Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Особенности реформирования экономики в постсоциалистических странах.




Спроби відхилити негативну тенденцію розвитку, змінити методи управління економікою при збереженні основ соціалістичної системи були задіяні ще в 60-х рр. минулого століття. В СРСР була проголошена ідея «ринкового соціалізму»,яка мала втілитися в ек. реформу 1965 р. Реформаторський процес очолив голова Ради Міністрів М. О. Косигін. Реформа передбачала надання підприємствам більшої свободи дій у плануванні номенклатури виробництва, розпорядженні фондом ЗП, самостійності у виборі партнерів щодо кооперації і реалізації продукції, у виході на зовнішні ринки. Фактично це була модель, подібна до югославської, яка вже існувала реально. Якби реформа здійснилася, криза соціалістичної системи відтягнулася б, а в разі заглиблення реформи радянська економіка безболісно еволюціонувала б у ринкову. Але цього не сталося через різку протидію консервативних політичних кіл, що взяли гору в керівництві компартії та уряду СРСР. Реформа була згорнута вже наприкінці 60-х рр.

У соціалістичних країнах Центральної Європи реформаторські спроби того часу виявилися більш вдалими, хоча й вони були далеко не радикальними. Так, в Угорщині підприємства отримали право самостійно реалізовувати свою продукцію; в межах фонду ЗП могли визначати оптимальну кількість зайнятих, а при вивільнені якоїсь кількості робітників решта одержувала підвищену ЗП. Була здійснена реформа цін, внаслідок якої ціни внутр. ринку ув'язувалися із світовими цінами. Лібералізація цін призвела до їх тривалого зростання. У 80-х рр. сфера ринкових відносин в Угорщині розширилася. Почав формуватися ринок цінних паперів та іноземної валюти. Розширилося приватне підприємництво в промисловості та с/г. Наприкінці 80-х рр. були задіяні антиінфляційні заходи, ціни стабілізувалися. Почався приплив іноземного капіталу в країну.

У Польщі реформи почали здійснюватися ще з початку 80-х рр. Була розширена зона, в якій діяли ринкові (а не директивні) ціни, приватна власність допускалася не тільки в с/г, а й у промисловості. Система централізованого планування поступово змінювалася системою урядових замовлень підприємствам. Був легалізований ринок іноземної валюти. З кінця 1989 р. уряд відмовився від контролю за цінами, але водночас обмежив зростання ЗП.

Цінова реформа здійснилася також у Чехословаччині, при цьому підвищувалися ціни на ресурси і знижувалися на споживчі товари. Було також надано більше оперативних прав промисловим підприємствам.

Реформування економіки в Китаї розпочалася з 1978 р., коли Ден Сяопін проголосив початок тривалої і послідовної реформи. Взірцем до неї спочатку була реформа народного господарства СРСР 1965 р. Проте згодом керівництво Китаю пішло на сміливіші та радикальніші перетворення. Реформування почалося із с/г, де було дозволено мати присадибні ділянки. Легалізовано було також дрібний приватний бізнес у промисловості та сфері побутових послуг. Це дало відчутний поштовх збільшенню обсягів виробництва і зростанню ЗП, а отже, — розширенню внутр. ринку. Були допущені договірні ціни, уведено сімейний підряд, почалося створення спільних підприємств (з державним і приватним капіталом) під жорстким урядовим контролем. У 80-х рр. було проголошено курс на побудову системи соціалістичного товарного господарства,при цьому планове господарство також зберігалося, але сфера його застосування дещо звужувалася. На цьому етапі відбувалася реформа ціноутворення. Скорочувалася номенклатура товарів з централізовано встановленими цінами і розширювався контингент товарів (в основному споживчого характеру) з ринково регульованими цінами. Поступово лібералізація цін поширювалася.



Широке розгортання ек. реформ у колишніх соціалістичних країнах почалося в 90-х рр., після розпаду політичної та ек. системи соціалізму. Стратегічною метою реформувань ставилося досягнення рівня ек. розвитку провідних країн світу; механізмом досягнення мети визначено перехід до ринкових ек. відносин.Тобто ринок виступає не самоціллю, а засобом.

Однією з головних проблем реформування стало питання про методи і темпи ек. перетворень. З'явилося 2 шляхи:

1) рішуча ламка соціалістичних ек. відносин і перехід до ринкового механізму якнайшвидше («шокова терапія») — цей шлях обрала більшість країн;

2) поступовий, еволюційний метод формування, що зберігає сильні позиції державної адміністрації, — таким чином здійснюються реформи в Китаї і (з деякими оговірками) в Білорусі.



Найбільш рішуче «шокова терапія» впровадилася в Польщі, яка однією з перших серед країн Центральної Європи стала на шлях глибоких ринкових перетворень. Шоковий метод супроводиться болісними соц. явищами, падінням виробництва, інфляцією, бурхливим зростанням цін, зростанням безробіття, зниженням рівня життя населення, погіршенням становища його малозахищених верств. Ці негативні явища характерні для першого етапу реформування за цим методом. Потім, через декілька років, становище вирівнюється, і реформи проявляють свій позитивний результат. Першими із «шокового стану» вийшла відносно розвинута група країн Центральної Європи — Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, в той час як інші країни Центральної та Східної Європи почали виходити з кризи лише з кінця 90-х рр.

Реформи у Польщі, які здійснювалися за планом міністра фінансів Л. Бальцеровича, включали, зокрема, такі заходи:

1) різке зниження інфляції завдяки припиненню фінансування державного бюджету Центральним банком країни;

2) впровадження конвертованості нац. грошової одиниці (злотого);

3) лібералізація цін і зовнішньої торгівлі;

4) отримання кредитів МВФ на стабілізацію економіки;

5) швидка структурна перебудова економіки проведенням прискореної приватизації;

6) прийняття нового ек. законодавства;

7) відбиття нац. економіки для іноземних інвесторів.

Рішучі дії польського уряду щодо реформування економіки розпочалися з 1990 р., коли було «відпущено» ціни на 90 % видів товарів та послуг, тобто була здійснена цінова лібералізація. Підприємствам була надана самостійність у фін. питаннях, у закупівлі сировини та реалізації продукції. Проте ці дії призвели до інфляції та зростання цін вже в 1990 р. інфляція зросла на 69 %. Скоротилося промислове виробництво, зростало безробіття З 1991 р. уряд запровадив більш жорстку фін. політику, Інфляція суттєво скоротилася. Було підвищено ставку % за кредит до 50 %, а потім навіть до 80 %. Проте така висока ставка не стимулювала ек. ініціативу підприємств, тому наприкінці 1991 р. вона була суттєво знижена. Розпочалася приватизація підприємств. У країну став надходити іноземний капітал.

Після завершення «шокового етапу» реформування економіка Польщі стабілізувалася і розпочався динамічний розвиток. Позитивні показники приросту ВВП та промислової продукції почалися з 1992 р., а в 1996 р. Польща досягла дореформеного рівня виробництва.

Реформи в Чехословаччині (в 1993 р. розділилася на Чехію та Словаччину) розпочалися в 1990 р. з масової приватизації державних підприємств. З початку 1991 р. було здійснено лібералізацію цін. Які в Польщі, тут перший етап реформ супроводжувався інфляцією та падінням виробництва. Проте інфляція не набула такого характеру, як у Польщі, ціни зросли лише на 59 % за 1991 р. Надалі вдалося приборкати інфляцію, вона вже не перевищувала 10 %.

В Угорщині реформи були більш поступовими, оскільки вони розпочалися раніше. Тому вони й відбулися тут з найменшими втратами. Самостійність державних підприємств була забезпечена певною мірою ще у 80-х рр.; в 90-х рр. розпочалася їх приватизація. Вже на початку цього десятиліття до Угорщини швидко пішов іноземний капітал; наприкінці 1993 р. ПІІ в Угорщину за обсягом становили 50 % усіх інвестицій західних країн у Центральну та Східну Європу.

Позитивні наслідки реформ у країнах Центральної Європи:

1) зникнення дефіциту товарів на ринках;

2) поступове підвищення доходів населення;

3) реструктуризація економіки в напрямі суттєвого підвищення частки приватного сектора;

4) збільшення обсягів зовнішньої торгівлі;

5) зростання ПТ;

6) поступове зростання обсягів ВВП.

Проте не всі проблеми було вирішено успішно. У цих країнах залишається досить високим рівень безробіття. Уповільнилися темпи приросту ВВП після 2000 р. Фактори, що сприяли активному ек. зро­станню в 90-х рр. (приватизація, приплив іноземного капіталу) значною мірою виявилися вичерпаними.

Але Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також Естонія, Латвія і Литва у 2004 р. були прийняті до ЄС. Це означає, що їх вже визнано країнами з ринковою економікою. Отже, перехідний етап для цих країн завершився.

У країнах СНД реформи проходили важче і позитивний ефект дали пізніше. Практично тільки з 2000 р. почалося наростання темпів ек. розвитку, протягом же 90-х рр. виробництво в колишніх республіках СРСР скоротилося майже вдвічі. Відбувалося зникнення цілих галузей виробництва, особливо у сфері високих технологій. З'явилося і наростало безробіття. Рівень життя осн. маси населення різко впав.

Така ситуація склалася через невдале, необачне застосування методів «шокової терапії», для якої тут умови були менш сприятливими, ніж у країнах Центральної Європи. Перед початком процесу реформування держава мала майже абсолютну монополію в усіх сферах виробництва. Приватний сектор ще не склався. Ціноутворення жорстко регламентувалося. Суб'єкти ек. діяльності не мали досвіду праці в ринкових умовах.

На перших порах осн. напрямом реформування стали роздержавлення власності та лібералізація цін. Приватизація державної власності в країнах СНД мала форму «ваучеризації», коли кожний громадянин одержував ваучер, тобто документ на право володіння часткою державної власності; цей ваучер він потім мав право вкласти у будь-яке підприємство, що підлягало приватизації. По суті, відбувався поділ на дрібнесенькі частини державного майна. Осн. формою власності в процесі роздержавлення стала колективна, згодом підвищувалася частка приватного сектора. Державна власність у більшості країн СНД наприкінці 90-х рр. становила не більше як 8 %.

Лібералізація цін, яка була проведена без огляду на реальний стан економіки, призвела до інфляції нечуваних розмірів. Тільки в 2-ій пол. 90-х рр. інфляцію вдалося приборкати здійсненням грошових реформ. Були запроваджені нац. валюти (в Україні— в 1996 р., найпізніше серед усіх країн СНД). Починаючи з 2000 р., в більшості країн цього регіону інфляція має помірний характер, хоч її рівень вищий, ніж у розвинутих країнах.

Непідготовленим рішенням стала також лібералізація зовнішньої торгівлі. Більш дешеві та якісні зарубіжні товари буквально придушили нац. виробництво багатьох видів легкої та харчової промисловості, автомобілебудування.

З 2-ої пол. 90-х рр. ек. реформи в країнах СНД набули більш систематичного та послідовного характеру. Була завершена грошова реформа, упорядковано законодавство про ЗЕД, в цілому наближався до завершення процес роздержавлення власності. В ряді країн розпочалися аграрні реформи, завдяки яким селяни одержали землю у власність. Поступово зростав приплив іноземних інвестицій, хоч його темпи поступалися темпам у країнах Центральної Європи. Усе це підготувало підґрунтя спочатку для припинення падіння, а потім і для ек. зростання. Починаючи з 2000 р., темпи приросту ВВП у більшості країн СНД перевищували аналогічні показники країн Центральної Європи.

Проте не всі проблеми вирішено. Рівень 1990 р. економіка жодної країни СНД станом на кінець 2004 р. не досягла. Далекою від оптимальної залишалася галузева структура економіки: в Росії і в структурі ВВП, і в експорті переважав паливно-енергетичний комплекс, в Україні — металургійний; частка машинобудування невисока. Вкрай повільно здійснювалась технологічна перебудова економіки, витрати на науково-дослідні роботи були зовсім недостатні. Рівень життя осн. маси населення значно поступалася країнам Західної Європи.

Отже, стратегічною метою країн Східної Європи на сьогоднішньому етапі є прискорення темпів розвитку економіки та технологічна перебудова промисловості. В зовнішньоек. плані — активізація діяльності на зовнішніх ринках, пошук стабільної ніші для своїх товарів та послуг, диверсифікація партнерів щодо зовнішньої торгівлі. Стратегія відносно ек. інтеграції в різних країнах СНД не однакова. Україна чітко визначила свій напрям — до ЄС; на це націлена також Грузія; Росія, Білорусь, Казахстан виступають за більш глибоку інтеграцію на теренах СНД.



mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.009 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал