Коли Христа глибокі скорбні очі

Туманом смерті враз заволокло.

Коли глибокі рани залишивши,

Вінець впивався у чоло Христу,

Коли тривожну смертну тишу

Слова порушили гарячих уст…

1-ий Спасіння вічне, дороге, нетлінне,

Було відкрите смертю на хресті.

2-ий А смерть перемоглася воскресінням,

Якому люд нежданно так зрадів.

1-ий Тебе ми славим!

2-ий О, Тебе ми славим!

1-ий Що ми навіки в небі будем жить.

2-ий Нас приготуй, щоб чистими серцями

Могли вечерю разом сотворить.

1-ий І ми Тебе завжди і всюди славим,

За вічний дар – спасіння і життя,

За нову приготовлену державу,

Яку Ти обіцяєш в майбуття,

За дні життя, за силу і за віру,

За пісню, що в устах у нас звучить,

За благодать, що Ти даєш без міри,

За те, що учиш вірить і любить.

2-ий За кров святу, за хрест тяжкий Голгофи.

1-ий За радість, яку даром маєм всі.

2-ий За Дух Святий, за те, що маєм змогу

1-ий Про смерть Твою згадати на землі.

***

Ще раненько на світанку

Землетрус зчинився,

А в цю хвилю біля гробу

З неба ангел появився.

Жінки в цей ранок, як світало

До гробу поспішали.

Останню шану, щоб віддати

Тому, Кого в цей гріб поклали.

“Хто ж нам відвалить тяжкий камінь? ”

Жінки так міркували,

А що у гробі було пусто –

То того ще не знали.

Але в цей час залунав голос

До них, неначе із небес:

“Кого шукаєте в могилі,

Його нема в ній, Він воскрес! ”

Жінки швиденько поспішили,

Щоб учням розказати,

Що в гробі вже Христа немає.

“Ідіть у Галілею зустрічати! ”

В цей вечір учні знов зібрались,

Закривши вікна й двері.

Христос з’явився так нежданно

І сів із ними до вечері.

Він привітав їх Божим миром,

Й потішив воскресінням.

Сказав: “Прийміть Святого Духа,

Йдіть, голосіть усім спасіння! ”

А тоді, справді зрозуміли,

Що Божий Син Ісус воскрес!

І нова пісня залунала,

“Христос воістину воскрес! ”

***

Його оділи в багряницю,

В лице плювали, били.

На смерть ганебну, на розп’яття,

Ісуса осудили.

Вінком з колючої тернини

Його коронували,

А потім палками без жалю

По голові вдаряли.

Колючки в голову вбивались,

А кров з чола сочилась:

Лице і очі заливала,

Потім на землю лилась.

Був не подібний на людину,

Отак Його побили,

А потім хрест важкий на Нього

Без жалю положили.

А коли вели на Голгофу,

Він падав, спотикався,

Його ж бичами підіймали,

А нарід насміхався.

А як вже вийшли на Голгофу,

Його на хрест поклали;

Руки і ноги розтягнули,

Цвяхами прибивали.

Потім хрест в землю закопали,

Висів на цвяхах тілом.

Кров з ран сочилась, а Його

Оцтом і жовчею поїли.

Отак страждав Христос, Син Божий,

Поки сказав: “Звершилось! ”

Небо затьмилось, бік пробили, -

Пророцтво щоб здійснилось.

Став жертвою і тяжкі муки

За нас прийняв Спаситель.

Прийми Його, Він тебе кличе,

Прийди і будеш жити.

Почуй ласкавий спасів голос,

Він постраждав за тебе.

Відкрий для Нього своє серце –

І Він прийме до Себе.

***

Христос – весна людства.

Хто там в печері кам’яній,

Закритій брилою граніту,

Вже третій день лежить у ній

У плащаницю оповитий?

На сірім камені печать –

Знак остороги й запоруки.

Невинну кров пролив Пилат,

Хоча й умив природно руки.

І ось світанок. Таїна.

Прибіг Петро: пуста гробниця,

Немає варти. Де ж вона?

Поодаль камінь, плащаниця…

Проміння сонячне з небес

Весняний день заполонило.

О, дивна вість – Христос воскрес!

Хуткіше лані облетіла.

Розквітло в ту таємну ніч

На древі Божому суцвіття.

О, стільки в світі протиріч

Ввіллється хвилями в століття!

Людську премудрість потрясуть, -

Голгофський хрест, пуста гробниця.

Для тих, що істину збагнуть,

Христос – всесяюча зірниця.

Бо Він живий, для нас воскрес

На тлі весняного розмаю.

То Він веселкою з небес

В серця нам радість посилає.

Що повінь, зруйнувавши гать,

Приводить в рух стоячі води.

Отак Господня Благодать

З гріхів вивільнює народи.

О, неповторний, дивний час!

Христос воскрес! Радійте люди!

Нехай назавжди буде в нас

В серцях Великдень замість

буднів!

***

Не розумом, а серцем пізнається

Святого благочестя таємниця.

Його престол у небі в позолоті,

А Він в людському образі і плоті.

Явився нам без музики без гасла.

О, Вифлеєме! Зорі, хлів і ясла!

Хто зміг світи й галактики створити,

Не мав де на ніч голову схилити.

А люди все вивчали таємницю:

Прийшов суддя до в’язнів у темницю,

Щоб їх тяжкі кайдани розірвати,

Щоб їх звільнити, володарювати.

Прийшов горщечник в піч, в гарячу сажу,

Щоб врятувати виліплену чашу.

Прийшов Творець із неба до творіння,

Щоб відновити образ і нетління.

Прийшов Спаситель до землі Своєї,

Щоб врятувати пелюстки лілеї.

Прийшов пастух до прірви, на краєчку

Він врятував заблудлую овечку.

До хворого, сліпого і каліки

Прийшов Цілитель дарувати ліки,

Щоб лікувати всі людські пороки,

Щоб дати їм нових джерел потоки.

Він, сповнений духовної природи,

Прийняв на Себе всі гріхи народу,

Не маючи провини ні одної,

Був на землі людиною земною…

І вся земля наповнюється слухом,

Що Божий Син, благословенний Духом

За нас помер, та не лежить в могилі,

Христос воскрес в Своїй могутній силі.

Це той граніт, котрий тримає гори,

Це квіти, що цвітуть на краплях крові,

Це Божа благодать в вінку терновім.

***

Нікому не дано зійти з хреста,

Ніхто не повертається з Голгофи.

Нам долями загублених отар

Сміються й плачуть щирі скоморохи.

Отари товпляться в долинах сліз,

Де замість трав – бездонне трясовиння,

Тут пропадає всякий піт і слід,

Сльоза окреслює злу руку тління.