Протиріччя культурного процесу 1960-80-х рр.

1960-80-і роки зовні виглядають найбільш стабільним часом радянської

історії, але і вони пронизані глибокими внутрішніми протиріччями. З приходом

до влади М.Хрущова політична обстановка в країні поступово змінюється, настає

“відлига”. Свою назву цей час отримав за повістю І.Еренбурга, яка дуже точно

передала зміст епохи. Це - десталінізація суспільного життя, певна

демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна

свобода творчості, що породило безліч надій. Однак реформи до кінця доведені не

були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відкат

перетворень, що призвів до “застою”. Проте для культури хронологічно короткий

період “відлиги” мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця

50-х років привела до формування цілого покоління так званих “шестидесятників”

- вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до

ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних

культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з

владою, але загалом творчість цього покоління визначила шляхи всього

подальшого розвитку української культури.

На межі 70 – 80-х років загострюється низка проблем у сфері освіти й науки.

У керівництві освітою й наукою, як і іншими сферами суспільного життя,

збільшувався розрив між словом і ділом. Застійні явища все глибше поражали

науку й вищу освіту. Якщо розвинені капіталістичні країни у порівнянні з 50-

ми – початком 60-х років в декілька разів збільшили свої витрати на науку й

освіту, здійснили прорив до нових технологій за рахунок потужного розвитку

мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, то Радянський Союз топтався на

місці, втрачаючи чисельні пріоритети в розвитку науки та освіти. Прогрес науки й

вищої освіти стримувався різними перепонами, які створювалися жорсткою

централізацією управління, відомчими інтересами, залишковим принципом

виділення коштів на освіту, науку й культуру.

Особливого розвитку в ці роки досяг український кінематограф. Його

вершини - фільми С.Параджанова “Тіні забутих предків”, Л.Осики “Захар

Беркут”, Ю.Ільєнка “Білий птах з чорною ознакою”, Л.Бикова “В бій ідуть одні

старики”, І.Миколайчука “Вавілон ХХ”. У той же час на екран не допускалися

неприйнятні для режиму фільми, майстрам нав'язувалася тематика.

Протягом останніх 50 років швидко зростали міста, вони набували нового

вигляду, йшло масове будівництво. Однак, за невеликими винятками, переважало

панування типової забудови, втрата багатьох народних традицій, відсутність

сучасних будівельних технологій, бідність дизайну характеризували стан

архітектури. Таким чином, при значних досягненнях України до середини 1980-х років в культурі, як і в інших сферах життя, стала очевидною глибока системна криза.