Порядок оскарження та виконання рішень третейських судів

Однією з вагомих преваг діяльності третейських судів на території України, а відповідно й переваг передачі спору на розгляд третейського суду є специфічний порядок оскарження рішень третейських судів. Чому специфічний? А тому, що відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених Законом.

Отже, специфіка полягає в тому, що рішення хоча і є остаточним та не підлягає оскарженню, однак, є випадки передбачені Законом України «Про третейські суди» (далі - Закон), коли рішення третейського суду оскаржити все таки можна. Розглянемо більш докладніше цю специфіку.

Дійсно, рішення третейського суду не підлягає оскарженню в тому розумінні до якого ми звикли звертаючись до державних судів, як то загальної юрисдикції, так, і судів господарських.

Рішення останніх, перед тим, як набрати остаточної законної сили, має пройти мінімум апеляційну і касаційну інстанції.

В апеляційній інстанції справа, а відповідно і законність рішення переглядаються від початку до кінця, хоча і в спрощеному порядку. Касаційна інстанція не має прав апеляційної інстанції, а тому не розгладає спір по суті але завжди може направити справу на новий розгляд, як до суду першої інстанції, так, і до суду апеляційної інстанції.

Таким чином, справа, а відповідно і спір, який у ній розглядається може відправитися у довге і невідоме плавання по корупційній і бюрократичній державній судовій системі. Ось таке воно оскарження рішення у державних судах.

Погодьтесь, перспективи дворічних пошуків правди по судових інстанціях не самий кращий вихід. Рішення третейського суду, на щастя не має таких перспектив і дійсно у порівнянні з наведеним не підлягає оскарженню і є остаточним з огляду на наступне.

Так, до ч. 2 ст. 51 Закону рішення третейського суду може бути оскаржене стороною у випадках, передбачених Законом до компетентного суду. Отож, оскарження рішення третейського суду проходить два етапи, по закінченню яких весь процес оскарження закінчується назавжди.

Першим етапом, є наявність підстав для оскарження рішення третейського суду, котрі мають бути передбачені у Законі. Законом, зокрема ч. 3 ст. 51 передбачено наступні підстави для оскарження та скасування рішення третейського суду:

● справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

● рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

● третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

● склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 Закону;

● третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Отож, розглядаючи вказані вище підстави докладніше, запитаймо себе спочатку про те, які ж справи не підвідомчі третейському суду. Відповідь на це питання дасть нам ч. 1 ст. 6 Закону у якій зазначено, що третейські суди в порядку, передбаченому Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

● справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

● справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

● справ, пов'язаних з державною таємницею;

● справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

● справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

● справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

● справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

● справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

● справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

● справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

● інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

● справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

● справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

З огляду на вказаний вище перелік, якщо переданий на вирішення третейського суду спір буде виникати з зазначених у ч. 1 ст. 6 Закону відносин, то відповідно будуть підстави для оскарження рішення третейського суду. Тобто, до третейського суду потрібно передавати лише ті спори, що виникають з правовідносин, що не передбачені ч. 1 ст. 6 Закону, а за умови додержання вказаної вимоги рішення третейського суду з підстав непідвідомчості розглянутого ним спору оскарженню не підлягатиме, ні за яких умов.

Другою підставою для оскарження третейського рішення суду, є неправильно складена третейська угода, але ж я впевнений, що складаючи третейську угоду завжди можна проконсультуватися з фахівцем і забезпечити її дію на всі правовідносини, які сторони бажають нею врегулювати, а тому третейська угода, складена фахівцем, забезпечить можливість передачі всіх спорів, які виникають між його сторонами на розгляд третейського суду.

Визнання недійсною третейської угоди, є третьою підставою для оскарження рішення третейського суду. Визнання третейської угоди недійсною відбувається в порядку, який передбачений Цивільним кодексом України, тобто, у випадку, якщо сторонами третейської угоди не дотримано вимог закону щодо її відповідності останньому, її форми, дієздатності її сторін та їх волевиявлення щодо укладення третейської угоди. Однак, з огляду на те, що третейська угода може бути викладена у вигляді третейського застереження, до якого Законом передбачені мінімальні вимоги щодо дійсності, як засвідчує практика, визнання третейської угоди недійсною практично неможливе, так, як для забезпечення її дійсності фактично необхідно лише укласти третейську угоду письмово.

Щодо складу третейського суду, яким має бути прийняте рішення третейського суду, то ця підстава для оскарження рішення третейського суду мабуть найбільш захищена Законом. Так, Законом передбачено можливість вільного вибору суддів третейського суду сторонами спору та обов'язкову участь в ньому осіб з вищою юридичною освітою, що має забезпечити сам третейський суд. Отже, склад третейського суду контролюється ним самим, а також сторонами, переданого на розгляд третейського суду спору. Такий контроль забезпечення належного складу суду гарантує його відповідність вимогам Закону, а отже, і виключає підставу для оскарження рішення третейського суду.

Остання підстава для скасування рішення третейського суду з'явилася в Законі нещодавно, а саме 31.03.2009 року з набранням чинності закону про внесення відповідних змін до Закону. Відповідно до вказаних змін скасуванню підлягає рішення третейського суду, якщо ним вирішено питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі. Таким чином, на сьогоднішній день у сторін третейського розгляду, як і у самого третейського суду з'явився обов'язок залучати до участі в справі в якості третіх осіб тих, чиїх прав та обов'язків буде торкатися рішення третейського суду у справі. Про такий обов'язок третейського суду можна зробити висновок, виходячи з тих змін до Закону, які набрали чинності 31.03.2009 року, а саме змін до ст. 3 Закону, в якій на сьогоднішній день сказано, що завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Таким чином, третейський суд при здійсненні ним судочинства має здійснювати захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб в цілому, а відповідно слідкувати за тим щоб його рішення не зачіпали права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Теж саме повинні робити і сторони третейського розгляду, оскільки в тому випадку, коли до участі в справі не будуть залучені всі зацікавлені особи, то це може слугувати для скасування рішення третейського суду. Порядок залучення третіх осіб визначається регламентом третейського суду або угодою сторін. В будь-якому випадку участь у справі третіх осіб не є обов'язковою, так, оскільки вона є добровільною відповідно до Закону.

В свою чергу, порядок оскарження рішення третейського суду передбачений ч. 4 ст. 51 Закону, у якій сказано, що заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Таким чином, рішення третейського суду може бути оскаржене його сторонами, третіми особами або особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, та лише в описаних вище п'яти випадках, можливість настання яких по великому рахунку повністю залежить від позивача, отож, кожен хто звертається до третейського суду фактично самостійно забезпечує його законність забезпечивши наявність наступних обов'язкових умов:

● вирішення спору належить до компетенції третейського суду;

● між сторонами укладена відповідна третейська угода на вирішення спору третейським судом;

● третейську угоду (або договір у якому вона міститься) не визнано недійсною (недійсним) судом;

● склад третейського суду, яким буде прийнято рішення, має відповідати вимогам статей 16 - 19 Закону (для цього обов'язково ознайомтесь з регламентом відповідного третейського суду);

● третейський суд, своїм рішенням, не вирішить питання про права і обов'язки осіб, які не беруть участь у справі.

Підводячи підсумки, необхідно зазначити, що рішення третейського суду дійсно є остаточним і оскарженню не підлягає з огляду на те, яка неймовірна кількість підстав для скасування рішення суду передбачена у судах загальної та спеціальної юрисдикції.

Розглядаючи питання виконання рішення третейського суду, то воно нічим не відрізняється від виконання рішення суду загальної або спеціальної юрисдикції та відповідних можливостей і способів його виконання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Отже, на прохання позивача у справі в рішенні третейського суду останнім може бути встановлений порядок та строки його виконання. Однак, якщо такий порядок рішенням третейського суду не встановлений, то відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону рішення підлягає негайному виконанню.

В свою чергу, ч. 1 ст. 57 Закону встановлено, що рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України " Про виконавче провадження" (п. 1 ст. 3 Закону України " Про виконавче провадження" передбачає примусове виконання виконавчих листів, виданих на підставі рішень третейських судів).

Для того щоб вступила в дію ст. 3 Закону України " Про виконавче провадження" необхідний виконавчий лист. Виконавчий лист отримується у компетентному суду (загальної чи спеціальної юрисдикції) за місцем третейського розгляду. В свою чергу, ч. 1 ст. 56 Закону передбачено, що заява про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.

Вказана заява розглядається компетентним судом протягом 15 днів, після чого видається виконавчий лист на підставі відповідного рішення третейського суду, який підлягає примусовому виконанню органами Державної виконавчої служби України в порядку Закону України " Про виконавче провадження".