Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Особливості розвитку правових систем Африки. Їх спільні та відмінні ознаки з правовими системами загального та континентального права






Формування незалежних держав (їх є більше 40 у сучасній Африці) потребувало і нового відношення до традиційного права (необхідності його збереження). В африканських державах проводилися реформи, які базувалися на кодифікації як законодавчих, так і звичаєвих норм. У багатьох країнах створювався кримінальний кодекс, який замінив звичаєві норми у цій сфері.

У сфері шлюбно-сімейного і спадкового права залишився дуалізм законодавства та звичаєвого права.

Поряд з цим, у незалежних африканських державах проведена велика законодавча робота. У франкомовних країнах було створено більше 100 кодексів, більшість з яких набрали чинності з 1960 по 1970р.р.

Новими кодексами були охоплені цивільне, кримінальне, інвестиційне, трудове право, кримінальний процес та судоустрій. У Сенегалі, Гані, Уганді та на Мадагаскарі було реформовано зобов’язальне та договірне право. У Сенегалі, Гані та Кенії кардинально змінений правовий режим земельної власності. Майже у всіх державах було кодифіковано (повністю або частково) сімейне право (Сенегал, Того) чи регламентовано законами (Берег Слонової Кості). А в деяких державах (Гвінея, Малі, Габон, Бурунді) – реформовано частково.

Правда, не завжди ці нормативні приписи належно застосовуються, так як відсутня необхідна кількість професійних юристів і стійкими є форми традиційної свідомості населення.

Поряд з цим, традиційне право втрачає ряд своїх основних ознак, і у значній частині воно стало об’єктом систематизації та кодифікації.

До основних тенденцій розвитку права у сучасних правових системах Африки можна віднести: 1) зменшення регулюючого значення правового звичаю та звуження сфери його застосування 2) зменшення сфери колоніального права; 3) збільшення сфери дії національного законодавства; 4) закріплення у національному законодавстві демократичних державно-правових принципів, формально рівних умов розвитку всіх форм власності, забезпечення прав і свобод людини.

Хоча в той же час, політичні, культурні, етнічні, економічні та ін. умови розвитку цих країн є різними, соціальна структура не достатньо розвинута, відчуваються обмеження державною владою традиційних інститутів. Значна роль у соціальному управлінні відводиться армії. Демократизація проводиться і зверху органами державної влади.

Значну роль відіграє етнічний релігійний та культурний плюралізм, що часто виступає чинником політичної нестабільності. Він ускладнює роль держави як національного арбітра.

Сучасний етап розвитку африканського типу правової сім’ї характеризується правовою багатоманітністю З посиленням нормотворчої, особливо законодавчої діяльності та конституційного права як основи державної незалежності, норми звичаєвого та колоніального права перетворюються у норми загальнотериторіального права Відчутним є вплив міжнародного права та норм африканських міждержавних об’єднань і інститутів.

У ряді країн були проведені реформи судоустрою (з метою ліквідації двох видів судів і створення єдиної судової системи). Суди, які спеціалізувалися на застосуванні норм звичаєвого права, були досить поширеним явище. Так, у Нігерії на ці суди (більше 15000) припадало близько 90% обсягу судових справ; у Заїрі – близько 400 тисяч справ у рік.

У деяких країнах традиційні суди були ліквідовані (Сенегал, Берег Слонової Кості, Малі, Бурунді, Руанда). В інших (Камерун, Бенін, Конго, Габон, Нігер, Того) – тимчасово збережені два типи юрисдикції. У більшості африканських країн суди звичаєвого права у сучасних умовах не існують.

Якщо у колоніальний період тільки традиційні суди застосовували норми звичаєвого права, то тепер всі суди (будь-якої інстанції судової системи) можуть застосовувати звичаєве право.

Вищі ланки судової системи застосовують звичаєве право при розгляді апеляцій на рішення місцевих судів. Крім цього, суди І інстанції розглядають справи з участю осіб, незалежно від їх расового походження. Терміни " туземець", " африканець" (які були критерієм для передачі справи у традиційний суд) замінені термінами " особа", " сторона".

Державні судді (що замінили вождів і старійшин у традиційних судах) мають юридичну освіту (здобуту, як правило, у західних правових системах) і відповідають вимогам, встановленим національним законодавством.

Цікавим видається і становлення такого специфічного для Африки інституту як конституційне правосуддя. У багатьох державах Африки (за виключенням ПАР з американською моделлю та Гани і Нігерії з модифікованим варіантом американського), встановлена модель конституційного правосуддя (за винятком – Танзанії, Мадагаскару).

Передбачений першими конституціями, з часом цей інститут у африканських державах став лише формальним, і почав відновлюватися лише у 90-х роках.

У групі країн конституційне правосуддя здійснюється судами загальної юрисдикції (вищою судовою інстанцією – Гана, Намібія, Папуа – Нова Гвінея).

Членами цих судів призначаються професійні судді, які відповідають кваліфікаційним вимогам: великий стаж роботи за спеціальністю тощо. У законодавстві встановлюється термін перебування на посаді (65-70р.р.) та вказані підстави усунення з посади (так, суддя Верховного Суду Гани може бути звільнений за неналежну поведінку, некомпетентність, за станом здоров’я). В деяких країнах (Камерун, Намібія) можуть призначатися тимчасові судді, які мають спеціальні знання і досвід щодо відповідних справ (наприклад, гарантії основних прав і свобод).

У багатьох країнах Африки (близьких до континентального права) конституційне правосуддя здійснюється спеціалізованими органами (Конституційні палати Верховних судів – Буркіна-Фасо, Гвінея, Нігер та ін.).

У формуванні спеціалізованих судів (органів) конституційного правосуддя беруть участь декілька гілок влади (законодавча, виконавча, судова – Габон, Мадагаскар; законодавча і виконавча – Бенін).

Як правило, до суддів пред’являються вимоги стосовно юридичної освіти та стажу роботи по спеціальності, але якщо такі вимоги і не пред’являються, законодавець намагається забезпечити переваги у складі суду юристів (Габон, Малі).

В деяких франкомовних країнах Африки (Габон, Малі) здійснюється контроль за законодавчими та регламентарними актами, які зачіпають права людини; за виборчим процесом.

І хоча у франкомовних країнах реалізується французька модель конституційного правосуддя, у них є певні відмінності.

Аналізуючи особливості сучасного африканського права, можна виділити і ряд загальних ознак цього типу:

– наявність правового звичаю як джерела права у певних сферах відносин (сімейні, спадкові, земельні);

– невідмежованість моральних та юридичних норм у звичаєвому праві; перевага обов’язків перед правами; прав групи осіб перед правом індивіда;

– наявність нормативно-правових актів (законів, кодексів);

– плюралізм системи (багатоманітність): наявність норм звичаєвого, колоніального та сучасного права;

– рецепція ознак континентального та загального права.

Спільні та відмінні ознаки африканських правових систем з рецептованим правом необхідно аналізувати за сферами впливу. До спільних ознак з континентальними правовими системами можна віднести:

– наявність нормативно-правових актів (законів, кодексів та ін. актів);

– їх ієрархія, найвище місце в якій займає Конституція);

– наявність французької моделі конституційного правосуддя, яке здійснюється спеціалізованими органами.

– Відмінні ознаки:

– відсутність чіткого поділу на публічне та приватне право;

– відсутність у публічному праві західної моделі плюралістичної демократії.

До спільних ознак з правовими системами загального права (колишні британські колонії) відносяться:

– наявність судових прецедентів як джерел права;

– наявність основних принципів правосуддя англійського типу;

– наявність американської моделі конституційного правосуддя, яке здійснюється судами загальної юрисдикції.

Відмінні ознаки:

– відсутність доктрини (концепції) джерел загального права;

– відсутність поділу на загальне право і право справедливості.

– До тенденції розвитку даного типу можна віднести:

– формування загальнотериторіального права та національного законодавства;

– посилення ролі конституційного права;

– приведення законодавства у відповідність з міжнародними стандартами;

– трансформація звичаєвого права (основних інститутів) через законодавство.

Література

1. Административное право зарубежных стран. М., 1996.

2. Апсель М. Новая социальная защита: Гуманистическое движение в уголовной политике. М., 1970.

3. Богдановская И.Ю. Прецедентное право. М., 1993.

4. Богуславский М.М. Проблемы международного частного права в законодательстве и договорно-правовой практике КНР // Сов. государство и право. 1987. № 3.

5. Васильев Л.С. Проблемы генезиса китайского государства. М., 1983.

6. Воробьев В.М. Японский кодекс «Тайхо Ёро рё» (VIII в.) и право раннего средневековья. М., 1990.

7. Воробьев М.В. Японский кодекс «Тайхо Ёро рё» (VIII в.) и право раннего средневековья. М., 1990.

8. Давидр. Основные правовые системы современности. М., 1988.

9. Давидр., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. – М. 1998.

10. Денисов В.Н. Правовые системы стран тропической Африки // Автореферат дис... д.ю.н. – К., 1981.

11. Денисов В.Н. Системы права развивающихся стран. – К., 1978.

12. Дурга Дас Басу. Основа конституционного права Индии. М., 1986.

13. Еремин В.Н. К вопросу о типологической характеристике современного японского права // Сов. государство и право. 1977. № 3.

14. Еремин В.Н. Классификация права японскими юристами // Правоведение. 1977. № 1.

15. Жидков О.А. История государства и права Древнего Востока. М., 1965.

16. Имамов Э.З. К характеристике правосознания и права КНР // Сов. государство и право. 1988. № 4.

17. Имамов Э.З. Китайское право: единство традиций и законодательной нормы // Проблемы Дальнего Востока. 1989. № 6.

18. Имамов Э.З. Особенности формирования правовой системы КНР // Актуальные вопросы политической системы и внутриполитического положения КНр. М., 1987.

19. Имамов Э.З. Уголовное право Китайской Народной Республики: Теоретические вопросы Общей части. М., 1990.

20. Инако Ц. Право и политика современного Китая (1949-1975). – М.. 1978.

21. Инако Ц. Современное право Японии. – М., 1981.

22. Инако Ц. Право и политика современного Китая. 1949-1975. – М., 1978.

23. Історія світової культури. Культурні регіони. Навчальний посібник. К., 1997.

24. Керимов Г.М. Учение ислама о государстве и политике. – М., 1986.

25. Китайская Народная Республика. Конституция и законодательные акты. – М., 1984.

26. Китайская Народная Республика: Конституция и законодательные акты. М., 1989.

27. Крашенинникова Н.А. Индусское право: История и современность. М., 1982.

28. Куманин Е.В. Китайское право в условиях реформ // Сов. государство и право. 1988. № 9.

29. Куманин Е.В. Юридическая политика и правовая система Китайской Народной Республики. М., 1990.

30. Куценков А.А. Эволюция индийской касты. М., 1983.

31. Кычанов Е.И. Основы средневекового китайского права. – М., 1986.

32. Кычанов Е.И. Основы средневекового китайского права. М., 1986.

33. Любський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Навчальний посібник. – К., 1997.

34. Мозолин В.Л. Личность, право, экономика современной Индии. М., 1979.

35. Муромцев Г.И. Конституции арабских государств. М., 1982.

36. Муромцев Г.И. О некоторых особенностях традиционного права в развивающихся странах Азии и Африки // Советское государство и право – 1989 – №6.

37. Мусульманское право (структура и основные институты). – М., 1984.

38. Мусульманское право. Шариат и суд. Перевод применяемого в Оттаманской империи гражданского Свода (Мэджеллэ) / Пер. с тур. Ташкент, 1911-1912. Т.1-3.

39. Нода И. Сравнительное правоведение в Японии: прошлое и настоящее // Очерки сравнительного права / Отв. ред. В.А. Туманов. М., 1981.

40. Норбер.р. Юридическая антропология, М., 1999.

41. Овчинников В. Ветка сакуры. М., 1975.

42. Пащенко Е.Г. Правовые аспекты политики «открытых дверей» в Китайской Народной Республике // Проблемы Дальнего Востока. 1985. № 1.

43. Попов К.А. Законодательные акты средневековой Японии. М., 1984.

44. Радуль-Затуловский Я.Б. Конфуцианство и его распространение в Японии. М., 1947.

45. Решетников Ф.М. Правовые системы стран: Справочник. М., 1993.

46. Садагдар М.И. Основы мусульманского права. – М., 1968.

47. Саидов А.Х. Бурхануддин Маргинаний — великий правовед. Ташкент, 1997 (на узб. яз.).

48. Саидов А.Х. Основы мусульманского права: Курс лекций. Ташкент, 1995.

49. Супатаев М.А. Право и современной Африке. М., 1989.

50. Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. М., 1993.

51. Сакаэ Вагацума, Тюру Ариидзуми. Гражданское право Японии. М., 1983. Кн. 1.

52. Салтыкова И.В. Семейные суды в Японии // Сов. юстиция. 1972. № 17.

53. Свод законов «Тайхорё» 702-718 гг.: I-XV законы. М., 1985.

54. Синицына И.Е. Обычай и обычное право в современном Африке. – М., 1978.

55. Современное право Китайской Народной Республики. М., 1985.

56. Супатаев М.А. Обычное право в странах Восточной Африки. – М., 1984.

57. Сюкияйнен Л.р. Доктрина как источник мусульманского права // Источники права. М., 1986.

58. Сюкияйнен Л.р. Мусульманская государственно-правовая доктрина //Современное буржуазное государственное право. М., 1987. Кн. 1.

59. Сюкияйнен Л.р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики. – М., 1986.

60. Сюкияйнен Л.р. Шариат и мусульманско-правовая культура. М., 1997.

61. Тао Ж. Современное китайское право. – Париж, 1991

62. Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М.. 1996.

63. Хайдарова М.С. Основные направления и школы мусульманского права // Мусульманское право. М., 1984.

64. Хидоя: Комментарии мусульманского права / Отв. ред. А.Х. Саидов, Ташкент, 1994.

65. Цвайгерт К., Кётц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. М., 1998. Т. 1.

66. Чиркин B.E. Мусульманская концепция права. Мусульманское право. – М., 1984.

67. Юридическая жизнь в Китае. М., 1990.

68. An Introduction to Legal Systems / Ed. by J. Derret. L., 1968.

69. Anderson N. Islamic Law in Africa. L., 1970.

70. Beer A., Tomatsu N. A Guide to the Study of Japanese Law // Amer. J. Comparat. Law. 1975. Vol. 2.

71. Blanc F.-P. Lc droit musulman. P., 1995.

72. Boissonade et la reception du droit Francais au Japon. P., 1991.

73. Chih-yu Shih. Chika’s Socialist Law Under Reform: The Class Nature Reconsidered // Amer. J. Comparat. Law. 1996. Vol. 4.

74. Chin Kim, Lawson C. The Law of the Subtle Mind: The Traditional Japanese Conception of Law // International and Comparative Law Quarterly. 1979. Vol.3.

75. Cohen J.A. Contemporary Chinese Law: Research Problems and Perspectives. Yarvard Unit. Pres. 1970.

76. Coulson N. A History of Islamic Law. Edinburgh, 1964.

77. Coulson N.J. Histoire du droit islamique. P., 1995.

78. Derret J. Essays in classical and modern Hindu Law. Leiden 1978.

79. Derret J., Duncan J. History of Indian Law. Leyden, 1978.

80. Escarra J. Droit chinois et droit compare. Berlin, 1929. T.1-2.

81. Etudes de droit Japonais. Preface de J. Robert et X. Blanc-Jonvan. P., 1989.

82. Fromont M. Grands systemes de droits etranges. P., 1994.

83. Glowne cultury prawne wspotczesnego swiata. – Warszawa, 1995. – C.100-195.

84. Han Pao Ma. Legal System of the Republic of China // Rabels Zeitschrift fur auslandischcs und internationales Privatrecht. 1973. Vol.37.

85. Hohmann H. Modern Japanese Law: Legal History and Concept of Law, Public Law and Economic Law of Japan // Amer. J. Comparat. Law. 1996. Vol. 1.

86. International Encyclopedia of Comparative Law. Tubingen, 1972. Vol.II.

87. Ishimoto F. L’influence du Code civil francais sur le droit civil japonais // Rev. intern, droit compare. 1954. Vol. 6. No 4.

88. Jingzhou Tao. Le droit chinois contemporain. P., 1991.

89. Law in Japan: The Legal Order in a Changing Society. Cambridge, 1963.

90. Liebesing H.J. Foreign Legal Systems: a Comparative Analysis. Wash., 1981

91. Moitry J.H. Le droit japonais. P., 1988.

92. Noda Y. Introduction to Japanese Law. Tokyo, 1984.

93. Noda Y. The Far Eastern Conception of Law // International Encyclopedia of Comparative Law. Tubingen, 1972. Vol. 2. Ch. 1.

94. Oda H. Japanese Law. L, 1992.

95. Rechtzum. Weg neuer Chinas. Wien, 1982.

96. Setalvad M. The Role of English Law in India. Jerusalem, 1966.

97. Shizhou Wang. The Judicial Explanation in Chinese Criminal Law // Amer. J. Comparat. Law. 1995. Vol. 4.

98. Stevens P. Modern Japanese Law as an Instrument of Comparison // Amer. J. Comparat. Law. 1971. Vol. 3.

99. Vanderlinden. Les systemes juridigues africans. Paris, 1983

100. Weng B.S.J., Chang H. Introduction to Chinese Law. Hong-Kong, 1987.

101. Xiaoping Li. L’esprist du droit chinois: perspectives comparatives // Revue international de droit compare. 1997. No 1.

102. Zweigert K., Koti H. An Introduction to Comparative Law. Amsterdam, 1977. Vol. 1.


Розділ VII. Міждержавні (міжнародні) правові системи






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.