Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Утворення священного союзу






За ініціативи Олександра І у вересні 1815 р. християнські монархи Росії, Австрії і Пруссії утворили Священний союз. Головною його метою проголошувалася боротьба проти загрози виникнення революцій, проти визвольної боротьби. Водночас він мав гарантувати збереження політичної рівноваги в Європі, «законні» права монархів і устої абсолютизму. Згодом Священний союз підтримали всі правлячі династії Європи. Англія формально не входила до нього, але уряд підтримував його реакційну політику. Папа римський не підписав акт, побоюючись невдоволення католиків у різних країнах.

Головну роль у Союзі відігравали австрійський канцлер Меттерніх і Олександр І. При цьому російський імператор розумів, що роки революції і імперії не пройшли безслідно ні для Франції, ні для інших європейських держав і про повне повернення до колишніх порядків не може бути мови. Саме він зажадав прийняття Хартії, що обмежувала б владу Людові-ка XVIII, і примусив підписати її всіх учасників Віденського конгресу. Міністр закордонних справ Англії лорд Каслрі на першому ж конгресі Священного союзу (1818) наполіг на тому, що втручання Союзу у внутрішні справи держав може здійснюватись лише на їх прохання. Проте згодом це рішення було скасовано у зв'язку з поширенням реватюдіжного руху.

У 20-ті роки XIX ст., коли по Європі прокотилася хвиля революцій і повстань, Священний союз став знаряддям придушення визвольного руху. За його рішенням революцію в Іспанії придушила армія французьких Бурбонів, а революцію в Італії - австрійські війська. У 1821 р. черговий конгрес Союзу відмовився підтримати боротьбу за незалежність Греції, полегшивши Османській імперії розправу над грецькими патріотами. Із часом між головними учасниками Союзу почали загострюватися протиріччя, і на середину 30-х рр. XIX ст. він фактично перестав існувати.

62ю німецькі держ. 18-19

У 1803-04 Наполеон ліквідував дрібні німецькі держави і створив Рейнський союз. Священна Римська імперія перестала існувати.

1806 р. — жорстокий розгром пруських військ Наполеоном під Йеною. Пруссія втратила половину своїх володінь. «Священна Римська імперія німецької нації» була ліквідована. Під протекторатом Наполеона був створений Рейнський союз, куди ввійшли 21 німецька держава, а в 1807 після розгрому Пруссії у цей союз увійшла вся Західна Німеччина.

1813 р. — поразка французів у битві під Лейпцигом («Битва народів»). Рейнський союз розпався.

За рішенням Віденського конгресу в 1814-15 роках було створено Німецький союз з 39 держав, керівну роль у якому відігравала Австрія. Він проіснував до 1866.

1848–1849 р. — буржуазно-демократична революція в Німеччині зазнала поразки.

63. монархія габсбургів 18-19

· скасування особистої залежності селян;

· обмеження самостійності католицької церкви;

· закриття монастирів;

· конфіскація майна церкви;

· едикт про свободу віросповідання;

· запровадження єдиної централізованої системи управління.

В начале 19 века владения династии Габсбургов представляли собой пестрый конгломерат различных земель — собственно австрийских, чешских, венгерских, итальянских. Австрия в это время являлась активной участницей антинаполеоновской коалиции. Во время войн с Францией она потерпела ряд сокрушительных поражений и лишилась своего влияния в Германии. В связи с созданием Наполеоном Рейнского союза в 1806 г. император Франц II был вынужден заявить об упразднении Священной Римской империи. За два года до этого, 10 августа 1804 г., он принял титул «император Австрии» — Франц I. Владения Габсбургов наконец получили единое название — Австрийская империя. После всех потрясений и потерь, связанных с периодом наполеоновских войн, Австрия стала в 1815 г. в результате решений Венского конгресса одной из ведущих великих держав Европы. Она играла главную роль в созданном на развалинах Священной Римской империи Германском союзе, ей принадлежало Ломбардо-Венецианское королевство в Италии, в сфере влияния Габсбургов были и другие итальянские государства.

. Однако под влиянием европейских революций 1830 г. в Австрии оживилось либеральное движение, оппозиция все чаще выступала против политической системы в целом. В связи с ускорением индустриализации обострялись и социальные проблемы. С начала века в стране разворачивался промышленный переворот, сословное общество «старого порядка» преобразовывалось в буржуазное: формировался рабочий класс и буржуазия. Причем в различных землях империи начиналось становление национальной буржуазии, чьи интересы нередко приходили в противоречие с интересами находившейся в привилегированном положении австро-немецкой буржуазии. После 1830 г. в стране возрастает социальная и политическая напряженность, ускоряется политизация общества, все более широкие круги населения вовлекаются в политику, формируются различные политические течения, которые во весь голос заявили о себе в 1848 г.

Революция 1848-1849 гг. в Австрийской империи свергла ненавистный меттерниховский режим, однако она не решила всех стоявших перед страной проблем. Правящим кругам империи удалось консолидировать свои силы и перейти в наступление. Революция была подавлена, во главе империи встал новый император Франц Иосиф I, который восстановил абсолютизм. В то же время революция поставила на повестку дня необходимость определенной модернизации государства.

 

64. Війна за незал. Іспанії

Іспансько-французька війна (війна на Піренейському півострові) була головним конфліктом на території Іберійського півострова в ході Наполеонівських війн. Союз Іспанії, Португалії таАнглії бився проти Наполеонівської Французької імперії.

Іноді вживається й інша назва цієї війни — війна за незалежність Іспанії ( Війна тривала з 1808 року, з моменту зайняття французами Іспанії й до 1814 року — поразки Франції.

Визвольна боротьба в Іспанії стала однією з перших національних війн й однією з перших появ великих партизанських рухів. Хоч за часів французької окупації французи знищили іспанську адміністрацію, яка розкололась на провінційні хунти (у1810 році відроджений національний уряд закріпився в Кадісі) та виявилась нездатною набирати, навчати, чи забезпечувати функціональну армію, однак нездатність Наполеона заспокоїти народ Іспанії дозволила іспанським, британським і португальським силам залишатись у Португалії та набридати французьким військам на кордонах, а іспанським партизанам знищувати окупантів у самій Іспанії. Діючи узгоджено, регулярні й нерегулярні сили союзників попередили підкорення повсталих іспанських провінцій.

Роки боїв в Іспанії поступово виснажили Наполеона та його Велику Армію. Хоча французькі війська нерідко перемагали у бою, їхні лінії сполучення були часто перерізані партизанськими загонами, що ускладнювало бойові дії. Хоч французи й розбили іспанську армію та відсунули її до кордонів, вона не була знищена й продовжувала битись. У 1812 році, коли Франція серйозно послабшала під часвторгнення Наполеона до Росії, об'єднані союзні армії під командуванням Артура Веллслі почали просуватись углиб Іспанії. Звільнивши Мадрид, вони переслідували маршала Сульта з його деморалізованою армією під час його відходу через Піренеїдо Франції упродовж зими 1813 року.

Війна та революція проти окупантів призвела до прийняття Конституції Іспанії 1812 року, яка у подальшому стала наріжним каменем європейського лібералізму. Тягар війни знищив соціальну та економічну базу Іспанії й Португалії, відкривши шлях до епохи соціального безладдя, політичної нестабільності й економічного застою. Спустошувальні громадянські війни між ліберальними й абсолютистськимифракціями, початок яким поклали загони, що пройшли підготовку на цій війні, тривали в Іберії аж до 1850-их років. Криза, спричинена потрясіннями від вторгнення й революції, сприяла набуттю незалежності більшістю колоній Іспанії в Америці та відокремленню Бразилії від Португалії. Іспанська революція 1820-1823 - буржуазна революція, завданням якої було скасування феодальних відносин в Іспанії. Причинами революції був соціально-економічна криза, французька окупація 1808-1813 років, відділення американських колоній. Початок революції поклало виступ військ в Кадисе, що викликало повстання у всій країні. 9 березня 1820 король Фердинанд VII відновив конституцію 1812 року. Були ліквідовані майорати, закриті частини монастирів з націоналізацією їх землі, наполовину скорочені церковні десятини, запроваджено пряму прибутковий земельний податок, єдиний митний тариф.

 

У 1821 році пожвавилася контрреволюція, яка спиралася на підтримку іноземних держав. 7 квітня 1823 Франція зробила інтервенцію в Іспанію. Інтервенти швидко просунулися вперед. 30 вересня 1823 капітулював конституційний уряд. 1 жовтня 1823 король відновив абсолютистський режим.

65.завершення промислової рев. В А. розквіт а класичної

 

До завершального періоду промислового перевороту різко зростає чисельність робітників - 4, 8 млн людей в 1851 р., при загальній чисельності населення Великобританії (без Ірландії) близько 21 млн людей. Для того щоб загнати на фабрики розорилися ручних ткачів і дрібних ремісників, в 1834 р. було видано новий «Закон про бідних», який ліквідував грошову та заснував так звані робітні будинки з тюремним режимом, куди містилися бідняки, які зверталися за допомогою.

30-40-і рр.. Х1Х ст. ознаменувалися вступом англійського пролетаріату на шлях самостійної політичної боротьби. Рух англійських робочих проходило під гаслом боротьби за проведення «Народної хартії». Одним з основних вимог цього документа було запровадження загального виборчого права. Даний рух отримало назву чартизм. Головними центрами чартистського руху були промислові райони Північної та Західної Англії, Шотландії та Уельсу.

Чартисти вперше в історії створили в 1840 р. масову пролетарську партію - Національну чартистское асоціацію і використовували метод масових політичних компаній. Чартистський рух змусило правлячі класи Великобританії провести подальші реформи парламенту, розширити фабричне законодавство, ввести 10-годинний робочий день для жінок і неповнолітніх (1847 р.).

Важливим наслідком промислового перевороту стало також різке зниження питомої ваги сільського населення. Так, якщо в 1811 р. воно становило 35%, то до 1817 р. скоротилося до 14, 2%. Швидко росли перші промислові центри - Манчестер, Ліверпуль, Бірмінгем, Лідс і ін Англія стала країною міст і фабричних селищ.

Процеси, що відбуваються в економіці, «класики» представили в цілісному, найбільш узагальненому вигляді як сферу взаємозалежних законів і категорій, як логічно струнку систему відносин.
Якщо А. Сміта називають творцем першої, класичної системи політичної економії, то його послідовник Давид Рікардо (1772-1823) залишив спадщину не менш значне, ніж Сміт. Він прагнув подолати непослідовність окремих положень (визначення вартості витратами праці справедливо не тільки для стародавнього, але і для сучасного суспільства), більш чітко обгрунтувати інші положення (наприклад, розмежувати споживчу вартість і вартість товару), повніше розвинути треті (принцип порівняльних витрат у міжнародній торгівлі).
Рікардо показав, що джерелом багатства є не зовнішня торгівля, неприрода як така, а сфера виробництва, трудова діяльність в її різноманітних формах. Трудовая теория ценности (не опровергающая начисто полезность продукта) послужила одним из исходных положений политической экономии.

66. парлам. Реф.. зкон про бідних

У 1831 р. палата громад прийняла білль про реформу, знесений новим урядом, проте лорди відкинули його. У країні знялася хвиля протестів, і вони були змушені затвердити його.

Закон про парламентську реформу позбавив 56 «гнилих містечок» права представництва у парламенті та заснував 42 нових виборчих округи у промислових центрах. Було дещо знижено виборчий ценз, хоча він залишився високим. Кількість виборців зросла з 220 тис. до 670 тис. Робітники та дрібні власники, що так наполегливо виборювали виборчі права, не одержали їх. У результаті парламентської реформи доступ до управління державою отримала промислова і торговельна буржуазія.

у 1834 р. Закон про бідних. Згідно з ним

скасовувався податок на користь бідних, який раніше брали.з

підприємців. Бідні позбавлялись права отримувати соціальну допомогу за

рахунок релігійних общин. Скрізь впроваджувалися в практику робітні

будинки - своєрідні в'язниці з обов'язковим повним трудовим днем. Згідно

із цим законом робітники повинні були самі забезпечувати себе, а не

чекати, доки хтось про них потурбується.

68.вимоги чартиств хартія

Чарти́ зм (англ. Chartism) — політичний та соціальний рух в Англії з кінця 1830-х до кінця 1840-х років, який отримав ім'я від поданої в 1839році парламенту петиції, яка називалася хартією або народною хартією. Головна вимога петиції 1839 (опублікована 8 травня 1838) [1], виражене в 6 пунктах (виборче право для всіх чоловіків старше 21 року, таємне голосування, скасування майнового цензу для депутатів, рівні виборчі округи, винагорода депутатів, річний термін парламентських повноважень) і сводившееся до загального, прямого, таємного і рівному виборчого права, було суто політичним і відповідало бажанням радикальної частини буржуазії. Попередниками чартистів по відношенню до цієї вимоги були ще в XVIII в. Джон Картрайт, Джон Вілкс, Вільям Годвін, в XIX ст. Вільям Коббет, Томас Еттвуд і особливо Френсіс Плейс (англ.) Рос., З яких останні два брали участь і в самому русі чартиста.

 

Інші вимоги чартистів, що мали економічний і соціальний характер, були виражаеми в їх петиціях у менш певних формах, не в вимогливих пунктах, а в мотивуванні. Проте саме вони, незважаючи на всю їхню нез'ясованість для самих вождів, були центром ваги руху.

Головна вимога петиції, відображена в шести пунктах (виборче право для всіх чоловіків старше 21 року, таємне голосування, відміна майнового цензу для депутатів, рівні виборчі округи, річний строк парламентських повноважень) та зведене до загального, прямого, таємного і постійного виборчого права, була чисто політичною і відповідала бажанням радикальної частини буржуазії;

Чартисти сподівались, що реформований згідно з їхніми побажаннями парламент зуміє знайти надійні засоби для усунення соціальних бід, проти яких вони виступали. Для них побудований на принципі загального голосування парламент, повинен був стати організацією робочого класу у видах захисту економічних інтересів; тому чартизм можна вважати попередником соціал-демократії, хоча взагалі соціалістичні намагання були досить слабкі. В Чартизмісформувалося два напрями: «Партія моральної сили», яка визнавала лише мирнупрограму дій, і «Партія фізичної сили», яка виступала за насильницьку тактику

69. занепад чарт. Р. значення

Чартистам не вдалося добитися своїх безпосередніх цілей - переходу політичної влади в руки пролетаріату. Головні причини невдачі полягали в тому, що пролетаріат ще не був до цього підготовлений, а англійський капіталізм знаходився ще в процесі зростання і далеко не вичерпав всіх можливостей свого розвитку. Занепаду чартизму сприяла також поразка революцій 1848 - 1849 рр. в країнах континентальної Європи, яке разом з невдачею чартистских виступів цих років на час ослабило віру робітників Англії в революційні методи боротьби. До того ж багато які бойові елементи чартистских організацій емігрували в США, а деякі, залишившись в Англії, відійшли від руху за хартію.
І все ж чартизм зіграв велику роль в історії не тільки англійського, але і міжнародного робочого руху. Ленін, маючи на увазі чартизм, писав: ".. Англия. дала миру перше широке, дійсно масове, політично оформлений, пролетарски-революційний рух..." (В. І. Ленін, Третій Інтернаціонал і його місце в історії, Соч., т. 29, стор. 282.).Форми боротьби і методи, висунені масою в цій боротьбі, з'явилися цінним внеском в міжнародний робочий рух.
Чартизм залишив великий слід в політичному житті Англії. Англійська буржуазія, налякана чартистским рухом, виявилася вимушеною піти на поступки вимогам трудящих і провести деякі реформи. Вся реформаторська діяльність англійської буржуазії подальших десятиріч була викликана в значній мірі страхом перед відродженням чартизму.
Чартизм вплинув також великий чином на культурне життя Англії, на англійську літературу і поезію. Під його безпосереднім впливом створив ряд творів великий письменник-реаліст Діккенс. Великим внеском в англійську і світову демократичну поезію з'явилися вірші і поеми видного учасника чартистского руху Ернеста Джонса, що пройміть пафосом революційної боротьби.

70. франція рев.1830


Липнева революція 1830 у Франції, буржуазна революція, що покінчила з монархією Бурбонів. Режим Дворянського клерикалізму Реставрації гальмував економічний розвиток країни. Промислова криза і депресія 1827—30, неврожаї 1828—29, що погіршили і без того важке положення трудящих, прискорили революціонізацію народних мас. Посилювалася незадоволеність і ліберальною буржуазії, що добивалася економічних і політичних перетворень на користь капіталістичного розвитку країни. Безпосереднім приводом до І. р. послужили ордонанси, підписані королем 25 липня, опубліковані 26 липня 1830, про розпуск палати депутатів (у якій переважали представники ліберальної буржуазії), про обмеження виборчого права земським цензом, про посилення репресій проти прогресивної преси. 27 липня в Парижі спалахнуло масове озброєне повстання під гаслом захисту конституційної хартії 1814 і зсуви кабінету Поліньяка; головною рушійною силою повстання з'явилися робітники і ремісники, підтримані дрібною і середньою буржуазією, передовою частиною інтелігенції. 29 липня повстанці оволоділи Тюїльрійським палацом і ін. урядовими будівлями. Королівські війська були розбиті і пішли з Парижа, деякі полиці перейшли на сторону народу. Революційні виступи в провінційних містах також закінчилися поразкою захисників «старого режиму». Влада в столиці перейшла в руки «муніципальної комісії», очоленої впливовими діячами помірно-ліберального крила крупної буржуазії (банкіри Ж. Лаффіт і К. П. Пір'я, генерал М. Ж. П. Лафайет і ін.). Слабкість дрібнобуржуазної демократії і неорганізованість робочого класу дозволили верхівці буржуазії привласнити всі плоди народної перемоги і не допустити поглиблення революції. Не дивлячись на протести республіканських груп, палата депутатів, в якій переважали орлеаністи, вирішила передати корону герцогові Орлеанському — Луї Філіппу, тісно пов'язаному з крупними банкірами. 2 серпня 1830 Карл Х відрікся від престолу, 7 серпня Луї Філіпп був проголошений «королем французів».. привів до досить обмежених політичних результатів. Нова конституція («Хартія 1830») здійснила деяке зниження (в порівнянні з «Хартією 1814») майнового і вікового цензу для виборців; державний апарат і командний склад армії були очищені від крайніх реакціонерів, введена місцева і обласна самоврядність; декілька урізана була влада короля. Маси проте трудящих і дрібні власники не отримали права голосу; закони проти профспілок і робочих страйків, важкі непрямі податки не були скасовані. Зберігся поліцейсько-бюрократичний апарат, що склався ще в період наполеонівської імперії, він лише перейшов в інші руки.

Не дивлячись на незавершеність І. р., вона мала велике прогресивне значення: революція повалила політичне панування дворянської аристократії і покінчила із спробами відновлення в тій або іншій формі феодально-абсолютистських порядків. Влада остаточно перейшла з рук дворянства в руки буржуазії, хоча і не всій, а лише однієї її частині — фінансовій аристократії (тобто верхівки торговельно-промислової і банківської буржуазії). З 1830 у Франції встановилася буржуазна монархія. І. р., який гаряче вітали передові люди різних держав, завдав серйозного удару реакційній системі Священного союзу. Спроби правлячих кругів Росії, Австрії і Пруссії організувати військову інтервенцію проти Франції з метою відновлення у ній старій династії виявилися марними із-за протиріч серед європейських держав і унаслідок революційних виступів в багатьох країнах Європи. Всі європейські держави, хоча і не відразу, визнали режим Липневій монархії.


Липнева революція мала велике міжнародне значення. Повалення уряду Реставрації завдало сильного удару по системі Священного союзу, сприяло піднесенню ліберально-демократичних і національно-визвольних рухів у багатьох країнах Європи. Передові люди скрізь вітали поразку французької реакції.

71.Ліонські повстання 1831-4

Ліонські повстання 1831 і 1834, перші самостійні озброєні виступи французького пролетаріату, викликані важким положенням робочих і дрібних ремісників, зайнятих в шовкоткацькому виробництві м. Ліона. Повстання 1831 почалося 21 листопада у зв'язку з відмовою мануфактуристів прийняти нові, вищі розцінки ткацьких робіт, вироблені змішаною комісією з підприємців і ткачів. Гаслом повсталих було: «Жити, працюючи, або померти, б'ючись!». 23 листопада розбиті в боях урядові війська були вимушені залишити місто, крупні військові частини, що проте вступили до Ліона (1—3 грудня 1831), подавили повстання.

Причина повстання 1834 (почалося 9 квітня) — затвердження палатою депутатів законопроекту про заборону робочих асоціацій і розправа властей над учасниками страйку в Ліоне в лютому 1834. Керував повстанням Об'єднаний комітет (складався з представників «Суспільства прав людини і громадянина» і ін. республікансько-демократичних організацій), очолений Ш. Лагранжем. Повстання носило відкрито республіканський характер, було направлено на завоювання демократичних свобод, на захист прав робітників. Із-за недостатньої організованості повсталих, тактичних помилок керівництва і величезної переваги сил урядових військ повстання 15 квітня 1834 було жорстоко пригнічено. Воно зробило великий вплив на розвиток революційної боротьби французького пролетаріату. У квітні 1834 сталися революційні виступи в Сент-Етьенне, Греноблі, Парижі, Арбуа і деяких інших містах; вони також були пригнічені урядовими військами.

Не дивлячись на поразки, Л. ст 1831 і 1834 мали велике історичне значення. З часу Л. ст і чартизму, вказував Ф. Енгельс, «класова боротьба між пролетаріатом і буржуазією виступила на перший план в історії найбільш розвинених країн Європи...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 19, с. 208).

72.початок промислової рев. В Нім.

Промислова революція — проривний етап в історії індустріалізаціїНімеччини на початку 1815.

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Промисловий переворот тут розпочався лише в 1830-х роках і тривав до 1870-х років. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни.

На відміну від Англії та Франції, становлення суспільства нового типу в Німеччині відбувалося не революційним, а еволюційним шляхом. Середньовічні порядки: панування феодального землеволодіння та повинності селян ліквідовувалися поступово, шляхом реформ. Навіть після революції 1848 р. у Німеччині зберігалася феодальна монархія і політична та економічна влада великих землевласників-юнкерів- Щоправда, монархія стала обмеженою, і деякі політичні права отримала національна буржуазія.

Запізнення промислового перевороту було зумовлене ізольованістю країни від світових торговельних шляхів, відсутністю власного флоту. Політичне роздрібнені базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням. Саме це забезпечило небачені у XIX ст. темпи промислового виробництва.

Боротьба за об'єднання Німеччини та підготовка до війни із Францієюстали важливим стимулом промислового зростання країни у 50—60-х рр. У зв'язку з цим прискореними темпами розвивалася воєнно-промислова база, в якій особливу роль відігравали сталеплавильні, артилерійські заводи Круп-па (Рейнська область). Велике значення надавалося залізничному будівництву, яке набуло загальнонаціонального характеру, ліквідувало економічну розрізненість країни, сприяло консолідації внутрішнього ринку.

Господарському піднесенню та прискоренню промислового перевороту сприяв також митний союз німецьких держав (1867 р.), який очолювали союзна митна рада і митний парламент. Ця господарська організація значною мірою спричинила пізніше політичне об'єднання

Важливим показником для початку промислової революції в 1850-х роках було різке збільшення використання вугілля, виробництва чавуну і сталі, зокрема, збільшення будівництва машин, не в останню чергу локомотивів та збільшення транспортних послуг на залізничному транспорті. Зростаючий попит на паливо і промислові товари призвели до подальшого розширення мережі залізниць і в свою чергу підвищило попит на нові локомотиви і рейки.

У вторинному секторі було найсильнішим зростання залізничних двигунів, який згодом прийняв у цілому ключові позиції. Залізнична ера почалася в Німеччині з шестикілометрового маршруту між Нюрнбергом та Фюртом в залізничній компанії Louis. В 1837 році було прокладено 115 км маршрут між Лейпцигом і Дрезденом..

Крім декількох великих компаній в цій області, було багато малих і середніх підприємств, найчастіше сімейних. Основні місця були Хемнице і Цвікау, як і раніше Берлін, Дрезден, Ганновер, Лейпциг, Мангейм і Кельн. В 1860-х роках були вироблені парові двигуни. Зокрема, основною продукцією протягом 1871 є текстильне обладнання, парові двигуни і сільськогосподарська техніка.

Падіння кріпосного права в Німеччині відбулося пізніше, ніж у розвинених країнах Західної Європи. На відміну від Франції ліквідація кріпосного права тут була поступово здійснена «зверху», тобто шляхом урядових реформ. Тому звільнення сільського господарства Німеччини від феодальних пережитків носило вкрай затяжний і половинчастий характер. Особливо яскраво це виявилося в Пруссії, самому значних і сильному з держав Німеччини.

Першим кроком у проведенні аграрної реформи в Пруссії був закон 1807р. За цим законом було проголошене знищення особистого покріпачення, відмінялася особиста залежність селян від поміщиків. Селяни одержували право розпоряджатися своїм майном, вільно одружуватися й звільнялися від примусової служби в панів у якості двірських. Однак зберігалися повинності, пов'язані із земельними наділами, при цьому поміщикам-юнкерам дозволялося приєднувати до своїх маєтків ті селянські ділянки, які спорожніли під час війни. В 1816 р. було встановлено, що спадкоємні власники земельних наділів повинні були поступитися своєму панові 1/3 оброблюваної ними землі, а неспадкоємні власники - навіть 1/2.

Наступний закон 1821 р. надав селянам право викуповувати повинності шляхом сплати 25-кратної суми річних рентних платежів або уступати поміщикові не менш 1/2 або 1/3 свого наділу. Однак і це право поширювалося тільки на двори, що мали коней і упряж.

Хоча аграрні реформи носили половинчастий характер, розвиток сільського господарства Німеччини в XIX в. досить швидко пішло вперед. Відбулося значне поліпшення агрикультури - уводяться монопольні сівозміни, поліпшується якість обробки землі.

73.економічний розвиток австрії 1815-1848. Формування націй

Економічний розвиток. Промисловий переворот.

У першій половині XIX ст. австрійська частина імперії продовжувала залишатися аграрною. перехід до інтенсивних методів і зростання врожайності намітився тут лише з середини століття У землеробстві протягом всього XIX століття в цілому панувало трипілля. Істотні удосконалення в сільськогосподарських знаряддях, застосування нових типів плугів власної австрійської конструкції дозволило підвищити врожайність зернових за півстоліття Прискорилося розповсюдження кукурудзи і особливо картоплі що стала найважливішим продуктом харчування бідноти.

У 1816 р була завезена перша парова машина з Англії, встановлена ​ ​ на хусточній фабриці в Брно. Впровадження парового двигуна в промисловість і транспорт відноситься до 30-40 років. Завдяки географічній близькості до Західної Європи і зручних річкових шляхів чеські землі і Нижня Австрія раніше і швидше за інші райони включилися в світовий торговельно-економічний оборот. Руйнування середньовічних форм промислової діяльності тут відбувалося інтенсивніше і швидше, ніж в інших землях. Разом з казенною і поміщицькими мануфактурою частіше почали з'являтися мануфактура і фабрики, засновані підприємцями з буржуазії.

Перша невелика залізнична гілка була прокладена в 1828 р, т. Е. Через три роки після відкриття першої залізниці в Англії. Будувалися залізничні лінії насамперед від Відня до Чехії - спочатку до Брно, потім до Праги і лише після цього до Грац. Перші локомотиви були куплені в Англії, але вже в 40-х роках вдалося налагодити власне виробництво паровозів і вагонів. До середини століття протяжність залізниць склала тисячу триста п'ятьдесят сім км.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.