Прийоми вивчення історичних фактів на емпіричному рівні

Перша група прийомів пов'язана із засвоєнням головних фактів, які можуть бути представлені як динамічні (такі, що розвиваються у часі і просторі) та статичних, що характеризуються розглядом у єдності часу, місця та дії.

Для засвоєння динамічних фактів застосовується прийом оповідання, яке може бути образнимабо сюжетним. Якщо в оповіданні події розгортаються у часі та просторі плавно й безконфліктно, таке оповідання є образним.

Якщо в основі динамічного факту лежить зіткнення протиріч, конфлікт, то застосовується прийом сюжетного оповідання. Він має таку структуру: зав'язка, кульмінація (найвища точка розвитку конфлікту) і розв'язка (вирішення) конфлікту.

Для засвоєння статичних фактів використовується прийом опису.Під описом розуміють відтворення цілісної картини історичної події, явища чи процесу у вигляді сталого (який не розвивається, незмінний, ніби «сфотографований») образу. Існує два види опису: картинний та аналітичний.

Картинний описдозволяє відтворити яскраву цілісну картину статичного історичного факту.

Опис, який дає аналіз об'єкта, що вивчається, підкреслює взаємодію та взаємозв'язок деталей картини, образу, називають аналітичним.

І нарешті, прийомом вивчення головних фактів, відтворення образів історичних діячів, подій та явищ є образна характеристика. Таким чином, образна характеристика виділяє не тільки перелік основних зовнішніх ознак історичних фактів, але й звертає увагу на їх внутрішні, суттєві властивості. Вона може бути як розгорнутою, так і зовсім стислою.

Прийоми та засоби емпіричного вивчення історії можуть бути представлені у процесі навчання на трьох рівнях пізнавальної діяльності: 1) викладу та відтворення навчальної інформації; 2) її перетворення; 3) творчої реконструкції образів минулого. Це дозволяє враховувати різні пізнавальні можливості школярів.

На відтворюючому, репродуктивному рівнях завданням учителя є створити умови для опанування дітьми даними прийомами навчальної роботи: способами вербальної передачі змісту головних історичних фактів відповідно до завдань їх дослідження - у динаміці чи статично, у вигляді характеристики, опису.

На перетворюючому рівні учні вчаться змінювати форму та спосіб подання інформації про головні історичні факти: на основі описів і оповідань складаються різні види планів чи схем, які потім знову розгортаються в усне чи письмове оповідання (опис). Учитель надає учням алгоритм дій для виконання відповідного прийому навчальної роботи.

У процесі вивчення головних історичних фактів учитель має створити умови і для творчої діяльності школярів. До складних прийомів творчої реконструкції образу головного історичного факту відносять такі, що створюють «ефект присутності». До них належать: персоніфікація, яка передбачає набуття школярами вміння описувати чи оповідати про зовнішню сторону головних історичних фактів від першої особи- очевидця, учасника подій; драматизація, яка передбачає оволодіння учнями вмінням на основі образного чи сюжетного оповідання створювати діалог двох чи більше осіб - представників різних верств населення, політичних сил, протидіючих сторін, які відображають різні погляди та позиції; стилізація, яка передбачає, що учні вчаться створювати тексти, що імітують контекст або характерні риси певної історико-культурної епохи (наприклад уривок з літопису, грамоти гетьмана тощо); інтерв'ю, яке змушує учнів учитися ставити запитання для уявної бесіди з історичним персонажем.

Прийомом вивчення неголовних фактів є коротке повідомлення. Воно стисло розкриває кількісну або якісну сторону фактів. Ми тільки повідомляємо про факт, але не відтворюємо образ. Для вивчення декількох неголовних фактів, які слугують розкриттю зв'язків між головними, застосовується прийом конспективного оповідання, що є стислим логічно побудованим переліком таких фактів. Воно також не створює образу подій, явищ чи процесів, а слугує тлом, на якому розгортається історичний процес.