Промисловий переворот сша

Вступаючи у машинну стадію розвитку суспільства в першо­му десятилітті XIX ст., США використали англійський техніч­ний досвід. При цьому вони зробили власний значний внесок. Це дало США змогу здійснити промисловий переворот за по­рівняно короткий термін — 40—50 років. На початку 60-х років XIX ст. уже утвердився фабричний тип виробництва у провідних галузях господарства.

Основні особливості промислового перевороту в США такі.

1. Активна роль американської інженерної думки: було винайдено бавовноочисну машину (1793), яка підвищила про­дуктивність праці у 100 разів, швейну машину (1841), машину для виготовлення взуття (1846), фосфорний сірник, електромаг­нітний телеграф Морзе (1833), друкарський телеграфний апарат Д. Юза (1855), пістолет, пневматичне гальмо, паровий молот (1842), вулканізацію каучуку (1844), турбіну (1849), електровоз (1851), станки оригінальної конструкції. Вони зумовили розвиток бага­тьох нових галузей промисловості. Швейні фабрики Зінгера, Беккера, Уллера випускали вироби, які користувалися попитом у всьому світі. Та й сама швейна машина Зінгера була відома й популярна в Україні.

2. Наявність великої кількості річок сприяла більшому використанню водної енергії, ніж енергії пари. Тому тут пізніше (аж у 40-х роках) масово стали використовувати парову енергію, хоча універсальний паровий двигун створено ще на­прикінці XVIII ст., ay 1803 p. Олівер Еванс винайшов парову машину.

3. Величезні запаси деревини сприяли тривалому вико­ристанню як основного виду палива деревного вугілля. Аж до 1860 р. на залізничному транспорті США використовували дрова. Перша домна, що працювала на кам´ яному вугіллі, з´ яви­лась у країні лише в 1837 р. Масове використання мінерального палива у металургії почалось у 40-х роках.

4. Відсутність мануфактурного капіталізму. Мануфак­тури, що виникали в колоніальний період, не були стійкими, їх розвиток стримувала заборонна політика Англії. Тому справедли­во стверджувати, що промисловий переворот у США відбувався в умовах недостатнього розвитку мануфактурного виробництва.

Крайня територіальна і галузева нерівномірність. Північний Схід — більш промисловий, на Півдні майже відсутні фабрики і заводи, переважала первинна обробка культур, що тут вирощувались — бавовнику, тютюну, рису, цукрової тростини і т. ін. Машини обслуговувалися рабами. Західні штати майже не знали мануфактурної стадії і спеціалізувались на переробці хар­чових продуктів, лісових матеріалів, виробництві сільськогоспо­дарської техніки.

75. боротьба поти рабовласництва. Аболіціоністський рух

Темношкіре населення Півночі, на відміну від рабів Півдня, теоретично мало свободу і могло звертатися до урядових органів для захисту їхніх прав. Однак численні дискримінаційні акти - у сферах праці, релігії, освіти, забезпечення житлом, праві займатися політикою тощо - зводили цю свободу нанівець.

Нью-йоркське гуманне антимісіонерське товариство (англ. New York Manumission Society) було створено задля визволення рабів. Це товариство було засновано у 1785 році і припинило свою діялність 1849 року.^[1] Однією із завдань цього товариства було відкриття африканських безкоштовних шкіл, в яких викладали вчителі не білої раси. Членами товариства були білі люди, серед яких були квакери, підприємці. Одним із таких був Джеремія Томпсон — емігрант з Англії, підприємець з вовняно-виробничого сімейного бізнесу, один із засновників і голова першої трансатлантичної пароплавної лінії «Black Ball Line» в місті Нью-Йорк. Члени цього товариства були проти рабства і за освіченість робітників, бо це було вигідним для їхнього бізнесу.

Аболіціонізм в США мав підтримку робітничого класу, широких кіл фермерства (що боролося за землю, проти плантаторів), а також буржуазії, яка вбачала в рабстві перешкоду для капіталістичного розвитку кра­їни. З появою щотижневика«Ліберейтор» (1831–1865) та заснуванням в 1833 році «Американського товариства боротьби з рабством» аболіціонізм став організованим рухом, що об'єднував до 250 тисяч чоловік. В 1840 році виникла «Партія свободи», яка рішуче виступила проти рабства.

Більшість лідерів аболіціонізму на чолі з Вільямом Гаррісоном вважали, що з рабством слід боротися лише моральними засобами та переконанням, не застосовуючи силу. Однак деякі аболіціоністи на чолі з діячем негритянського визвольного руху Фредериком Дугласом вважали озброєну боротьбу необхідною для скасування рабства. В 1859 році фермер-аболіціоніст Джон Брауннамагався підняти загальне повстання рабів.

Аболіціонізм відіграв важливу роль у підготовці громадянської війни в США 1861–1865 років і формальної ліквідації рабства. Активним супротивником аболіціонізму був католицький архієпископ Нью-Йорка Джон Х'юз (1797-1864).

76. Утворення Союзу комуністів, його діяльність, значення

Союз комуністів (нім. Bund der Kommunisten) — таємне товариство, революційна організація, що була створена 1847 року в Лондоні. Її основу склавСоюз справедливих, який під впливом Карла Маркса та Фрідріха Енгельсаприйняв марксистську теорію. Припинив своє існування 1852 року, проте став предвісником для соціалістичних та комуністичних партій та надихнув своєю діяльністю створення Першого Інтернаціоналу. Створене ще в 1847 р. товариство Союз комуністів запропонувало їм іаписати партійну програму. Так через рік з'явився «Маніфест Комуністичної партії», що проголосив пролетарську революцію головним засобом боротьби з буржуазією. «Наймаючи тисячі робітників для своїх фабрик і заводів, буржуазія, - вказували Маркс і Енгельс, - виробляє насамперед своїх могильників. Її загибель і перемога пролетаріату однаково неминучі»

77. італія у 20-40-роках 19ст

78. Утопічний соціалізм Сен-Сімона, Фур’є й Оуена

Розвиток капіталізму покликав до життя явища, що свідчили про недосконалість нового економічного устрою. Капіталізм і наслідки його панування в усіх сферах суспільного життя суворо критикували не тільки його противники, а й прихильники.

Так, Сісмонді та Прудон, захисники дрібнотоварного виробництва, завершуючи свою політичну економію соціальними висновками, значно розширили межі, відведені цій науці основоположниками. Але, висуваючи на чільне місце проблему справедливого розподілу багатств, не торкалися приватної власності, визнавали її необхідною і законною.

Навпаки, усі комуністичні утопії, починаючи з Платона й Мора і закінчуючи відомими філософами XVIII ст. — Маблі, Мореллі, Годвіном, Кондорсе, Бабефом, базуються на критиці приватної власності. Але автори їх ставали на бік моралі, а не економіки, апелювали до свідомості правлячих класів, закликали їх удосконалити суспільство, зробити його справедливим та гуманним.

Одними з перших науково обгрунтованих соціалістичних доктрин, що базувались на критиці приватної власності, на концепції її трансформації, були ідеї соціалістів-утопістів Сен-Сімона, Фур’є та Оуена.

По-новому зображаючи капіталізм і висвітлюючи його вади, утопісти привертали увагу до проблем, властивих капіталізму, що, у свою чергу, потребувало докорінного перегляду як методології політичної економії, так і відкритих нею законів.

Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його автори намагались вирішити проблеми побудови справедливого суспільства негайно, спираючись на тогочасні суспільні інституції — державу, науку, мораль, політику та тогочасну економічну базу. Вони вірили, що суспільство можна вдосконалити, впливаючи на людську свідомість, використавши силу держави.

Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: потрібно, щоб суспільство — а під суспільством вони розуміли найбільш освічену його частину — усвідомило, що капіталістичний лад суперечить людській природі.

Утопічний соціалізм з’являється майже одночасно в трьох формах, у трьох своїх різновидах: у Франції — сенсімонізм і фур’єризм, а в Англії — оуенізм.

79. робітничий рух у Німеччині.Повстання сілезьких ткачів

Економічний криза 1866 р. знову посилив робітничий рух. У Рурської області, Саксонії, Сілезії, Шлезвіг-Гольштейн утворилися секції Інтернаціоналу. В їх створенні велику роль зіграв І. Ф. Беккер, з 1866 р. видавав у Швейцарії журнал «Форбот» - центральний орган німецьких груп Першого Інтернаціоналу, що сприяло зростанню самосвідомості німецьких робітників.

До цього часу встановилися особисті зв'язки Бебеля з Марксом. Бебель став активним марксистом-інтернаціоналістом. Його популярність серед робітників зросла у зв'язку з обранням його і В. Лібкнехта в Північнонімецький рейхстаг. У цей час в Саксонії і в інших промислових центрах завдяки зусиллям Бебеля і Лібкнехта були утворені робочі союзи. Виникли об'єктивні умови для створення самостійної робітничої партії.

У вересні 1868 р. в Нюрнберзі відбувся з'їзд робітничих спілок, який прийняв важливе рішення про солідарність з принципами Міжнародного Товариства Робітників. З'їзд затвердив програму боротьби німецького пролетаріату, яка проголошувала своєю метою знищення капіталістичного ладу; засобом для досягнення цієї мети визнавалася класова боротьба пролетаріату. К. Маркс на засіданні Генеральної Ради Інтернаціоналу схвалив ці рішення.

.

Повстання 1793 —стихійний виступ селян-ткачів, до якого приєдналися широкі сел. маси. Відбулося в березні — квітні в гірських округах Сілезії, що належала Пруссії. Повстання ткачів, викликане посиленням усіх видів феод. повинностей, охопило бл. 20 тис. чол. Було жорстоко придушене прусськими військами. Повстання 1844 — перший самостійний виступ робітників Німеччини. Відбулося 4—6. VI. Причиною повстання сілезьких ткачів, які зазнавали подвійної експлуатації — з боку підприємців і поміщиків, було різке зниження заробітної плати. Центром його стали гірські поселення Петерсвальдау і Лангебілау. Хоч повстання мало стихійний характер, у ході його виявилися класова свідомість і організованість нім. пролетаріату. Повстання 1844 було придушене прусськими військами.

80. Робітничий і соц.. рух у Франції У першій половині XIX ст. чітко проявилася тенденція погіршення становища робітничого класу. Особливо це стосувалося фабрично-заводських і мануфактурних робітників, що недавно прийшли в місто і які ще не мали достатньої кваліфікації. Некваліфікований пролетаріат був приречений на жебрацьке існування, погані умови праці. Впровадження машинної техніки дозволило повсюдно експлуатувати дешевший жіноча і дитяча праця. Робочий день тривав 15-16 годин. Винахід газового освітлення дозволило налагодити роботу навіть вночі. Робітники були абсолютно безправні в соціальному і політичному відношенні. Відпусток не було, трудове законодавство відсутнє, продовжували діяти закон Ле Шапель 1791 і антиробітничих статті наполеонівського кримінального кодексу 1810

У 30-ті роки XIX ст. почали виникати республіканські організації. У 1830 р. було утворено «Товариство друзів народу». У 1832 р. воно спробувало підняти повстання, яке було придушене владою, а саме «Суспільство» розпущено. Незабаром республіканці створили нове суспільство - суспільство «Прав людини і громадянина». Після повстання, піднятого в Парижі в 1834 р., товариство було заборонено, багато його членів засуджені і кинуті до в'язниці. У 30-х роках республіканці організували кілька замахів на Луї Філіппа, після чого уряд став обмежувати свободу друку і перейшло до масових репресій. Республіканське рух було загнано в підпілля.

В таємних республіканських організаціях другої половини 30-х років усі більшу участь беруть передові робітники. Республіканське рух цього часу нерозривно пов'язане з ім'ям полум'яного революціонера, комуніста-утопіста Огюста Бланки (1805-1881). У 1837 р. під його керівництвом було створено таємне «Товариство пір року», яке ставило перед собою завдання підготувати збройне повстання для повалення Липневої монархії і встановлення республіки. Воно мало своєрідну організацію: кожні сім членів становили клітинку, яка називалася «тиждень», чотири «тижня» складали «місяць», три «місяці» - «пора року», чотири «пори року» - «рік». До 1839 р. організація нараховувала 4-5 тис. чоловік.

Беручи участь у республіканському русі, Бланки в 30-і роки прийшов до комуністичних ідей під впливом вийшла в 1828 р. книги соратника Бабефа Ф. Буо-нарроті «Історія змови рівних». Бланки вважав, що комуністичне перебудову суспільства має здійснитися в результаті революції, підготовленої групою змовників-революціонерів. Змовницьки тактика Бланки була наслідком нерозуміння ним ролі масового руху в боротьбі проти буржуазного гніту, а також ролі і місця пролетаріату в капіталістичному суспільстві. На відміну від інших представників утопічного комунізму 40-х років XIX ст. Бланки не створив власної моделі майбутнього суспільства. Він - революціонер-практик. Невтомна діяльність О. Бланки, нерозривно пов'язана з боротьбою робітничого класу, відіграла велику роль в історії французького революційного робочого руху.

У травні 1839 р. «Товариство пір року» підняло в Парижі повстання, у ході якого проявилася вся неспроможність змовницької тактики бланкізму: народні маси, не підготовлені і не посвячені в плани повсталих, залишилися пасивними. Повстання було придушене легко, «Суспільство пір року» розгромлено, його керівники засуджені на довічне тюремне ув'язнення.

У 40-ті роки виникають нові таємні республіканські суспільства. Проте після невдачі повстання 1839 республіканці відмовилися від революційних методів боротьби і аж до революції 1848 р. не наважувалися на відкритий виступ.

XIX ст. боротьба робітників у Франції піднялася на новий щабель: робочий рух ставало з цього часу постійним фактором всієї соціально-політичного життя Франції, робило перші кроки на шляху політичної самостійності.

Першим самостійним збройним виступом французького пролетаріату, спрямованим проти буржуазної експлуатації, було повстання робітників Ліона в липні 1831 р. підняли повстання робочі шовкоткацьких мануфактур, пізніше до них приєдналися робітники і ремісники інших підприємств. Ліонські підприємці відмовилися підвищити заробітки ткачів. Щоб змусити господарів піти на поступки, було вирішено провести масову демонстрацію. 21 листопада 1831 рано вранці робочі вишикувалися в колону у передмісті Ліона і рушили до міста. Але у міської ратуші демонстрацію обстріляла національна гвардія. Провокаційні дії ліонської буржуазії змусили робочих взятися за зброю.

Повстання проходило під гаслом «Жити працюючи або померти борючись!». У повстанні брало участь близько 30 тис. чоловік. Урядові війська змушені були залишити місто, Ліон опинився в руках робітників. Однак скористатися своєю перемогою робочий клас не зміг. Він не мав ще самостійною класової організації, не висунув ніяких політичних гасел. Робочі Ліона не взяли в свої руки владу, в місті залишався ліонський префект. До Ліону була підведена 20-тисячна армія і 3 грудня війська вступили в місто. Повстання було придушене.

81. Східне питання і протиріччя евр. Держав у 19ст

Східний питання, який полягав у боротьбі країн Європи за контроль над Азією, для Росії включав боротьбу чорноморську акваторію і протоки Босфор і Дарданелли. З іншого боку, Росія, як православне держава Європи, вважала захист інтересів одновірців — південнослов'ян, підданих Туреччини, — своєму священному завданням.

> Первиeвоенниe зіткнення ХІХ ст. у межах східного питання відбувалися ходірусско-иранской війни 1804—1813 рр. за панування на Закавказзі іПрикаспии. Причиною конфлікту була агресія феодального Ірану проти Грузії та інших земель Закавказзя, входили до складу Росії у початку століття. Іран і Туреччина, підбурювані Великою Британією та Францією, прагнули підкорити собі все Закавказзі, поділивши сфери впливу. Попри те що що з 1801 по 1804 р. окремі грузинські князівства добровільно приєдналися до Росії, 23 травня 1804 р. Іран пред'явив Росії ультиматум виведення російських військ з усього Закавказзя. Росія відмовилася. Іран червні 1804 р. розгорнув бойові дії для захопленняТифлиса (Грузія). Війська Росії (12 тис. людина) рушили назустріч армії Ірану (30 тис. людина). Вирішальні бою російські війська провели підГумри (нині — р. Гюмрі, Вірменія) іЭриванью (нині р. Єреван, Вірменія). Бої виграла. Потім бойові дії перейшли завезеними на територію Азербайджану. Війна йшла з більшими на перервами й Росії ускладнювалася паралельним через участь у інших бойові дії. Проте у війні з Іраном російські війська перемогли. Через війну Росія розширила своєю територією на Закавказзі, приєднавши Північний Азербайджан, Грузію, Дагестан.

Приводом до початку російсько-турецької війни 1806—1812 рр., яку Туреччина розв'язала з допомогою Наполеона, послужило порушення турками договору вільному проході російських судів через протоки Босфор і Дарданелли. У відповідь Росія запровадила військ у дунайські князівства — Молдавію іВалахию, які під управлінням Туреччини. Росію у війні підтримала Великобританія. Основними битвами стали бойові операції ескадри віце-адміралаД.Н.Сенявина. Він здобув перемоги уДарданелльском морському іАфонском боях 1807 р. Росія справила допомогу повсталою Сербії. На Балканському і Кавказькому театрах бойових дій в російські війська завдали ряд поразок туркам. Перед війни із Наполеоном на чолі російської армії ставМ.И. Кутузов (з березня 1811 р.). УРущукском бої й у битву біля Слободзеї в 1811 р. біля Болгарії він змусив капітулювати турецькі війська. Війна було виграно. Результатом війни було приєднання до Росії Бессарабії, Абхазії та частини Грузії і визнання Туреччиною права самоврядування для Сербії. Воскресіння Ісуса Туреччини Наполеон втратив союзника напередодні вторгнення французів з Росією.

У 1817 р. Росія вступив у затяжнуКавказскую війну з єдиною метою завоювання Чечні, Гірничого Дагестану й Північно-Західного Кавказу. Основні бойові дії розгорнулися на другий чверті в XIX ст. під час царювання Миколи I.

82. Соцыально-економычны та полытичны прередумови революцыъ 1848-1849 у Францыъ

За Липневої монархії у Франції було досягнуто відносної стабільності як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Король Луї Філіпп та кабінет Ф. Гізо проводили обережну внутрішню політику" намагаючись зберігати баланс між різними політичними силами. Користуючись підтримкою влади, зміцнювалася фінансова аристократія. Відчутні успіхи було досягнуто в розвитку промисловості. Обсяг промислового виробництва зріс майже на 70 %. Прискореними темпами розвивалася текстильна, важка, хімічна промисловість. У сільське господарство поступово проникали машини і хоча невпинно йшов процес дроблення земельних наділів, виробництво сільськогосподарської продукції зростало - напередодні революції воно збільшилось майже на 40 % порівняно з початком століття.

Однак у французькому суспільстві наростало невдоволення режимом Луї Філіппа. Із самого початку Липневої монархії розгорнулася гостра політична боротьба. Паризька аристократія, дворянство і духовенство звинувачували короля в узурпації влади. Республіканці не могли вибачити Луї Філіппу його зраду республіканських принципів і вимагали встановлення республіки, розширення виборчих прав, проведення активної політики на користь буржуазії. Радикально налаштовані республіканці виступали за введення загального виборчого права і висунули програму широких соціально-економічних реформ. Вони об'єдналися навколо впливового видання " Реформа", яку редагував адвокат А. Лед-рю-Роллен.

Нижчі верстви французького суспільства (робітники, ремісники, селяни) ненавиділи режим Липневої монархії, який відняв у них важливі соціальні завоювання попередніх революцій. Неврожайні роки, фінансова криза, банкрутство і закриття багатьох промислових підприємств, безробіття зробили їх прихильниками республіканців і створили придатний ґрунт для поширення в їхньому середовищі соціалістичних ідей. Дореволюційне десятиліття позначилося небувалим розквітом соціалістичної думки.

Ш. Фур'є, О. Бланкі, П. Прудон та ін. розвивали утопічні ідеї загальної рівності та братерства і хоча вони не закликали до негайної революції, але давали надію народові на краще майбутнє.

83. держ переворот у ф 1851. Уроки революції 1848

Державний переворот 2 грудня 1851 року — переворот, що призвів до ліквідації Другої республіки та встановлення Другої імперії у Франції

1848 року у Франції була установлена республіка. На президентських виборах 10 грудня тріумфальну перемогу здобув Луї Наполеон, який значно випередив свого основного суперника Кавеньяка.

Державний переворот[ред. • ред. код]

Державний переворот було здійснено в ніч на 2 грудня 1851 року (річницяаустерліцької битви). Вулицями було розклеєно три прокламації, підписані президентом.

1. Перша була декретом президента, яким розпускались Національні збори та Державна рада, відновлювалось загальне подання голосів та проголошувався військовий стан. Підпис президента був скріплений підписом міністра внутрішніх справ Морні, брата Бонапарта.

2. Прокламація до народу мотивувала самовладний вчинок президента тим, що конституція робила його безсилим проти ворожої до нього палати; президент апелював до всієї нації, яка мала вирішити, чи мав тривати цей болісний стан. Якщо нація відповість позитивно, то нехай вона обере президентом іншу особу, оскільки він, Наполеон, «не хоче влади, що покладає на нього відповідальність за чужі дії та прив'язує його до керма, коли корабель, вочевидь, прямує до загибелі». Якщо ж нація йому довіряє, то нехай вона надасть йому засіб виконання великої, покладеної на нього задачі. Засіб цей — нова конституція, головні засади якої: відповідальний глава, який призначається на 10 років; міністри, які залежать тільки від виконавчої влади; законодавчі збори, що обираються загальним голосуванням та мають право вето.

3. Третя прокламація зверталась до армії.

Розпуск зборів президентом, який чинна на той час конституція визнавала важким злочином, що тягне за собою судове провадження, застало Національні збори зненацька. Щоб послабити імовірний опір, тієї ж ночі були заарештовані майже всі політичні діячі, які видавались небезпечними, в тому числі генерали Бедо, Кавеньяк, Шангарне, Ламорисьєр, Лефло, полковник Шаррас, Тьєр та багато інших.

Протести проти самовладного вчинку президента не відзначались особливою енергією. Верховний суд зібрався, проте замість негайного вжиття заходів проти президента вагався й очікував на завершення боротьби. Члени Національних зборів, хто вцілів, на чолі яких стояли Мішель (з Буржа), Віктор Гюго, Жуль Фавр, Боден (убитий на барикаді) й інші, збирались то тут, то там, усюди їх розганяли поліція та війська, закликали до боротьби, розклеювали прокламації, проте й вони не виявляли ані значної енергійності, ані одностайності. Тим не менше, в Парижі почались вуличні заворушення: десь виникли барикади.

Уряд розклеїв прокламації, підписані військовим міністром, в яких погрожуваврозстрілом без суду всім, узятим на барикаді зі зброєю в руках.

Остання прокламація зазначала, що президент вирішив не гребувати нічим — і дійсно, 4 грудня на вулицях Парижа відбулась страшна бійня. Безліч людей, які не брали ніякої участі в протесті проти перевороту, було вбито чи схоплено та розстріляно; серед убитих були жінки та діти; за цим почались масові заслання доКайєнни та Ламбессу. З такою самою жорстокістю було придушено і спроби опору в провінціях.

Папа Пій IX надіслав Наполеону своє благословення; духовенство почало посилено агітувати за нього. 20 та 21 грудня плебісцит, влаштований під сильним поліцейським тиском, санкціонував переворот 7, 5 млн голосами проти 640 тисяч.

14 січня 1852 року була опублікована конституція, вироблена за зразком консульськоїконституції 1799 року; це була чисто монархічна конституція, хоч і з виборним на 10 років президентом. Президент названий в ній відповідальним, проте жодних способів притягнення його до відповідальності не було зазначено; за законодавчим корпусом залишилось тільки право обговорення законів, яке він поділяв із сенатом; право законодавчої ініціативи належало одній державній раді; виконавчу владу було віддано цілковито в руки президента й підзвітних йому одному міністрів.