Суть та структура середовища МЕД

Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. Таке середовище схематично можна розділити на внутрішнє і зовнішнє середовище.

Внутрішнє середовище МЕВ — це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин разом з її внутрішніми законами існування, функціонування й розвитку

Зовнішнє середовище МЕВ — це зовнішні відносно суб’єктів міжнародних економічних відносин умови реалізації форм і видів різних рівнів МЕВ.

Внутрішнє середовище системи міжнародних економічних відносин, тобто її внутрішня будова, може бути представлена як набір таких елементів:

· зовнішньоекономічна діяльність країн та їхніх суб'єктів;

· управління міжнародними економічними процесами;

· регулювання міжнародних економічних відносин;

· форми і види МЕВ;

· внутрішні закони функціонування системи міжнародних економічних відносин, тобто це явища і процеси, що відбуваються у світовій економіці і мають чітко виражений причинно-наслідковий характер.

Зовнішнє середовище МЕВ поділяється за двома критеріями – за сферами впливу і за безпосередністю впливу дії.

За сферами впливу середовище МЕВ, що діє іззовні, ділиться на чотири квадранти:

· природно-географічне середовище;

· політико-правове середовище;

· економічне середовище;

· соціально-культурне середовище.

За безпосередністю впливу дії – на:

· умови й фактори прямої (безпосередньої) дії;

· умови й фактори непрямої (посередньої) дії.

Загалом усі фактори й умови впливають на функціонування та розвиток міжнародних економічних відносин або безпосередньо, або через інші фактори. Фактори безпосереднього впливу є своєрідним навколишнім середовищем МЕВ, без якого останні не можуть існувати. Наприклад, сучасні міжнародні економічні відносини важко собі уявити без міжнародних організацій, міжнародних правових норм, торговельних представництв, банківських установ, транспортних мереж і засобів, комунікаційних мереж і засобів і т. д. Але усе це входить до інфраструктури, а отже, навколишнє середовище МЕВ як система факторів безпосереднього впливу на існування та розвиток міжнародних економічних відносин є інфраструктурою цих відносин.

10. Економічне середовище МЕД. Основні рейтингові системи.

Загалом до економічного середовища МЕВ можна віднести стан розвитку економічного потенціалу країн і стан інтегрованості держав у світове господарство. Великий вплив на МЕВ здійснює оптимальність розвитку народногосподарських структур і експортного потенціалу. Крім наведених, до основних факторів посилення економічної взаємозалежності країн слід віднести:

1. міжнародну спеціалізацію економічної діяльності країн;

2. спільність економічних інтересів країн (рівень життя, оптимальність виробництва, збереження ресурсів тощо);

3. глобальні проблеми людства.

Одним з показників економічного потенціалу країни є наявність природних ресурсів, котрі можна розглядати з позицій природно-географічного і економічного середовищ МЕВ одночасно. В економічному плані більш цікавим є не факт наявності того чи іншого ресурсу, а факт ефективності та факт можливостей його використання. Наприклад, Україна має порівняно великі поклади нафти, але спроможна видобути тільки до 15 відсотків, а на решту не має ні потужностей, ні технологій. У той же час нафта, яку вже здобуто, використовується також не найкращим чином. Тому наша країна, будучи достатньо багатою на енергетичні ресурси, є одним з найбільших боржників за імпорт цих самих ресурсів.

Стан наукових досліджень, розвиток засобів виробництва, техніки і технологій залишають помітний відбиток на розвитку міжнародних економічних відносин, на структурі експортно-імпортних угод. Розвинені країни, як правило, експортують продукцію переробної промисловості, а країни, де технології та засоби виробництва знаходяться на низькому рівні розвитку, експортують частіше сировину, а в кращому випадку – напівфабрикати.

Неабиякий вплив на МЕВ справляє демографічна ситуація в різних країнах. У країнах з великою густотою населення, як правило, є багато зайвої дешевої робочої, а в країнах, де густота населення незначна, завжди не вистачає дешевих робочих рук, але там є достатньо кваліфікованих кадрів. Це й призводить до виникнення й розгортання такого процесу, як міжнародна трудова міграція. Розглядаючи даний процес, слід брати до уваги й рівень еквівалентної оплати кваліфікованої праці. Якщо у якійсь з країн висококваліфіковані спеціалісти не отримують відповідно високих доходів за свою складну працю, то відбувається так званий процес «відтоку мізків». З іншого боку, заохочення інтелектуальної праці призводить до зростання інтелектуального потенціалу країни, що дає їй певні переваги на світовому ринку, оскільки країна з найновішими ідеями, знаннями, технологіями спроможна виготовляти більше нового, якіснішого продукту з найменшими витратами. Там же, де є високий інтелектуальний потенціал, завжди краще складаються справи з розвитком комунікацій, з системами збереження і швидкої передачі інформації, там краще розвинені транспортні мережі та засоби, що прискорює розвиток як національного виробництва, так і зовнішньоекономічної діяльності.

Сприяє розвитку зовнішньоекономічної діяльності, а відповідно й усіх міжнародних економічних відносин, розбудована на сучасному рівні фінансово-кредитна система країни. Особливо важливо, щоб така система була досить багатою на кошти і змогла обслуговувати найбагатші фірми світу.

Не менш важливими елементами економічного середовища МЕВ є рівень доходів і рівень споживання у тій чи іншій країні. Чим вищий у країні рівень доходів, тим більше продукції й за вищими цінами буде придбано населенням. Така обставина завжди є привабливою для іноземних фірм.

11. Політико-правове середовище МЕД. Основні рейтингові системи.

Сукупність політико-правових факторів, що впливають на функціонування та ефективність участі країни в цілому та окремих суб’єктів підприємницької діяльності у МПП, можна класифікувати за такими напрямами:

1) політико-правове середовище своєї країни;

2) політико-правове середовище країни-партнера;

3) законодавче регулювання, прийняте у світовому співто­варистві.

Політичний ризик – вірогідність для компаній мати мате­ріальні збитки, спричинені діями уряду приймаючої країни, які обумовлені політичними міркуваннями чи обставинами непередбачуваного характеру.

Види політичних ризиків:

· ризик країни: втрати власності іноземцями внаслідок на­ціональних обмежень, ризик введення преференції для національного бізнесу, ризик невиконання домовленостей місцевого партнера;

· ризик невідповідності: втрати, пов’язані із неможливістю швидко змінити напрям та сферу діяльності на кон­кретному зарубіжному ринку (бар’єри на виході);

· валютні ризики: втрати, пов’язані із обмеженням вивозу валюти при коливаннях валютного курсу при оформленні взаєморозрахунків через кредит;

· банківські ризики: втрати, пов’язані із нестабільною діяльністю банківської системи приймаючої країни, слабкістю бан­ківської інфраструктури;

· фінансові ризики: пов’язані із зміною фіскального законо­давства в країні, фіскальні втрати.

12. Соціокультурне середовище з огляду його впливу на МЕВ. Основні рейтингові системи.

Узагальнено соціально-культурне середовище можна звести до факторів, які випливають з поведінки людини, що являє собою єдність фізіологічної та соціальної поведінок.
Фізіологічна поведінка людини - це внутрішньоприродна її поведінка, яка викликана нейрофізіологічними особливостями чуттєвих органів, тобто причинно зумовлюється особливостями її відчуттів. Основу фізіології людської поведінки складають відчуття голоду, смаку, запаху, звуку і його тембру, світла і його відтінків, спектра кольорів, дотику, холоду чи тепла. Переваги тих чи інших чуттєвих особливостей у великих групах людей (населення регіону, нації, народності) зумовлюють виникнення певних потреб цих людей, що відповідно впливає на їх запити і в результаті відбивається на їх зовнішньоекономічних відносинах.
Соціальна поведінка людини - це поведінка індивідуума, яка причинно зумовлена його характером, що склався, під впливом його соціального статусу протягом певного проміжку часу. Соціальна поведінка людини залежить від таких основних соціальних засад, як стать, вік, сімейний стан, каста, раса, етнос, національність; професія, ідеологія, релігія.. Поєднання таких засад у різних комбінаціях породжує різноманітність соціальних статусів людей і їх запитів.
Поєднання фізіологічних і соціальних засад породжує такі похідні характеристики людської поведінки, як політична орієнтація, вегетаріанство, патріотизм та Інше, що також має вплив на МЕВ.
Соціально-культурне середовище аналізується, як правило, за такими напрямками:
- мова;
- релігія;
- ідеологія;
- особливості історичного розвитку;
- національні традиції, інші культурні цінності;
- норми поведінки в бізнесі, діловій етиці та менеджменті;
- соціальні інститути.
Основні характеристики соціально-культурного середовища:
1. Розвиток форм мотивації до праці. Чим розвиненіша країна, тим більше прогресивних видів заохочення до праці там використовують, тим досконаліше трудове законодавство. Це набирає великої значущості у ЗЕД, з одного боку, і приваблює висококваліфіковані трудові ресурси, з іншого боку.
2. Ще однією важливою характеристикою соціальнокультурного середовища є мовні (вербальні) та немовні (колір, дистанція, час, імідж) комунікації.
3. Окремо слід виділити такий елемент соціально-культурного середовища, як морально-етичні норми поведінки людини. (Наприклад, тепер бізнесмен чи велика ТНК повинні бути максимально чесними і пунктуальними, якщо хочуть надовго закріпитися на світовому ринку.)
4. Помітний вплив на МЕВ здійснює культура (пануюча а суспільстві система моральних цінностей, звичаїв, традицій, що розділяються усіма або абсолютною більшістю суспільства).
Менталітет і особливості уподобань суб'єктів МЕВ, від урахування яких досить часто залежить підписання ділового контракту чи виконання якихось спільних програм.

13. Меркантилізм як теорія МТ та зовнішньоторговельна політика.

· Меркантилізм - це напрям економічної думки, розроблений європейськими вченими в XVII-XVIII ст., який підкреслює товарний характер виробництва.

· Меркантилізм був першим у теоретичному осмислюванні цих питань [5, с. 7-9; 23, с. 79-82; 52, с. 44—47]. Він являє собою доктрину, в якій існуючий світ розглядається в статиці, а багатства народів як фіксоване явище - в кожен момент. Тому його адепти (Т. Мен, А. Серра, А. Монкретьєн) вважали, що зростання добробуту однієї країни можливе шляхом перерозподілу наявного багатства, тобто за рахунок зубожіння іншої країни. Меркантилісти асоціювали багатство із запасами дорогоцінних металів (золота і срібла). Країна, на їхню думку, тіш багатша, чим більшою кількістю шляхетних металів вона володіє. Наявність більшої кількості грошей в обігу стимулює розвиток національного виробництва і збільшує зайнятість. Держава, на думку меркантилістів, повинна:

· § стимулювати експорт і вивозити товарів більше, ніж завозити. Це забезпечить приплив золота;

· § обмежувати імпорт товарів, особливо предметів розкоші, що забезпечить позитивне торгівельне сальдо;

· § заборонити виробництво готових виробів у своїх колоніях;

· § заборонити вивезення сировини з метрополій у колонії і дозволити безмитний імпорт сировини, що не добувається всередині країни;

· § стимулювати вивезення з колоній переважно дешевих сировинних товарів;

· § заборонити будь-яку торгівлю своїх колоній з іншими країнами, крім метрополії, яка єдина може перепродувати колоніальні товари за рубіж.

· Таким чином, в основі меркантилістської політики провідних країн було прагнення максимального нагромадження грошового капіталу і мінімального імпорту, тобто держава повинна продавати на зовнішньому ринку якнайбільше будь-яких товарів, а купувати якнайменше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото.

· Меркантилісти вважали за необхідне здійснювати державний контроль за всіма видами економічної діяльності та виправдовували економічний націоналізм. •

· Значення меркантилізму:

· 1. Концепція меркантилізму була першою спробою створити теорію міжнародної торгівлі, що прямо погоджувала торгівельні відносини з внутрішньо економічним розвитком країни, її економічним зростанням.

· 2. Меркантилісти розробили одну з можливих моделей розвитку міжнародної торгівлі на підставі товарного характеру виробництва. Вони заклали основи категоріального апарату, який використовується в сучасних теоріях міжнародної торгівлі, передусім у неомеркантилізмі.

· 3. Вперше описано те, що в сучасній економіці називається платіжним балансом [23, с. 81].

· Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що меркантилісти не змогли зрозуміти, що збагачення однієї нації може відбуватися не тільки за рахунок зубожіння інших, з якими вона торгує, що міжнародна економіка розвивається, а тому розвиток країн можливий не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатства, а й за рахунок його нарощування. Тобто вони гадали, що країна може мати вигоду від торгівлі тільки за рахунок іншої держави, що робить торгівлю грою з нульовим результатом.

· Нині ми бачимо прояви неомеркантилізму, коли країни з високим рівнем безробіття прямують до обмеження імпорту та стимулюють внутрішнє виробництво та зайнятість.

· Меркантилістська школа панувала в економіці упродовж 1, 5 сторіччя. Внаслідок цього до початку XVIII ст. міжнародна торгівля виявилася обплутаною мережею всіляких обмежень. Правила торгівлі йшли врозріз з потребами виробництва. Відчувалася необхідність переходу до вільної торгівлі.

· Подальший розвиток теорії міжнародної торгівлі набули в працях економістів класичної школи.

· Зовнішньоторговельна політика — це політика держави, спрямована на зміцнення позицій країни на світовому ринку та підвищення ефективності зовнішньої торгівлі як фактора розвитку національної економіки.

· Історично склалися два протилежних типи державної торговельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

· Протекціонізм (від лат. — прикриття, захист) — це політика захисту національного товаровиробника від іноземних конкурентів.

· Протекціоністська політика здійснюється двома шляхами:

· 1) стримуванням імпорту висококонкурентної іноземної продукції;

· 2) стимулюванням експорту вітчизняної продукції. Основні заходи (інструменти) протекціоністської політики:

· • тарифні бар'єри, або митні збори (мита) — податки, які стягуються митницями з товарів (майна, цінностей) при перетині ними державних кордонів. Імпортне мито збільшує ціну товару і тим самим ускладнює його реалізацію на внутрішньому ринку. У деяких випадках практикують також експортні мита, які більше виконують фіскальну функцію;

· • нетарифні бар'єри — обмеження та/чи заборони на імпорт (квоти, ліцензування, жорсткі технічні і санітарні стандарти якості товарів, добровільні обмеження експорту окремих товарів у певні країни (державами або компаніями) тощо);

· • підтримка експорту — надання експортерам податкових пільг, субсидій, дешевих кредитів, інформаційної та юридичної допомоги, підготовка кваліфікованих фахівців для зовнішньої торгівлі, допомога в організації виставок за кордоном, дипломатична підтримка вітчизняних компаній тощо.

· Зауважимо: митні збори є найбільш старим і традиційним засобом захисту внутрішнього ринку. Водночас вони слугують важливим джерелом доходів держави. Двояке економічне призначення цих мит потенційно створює проблему: встановлення зависоких митних ставок призводить до скорочення не лише обсягів імпорту, але й доходів державного бюджету. Щодо експортних субсидій, то їх держави практикують зазвичай для проникнення на ринки інших країн, навіть якщо ті захищені митними бар'єрами. Адже, коли держава бере на себе частину витрат, то фірми можуть експортувати продукцію за низькими, а то й демпінговими, цінами. У таких випадках країни-імпортери, аби захиститися від нечесної конкуренції, вдаються до ще більш сильного засобу — імпортних квот та інших кількісних обмежень.

· Політика протекціонізму нерідко призводить до виникнення торгових війн між країнами. Так, періодично спалахують " автомобільні", " комп'ютерні", " текстильні", " бананові", " м'ясні", " рисові", " стальні", " винні" та інші гострі конфлікти у сфері міжнародного обміну товарами. Торгові війни можуть використовуватися і як засіб політичного тиску. Саме так зухвало чинить Росія проти України, аби зашкодити тій здійснювати власну євроінтеграційну політику.

· Протекціоністська політика глибоко суперечлива, вона породжує як позитивні, так і негативні наслідки.

· Позитивні наслідки політики протекціонізму:

· - урівноважує торговий і платіжний баланси, оберігаючи країну від зовнішніх боргів; - заохочує власне виробництво товарів і послуг;

· - захищає молоді галузі, які ще " не стали на ноги" і не готові конкурувати на світовому ринку;

· - забезпечує економічну, продовольчу, енергетичну, екологічну і військову безпеку країни;

· - тимчасово підтримує високий і стабільний рівень зайнятості в країні. Негативні наслідки політики протекціонізму:

· - послаблюється конкуренція на внутрішньому ринку, а отже, і стимули до вдосконалення виробництва;

· - знижується добробут населення через подорожчання імпортних та відносну дороговизну вітчизняних товарів, погіршення якості товарів власного виробництва, обмеження свободи вибору споживачів;

· - країна зазнає великих збитків через невикористання абсолютних і відносних переваг міжнародного поділу праці й обміну;

· - оскільки кожна держава прагне вести збалансовану зовнішню торгівлю, постільки посилення протекціонізму з боку однієї країни часто призводить до адекватних дій " у відповідь" з боку її торгових партнерів.

· Вільна торгівля, або фритредерство (від англ. free trade — вільна торгівля) — це політика невтручання держави у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарювання.

· Це ліберальна політика держави, яка передбачає вільний рух товарів і послуг між країнами, без застосування торговельних бар'єрів. Цей вид політики також суперечливий.

· Позитивні наслідки вільної торгівлі:

· - значно посилює конкуренцію на внутрішньому ринку, обмежуючи тим самим монополізм своїх виробників;

· - змушує вітчизняних підприємців удосконалювати виробництво, підвищувати якість продукції та обслуговування покупців, знижувати витрати виробництва і ціни;

· - підвищує добробут населення, зокрема через розширення свободи вибору споживачів;

· - забезпечує більш ефективне використання наявних виробничих ресурсів країни завдяки використанню переваг міжнародного поділу праці;

· - сприяє формуванню високих стандартів життя (цінування особистої свободи, наполегливості у здобутті гарної освіти, інноваційного підприємництва, міжнародних ділових контактів, широкого обміну досвідом тощо).

· Негативні наслідки вільної торгівлі:

· - загрози для внутрішньої макроекономічної стабільності від циклічних коливань кон'юнктури світового ринку;

· - збут низькоякісної і морально застарілої продукції іноземних виробників;

· - нав'язування чужих для населення даної країни споживацьких смаків тощо. Суперечливість обох типів зовнішньоторговельної політики стала приводом для нескінчених дискусій теоретиків і політиків щодо ефективності вибору одного з них.

· Серед відомих наукових шкіл найбільш активними прибічниками політики протекціонізму були меркантилісти та німецький економіст Фрідріх Ліст. Якщо меркантилісти середньовіччя бачили у жорстких протекціоністських заходах держави спосіб простого збагачення країни грошима, то Ф. Ліст керувався іншими, більш сучасними міркуваннями. Враховуючи те, що Німеччина на рубежі XVIII — XIX ст. була ще економічно вкрай відсталою, її заполонили дешеві англійські товари, а держава як така була слабкою через роздробленість на ряд князівств і королівств, Ліст дійшов переконання, що його країна зможе здійснити " економічне диво", тільки спираючись на національну самобутність німців (організованість, порядок) та сильну протекціоністську політику держави, зокрема утворення німецького митного союзу. Подальші події в цій країні виправдали сподівання ученого, хоча за своє коротке життя він так і не дочекався підтримки з боку колег.

· Не менш активними прибічниками політики фритредерства були, звичайно, англійські класики, передовсім А. Сміт та Д. Рікардо. їх світоглядна позиція у цьому питанні була нерозривно пов'язана із головним принципом їхнього економічного вчення — економічним лібералізмом (свободою підприємництва і вільної торгівлі). Будучи уже знаним ученим і ставши депутатом парламенту, Рікардо вимагав скасування протекціоністських хлібних законів, свободи торгівлі і преси. Звісно, що для тодішньої Англії, яка найпершою у світі здійснила Промисловий переворот і, завдячуючи йому, домінувала на світовому ринку, лібералізація зовнішньої торгівлі мала незаперечні переваги. Але навіть у наш час дійсно вільна торгівля, переваги якої проповідували класики, практично для усіх країн, незалежно від рівня їх економічного розвитку, все ще видається недосяжним ідеалом.

· І справді, спеціалізація економіки виключно на тих виробництвах, у яких країна має відносні переваги у витратах, може зашкодити її національному інтересу у розвитку більш диверсифікованої економіки, де б громадяни мали більш широкий вибір професій і сфер реалізації своїх здібностей. Уже не кажучи про те, що якби країна свідомо обмежилася виробництвом вузького набору сировинних товарів, то отримуваних від експорту доходів хронічно не вистачало б для оплати імпорту різноманітних споживчих товарів для потреб населення. Тому-то раціональний протекціонізм необхідний хоча б для того, аби уберегти населення від надмірних соціальних втрат і жертв, пов'язаних із надто радикальними структурними змінами в економіці.

· Дилема " протекціонізм чи вільна торгівля? " — це знову таки проблема політичного вибору. Протекціоністські заходи, що, як правило, прикриваються гаслами " захисту робочих місць", " поповнення митними доходами державної скарбниці" тощо, видаються більш спокусливими для пересічних громадян, які складають основу електорату. Проте, якщо уважно поглянути на аргументи у захист протекціонізму, то часто виявляється, що вони захищають не суспільство в цілому, а корисливі інтереси окремих виробників. Останнім це вдається провернути через свої лобістські організації. Тому реальні економічні рішення далеко не завжди ґрунтуються на економічній теорії.

· Сьогодні більшість держав проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, яка поєднує у собі елементи як протекціонізму, так і фритредерства. Утім, загальним курсом тут є лібералізація зовнішньоторговельних відносин. Це означає, що країни прагнуть розвивати між собою взаємовигідну торгівлю, налагоджуючи для цього природний для цивілізованого людства режим найбільшого сприяння. Вибір кожною країною власної моделі політики зовнішньої торгівлі визначається, головним чином, ступенем конкурентоспроможності її національної економіки та станом торговельного балансу (співвідношенням експорту й імпорту).

14. Класичні теорії міжнародної торгівлі.

Теорія абсолютних переваг Л.Сміта виходить з того, що добробут нації залежить від ступеня поглиблення поділу

праці, в тому числі й міжнародного. А. Сміт дійшов висновку, що кожна країна має спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вона має абсолютні переваги, тобто виробництво товарів, які певній країні обходяться дешевше, повинне орієнтуватися не лише на задоволення потреб своєї держави, а й забезпечувати продаж їх (експорт) за кордон. Купувати (ввозити, імпортувати) держава повинна ті товари, виробництво яких у її межах обходиться дорожче. Відбір тих галузей і видів виробництв, на яких спеціалізуватиметься країна, здійснює не уряд, а невидима рука ринку. Кожна нація виграє від міжнародної торгівлі, оскільки вона обов'язково має певну абсолютну перевагу у виробництві тих чи інших товарів.

Теорія відносних переваг Д. Рікардо передбачала, що кожна країна використовує свій капітал і працю у тих галузях, які забезпечують їй найбільші вигоди. Керуючись принципом егоїстичного індивідуалізму, забезпечується загальне благо для всіх. Таким чином, відбувається найефективніший і найбільш економічний поділ праці між різними націями. Суть концепції Рікардо: наявність абсолютної переваги у національному виробництві того чи іншого товару не є необхідною умовою для розвитку міжнародної торгівлі; міжнародний обмін можливий та ефективний за наявності порівняльних переваг. Порівняльні переваги виникають там, де для виробництва двох товарів використовується різна кількість праці. Наприклад, дві країни (Англія і Португалія) виробляють по два товари (сукно і вино). Португалія має абсолютні переваги перед Англією і у виробництві сукна, іу виробництвівина(табл. 21.3).

Таблиця 21.3. Витрати виробництва на одиницю продукції у робочих днях

У Португалії витрати на виробництво сукна порівняно з витратами на виробництво вина становлять 2: 1, а в Англії 4: 3, тобто відносно менші витрати на виробництво сукна має Англія (1 < 2). Витрати на виробництво вина у Португалії по-зрівняно з виробництвом сукна становлять 1/2, а в Англії - 3/4, тобто виробництво вина ефективніше в Португалії, оскільки тут менші витрати на одиницю продукту. Отже, виходячи з теорії відносних переваг, Португалії варто спеціалізуватися на прибутковішому для неї виробництві вина, а Англії - сукна.

Неокласичні теорії світової торгівлі. Теорія Хекшера - Оліна - Самуельсона є сучасною модифікацією теорії відносних переваг і відома як теорія співвідношення факторів виробництва. Шведські економісти Білі Хекшер та Берклі Олів теоретично обґрунтували необхідність та спрямованість зовнішньоторговельних відносин, а американський вчений Пол Са-муельсон визначив математичні умови, за яких реалізується теорія Хекшера - Оліна.

Автори пов'язують теорію порівняльних переваг із теорією цін на фактори виробництва. Країни продають (експортують) товари інтенсивного використання відносно надлишкових факторів та ввозять (імпортують) продукти інтенсивного використання відносно дефіцитних для них факторів. У результаті відбувається вирівнювання цін на фактори виробництва, втрачаються відносні переваги, вирівнюються умови розвитку.

Парадокс Леонтьєва. Американський економіст Василь Леонтьев, досліджуючи структуру експорту та імпорту США у 1947 р., виявив закономірність, яка відома під назвою парадокс Леонтьєва. Парадокс полягає в тому, що США експортували переважно трудомісткі товари, а імпортували - капіталомісткі.

Пояснюється парадокс тим, що одна людино-година американської праці еквівалентна трьом людино-годинам іноземної праці. Отже, США мають надлишок праці високої кваліфікації, що й зумовлює таку структуру експорту.

Теорія альтернативних витрат Г. Хаберлера ґрунтується на дослідженні технологічних змінних, що визначають поведінку суб'єктів на світовому ринку товарів. Він стверджує, що країни експортують продукцію найпередовішого технологічного виробництва, сприяючи тим самим поширенню у світі новітніх технологій. Відтак розрив між технологічними рівнями зникає, експорт скорочується, структура зовнішньої торгівлі змінюється.

Теорія життєвого циклу товару (ЖЦТ) Раймонда Варнона виходить з того, що всі товари проходять свій життєвий цикл. Ця теорія розглядає взаємозв'язок між життєвим циклом типового нового товару та міжнародною торгівлею за такою схемою:

I етап - поява нового продукту на ринку;

II етап - зрілість продукту;

III етап - випуск стандартизованого продукту.

У міжнародному плані виробництво цих товарів переміщується залежно від етапу циклу. Цією теорією Р. Варной прагнув пояснити, чому саме США займає лідерські позиції у виробництві нових і перспективних товарів. Оскільки попит на ці товари на американських ринках з'являється раніше, ніж на ринках інших країн, це забезпечує США технологічні переваги.

Ця теорія не поширюється на:

- товари з коротким життєвим циклом;

- предмети розкошів;

-товари з непомірно високими транспортними витратами;

- товари, відносно яких фірма застосовує стратегію диференціації з метою підтримання споживчого попиту без використання цінової конкуренції (рекламні послуги).

Концепції незалежності, взаємозалежності І залежності. У випадку незалежності країна позбавляється можливості споживати ті блага, яких вона не виробляє. Тому країни не прагнуть до повної економічної незалежності, головне для них - уникнути або мінімізувати іноземний контроль за попитом і пропозицією.

Взаємозалежність - це розвиток торговельних зв'язків на основі взаємовигідного економічного співробітництва.

Залежність проявляється у нерівноправності країн різного ступеня економічного розвитку в системі світової торгівлі, зумовленої залежністю від однієї країни як споживача чи постачальника.

Шляхи обмеження залежності:

- вихід країн, що розвиваються, на світовий ринок;

- диверсифікація експорту шляхом розвитку нетрадиційних виробництв.

Дві протилежні доктрини у галузі міжнародного обміну:

- свободи торгівлі (фрітредерства);

- протекціонізму (захисту інтересів національного виробника).

Аргументи на користь фрітредерства:

- забезпечення міжнародної спеціалізації, вигідної як окремим країнам, так і країнам - учасницям зовнішньоторговельних відносин;

- активізація розвитку конкуренції як на національному, так і на міжнародному рівнях;

- розширення ринку;

- зменшення ризику дефіциту;

- формування високих стандартів життя;

- демократизація господарського життя. Аргументи на користь протекціонізму:

Протекціонізм доцільно використовувати під тиском необхідності. Це політика короткострокового періоду.

Фрітредерство - довгострокова політика.

Обмежена зовнішньоторговельна політика більш бажана, ніж відсутність будь-якої зовнішньої торгівлі.

Головні елементи зовнішньої торгівлі - експорт і імпорт.

Експорт (Е) - продаж товарів та послуг зарубіжному контрагенту.

Імпорт (2) - купівля у зарубіжного контрагента товарів та послуг.

Сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний оборот,

Реекспорт - придбання в іншій країні товарів не для власного використання, а для перепродажу третій країні.

Реімпорт - придбання реекспортного товару країною-спо-живачем.

Особливості сучасного етапу розвитку світової торгівлі:

- перевищення темпів зростання світової торгівлі над темпами зростання ВВП;

- зміна структури товарообігу світової торгівлі за рахунок зростання питомої ваги продукції переробної промисловості; зниження частки сировинних товарів;

- щорічне оновлення більш ніж на третину асортименту продукції обробних галузей, насамперед електроніки;

- зростання частини взаємної торгівлі індустріально розвинених країн;

- зростання темпів торгівлі машинами та обладнанням на базі поглиблення міжнародного виробничого кооперування;

- розвиток ринку наукомісткої продукції, патентів, ліцензій, ноу-хау;

- множинність цін;

- зростання питомої ваги та значення світового ринку послуг.

15. Неокласичні теорії міжнародної торгівлі.

Концептуальні засади неокласичної моделі міжнародної торгівлі розроблені завдяки розвитку мікроекономічної теорії. Зокрема, була розширено просту модель торгівлі до більш реалістичної ситуації зі зростаючими витратами заміщення. Аналізуючи виробничі можливості країн, які беруть участь у міжнародній

торгівлі, дослідники дійшли висновку, що мають місце зростаючі витрати заміщення в кожній країні у виробництві обох товарів. Зростаючі витрати заміщення означають, що країна повинна відмовлятися від усе більшої кількості виробництва одного товару для вивільнення ресурсів, достатніх для виробництва кожної додаткової одиниці іншого товару.

Досліджуючи нові моделі міжнародної торгівлі, вчені з'ясували, що певний вплив на обсяг виробництва мають смаки й уподобання споживачів. При зростаючих витратах, навіть якщо дві країни мають ідентичні межі виробничих можливостей, разом з тим, існує база для взаємовигідної торгівлі оскільки смаки й уподобання споживачів у двох країнах відрізняються. Країна, з відносно невеликим попитом або перевагами товару матиме нижчу ціну при автаркії і порівняльну перевагу по цьому товару. Це і визначає основу для спеціалізації у виробництві та взаємовигідної торгівлі.

Згідно із класичною теорією, як вже вказувалося, країни отримують виграш від міжнародної торгівлі, реалізуючи на зовнішньому ринку товари, національне виробництво яких характеризується абсолютними (А.Сміт) або порівняльними (Д. Рікардо) перевагами.

Представники неокласичної школи проаналізувавши ці процеси більш глибше довели, що країна отримує виграш від міжнародного товарообміну кожного разу, коли умови міжнародної торгівлі відрізняються від національного співвідношення цін в умовах автаркії. Також доведено, що позитивний ефект міжнародної торгівлі проявляється в тому, що країна збільшує виробництво та експорт товару, який ціниться на світовому ринку дорожче, та імпортує порівняно дешевий товар.

В другій половині ХІХ ст. виникла, а в ХХ ст. отримала широкий розвиток теорія факторів виробництва. ЇЇ розробниками і творцями були шведські економісти Е. Хекшер і Б. Олін. Аж до 60–х років ХХ ст. модель Хекшера – Оліна панувала в економічній літературі. Значний внесок у розвиток і уточнення цієї моделі зробив американський економіст П. Самуельсон. Тому цю модель ще називають моделлю Хекшера – Оліна – Самуельсона.

- Неокласична теорія Хекшера – Оліна (Е.Хекшер " Вплив міжнародної торгівлі на розподіл доходів", 1919 р., і Б.Олін " Міжрегіональна і міжнародна торгівля", 1933 р.) аналізує основу порівняльної переваги і вплив, який здійснює торгівля на фактори виробництва у двох країнах. Тобто теорія Хекшера – Оліна доповнює проаналізовану раніше торгову модель визначенням основи порівняльної переваги і розглядає вплив міжнародної торгівлі на доходи від факторів виробництва.

Сутність неокласичного підходу до міжнародної торгівлі і спеціалізації окремих країн полягає в наступному: з причин історично і географічного характеру розподіл матеріальних і людських ресурсів між країнами нерівномірний, що пояснює різницю відносних цін на товари, від яких, в свою чергу, залежить національні порівняльні переваги. Звідси випливає закон пропорційності факторів: у відкритій економіці кожна країна намагається спеціалізуватися на виробництві товару, який вимагає більше факторів, якими країна відносно краще наділена. У відповідності з моделлю міжнародної торгівлі Хекшера – Оліна в процесі міжнародної торгівлі відбувається вирівнювання цін факторів виробництва.

Найбільш істотну модифікацію в теорію Оліна внесли дослідження американського економіста російського походження В. Леонтьєва. Автор методу міжгалузевих балансів, досліджуючи у 1956 році структуру експорту і імпорту США, відкрив, що всупереч теорії Хекшера – Оліна в експорті США переважали відносно більш трудомісткі товари, а в імпорті – капіталоємні. Цей результат став відмий як " парадокс Леонтьєва", котрий суперечив неокласичній теорії Хекшера – Оліна, так як США в цей період були краще забезпечені капіталом, а зарплата там була набагато вища, що свідчило про недостатність праці і увійшло в історію економічної думки як " парадокс Леонтьєва".

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснити реалії і перспективи міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають.

16.Сутність міжнародної торгівлі, її дина\u001fміка і структура.

1.1. Сутність міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах». Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна торгівля» вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, долари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може здатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна.

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.

Динаміка та тенденції розвитку світової зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля на сучасному етапі є надзвичайно динамічною. Це зумовлено в значній мірі розвитком спеціалізації та кооперації виробництва в міжнародному масштабі, скасування ряду обмежень у міжнародній торгівлі, високими темпами розвитку нових індустріальних країн. Панівні позиції в світовій торгівлі посідають розвинуті країни, найбільшими експортерами світу є: США, ФРН, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія.

Зовнішня торгівля на сучасному етапі перетворилась у важливу сферу економіку будь-якої крани, зростає її вплив на світовий економічний розвиток. Незважаючи на загальну тенденцію до зростання, міжнародна торгівля зазнає значних коливань, що зумовлено економічними, енергетичними кризами, нестачею сировини та іншими проблемами.

Підвищення ролі зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни проходять при нестійких міжнародних торговельних зв’язках. Внаслідок цього в структурі товарообігу та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни.

Сьогодні в міжнародному товаристві суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В таких країнах як ФРН та Японія частка готової продукції в експорті становить близько 90%. Але в багатьох країнах, що розвивається, та в країнах Східної Європи значну частину в експорті становлять продовольчі та сільськогосподарські продукти, сировина, паливо.

Високими темпами зростає міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості. В сучасному експорті дедалі більшого значення набуває наукоємна продукція. Це спричинило розширення торгівлі послугами, яка стимулює міжнародну торгівлю товарами.

Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою, на неї припадає понад 70% всієї світової торгівлі.

Економічно менш розвинуті країни намагаються посилити свої позиції в світовій торгівлі шляхом її диверсифікації – тобто одночасним розвитком багатьох її напрямків та розширенням асортименту товарів.

Особливості розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі:

• Підвищенні темпи зростання міжнародної торгівлі порівняно з темпами росту виробництва.

• Зміни в товарній структурі міжнародної торгівлі на користь готової продукції(особливо наукоємної) та послуг.

• Зростання ролі країн, що розвиваються в міжнародній торгівлі.

• Посилення ролі зовнішньоекономічної політики країн.

• Транснацірналізація міжнародної торгівлі.

• Посилення ролі науково-технічного прогресу у розвитку міжнародної торгівлі.

2.2. Структура міжнародної торгівлі

Структуру міжнародної торгівлі розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів і як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

Товарна структура міжнародної торгівлі — це частка тих чи інших товарів у світовому товарообігу. Сюди відносять основні групи товарів: продовольство(включаючи напої та тютюн), сировина, мінеральне пальне, продукція переробної промисловості(машини, устаткування, хімічні товари, метали, текстиль).

Товари на світовому ринку мають штрихові коди — це належність товару до певної товарної групи, кодування його властивостей та якості за допомогою штрихових позначок. Код України 482. Україна вступила до Міжнародної асоціації товарної нумерації в Європі (ЕАN) в 1995. У 1996 році вийшла Постанова КМУ " Про введення штрихового кодування товарів", а з 1997 року введено обов'язкове кодування національних товарів.

17. Система показників розвитку міжнародної торгівлі

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група обсягових індикаторів, до складу якої входять експорт, реекспорт, імпорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, гене­ральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Експорт (від. лат. exportare — вивозити) — вивезення то­варів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов'язання їх зворотного ввезення.

За визначенням статистичної комісії ООН, експорт — це вивезення з країни товарів:

1) вироблених, вирощених або добутих у країні;

2) раніше ввезених з-за кордону та:

• перероблених на митній території;

• перероблених під митним контролем;

3) Найбільшими країнами—експортерами товарів і послуг на сві­товому ринку в останнє десятиріччя є Сполучені Штати Америки, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Ні­дерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті пере­вищує 50 %.

Імпорт (від лат. importare — ввозити) — ввезення това­рів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов'язання про зворотне вивезення. Цей процес характери­зує показник «імпорт», який розраховується у вартісних одини­цях за певний період, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорід­них, порівняних товарів можуть розраховуватись у кількісних, одиницях (цукор, пшениця, цемент тощо).

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території, а також вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю.[12, с. 165]

Зовнішньоторговельний обіг — сума вартості експорту і імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, мі­сяць. Зовнішньоторговельний обіг показує загальні обсяги зовніш| ньоторговельної діяльності, тобто експорту та імпорту в цілому:

ЗТО = Е + І, де

ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;

Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);

I—обсяг імпорту (у вартісних одиницях).[15, с. 61]

Світовий товарообіг — сума вартості експорту та імпорту всіх країн світу (вартість усіх товарів, що перетинають державні кордони). Вартість світового експорту завжди менша (приблизно на 3—6 %) за вартість імпорту на суму фрахту на страхування внаслідок того, що майже всі країни оцінюють експорт за цінами ФОБ, а імпорт більшості країн обліковується за цінами СІФ (FOB < GIF).

Генеральна (загальна) торгівля — прийняте у міжнарод­ній статистиці позначення зовнішньоторговельного обігу з урахуванням вартості транзитних товарів. Показує загальне зовнішньоторговельне «навантаження» на країну, включаючи обсяги ввезення, вивезення та транзиту товарів:

де ГТ— генеральна (загальна) торгівля;

Е — вартість експорту;

I—вартість імпорту;

Т— вартість транзитних товарів, перевезених через територію країни.[12, с. 163]

Спеціальна торгівля — експорт та імпорт, зумовлені іс­нуванням двох систем обліку товарів у статистиці зовнішньої тор­гівлі:

• спеціальної системи обліку для деяких видів товарів;

• загальної системи, що застосовується до всіх товарів. Спеціальний експорт включає:» національний експорт;

• вивезення товарів після переробки під митним контролем;

• націоналізовані товари.

Загальний експорт складається зі спеціального експорту та реекспорту.

Спеціальний імпорт включає:

• товари, ввезені для внутрішнього споживання або переробки; товари, ввезені для переробки під митним контролем;

• товари, ввезені для переробки на приписних митних складах. Загальний імпорт складається зі спеціального імпорту та вар­тості товарів, що знаходяться на приписних складах.[2, с. 64]

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі — оцінка експорту або імпорту товарів у незмінних цінах одного періоду (як прави­ло, року) для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.

Індекс фізичного обсягу розраховується за формулою:

I ф.о — індекс фізичного обсягу;

p — ціна товару в базисному періоді;

q1 -— кількість товару в періоді, що вивчається;

q0 — кількість товару в базисному періоді.[12, с. 175]

Результуючі показники, до яких належать сальдо торговель­ного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних опе­рацій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.

Розрахунковий баланс — це співвідношення вимог і зобов'я­зань даної країни щодо інших країн на певну дату, незалежно від термінів надходження платежів. Розрахунковий баланс за певний період характеризує лише динаміку вимог і зобов'язань однієї країни стосовно інших, але не може використовуватись для оцінки результативності, збалан­сованості міжнародних економічних, в т. ч. торговельних відно­син. Цю функцію виконує платіжний баланс.

Платіжний баланс — це співвідношення суми платежів, здій­снених даною країною за кордоном, і надходжень, отриманих нею з-за кордону, за певний період (рік, квартал, місяць).

За методологією Міжнародного Валютного Фонду, платіжний баланс — це систематичний перелік усіх економічних операцій, що були здійснені за певний проміжок часу між резидентами даної країни та нерезидентами (резидентами всіх інших країн світу).

Сальдо (від італ. saldo — розрахунок, залишок) — різниця між грошовими надходженнями і витратами за певний проміжок часу.

Сальдо балансу поточних операцій:

Г = F - 1 Cп -Eпо -Iпо

де Спо — сальдо балансу поточних операцій;

ЕПО — надходження за статтями балансу поточних операцій;

Iпо — платежі за статтями балансу поточних операцій.

Сальдо, розраховані за даними статей балансу поточних опе­рацій, показують результат зовнішньоторговельних операцій (пе­ревищення експорту або імпорту) та абсолютний розмір різниці між експортом та імпортом.[15, с. 71]

Індекс «умови торгівлі» — відношення експортних цін країни до її імпортних цін.

Якщо індекс розраховується щодо великої сукупності товарів, то він визначається як співвідношення індексів експортних та ім­портних цін. Для цього розраховується індекс експортних цін (в одиницях національної або іншої валюти):

Остаточно індекс «умови торгівлі» розраховується як співвідношення двох індексів: