Відновлення незалежності Єгипту

Внутрішні чвари, призвели до соціальних катаклізмів, поклавшим кінець правлінню XII династії, ослабили Середнє царство Єгипту і відкрили шлях для завоювання країни інтервентами-гіксосами. Хоча після вторгнення гіксосів із Азії до 1640 до н.е. вся країна формально пікорилася завойовникам, на півдні зберігся потужний вогонь повстання — Фіви. Починаючи з правління Таа I і Таа II Секененри, повстання Фів і Авариса прийняло характер відкритого воєнного конфлікту. При Камосі (1555—1552 до н.е.) фіванці накопили достатньо ресурсів, щоб почати вигнання гіксосів із країни і нейтралізувати можливість союзу гіксосів і кушитів проти Фів.

Нове царство (1580-1090 рр. до. н.е.)

Нове царство збігається з царюванням фараонів XVIII - XX династій. У цей час Стародавній Єгипет сягнув найбільшого політичного, господарського й культурного розквіту. Почався цей розквіт за царювання фараонів Тутмоса III й Аменхотепа II, що проводили традиційну завойовницьку політику й здійснили чимало успішних походів. Цар Аменхотеп IV (приблизно 1367- 1350 роки до н.е.) зробив спробу провести в Єгипті своєрідну релігійну реформу: він замінив стародавній політеїзм (культ багатьох богів) культом одного бога сонця Атона (сам він теж змінив своє ім'я на Ехнатон, " Блиск Атона").

Реформа була розрахована на те, щоб підірвати могутність фіванських жерців і зосередити владу в руках володаря.

Але її наслідки не пережили Ехнатона. Його син і наступник Тутанхамон відновив старі релігійні обряди й залишив столицю Ехнатона місто Ахетатон.

За Рамсеса II (1290-1224 роки до н.е.), фараона, який походив із XIX династії, могутність Єгипту досягла вершини. Про це свідчить і той факт, що ім'я цього царя, якого прозвали " Великим", було відоме ще до того, як учені розшифрували ієрогліфи. Воно жило в переказах, які переходили з покоління в покоління. Про Рамсесову славу і досі свідчать величезні будови в Абу-Сімбелі, Карнаку, Луксорі та в інших місцях. (Як вважають історики, саме за його царювання в Єгипті проживав біблійний пророк Мойсей; з тих самих часів до нас дійшло слово " фараон", яке було зафіксоване у Біблії.)

Та велике будівництво й безкінечні війни, які вів Рамсес II, виснажили країну. Після його смерті в Єгипті настає хаос, і лише Сетнахт, засновник XX династії, міг про себе сказати: " Я навів лад в усій країні, де раніш не вщухали повстання. Я розгромив повстанців, що були в єгипетській землі. Я очистив великий трон Єгипту". Після нього на троні змінилося дев'ять Рамсесів, які мали тільки спільне ім'я зі своїм великим предком.

За першого з них, Рамсеса III, близько 1160 року до н.е. відбувся перший відомий в історії страйк, який переріс у повстання. Робітники з фіванського міста мертвих, здебільшого каменярі, постановили припинити роботу, " пройшли крізь п'ять мурів, що відокремлювали робітниче гетто від міста панів, проникли до храму Тутмоса III, де сховалися перелякані службовці, і, як це зазначено в повідомленні цареві, подали скаргу: " Ми прийшли сюди, бо нас пригнав голод і спрага. Немає в нас одягу, немає риби, немає овочів". Страйк закінчився (як не раз бувало в історії) тим, що на робітників послали військо, яке вчинило різанину; їхні керівники були закатовані.

ЄГИПЕТ У ПЕРІОД НОВОГО ЦАРСТВА

ЄГИПЕТ ЗНОВУ СТАЄ МОГУТНІМ. У XVII ст. до н. е. Єгипет завоювали дикі племена гіксосів. Вони хазяйнували майже сто років, жорстоко поводилися з мирним населенням, руйнували храми богів. Єгиптяни кілька разів піднімалися проти завойовників, та безуспішно. Гіксоси билися на колісницях, запряжених кіньми, яких у Єгипті ніколи раніше не бачили. Єгипетські воїни тоді знали тактику лише пішого бою. Та поступово вони перейняли тактику колісниць. Єгиптяни заключили воєнний союз із сусідніми державами і в 1551 р. до н. е. прогнали гіксосів зі своєї країни.

Із цього часу починається третій період в історії стародавнього Єгипту — Нове царство. Єгипет досягає світової могутності. Його влада простягається на сусідні країни.

Столицею Нового царства стало місто на півдні країни — Фіви. Покровителем Фів вважався бог сонця Амон, який відтоді став головним богом всього Єгипту.

ЦАРИЦЯ ХАТШЕПСУТ. Навпроти Фів, на тлі скелястих гір, і нині можна бачити величні руїни храму-гробниці Хатшепсут (XV ст. до н. е.). На терасах навколо храму колись росли рідкісні дерева, які єгиптяни привезли з країни Пунт. Цариця організувала експедицію в цю країну, щоб дістати пахощі. Вона звеліла скульпторам увічнити цей похід на барельєфах свого храму-усипальниці.

Хатшепсут — «Перша серед найвродливіших» — правила Єгиптом 22 роки, не підпускаючи свого пасинка Тутмоса до трону. Вдягнувши подвійну корону Верхнього та Нижнього Єгипту і підв'язавши штучну борідку, цариця з'являлася у тронному залі, де приймала послів і сановників. Та ось юрби плакальниць оголосили про смерть цариці. Розкішний саркофаг з її мумією поставили на полоззя, і бики повезли його по гарячому піску пустелі до вже готової гробниці.

ФАРАОН ТУТМОС III. Великим завойовником був цар Нового царства Тутмос III. За його правління територія Єгипту збільшилася утричі. Він мав могутню армію (схема 2) і завоював країни східного Середземномор'я — Палестину і Сирію, країну на південних кордонах Єгипту — Нубію та інші.

Завойовані держави виплачували Єгипту данину. З Нубії єгиптяни привозили золото, слонову кістку, приганяли полонених. В усіх завойованих країнах будувалися фортеці і розташовувалися єгипетські військові гарнізони. Всього Тутмос здійснив 17 походів. Він перетворив Єгипет на могутню світову державу.

ФАРАОН-РЕФОРМATOP EXHATOH. Серед фараонів не всі були завойовниками. Траплялися і фараони-романтики, які не любили проливати кров. У XIV ст. до н. е. царем став юний Аменхотеп IV. Він відмовився від старих богів Єгипту, посварився із жерцями і встановив єдиний культ бога сонця Атона. Аменхотеп збудував собі на новому місці столицю, яку назвав Ахетатон, тобто «Місце сонячного обрію», а собі взяв нове ім'я — Ехнатон, тобто «Любий Атону». Ехнатон складав гімни на честь бога сонця.

Дружиною Ехнатона була цариця Нефертіті (це ім'я означає «Прекрасна прийшла»), її скульптурний портрет знайдено в руїнах Ахетатона під час розкопок. Вона постає перед нами як молода жінка з ніжними рисами обличчя, з лебединою шиєю, великими видовженими очима, сповненими мрійливості та чарівності.

Сам фараон був дуже негарним, та він цього не соромився. Ехнатон царював 17 років. Поки фараон-реформатор тішився радощами сімейного життя та складав вірші, його держава почала потроху розпадатися. Підкорені народи вже не відчували залізної руки фараона. Після його смерті у 1347 р. до н. е. жерці поновили колишні порядки. Столицею знову стали Фіви. Жителі Ахетатона розійшлися, і пісок пустелі засипав будинки та храми. Жерці стерли з усіх написів ім'я ненависного їм царя. А для єгиптянина не було страшнішої кари, ніж позбутися написаного імені.

РАМЗЕС II - ВОЇН І БУДІВНИЧИЙ. Фараон Рамзес II (XIII ст. до н. е.) ще за життя заслужив титул «Великий». Силою зброї він повернув Єгипту втрачені землі. Подібно до інших фараонів він використовував великі маси полонених на примусових державних роботах.

Про це ми дізнаємося з Біблії, де розповідається, як примушував Рамзес працювати в Єгипті мешканців Палестини — євреїв. Коли євреям було дозволено нарешті повернутися додому, то всього їх залишило Єгипет 600 тисяч чоловік.

Рамзес II прославився також як будівничий. За його царювання було побудовано нові храми, які вражають своїми велетенськими розмірами, і прикрашено багато старих.

До нас дійшло кілька сотень зображень фараона. Рамзес був справжнім велетнем, понад 2 м на зріст. Він прожив довге життя, майже 90 років і мав близько 200 дітей. А царем він був 66 років.

ЗАНЕПАД ВЛАДИ ФАРАОНІВ. Після Рамзеса II держава поступово втрачала свою міць. Єгипту довелося захищати свої рубежі від ворожих навал.

У цей період, у XIII-XII ст. до н. е. в басейні Середземного моря з'явилися нові племена — «народи моря», як називали їх єгиптяни. Вони нападали на Єгипет.

У VI ст. до н. е. перси завоювали Єгипет і включили його до складу своєї імперії. Єгипет перетворився на одну з найбагатших перських сатрапій.

Коли у V ст. до н. е. його відвідав знаменитий мандрівник і історик Геродот, йому розповідали про великих царів та їхні діяння як про легендарні події далекого і дивовижного минулого.

Мистецтво другої половини Нового царства (14 - 2 ст. До н.е.)

Мистецтво другої половини Нового царства (14 - 2 ст. до н.е.)