Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Мистецтво неоліту та епохи міді-бронзи.




Період охоплює відтинок часу від V до II тис. до н.е. У господарстві почали використовувати коней, з'явилися металеві вироби, передусім розвинулося виробництво металевої зброї та знарядь праці.

Епоха неоліту залишила більше слідів. Матеріальна антропоморфна скульптура поширювалася повсюдно,зокрема й у трипільців, котрі вели осілий аграрний спосіб життя. Високого рівня досягла дрібна керамічна пластика, яка, зрештою, також освоюється і на півдні України, зокрема, племенами так званої санівської культури. Розписна трипільська кераміка — єдиний добре збережений вид трипільського живопису, котрий становить водночас органічний елемент стінопису інтер'єрів. Є всі підстави розглядати стінопис Трипілля феноменом світового значення. Функція трипільського живопису не лише декоративна, а передусім ідеологічно-магічна. Використання кольору властиво середній стадії розвитку Трипілля. Кераміку раннього періоду Трипілля вирізняє тонкий рельєфний орнаментальний декор; тут домінують елементи трипільських спіралей, іноді при моделюванні рельєфів застосовується сіра та біла глина (іл.27-28). Проте червоний та білий кольори застосовуються лише на середній стадії, що засвідчує перехід від початкового до середнього етапу культури Трипілля. Домінування в керамічному малярстві трипільців мотиву спіралі засвідчують виявлені при розкопках елементи декорації печей і стін кольорами червоним, білим та чорним. Аналогічні розписи властиві мистецькому ансамблю інтер'єрів.

Іл.27 Зразки трипільської кераміки:

1 — Прикарпаття і Поділля; 2 — сучасна українська вишивка; 3 — Черкащина і Поділля; 4 — сучасна українська вишивка.

Іл.28Розписна трипільська кераміка:

1—2 — Володимирівка; 3 — Петрени (за Т.Пассек); 4 — Китайська мальована кераміка. Неоліт. 1700—1300 рр. до н.е. Місцевість Ма-Чанг, Кансу.

 

Хвилясті смуги використано в оформленні інтер'єру крітського палацу Кносс, мінойського палацу бронзового віку (III тис. до н.е.). Трипільський живопис випереджає єгипетський, грецький, китайський (Рожок, 1973, с. 43). Як відомо, у III—II тис. в Китаї простежується інспірація трипільської кераміки під назвою "яншао".

Трипільська кераміка витончена за технічним рівнем виконання, розмаїттям і вибагливістю форм, орнаментальністю й художнім вирішенням живопису. Характерно, що ця кераміка виконувалась без гончарного круга. Проте вона посідає одне з перших місць серед глиняного посуду первісних європейських племен.Ми маємо в розпорядженні зразки різьблення па каменю і кераміці. В якості прикладу назвемо фриз з рельєфом у формі спіралі, знайдений на острові Мальта, і межовий камінь також із спіральним рельєфним орнаментом, знайдений біля кургану в Ньюгрейнджі (Ірландія; іл.21). Цей мотив знайшов згодом велике застосування в Критській і мінойській, а потім в мікенській цивілізаціях. Очевидно, він поступово поширився по усьому Європейському континенту. Ми зустрічаємо його, зокрема, на розписній кераміці з прекрасним гармонійним малюнком, що відноситься до культури Кукутені-Трипілья на території Румунії, Молдавії і України (кінець III тисячоліття до н. е.). Значна вже в той період міграція сприяла розповсюдженню цього мотиву. Слід також відмітити знайдені в Тирструпі (п-ов Ютландія) посудини неолітичного походження - їх орнамент, гравійований або опуклий імітує плетіння кошику. У них форма речі і її орнаментальна прикраса або скульптурні деталі не суперечать один одному, а утворюють єдине художнє ціле.



Тонкістю роботи, оригінальністю орнаментальної композиції особливо виділяються браслети - справжні шедеври мистецтва різьби по кістці. Дивує й захоплює їхній найтонший візерунок у вигляді смуг меандру, розділених паралельними зиґзаґами, або ж «ялинковим» візерунком, що розчленовують меандри-ромби (іл.29).

 

іл.29 Межовий камінь. Ірландія.

 

До найдавніших мистецьких досягнень, безумовно, належать антропоморфні стели. Час побутування антропоморфних стел — V-ІІІ тис. до н.е. Стели пов'язані з поховальними обрядами індоєвропейців і поширені на всіх географічних просторах Європи, де побутували індоєвропейські племена. Стели вишукані за іконографією, композиційним вирішенням та пластичними засобами образної мови. Збереглися стели подекуди на теренах Іспанії, Франції, Болгарії, Румунії, але, мабуть, найбільше — на землях України, де період індоєвропейців був тривалішим (іл.30-31). Поодинокі екземпляри зустрічаються на Північному Кавказі.



Антропоморфні стели пов'язані з похованнями курганного характеру. Це переважно видовжені прямокутні плити із каменів вапняку, пісковику чи граніту, інших місцевих кам'яних порід. Верхній зріз цих плит закомпонований із невеликим виступом, який умовно означав голову. Щоправда, на початках такі стели могли бути переважно прямокутної чи півовальної видовженої форми. Вони зовсім не мали антропоморфних ознак, але вважалися "постаттю" символічно

Навантаження стел відрізняється зображувальним матеріалом. По-різному застосовуються умовно прямокутна плита із невеликим виступом для голови і суцільно заповнені складним багатим іконографічним декором стели. Антропоморфні стели періоду міді-бронзи започатковують новий вид степової монументальної пластики, що використовуватиметься впродовж декількох майбутніх тисячоліть. Це меморіальні степові скульптури кіммерійців, скіфів, сарматів, пізніше причорноморських греків, слов'ян та інших кочових і осілих етносів, котрі проживали на наших землях. Однак кожен із них творив власні різновиди цієї пластики, що втілювали його ідейні, космологічні чи сакральні уявлення.

Іл.30 Зіставлення антропоморфних стел із Північного Причорномор'я та Франції:

1 — Новочеркаськ; 2 — Казанки; 3 — Наталівка; 4 — Олександрівка; 5 — Колорже. Департамент Гар. Франція.

 

Іл.31Антропоморфні стели із території Франції:

1 — Морель. Департамент Авейрон; 2 — Куржеонне. Департамент Марні; З — Енон. Департамент Сені-і-Уазі.

В епоху бронзи (кінець III тисячоріччя до н.е. -II тисячоріччя до н.е.), коли в Єгипті успішно розвивалася цивілізація Древнього Царства, а в Месопотамії шумерська цивілізація, Європа ще не вийшла з неоліту. Тому тут, як і в попередню епоху, продовжує переважати геометрична орнаментика. Так, характерним візерунком виробів з художнього металу залишаються криволінійні, хвилясті, стрічкоподібні або спіральні візерунки. Керамічні посудини часто декоруються спіраллю з опуклою крапкою в центрі.

іл.32 Золота чаша. Данія

 

Аналогічний орнамент характерний і для Центральної Європи залізного віку (культура Гальштата, IX-VI ст. до н.е.).

Перехід від неоліту до бронзової доби був бурхливим і складним. До кінця III тисячоліття країни Центральної Європи сильно відставали від країн Середземномор'я, Єгипту, Месопотамії.

Ймовірно, бронзу уперше почали обробляти в Анатолії, а вже потім в країнах східного Середземномор’я - на Кіпрі і Криті. Зародження металургії внесло нові елементи в прикладне мистецтво. З одного боку, помітно певне переважання абстрактних, геометричних орнаментів і анімалістичних мотивів над рослинними. З іншого боку, виготовлення транспортабельних предметів, переважно прикрас і зброї, сприяло широкому розповсюдженню декоративних мотивів. Засобами їх поширення могли служити і критські кораблі і колісні вози Центральної Європи. Дуже сприяли цьому процесу купці, які везли з Балтійського узбережжя в Адріатику бурштин, який цінувався як коштовність, а з півдня на північ - бронзові вироби та єгипетські намиста з фаянсу.

 

іл.33 Гагатове намисто. Шотландія

 

Від епохи освоєння металів дійшли дуже цікаві вироби із золота і бронзи, але разом з цим тривала і обробка каменю. Камінь використовувався, зокрема, для прикрас, як, наприклад, знайдене в Полтаплоха (Шотландія) намисто з гагату, що замінював занадто дорогий бурштин, намисто складене з намистин і пластинок з геометричними мотивами, що гравіюються тонким пунктиром (іл.33 ).

З ювелірних виробів бронзового століття ми можемо назвати знайдену в Риллатоні золоту вазу (Лондон, Британський музей), декоровану горизонтальними жолобками, ручка якої укріплена заклепками, і металеві масивні нагрудні прикраси. Намисто з Гленишина (Ірландія) виконане у вигляді широкого золотого листа з карбованим орнаментом, який завершується двома дисками, також з карбованим візерунком і закріпленими ковкою по краях.

Інші намиста зроблені з витих золотих стержнів. Аналогічні гленишинському намисту, хоча і простіше його, золоті намиста у формі півмісяця, які ми зустрічаємо в Кілларні (Ірландія), а також в Керивуа на півночі Бретані, куди вони, мабуть були завезені.

Відомі і інші вироби із золота, що свідчить про багатства народів Центральної Європи - чаші зі скарбу, знайденого в Анд'ялфельді (Угорщина), шолом з чеканного золота із Пояни Коцофенешти (Румунія). Не менш багаті скарби мали народи Скандинавії і Північної Німеччини. Так, у Данії були знайдені золоті посудини, серед них чаша з Боргб'єрга (іл. 32 ) подовжена ручка якої завершується звіриною головою, і вази з карбованим декором у вигляді маленьких концентричних кружечків.

Серед виробів художнього металу, у декорі яких переважають криволінійні, хвилясті, стрічкоподібні або спіральні візерунки, цікаві невеликі бронзові коробочки у формі сплюснутого циліндра зі щільною кришкою, що призначалися, очевидно, для туалетного приладдя і прикріплялися до поясу (Данія). Слід також згадати бронзові браслети зі Швейцарії, з орнаментом, виконаним насічкою.

Серед керамічних виробів які поступилися першістю виробам з дорогоцінних і простих металів, цікаві своєрідні посудини, декоровані спіраллю з опуклою точкою в центрі, знайдені в Барка біля Кошице (Словаччина). Ці посудини належать до культури Отомані (кінець епохи древньої бронзи, IІ тисячоліття до н. е.), яка поширювалася також на території Угорщини і Румунії.

До нас дійшли збережені в торфовищах Данії деталі одягу, переважно з шерсті, що відносяться до бронзового століття. Це куртка, прикрашена вздовж пройми і навколо коміра вишивкою.

Гальштат, що дав назву культурі, не був ні місцем її походження, ні центром. Тут просто були знайдені перші і найбільш типові речі. Не у всіх країнах Європи стадія переходу від бронзи до заліза прийняла однакові характерні форми. Однак іноді цю стадію в цілому називають гальштатською епохою і відносять до неї ряд місцевих культур. Серед пам'ятників же в першу чергу культури Гальштата (IX - VI ст. до н е.) збереглися золоті прикраси - сережки і намиста з геометричним візерунком, типові для Центральної Європи(іл.34). Осібно існує дивна золота діадема з Вікса, увінчана фігурками крилатих коней (іл.35). Вважається, що ця прикраса створена в Причорномор’ї, під грецьким впливом.

іл34

 

іл.35 Вікс. Франція Золота діадема. Золото 24 карата, вага 480г. Музей в Шатільон-сюр-Сен

Культура Латен

Латенська культура отримала свою назву від городища La Tene («Мілина») на Невшательському озері в Швейцарії. Надалі виявилося, що вона дуже широко поширена, в основному на території кельтських племен у Східній Франції, Німеччини і Чехії. Тут вона розвинулася з гальштатської культури. Особливо рано і чітко нові культурні форми проявилися на території лівого і правого берегів Рейну. Широке розселення кельтів в Галії і поза неї супроводжувалося поширенням цієї культури за межі первісної території.

іл.36 Галльська бронзова фібула Біля 350 р. до н.е.

 

Латенська культура (V - І ст. до н. е.) знаменна розквітом мистецтва кельтів. Кельти підтримували торговельні зв'язки з Середземноморськими країнами, переважно з етрусками і греками. У середземноморських країнах кельти запозичили рослинний орнамент, в той же час в кельтському мистецтві зберігалися абстрактні мотиви, висхідні до культури Гальштата, а від Сходу воно сприйняло, можливо за посередництва етрусків, мотиви, пов’язані з тваринним світом і людиною. Усі ці різноманітні елементи утворили єдиний стиль з переважанням анімалістичних і квіткових мотивів і стійкою тенденцією до зігнутих ліній (іл.36-37).

Орнамент, складений зі стилізованих форм людей, тварин і рослин, у вигляді трикутників, спіралей і крапок, подібно мереживу покривав декором усю поверхню виробів з металу або каменю. Іншими були зображення, функціонально пов'язані із заупокійним культом. Вони відрізнялися певним реалізмом і конкретністю трактування.

З V ст. до н.е. кельтські ремісники, використовуючи іноземні зразки, видозмінюють їх стосовно до місцевих смаків, що приводить до додавання своєрідного художнього «ранньолатенського стилю». Наприклад, кельти із Середземномор'я запозичили такі орнаментальні мотиви, як пальмети, квіти лотоса, які комбінували у вигляді букви S і ліри. Часто зображення ставали більш стилізованими в лінійному орнаменті із крапок і трикутників, в яких часом важко було розпізнати первісний зразок. Ця тенденція характерна для всього кельтського мистецтва: запозичені з античного Середземномор'я реалістичні зображення, розпадаючись, поступово перетворюються в абстрактні символи.

Іл. 37 Фібули латенської епохи

 

 

Згодом з'явилися дуже складні композиції, що нагадують арабески.

У середині IV в. до н.е. на виробах кельтів з'являються умовно-стилізовані зображення птахів і звірів. Якщо в попередній період кельтські майстри обслуговували тільки знать, то із середини III ст. до н.е. вони стали працювати для більш широких шарів замовників, перейшовши до масового виготовлення різних предметів прикладного мистецтва. Це зростання виробництва сприяли виникненню пластичного «середньолатенського стилю», що широко поширився в II ст. до н.е. У ньому місце двомірного орнаменту зайняв рельєфний візерунок, часто збагачений гравіруванням.

«Пізньолатенський стиль» з'явився в I ст. до н.е. у результаті значного занепаду художнього ремесла.

У середині III ст. до н.е. кельти скорили деякі частини територій Англії. Принесене ними сюди розвинене латенське мистецтво було перероблено місцевими ремісничими школами, у результаті чого був утворений оригінальний «острівний стиль». Для цього стилю були характерні бронзові дворогі шоломи; в орнаменті - перевага мотиву пальмети (іл. 28), завитків спіралі, що іноді завершуються гранично схематизованими пташиними головами. Рельєфний орнамент комбінується з лінійним гравірованим візерунком. З I ст. до н.е. експансія кельтів припинилася, і Галлія виявилася під впливом Рима, що відразу позначилося на характері пластичних форм і орнаментальних мотивів. Реалістичне трактування сюжету замінило колишню схематизацію й стилізацію людських і звіриних фігур, а поруч із традиційним зображенням кабана, собаки, коня, галльського півня з'являються екзотичні звірі.

Поступово з різних і розрізнених елементів кельтського орнаменту утворився єдиний стиль, з перевагою анімалістичних і квіткових елементів, стиль, у якому визначальним початком стали декоративність і пристрасть до витончених ліній (іл.38-39).

 

іл. 38 Кельтський шолом іл.39 Західноєвропейська кераміка латенського часу.

Англія, Бретань, Центральна Франція

Мистецтво кельтів стало родоначальником мистецтва народів Франції, Швейцарії, Бельгії, почасти Англії. В Ірландії й Шотландії в VII -IX ст. це мистецтво досягло нового розквіту, і виник «новокельтський стиль», про який буде пізніше.

 

іл.40 Кельтські прикраси

 

іл. 41 кельтські орнаменти

 

іл.42 Кельтські орнаменти

 


МИСТЕЦТВО КОЧОВИХ НАРОДІВ. «ЗВІРИНИЙ СТИЛЬ»

Час створення з VII по IV ст. до н.е.

Звіриний стиль - історичний художній стиль, що склався в VII-IV ст. до н.е. на величезних територіях Євразії від Нижнього Дунаю, Північного Причорномор'я і Прикаспійських степів до Південного Уралу, Сибіру і північно-західній частині Китаю.

Джерела цього стилю варто шукати в первісному тотемізмі (обожнюванні тварин як предків людей) і в "натуральному стилі" мистецтва первісних мисливців.

У той же час "звіриний стиль" відрізняється від абстрактного звіриного орнаменту VI-XIII ст., розповсюдженого в романському і норманському мистецтві, і від тератологічних давньоруських мотивів. Більш широке поняття - зооморфні мотиви. Частіше визначення "звіриного стилю" звужують до "скіфського звіриного стилю" народів Північного Причорномор'я VI-IV ст. до н.е. Схожі геометризовані і стилізовані зображення реальних і фантастичних звірів прикрашають вироби з металу халіїтатської і латенської культур раннього залізного і бронзового століть.

Вироби відрізняються своєрідністю і цілісністю стилістичних ознак, що дозволяють говорити саме про стиль, знаходять у розкопках курганів степових районів від Кубані до Алтаю. При цьому виявляється, що "скіфська культура і культура скіфів - зовсім не те саме".

 

Межі поширення мистецтва степових кочівників широкі - від Чорного моря до Байкалу, а хронологічно воно розміщується в досить невизначених часових рамках, між VII і II ст. до н.е. Скіфи, що прийшли із-за берегів Каспію, влаштувалися в південних областях Росії від України до Волги, мабуть, в VIII ст. до н. е Вони були прославленими наїзниками і лучниками. В VII - VI ст. до н.е. скіфи підтримували зв'язки з грецькими колоніями в Криму, вони випробували також культурні впливи Ірану. Мистецтво скіфів розвиває переважно анімалістичні мотиви і вражає надзвичайним динамізмом

У силу того, що в мистецтві кочівників основну роль грав метал, його зв'язують із доісторичною епохою Європи. Подібність основних соціально-економічних умов життя, рухливість побуту й взаємозв'язок степових племен породили близькість ідеології й однотипність їхнього мистецтва. Це виразилося в так званому «звіриному стилі», що матеріалізувався в золотих і бронзових прикрасах, а також у дерев'яних, повстяних і шкіряних виробах. Всі вони прикрашені фігурами баранів, кабанів, оленів, гірських козлів, тигрів, барсів, зайців, гусаків, лебедів, орлів, пеліканів, фантастичних тварин і т.п., що сплітаються або кидаються один на одного в лютій сутичці. Сцени боротьби тварин, роздирання травоїдних хижаками були дуже популярні в кочівників і отримували відгук у їхній свідомості.

Дуже виразний образ істоти з рогатою людською головою, звіриними вухами, пазуристими лабетами, із загнутим донизу хвостом і з довгими крилами, що прийшов з мистецтва Переднього Сходу.

У всіх речах, у кожному виступі предмета, у рукоятці гребеня, ножа - скрізь як би таїться зооморфний початок, здається, що предмет «проростає» фігурками тварин.

Ранні пам'ятники скіфського мистецтва несуть на собі сліди сильного впливу древньосхідної цивілізації - головним чином месопотамської і урартської (наприклад, золота пластина у вигляді пантери з Келермеського кургану, іл.33).

іл.33 золота пластина у вигляді пантери з Келермеського кургану.

 

 

Для раннього періоду скіфо-сибірського «звіриного стилю» головною характерною рисою є навмисна замкнутість ліній фігури або декількох фігур. Такий пластичний характер звіриного образу привів до появи круглих блях у вигляді тварини, що звернулась у кільце. Замкнутість образу досягається різними засобами - зрівноважуванням деталей, їхньою гармонією, протиставленням плавних ліній з виступами, що їх розривають, і, як вище відзначалося, замиканням контуру в круглу фігуру. До цих же особливостей варто додати наявну тенденцію до заміни виразності тіла тварини виразністю узагальнених, майже геометричних форм.(іл. 34-37).

іл. 34 іл.35 Бляха у вигляді оленя іл.36

з кургану у станиці Костромської

 

Іншою характерною рисою «звіриного стилю» є його підвищена функціональність. Наприклад, лев тримає в пащі птаха, вигнута голова й шия якої є гачком для з'єднання із протилежним кінцем ременя.

Для раннього періоду скіфо-сибірського стилю типове сполучення натуралізму із прагненням до стилізації, спрощення, заміні цілого зображення найхарактернішою деталлю (іл39).

У середині I тисячоріччя до н.е. «звіриний стиль» перетворюється в орнаментально-декоративний, у якому поступово пропадає натуралізм не тільки в передачі всієї фігури тварини, але й деталей.

Фігура тварини зображується у вигляді набору кульок, напівкіл і циліндрів; анімалістичним мотивам стають властиві узорчастість і закручування в складні завитки звіриних тіл, з'єднання їх у злитий килимовий орнамент.

Повне панування зооморфних сюжетів спостерігається у творчості східних сусідів скіфів - сарматів. Фігурки тварин: грифонів, козлів, ведмедів, пантер, барсів, вовків, оленів і т.п. - прикрашають різні речі сарматів. Особливим багатством прикрас відрізняється кінська збруя.

Майстри «звіриного стилю» часто сполучали в одному творі всі відомі їм художні прийоми. Але незважаючи на їхню строкатість, чого неможливо уникнути, з'єднуючи матеріали різних фактур і фарбування, а також запозичені сюжети, у всьому відчувається панування єдиного стилю, далекого від якої-небудь еклектики.

Сармати є вихідцями з Ірану. Улаштувалися в басейні Волги до V ст. до н.е. В епоху великого переселення народів сарматське мистецтво поширилося по Європі, де були виявлені зображення, декоровані анімалістичними мотивами.

В IV ст. до н.е. починається сильний впливна скіфську культуру грецького мистецтва, що виразилося в антропоморфних мотивах. У VII-VI ст. до н.е. заповзятливі й енергійні греки заснували безліч колоній по берегах Чорного й Азовського морів: Ольвію, Херсонес, Кафу, Пантікапею, Фанагорію, Танаїс. Давньогрецький історик Геродот (484 - приб. 430р. до н.е. ) склав опис південної частини Східноєвропейської рівнини. Її корінне населення, що складалося з різних етнічних груп, він назвав скіфами. В II ст. до н.е. у південні степи вторглися племена іранського походження - сармати. З півночі проникали готи. Кочовий спосіб життя, скотарство, полювання, контакти з осілими жителями сприяли виникненню в цих племенах своєрідного стилю виробів з дерева, золота, кістки, аплікацій зі шкіри і повсті. Якась частина цих виробів, імовірно, виконувалася іранськими майстрами. Відомо, що перські торговці добиралися до слов'янських земель із Скандинавії. Вони везли із собою золотий і срібний посуд, що у безлічі знаходять в уральських скарбах. Місцеві племена в обмін на свої товари одержувати золоті чаші і кубки.

У курганах Центральної Азії знаходять предмети, що з'єднують у своєму стилі риси елліністичного, сасанідського (назва від династії іранських шахів, що правили у 224-625 роках) і китайського мистецтва. Так, по одній з версій, на утворення унікального "скіфського звіриного стилю" вплинули бронзові вироби (іл..43-44) з провінції Ордос у Північно-Західному Китаї, так звані ордоські бронзи. Інше можливе джерело - Лурістан на південно-заході Іранського нагір'я (іл..42), перський звіриний стиль, блискуче розвитий майстрами епохи Ахеменидів (VII-V ст. до н.е. ) і Сасанидів (III-VII ст. н. е. іл..41 ). Елементи того ж стилю присутні в мистецтві іонійців періоду архаїки, що населяла острови Східного Середземномор'я і які знаходились під явним перським впливом.

За посередництвом грецьких колоністів це мистецтво потім асимілювалося зі "скіфським". Висловлювалися версії про сибірське походження "звіриного стилю"(іл.44) і про вплив на його формування традиційного різьблення по дереву. Самі ранні знахідки датуються IX ст. до н.е. , але риси оригінального стилю складаються до VII ст. до н. е.

іл.37. Елемент скіфо-сакської поясної пряжки. іл.38 Пряжка портупейного ременю

VI-V ст. до н. е . Сибірська колекція Петра I

 

іл.39 скіфо-сибірський звіриний стиль V-IV ст. до н.е

 

іл.40 предмети скіфського звіриного стилю з Північного Кавказу та Закавказзя:

1-3 — з могильника Кисловодська; 4-5 — з Махошевського кургану на Кубані; 6 — з могильника хут. Кубанського; 7, 8 — з Самтаврського могильника.

 

іл.41.Сасанідське золото іл.42 Луристанська бронза. іл.43 Бронзове навершшя з фігуркою

Навершшя штандартів. оленя.

VIII—VIІст. до н. е

 

Іл..44 Бронзова бляшка – олень, що лежить. Іл..45 Бронзова бляшка – олень, що лежить.

Ордос Сибір

.

 

Майстри євразійських степів кували зброю - акінаки (короткі скіфські мечі), щити, робили кінську збрую, бляхи, пряжки, псалії (вудила) - стрижні, увінчані головою звіра, казани, дзеркала, ритуальні навершя жезлів. Зображення звірів в епоху, що передує появі окремих видів декоративного і прикладного мистецтва, не прикрашали, а виявляли, позначали і "підсилювали" функцію предмета. Персонажів "звіриного стилю" небагато, вони повторюються і ясно підрозділяються на три групи відповідно трьом "зонам" міфологічного "Світового Дерева": небесної (птах), земної (копитні) і підземної (хижаки). Серед птахів виділяються грифони грецького типу з архаїчними серповидними крилами, грифо-барани, фантастичні крилаті звірі, що мають аналоги в перському мистецтві. Серед копитних зображуються олені, кози, бики, барани, коні. До "медіаторів" (лат. mediator - посередник) відноситься кабан, що вільно "рухається" по стовбуру "Світового Дерева" з однієї зони в іншу (оскільки має двоїсту природу: він і копитний, і м'ясоїдний, хижак).

Однією з головних особливостей "звіриного стилю" є контраст чистих поверхонь, гладких об’ємів тіла тварини, вирішених характерним перетинанням площин, з гіпертрофованою фактурою деталей. Ця особливість почасти пояснюється оригінальною технологією: скіфські майстри воліли не ліпити, а вирізувати ножем із широким лезом з м'якого воску модель майбутнього відливка з металу. Звідси характер трактування форми тіла тварини - великими площинами з різкими гранями, а також аналогії виробів із золота з різьбленими з дерева. Голови, очі, вуха, роги, копита звірів геометризуються, збільшуються в розмірі і, всупереч правдоподібності, довільно переносяться з місця на місце. Так, на лапах пантери і на її хвості можна побачити мініатюрні зображення згорнутих хижаків. Замість пазурів лапи звіра закінчуються пташиними головами. Аналогічний прийом "зооморфних перетворень", інтерполяцій характерний для багатьох архаїчних культур, древньоамериканського, єгипетського мистецтва, виробів американських індіанців і аборигенів Полінезії.

Пози тварин також своєрідно умовні, вони не виражають рух або дію. Визначення "галоп, що летить," у відношенні знаменитого золотого оленя (іл..35) зі станиці Костромської на Кубані (VI ст. до н.е. ), по висновку фахівців, не відповідає дійсності, оскільки ноги оленя складені зовсім неправдоподібно. Зображуються також протоми (передні частини тварин) у перській традиції і навіть окремо голови, наприклад, голова хижака, у пащі якої видна друга - його жертви. Бронзові псалії з однієї сторони вінчаються головою звіра, з іншого боку - його копитом. Багато образотворчих деталей є "кочуючими", незалежно від породи звіра вони переходять з одного зображення на інше. Усі ці незвичайні композиційні прийоми свідчать про вплив якихось особливих факторів. Можна також помітити, що у всіх випадках вигадливі пози звірів, їх фрагментація і гіперболізація деталей додержуються принципу замкнутого, компактного силуету.

Дослідник скіфського мистецтва М. Артамонов визначає цю головну особливість у такий спосіб: «Це стиль мистецтва, органічно зв'язаного з речами практичного призначення - зброєю, кінським спорядженням, одягом... вражаючою своєю пристосованістю до обмежених, заздалегідь даним формам цих речей дивною винахідливістю і використанням простору, компактністю й ощадливою чіткістю контурів. Чудове уміння передавати характерні риси тварини в кінцевому рахунку умовними формами. Замкнута побудова фігури, незважаючи на життєвість образа, приведе до спрощення і деформації, що відповідає її декоративному призначенню. Іншою характерною рисою скіфського стилю є розчленованість зображення на великі, різко обкреслені поверхні або грані.»

Усе зображення будується на кількох гладких, але різко відділених одна від іншої поверхонь". Уписуючи зображення в замкнутий формат бляхи, пряжки, бутеролі (лопать з металу, кістки або інших матеріалів на верхній частині піхви клинкової зброї; служить для кріплення до поясу, є також елементом декору), майстер прагне максимально заповнити поверхню - це принцип декоративного мистецтва, що яскраво проявився ще в одному східному "килимовому", або орієнталізуючому, стилі античності. Прагнення до максимальної щільності приводило до цікавого явища: "загадкових картин", у яких контур одного звіра вписується в інший і продовжується в третьому. У подібних зображеннях трохи "зрощених" звірів можуть мати загальні деталі - голови, роги, копита. Розгадати такі зображення досить важко.

Декоративне узагальнення мас і акцентування деталей приводить до типізації, а стилізація поєднує різні форми в один декоративний образ звіра.

До прийому орнаменталізації можна віднести обігравання порожнеч у зображенні та отворів в золотих накладках на щити і кінську збрую, що підсилюють його компактність. Цей прийом явно розрахований на сприйняття з відстані, коли така накладка виділяється на темному або на яскравому кольоровому тлі повсті. Круглі виїмки - очі, ніздрі тварини, - так само, як і орнаментальні поглиблення, заповнювалися кольоровою емаллю, що цінувалася в той час нарівні з дорогоцінними каменями й ефектно виділялася на тлі золота. Цей прийом входить у загальне поняття "поліхромного стилю".

У мистецтві скіфів, як і в перському, зустрічається прийом симетричного подвоєння зображення, умовно названий "геральдичним", або антитетичним (від греч. antithesis - протилежність). Він зв'язаний з явищем симулътанізму. У V ст. до н.е. під впливом греко-перського мистецтва у творах скіфських майстрів з'являється мотив "когтящих хижаків", що мучать копитних. Мистецтво скіфів V ст. до н.е. іноді називають "скіфським бароко" через його вигадливість, химерність і пишну орнаменталізацію деталей. До кінця IV ст. до н.е. унікальний "звіриний стиль" зник так само раптово і загадково, як і з'явився. Причину цього явища бачать у зміні загальної культурної ситуації.

«Звіриний стиль» дохристиянської Європи на відміну від властиво «звіриного» відзначається підвищеним драматизмом, напруженістю форм. У цьому орнаменті важко виявити окремі зображення: все, здається, сплетено в один тугий клубок і вже немає можливості знайти, звідки починається й де закінчується зображення тієї або іншої фантастичної тварини. Цей орнамент позбавлений симетрії, у ньому немає повторів однакових форм, немає інтервалів, що розділяють частини зображуваного предмета і підкреслюють значеннєвий акцент орнаментального мотиву.

У Європі цей стиль розвився у германців, кельтів і скандинавів. Пізніше він перейшов у християнську культуру.

Серед інших історико-регіональних модифікацій "звіриного стилю", безумовно зв'язаних загальними коренями зі "скіфським", треба назвати орнаментику західноєвропейських романських соборів і володимиросуздальську школу білокамінного різьблення. Ці прояви "звіриного стилю" у більш широкому розумінні іноді розглядають як результат взаємодії місцевих етнічних традицій із християнством. Однак саме в скіфському мистецтві відбулася взаємодія форм і прийомів композиційних побудов, вироблених у різних культурах. Зокрема, передбачається, що деякі вироби виконувалися грецькими майстрами, які пародіювали та стилізували незвичайний вигляд варварів, інші - осілими скіфами в еллінських майстернях, треті - сторонніми принцами. Цим може бути пояснене інтернаціональне поширення стилю і безліч його локальних варіантів. Так у власне скіфському виділяють "скіфо-сибірський" і "пермський" звіриний стиль. Постійними, незмінними ознаками цих стилів є:

уподібнення форми форматові;

симультанність зображення;

симетричне подвоєння форм;

транспонування деталей;


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.033 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал