЗАПИТАННЯ;

1.1. Опишіть процес відродження чехословацької держави.

1.2. Визначте основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики Чехословаччини у 20 - 30-ті роки.

1.3. Які причини розчленування та окупації Чеяословаччини?

2.1. 14 листопада 1918р.... (закінчіть речення;).

2.2. Першим президентом Чехословаччини став: Масарик, В«неш Гаха?

2.3. Закарпаття проголошено незалежною державою., „ яка проіснувала дні, після чого було окуповано... (вставте пропущені дати, назву країни).

2.4. Що таке «протекторат богеми та -Морова*?

3, 1. Змалюйте політичний портрет Т. Масарика або Е. Бенеша (за вибором).

3-2. Чи існує зараз держава Чехословаччинаї 3, 3. Що ви знаєте про сучасне становище українців у

цьому регіоні.