Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Стаття 16.






1. Держава забезпечує реалізацію політики у сфері зайнятості населення шляхом:

1) проведення податкової, кредитно-грошової, інвестиційної, бюджетної, соціальної, зовнішньоекономічної та інноваційної політики з метою розширення сфери застосування праці, забезпечення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості, підвищення рівня кваліфікації та конкурентоспроможності робочої сили;

2) визначення у загальнодержавних програмах економічного та соціального розвитку, програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст показників розвитку ринку праці та зайнятості населення та їх оцінювання за результатами реалізації таких програм;

3) включення до системи регулювання ринку праці заходів щодо запровадження стимулювання вітчизняного виробництва до створення нових робочих місць у пріоритетних галузях економіки та сільській місцевості;

4) сприяння підвищенню конкурентоспроможності робочої сили та зайнятості населення;

5) соціального захисту громадян у разі настання безробіття;

6) сприяння самозайнятості населення шляхом стимулювання відкриття власного бізнесу, в тому числі в сільських населених пунктах та на депресивних територіях;

7) розвитку сільського аграрного туризму, кластерів народних художніх промислів;

8) створення умов для забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили та її мобільності;

9) прогнозування та оцінки впливу на ринок праці політики у сфері зайнятості;

10) ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Стаття 17. Органи, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення

1. Формування та реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення забезпечують у межах своїх повноважень Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

2. Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.

3. З метою реалізації державної політики зайнятості Кабінет Міністрів України розробляє і затверджує основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення на середньостроковий період, у яких визначаються шляхи та способи розв'язання проблем зайнятості населення і передбачаються заходи з консолідації зусиль усіх сторін соціального діалогу, спрямованих на регулювання процесів, що відбуваються на ринку праці, для підвищення рівня зайнятості населення.

Основні напрями реалізації державної політики у сфері зайнятості населення розробляються на підставі основних прогнозних параметрів соціально-економічного розвитку України, державних, галузевих та регіональних програм у частині їх впливу на сферу зайнятості населення, на розвиток трудового потенціалу з визначенням механізму їх реалізації.

Координацію і контроль за виконанням основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення здійснює центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Відповідальність за виконання основних напрямів реалізації державної політики у сфері зайнятості населення покладається на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, органи місцевого самоврядування.

40. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення

Стаття 18. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення

1. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення спрямовані на реалізацію основних напрямів державної політики у сфері зайнятості населення в регіонах та є складовими програм їх соціально-економічного розвитку.

2. Територіальні та місцеві програми зайнятості населення розробляються місцевими державними адміністраціями та подаються на затвердження Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським радам.

3. У територіальних та місцевих програмах зайнятості населення визначаються основні показники ринку праці та заходи, спрямовані на збалансування попиту і пропонування робочої сили на територіальних ринках праці, соціального захисту безробітних, забезпечення зайнятості громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню.

4. Координація роботи із здійснення заходів, передбачених програмами зайнятості населення, покладається на центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики, органи соціального діалогу у сфері зайнятості, Міністерство праці та соціального захисту населення Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи у сфері праці і соціального захисту обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та органи місцевого самоврядування.

41. Заходи щодо сприяння зайнятості населення

Стаття 24. Заходи щодо сприяння зайнятості населення

1. Заходи щодо сприяння зайнятості населення спрямовуються на:

1) забезпечення відповідності рівня професійної кваліфікації працездатних осіб потребам ринку праці;

2) створення умов для активного пошуку роботи безробітними;

3) підвищення конкурентоспроможності осіб на ринку праці.

2. До заходів щодо сприяння зайнятості населення належать:

1) професійна орієнтація та професійне навчання;

2) стимулювання діяльності роботодавців, спрямованої на створення нових робочих місць та працевлаштування безробітних;

3) створення умов для самозайнятості населення та підтримка підприємницької ініціативи;

4) сприяння забезпеченню молоді першим робочим місцем та запровадження стимулів для стажування на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, які застосовують найману працю, молоді, яка навчається;

5) сприяння зайнятості інвалідів;

6) забезпечення участі безробітних у громадських роботах та інших роботах тимчасового характеру.

3. Роботодавцю, який протягом 12 календарних місяців забезпечував створення нових робочих місць, працевлаштовував на них працівників і упродовж цього періоду щомісяця здійснював їм виплату заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну особу, протягом наступних 12 календарних місяців за умови збереження рівня заробітної плати в розмірі не менше ніж три мінімальні заробітні плати за кожну таку особу щомісяця за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених у бюджеті Пенсійного фонду України, компенсуються фактичні витрати у розмірі 50 відсотків суми нарахованого єдиного внеску за відповідну особу за місяць, за який він сплачений, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі зменшення штатної чисельності працівників та фонду оплати праці роботодавець втрачає право на компенсацію.

Порядок надання роботодавцю права на зменшення розміру єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та зарахування стажу особам, працевлаштованим відповідно до цієї частини, затверджується Кабінетом Міністрів України.

42. Поняття, сутність та функції фіскальної політики держави.

- Фіскальна політика держави. Дискреційна політика держави

- Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на збереження повної зайнятості та виробництва неінформованого ВВП шляхом зміни державних видатків системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

- Податковий кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 02.12.2010 № 2755-VI

- Це дії уряду, спрямовані на формування оптимального обсягу і структури державних витрат для забезпечення належного рівня зайнятості, обмеження і запобігання інфляції та інших негативних економічних явищ.

- Цій політиці властиві такі функції: - вплив на стан господарської кон'юнктури; - перерозподіл національного доходу; - нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм; - стимулювання економічного зростання; - підтримка високого рівня зайнятості тощо.

- Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний дохід за допомогою державних витрат, трансфертних виплат та оподаткування.

- Бюджетно-податкова політика держави є важливим сутнісним компонентом державного регулювання економіки. На думку Дж. Кейн-са та представників неокласичного напряму, в економічні теорії саме внаслідок фіскальної політики держава здійснює основні функції з регулювання основних макроекономічних процесів та явищ ринкової економіки.

43. На яких принципах ґрунтується податкове законодавство України?

1. загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

2. рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

3. невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

4. презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

5. фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

6. соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

7. економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

8. нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

10. рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

11. єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов'язкових елементів податку.

44. Поняття податку та збору

- Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

- Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

- Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

45. Загальні засади встановлення податків і зборів

1. Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи:

1. платники податку;

2. об'єкт оподаткування;

3. база оподаткування;

4. ставка податку;

5. порядок обчислення податку;

6. податковий період;

7. строк та порядок сплати податку;

8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

2. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

3. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

4. Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.

46. Визначення загальнодержавних податків. Їх класифікація

До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

1.1. податок на прибуток підприємств;

1.2. податок на доходи фізичних осіб;

1.3. податок на додану вартість;

1.4. акцизний податок;

1.5. екологічний податок;

1.6. рентна плата;

1.7. мито.

2. Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

3. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

47. Дискреційна фіскальна політика: поняття, сутність, та функції

Дискреційна політика - це цілеспрямована зміна величини державних податків, видатків і сальдо державного бюджету (різниця між частиною податків і державними закупками) в результаті зміни законодавства, метою якої є:

- стабілізація економіки;

- досягнення рівноваги в економіці;

- збільшення рівня зайнятості;

- зниження темпів інфляції.

Дискреційна політика може здійснюватися тільки з часом, оскільки вона пов'язана з прийняттям законодавчих рішень.

 

48. Інструменти дискреційної фіскальної політики

До інструментів дискреційної фіскальної політики належать:

- зміна ставок оподаткування;

- скасування або запровадження нових податків чи податкових пільг;

- трансферти, обсяги яких нейтральні щодо розмірів доходів.

49. Види дискреційної фіскальної політики

Дискреційна фіскальна політика залежно від фази циклу може бути:

стимулювальною (експансії) фіскальною політикою - це

бюджетно-податкова політика, спрямована на збільшення державних витрат та зменшення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду;

стимулювальною (обмежувальною) фіскальною політикою - це бюджетно-податкова політика, за якої відбувається скорочення державних видатків та збільшення податків з метою скорочення сукупного попиту в умовах надлишкового попиту при циклічному піднесенні;

недискреційною (автоматичною) фіскальною політикою - це політика вбудованих стабілізаторів, вона не пов'язана зі зміною законів;

автоматичним (" вбудованим") стабілізатором - це механізм, який дає змогу зменшити циклічні коливання в економіці без зміни податкового законодавства. Такими стабілізаторами є:

- прогресивна податкова система;

- трансфертні платежі;

- система участі в прибутку;

- допомоги по безробіттю в період економічних спадів.

50. Поняття, сутність та функції регіональної фіскальної політики

Регіональна податкова політика є важливим інструментом впливу на розміщення інноваційного та інтелектуального потенціалу, економічний розвиток депресивних регіонів. Вона має проводитись з урахуванням загальнодержавних принципів і підходів до реалізації оподаткування, а також враховувати особливості розвитку регіонів, відмінності в їх природнокліматичних і соціально-економічних умовах, наявність просторових диспропорцій у розвитку виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури, а також історично сформовану специфіку виробничого розвитку.

До принципів регіональної податкової політики належать:

— стимулювання науково-технічного прогресу;

— стимулювання соціально-економічного розвитку та інвестиційної активності регіонів;

— соціальна справедливість;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— єдиний підхід;

— стабільність системи оподаткування для регіонів усіх територіальних рівнів;

— компетентність;

— економічна обґрунтованість;

— доступність;

— рівність сплати.

Фіскальні платежі складаються з безпосередньо податків, зборів (платежів), платежів за ліцензії на певні види діяльності, акцизних зборів та ін. Види, ставки, терміни збирання податків та інших форм платежів регулюються відповідною законодавчою базою країни. Зібрані податки і платежі є основою формування дохідної частини бюджетів усіх рівнів. Податки і збори поділяються на загальнодержавні і регіональні (місцеві). Загальнодержавні податки і збори розподіляються за усіма видами бюджетів (державні, обласні й місцеві) у пропорціях, що встановлює центральна влада. Місцеві (регіональні) платежі поступають лише до місцевих бюджетів.

51. Види місцевих податків і зборів

До місцевих податків належать:

1. податок на майно;

2. єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

2. туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

52. До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать…

1. встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених БК;

2. визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 БК;

3. до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду;

4. встановлення в межах, визначених БК, ставок акцизного податку з реалізованих суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

5. Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених БК.

 

53. Фіскальна політика держави та механізм її реалізації в перехідній економіці

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і разв'язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов'язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики - прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього.

У світовій практиці добре відомі ефективні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою податків і державших витрат В економічній теорії в цьому плані виділяють кейнсіанській підхід до податкових ставок у зв'язку з державними витраіами. досягненням макрорівноваги й економічної о росту, аналогічний підхід монетиристів у рамках теорії „економіки пропозиції". Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно вважають, що скорочення податків приводить до зростання сукупного попиту, водночас з яким зростає реальний обсяг ВВП і рівень цін, отже, прискорюється темп інфляції. Крім того, скорочуються надходження в бюджет, наслідком чого с поява або зростання бюджетного дефіциту.

54. Поняття основних вбудованих стабілізаторів

До основних вбудованих стабілізаторів відноситься зміна податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в періоди активного росту ВВП податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній системі оподаткування), що забезпечує зниження купівельної спроможності і стримує економічний ріст. І, навпаки, в періоди спаду податкові надходження автоматично зменшується сума вилучених доходів також зменшується, тобто поступово збільшується купівельна спроможність в економіці, що стримуг спад. По-іншом). прої ресивна система оподаткування в періоди інфляційного росі) приводить до втрати потенційної купівельної спроможності, і навпаки, в періоди уповільнення економічного росі) вона 'забезпечує мінімальну втрат) купівельної спроможності. І перше, і друге є бажаним з погляд) економічної стабільності.

До вбудованих стабілізаторів відносяться система допомог по безробіттю і різних соціальних виплат, програми з підтримки малозабезпечених верств населення тощо, які перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту навіть в періоди економічного спаду. В періоди підйому і скорочення безробіття виплата річного роду допомог або припиняється, або зменшується, що стримує сукупний попит.

Світовий досвід свідчить, що системи оподаткування - це не застигла схема. Вона постійно змінюється, динамічно пристосовуючись до процесів відтворення, ринку, вимог НТР. Наприклад, тільки в США у 80-ті роки було проведено дві реформи (1982 і 1986 рр.) оподаткування, які можна пов'язати з проведенням дискреційної фіскальної політики.

55. Механізм здійснення фіскальної політики в Україні

Головною проблемою фіскальної політики в Україні у 90-ті роки XX ст. було те, що вона здійснювалась під впливом стихійних інфляційних процесів і прагнення розв'язати проблем) бюджетного дефіциту за рахунок необгрунтованої емісії паперових грошей та кредитної емісії. Як відомо, це безперспективний шлях. Податкова політика в Україні в минулі роки здійснювалась за відсутності цілісної концепції її проведення в умовах переходу економіки від суто адміністративних методів управління до ринкових форм господарювання. Більшість принципів, зафіксованих у Законі „Про систему оподаткування", прийнятом) у 1991 р.. лишилася нереалізованою. Відтак, податкова система набула однобічного, відверто фіскального (винятково в плані наповнення бюджету) характер) і. врешті, перетворилась на гальмо у процесі виходу України 5 кризового сіану. Інакше кажучи, з поля зору подаїкової політики випав її, регулюючий критерій, покликаний виливані на умови конкуренції, ефективність використання ресурсів і а економічне зростання.

Проявом економічної політики було те, що податки і обов'язкові платежі зростали у 1991-1994 рр. швидшими темпами, ніж ВВП у діючих цінах, їх питома вага у структурі ВВП зросла з 32, 6% у 1990р. до 37, 5% у 1994 р. 1 хоча в 1995-1997 рр. податкові надходження зростали меншими темпами, ніж номінальний ВВП, за відсутності суттєвих змін в умовах оподаткування, це свідчило не так про полегшення податкового тиску, як про виснаження виробництва та зростаючі масштаби ухилення від сплати податку. І в сучасних умовах, перше п'ятиріччя XXI ст., в Україні продовжує існувати ціла низка проблем у податковій сфері, яка суттєво гальмує розвиток реального виробництва.

На жаль, монетарні заходи в Україні не були підкріплені відповідними кроками в податковій політиці, у сфері приватизації та структурній перебудові економіки. Наслідком відсутності структурних реформ та незмінних підходів у проведенні податкової політики, негнучкості бюджетних витрат стало значне посилення податкового тиску.

Розширення видатків бюджету як метод антикризової фіскальної політики (через стимулювання попиту) в умовах України непридатний, оскільки видатки і так надмірні. Тому набагато доцільніше розширювати сукупний попит шляхом зниження податків та одночасного скорочення державних витрат, аби уникнути надмірного дефіциту бюджету.

Але в умовах вітчизняної економіки з її значними структурними деформаціями проведення такої політики вимагає (щоб уникнути нового спалаху інфляції) також проведення структурних реформ і стимулювання виробництва, тобто розширення не тільки сукупного попиту, а й сукупної пропозиції. Це потребує вдосконалення податкової системи з дотриманням таких принципових умов:

- незважаючи на переваги використання непрямих податків у перехідний період, у перспективі основу податкової системи повинні складати прямі податки, за яких об'єктом оподаткування є дохід юридичної і фізичної особи, земля, майно, капітал;

- непрямі податки доцільно використовувати лише у формі акцизів (з метою обмеження споживання окремих видів товарів, невиправдано високих доходів виробника-монополіста, а також для оподаткування предметів розкоші) та невеликого (за ставкою 10 -І2% податку на додану вартість:

- обтру товано диференціювати ставки податків, враховуючи об'єктивні особливості й умови надходження доходів;

- ліквідувати надмірну кількість податковнх пільг, які сприяють перерозподілу лоходів. дефорчіч ють вартісні показники в економіці і знижують конкурентоспроможність товаровиробників; пільги можна надавати на певний сірок і з умовою, що кошти викорисювувагимч ться на визначені державок) цілі;

- система податків повинна бути прогнозованою і сталою;

обрахування податків - простим і зрозумілим; сума податків відносно доходів поміркованою, щоб забезпечити певні стимули для розвитку підприємства;

- суворо додержуватись системи розмежування податків, за бюджетами різних рівнів

56. Позаекономічні аспекти фіскальної політики

Трактування податків як суто економічної категорії суттєво звужує можливості використання соціально-регулятивного потенціалу податкової політики та податкової системи країни. Соціалізації економічних систем обумовлює необхідність розкриття сутності податків не тільки як економічної категорії, а як суспільно-соціальної, оскільки, крім фіскальних і регулюючих дій оподаткування має і побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки 0 податкування виступає важливим механізмом соціальної інтеграції, а податок – одним із основних засобів політичного управління й економічного регулювання соціальних процесів у сучасному суспільстві. У податках виражаються загально-формальний (публічно-правовий) і матеріальний (соціально-економічний) зв'язки податкових суб'єктів, які відтворюють єдиний соціальний організм країни.

У цьому контексті оподаткування необхідно розглядати в першу чергу як соціальний інститут, завдяки якому відбувається функціонування соціального організму країни. В цьому випадку воно є певною формою організації суспільної діяльності у фінансовій та господарчій сфері функціонування суспільства, що знаходить свій вираз у суспільних відносинах перерозподілу обмежених ресурсів соціуму, через які здійснюється регулювання економічними, політичними, соціальними, культурологічними процесами суспільства, і сприяє виробленню достатньої кількості суспільних благ і загалом забезпеченню соціально-економічних адаптаційних засад життєдіяльності соціального організму. " Сучасна практика соціально-економічного реформування система оподаткування демонструє значимість податкової політики у розвитку всіх сфер суспільного життя. В сучасних умовах система оподаткування – один з найважливіших інститутів, який впливає на динаміку не тільки загально-економічних, але й соціальних показників".

Характеристикою ефективного фінансового забезпечення суспільного добробуту виступає рівень життя.

Вплив податків на рівень життя населення через реалізацію їх фіскальної функції має опосередкований характер і знаходить свій вираз у фінансовому забезпеченні виконання державою її функцій, у тому числі і соціальної. Від того, які обсяги коштів має держава у своєму розпорядженні, залежать: можливості держави щодо регулювання економічних процесів як головної і загальної умови зростання добробуту людей; рівень доходу працюючих у бюджетній сфері та тих, хто потребує соціального захисту; рівень фінансового забезпечення охорони здоров'я, освіти, культури та інших сфер життєдіяльності людей, ступінь розвитку яких визначає рівень суспільного добробуту в країні.

Прагнення держави максимізувати податкові надходження з метою найбільш повного фінансового забезпечення державного регулювання соціально-економічних процесів може привести до надмірного податковогонавантаження, що пригнічує економічний розвиток та звужує податкову базу, безпосередньо впливаючи на рівень доходів платників податків. Тому оптимізація податкового тягаря є надзвичайно важливим інструментом державного впливу на суспільний добробут.

Одним з інструментів забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, що у поєднанні із застосуванням диференційованого та прогресивного оподаткування повинно сприяти реалізації принципу соціальної справедливості як у оподаткуванні, так і в суспільстві, є застосування неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Його економічним змістом має бути відповідність розміру неоподаткованого мінімуму прожитковому мінімуму. Тобто, ті мінімальні кошти, які необхідні людині для того, щоб вона могла вижити як фізіологічна і соціальна істота, не повинні обкладатися податком.

57. Поняття, сутність та функції бюджетної політики держави.

Бюджетна політика держави - сукупність форм, методів і напрямів впливу державних органів влади та місцевого самоврядування на бюджетні відносини для ефективного функціонування та подальшого розвитку бюджетної системи.

Бюджетна політика як складова фінансової політики держави є важливим інструментом впливу суб'єкта розподільчих відносин (органів державної влади та місцевого самоврядування) на об'єкт розподілу (валовий внутрішній продукт) для досягнення конкретних цілей стабілізації та розвитку економіки держави.

У процесі взаємодії всіх елементів досягається основна мета бюджетної політики держави - найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів та оптимальний їх розподіл між галузями економіки, територіями та соціальними верствами населення для задоволення потреб розвитку суспільства. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економічного потенціалу держави, підвищення її міжнародної конкурентоспроможності.

58. У чому проявляється бюджетна політика як складова фінансової політики держави

Бюджетна політика як складова фінансової політики держави проявляється у:

- системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими регіонами і галузями економіки;

- складі та структурі доходів і видатків держави та адміністративно-територіальних одиниць;

- механізмі збалансованості бюджетів усіх рівнів;

- встановленні оптимального рівня централізації бюджетних коштів;

- управлінні внутрішнім і зовнішнім державним боргом, стабілізації його оптимального співвідношення до ВВП;

- забезпеченні допустимого рівня дефіциту бюджету (у співвідношенні до ВВП) та визначенні шляхів його покриття;

- досягненні макроекономічної збалансованості;

- сприянні розвитку виробництва, підтриманні підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення тощо.

 

59. Схема взаємодії складових елементів бюджетної політики

Бюджетна політика як складова фінансової політики держави є важливим інструментом впливу суб'єкта розподільчих відносин (органів державної влади та місцевого самоврядування) на об'єкт розподілу (валовий внутрішній продукт) для досягнення конкретних цілей стабілізації та розвитку економіки держави.

60. Загальні засади встановлення податків і зборів

До доходів, що закріплюються, наприклад, за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі): 1) прибутковий податок з громадян (25%); 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торговельних патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; 6) надход­ження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

61. Що включає бюджетна політика держави як механізм макроекономічного регулювання

Бюджетна політика держави як механізм макроекономічного регулювання включає стратегію і тактику управління.

Бюджетна стратегія спрямована на розробку бюджетного механізму, який покликаний розв'язувати перспективні завдання. Вона спрямована, перш за все, на розробку цільових програм соціально-економічного розвитку, для реалізації яких потрібен час та значні фінансові ресурси держави. Прикладом стратегічних завдань і, відповідно, їх фінансового забезпечення є: забезпечення макроекономічної збалансованості, подолання спаду виробництва та інфляційних процесів в економіці тощо.

Бюджетна тактика спрямована на розв'язання завдань конкретного етапу розвитку держави, оперативного маніпулювання бюджетними ресурсами і зміни способів організації бюджетних відносин. Завдання фінансової тактики полягає у виборі оптимальних рішень у даній ситуації, наприклад, бюджетне регулювання фінансових ресурсів держави.

Стратегія і тактика бюджетної політики знаходять свої відображення в нормативно-правових та методичних й інструктивних документах. Так, стаття 92 Конституції України гласить, що державний бюджет і бюджетна система України встановлюються виключно законами України.

62. Охарактеризуйте чим забезпечується законодавче регулювання бюджетних відносин

Законодавче регулювання бюджетних відносин забезпечується спеціальними законами, основними серед яких є:

- Конституція України - визначає загальні засади побудови та функціонування бюджетної системи;

- Бюджетний кодекс України - регулює відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляд звітів про їх виконання, а також контроль за виконанням державного та місцевих бюджетів. Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи побудови, правові засади функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин, відповідальність за порушення бюджетного законодавства;

- Закон України про державний бюджет - встановлює склад доходів та видатків бюджету, обсяг та джерела фінансування державного боргу, взаємовідносини між державним та місцевими бюджетами;

- інші нормативно-правові акти органів державної влади та місцевого самоврядування.

63. Зовнішні та внутрішні чинники впливу на бюджетну політику

Значний вплив на бюджетну політику держави спричиняють зовнішні та внутрішні чинники. До зовнішніх можна віднести: залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, обміну технологіями; експортних можливостей самої держави; її інтеграції до світового економічного співтовариства. Серед внутрішніх факторів, які суттєво впливають на бюджетну політику, можна виділити: форму власності на засоби виробництва, структуру та стан розвитку економіки, соціальний склад та рівень добробуту населення, організацію грошового обігу, стабільність національної грошової одиниці тощо.

64. Державний та місцеві бюджети: поняття, сутність та функції

Бюджет — це план формування і витрачання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами держав­ної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (ст. 2 Бюджет­ного кодексу).

Бюджет складається з доходів і видатків.

Доходи бюджету — всі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Видатки бюджету — кошти, що спрямовуються на здійснення програм і заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів для погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум.

Доходи Державного бюджету України включають: доходи (за винятком тих, що за Бюджетним кодексом України закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України та інших, визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; гранти і дарунки у вартісному обчисленні; міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

Видатки Державного бюджету України включають бюджет­ні призначення, встановлені Законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено Бюджетним кодексом України.

Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу України містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

До доходів, що закріплюються, наприклад, за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі): 1) прибутковий податок з громадян (25%); 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торговельних патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; 6) надход­ження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією програм, перелік яких визначено Бюджетним кодексом України.

65. Доходи Державного бюджету України включають…

Доходи Державного бюджету України включають: доходи (за винятком тих, що за Бюджетним кодексом України закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов’язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України та інших, визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств; гранти і дарунки у вартісному обчисленні; міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

66. Видатки Державного бюджету України включають…

Видатки Державного бюджету України включають бюджет­ні призначення, встановлені Законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено Бюджетним кодексом України.

67. Що містить відповідно до Бюджетного кодексу України місцевий бюджет?

Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу України містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

До доходів, що закріплюються, наприклад, за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі): 1) прибутковий податок з громадян (25%); 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торговельних патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; 6) надход­ження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

68. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори…

До доходів, що закріплюються, наприклад, за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов’язкові платежі): 1) прибутковий податок з громадян (25%); 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торговельних патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад; 6) надход­ження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

69. Що включають видатки місцевих бюджетів?

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією програм, перелік яких визначено Бюджетним кодексом України.

До видатків, які здійснюються, наприклад, з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: 1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення; 2) освіту: дошкільну; загальну середню (школи, дитячі садки); 3) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти); 4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.

70. Міжбюджетні трансферти та їх класифікація

Міжбюджетні трансферти — це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Міжбюджетні трансферти поділяються на: 1) дотацію вирівнювання; 2) субвенцію; 3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; 4) інші дотації.

Дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Субвенції — міжбюджетні трансферти для використання з певною метою в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про видачу субвенції.

Для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету, формується резервний фонд. Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування. Резервний фонд бюджету не може перевищувати 1% обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.

71. На яких принципах ґрунтується складання та виконання бюджету України, окремих регіонів?

Складання та виконання бюджету України, окремих регіонів ґрунтується на таких принципах:

 

• єдність бюджетної системи України — забезпечується єдиними правовою базою, грошовою системою, бюджетною класифікацією, порядком виконання бюджетів та веденням бухгалтерського обліку та звітності;

 

• збалансованість — повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

 

• самостійність—Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів, правом відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети.

72. Основні відмінності постатейного методу формування бюджету порівняно з програмно-цільовим

Бюджет затверджується у розрізі бюджетних функцій (за функціональною ознакою)- Бюджет затверджується за програмами та підпрограмами

Бюджет формується за принципом -" утримання бюджетних організацій" - Принцип формування бюджету -" зосередженість на результатах"

Планування бюджету лише на наступний бюджетний рік- Стратегічний підхід та планування бюджету на перспективу

Відсутність належного обґрунтування видатків бюджету при його підготовці, аналізі та прийнятті відповідних рішень- Якісно новий підхід до обґрунтування бюджету, його аналізу та прийняття бюджетних рішень

Нівелювання відповідальності при витрачанні бюджетних коштів- Посилення відповідальності при виконанні програм

Непрозоре витрачання бюджетних коштів- Забезпечення прозорого витрачання бюджетних коштів

73. Характерні ознаки програмно-цільового методу формування бюджету

Характерними ознаками програмно-цільового методу є:

- зосередженість на результатах, які мають бути досягнуті внаслідок виконання програм;

- можливість оцінки наслідків бюджетних рішень у процесі їх прийняття;

- посилення відповідальності за витрачання бюджетних коштів;

- можливість проведення ґрунтовного аналізу витрат бюджетних коштів на основі показників результативності;

- забезпечення прозорості бюджетного процесу.

74. Основні складові елементи програмного бюджету

Використання програмно-цільового методу передбачає складання програмного бюджету, основними складовими елементами якого є:

Функція - більш широка програмна класифікація напрямів діяльності уряду на загальнодержавному рівні для досягнення заданих цілей.

Підфункція - складова загальнодержавної функції, яка описує сукупність програм.

Програма - систематизована сукупність напрямів діяльності, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонується і здійснюється розпорядником бюджетних коштів відповідно до наданих йому функцій.

Підпрограма - складова програми, спрямована на виконання частини програми. Може містити проекти або сукупність споріднених напрямів діяльності, чітко визначені завдання, що мають вимірюватися ключовими показниками результативності.

75. Принципи організації бюджетного процесу з використанням програмно-цільового методу

середньострокове планування - для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку процес бюджетного планування не обмежується однорічною перспективою - бюджетні показники розраховуються на декілька наступних за плановим прогнозних років

зосередження на результатах- перенесення акценту з утримання наявної мережі бюджетних установ на результати їх діяльності. Забезпечення оптимального співвідношення бюджетних видатків із досягнутими результатами.

Відповідальність- за кожним учасником бюджетного процесу закріплено повноваження щодо ефективного витрачання бюджетних коштів. Кожен учасник несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.

прозорість бюджетного процесу - залучення _ громадськості до участі в бюджетному процесі шляхом підготовки та проведення громадських слухань з питань діяльності місцевого самоврядування та бюджету

76. Підготовка бюджетного запиту

Бюджетний кодекс України

Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 08.07.2010 № 2456-VI

Про затвердження Інструкції з підготовки бюджетних запитів

Мінфін України; Наказ, Інструкція, Форма [...] від 06.06.2012 № 687

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 13.08.2015 р.

Щодо підготовки бюджетних запитів до проекту державного бюджету на 2016 рік та проекту прогнозу державного бюджету на 2017–2018 роки

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.