Лабораторна робота № 12

Тема. Генетико-морфологічна будова і властивості ґрунтів степової зони України

1 Мета роботи. Ознайомлення з генетико-морфологічною будовою профілю і властивостями основних типів ґрунтів степової зони України.

Вихідні дані:

1. Конспект лекцій з дисципліни.

2. Провінції зони Степу України (таблиця 12.1).

3. Ґрунти зони Cтепу України (таблиця 12.1).

Тривалість роботи – 2 год.

2 Теоретичні відомості

Зона Степу займає майже 25 млн.га, або 40 % території України. Вона охоплює частково або повністю Харківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку, Кіровоградську, Херсонську, Миколаївську, Одеську області, а також частину АР Крим.

За кліматичними і ґрунтовими умовами степову зону України поділяють на дві підзони – північну та південну.

Північно-степова підзона охоплює території з найбільш сприятливим для степової рослинності співвідношенням вологи і тепла. В ній виділяють чотири провінції (Дніпровсько-Дністровську, Лівобережно-Дніпровсько-Приазовську, Донецьку і Задонецько-Донську) та дев’ять фізико-географічних областей.

Південна, або середньо-степова, підзона характеризується менш сприятливим співвідношенням тепла і вологи, ніж північна. Опадів тут випадає на 40-50 мм менше, а випаровуваність вища. У межах підзони переважають ландшафти середньостепового підтипу з порівняно однорідною структурою.

У цій підзоні виділяють одну провінцію – Причорноморську – з п’ятьма фізико-географічними областями: Задністровським низинним степом, Дністровсько-Бузьким низинним степом, Бузько-Дніпровським низинним степом, Дніпровсько-Молочанським низинним степом і степовими південно-західними схилами Приазовської височини.

Поверхня зони Степу переважно рівнинна, але неоднорідна як у генетичному, так і в структурному відношенні.

Основними ґрунтоутворюючими породами є суглинково-глинисті відклади (переважно леси і лесовидні суглинки). Менш поширені елювіально-делювіальні породи (піщаники, глинисті сланці, вапняки, крейда, мергелі), а також глини.

Рослинність степової зони представлена різнотравно-типчаково-ковиловими, типчаково-ковиловими і полинно-ковиловими формаціями.

Усе це сприяло дерновому процесу ґрунтоутворення і формуванню різних чорноземних ґрунтів, які характеризуються високою гумусованістю, насиченістю кальцієм, нейтральною або близькою до нейтральної реакцією ґрунтового розчину, сприятливими фізико-механічними властивостями.

У північній частині степової зони найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи звичайні. Серед чорноземів звичайних зустрічаються підтипи: мало- гумусні і середньогумусні. Крім них, тут ще є чорноземи на пісках, чорноземи на щільних безкарбонатних породах, чорноземи залишково-солонцюваті. В понижених елементах рельєфу поширені дерново-глейові, лучно-чорноземні, лучні, лучно-болотні, мочаристі ґрунти, а також солонці.

У південній частині Степу України найбільш поширеними ґрунтами є чорноземи південні, які займають 80 % території підзони. Серед чорноземів південних поширені підвиди міцелярно-карбонатні і солонцюваті. Крім того, тут трапляються чорноземи на пісках, чорноземи на елювії безкарбонатних щільних порід, чорноземи залишково-карбонатні, а також гідроморфні ґрунти – лучно-чорноземні, лучні, дернові та інші.