Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 7. Споживання домогосподарств 1 страница






План

7.1. Споживання та заощадження як функції доходу.

7.2. Середня та гранична схильність до споживання та заощадження.

7.3. Класична, кейнсіанська та неокласична концепції споживання.

7.4. Теорія життєвого циклу Ф. Модільяні і теорія перманентного доходу М. Фрідмана.

 

 

7.1. Споживання та заощадження як функції доходу

Розгляд даної теми ґрунтується на припущенні, що економіка є приватною і закритою, в якій відсутній вплив державних закупівель та чистого експорту. В цій найпростішій двосторонній моделі ВВП визначається лише як сума приватного споживання (С) та інвестування, яке здійснюють фірми за рахунок свого прибутку (І). Тому ВВП у двофакторній моделі можна визначити за формулою:

 

Споживання господарств – це їхні витрати на споживчі товари та послуги. Формування доходів домогосподарств відбувається в процесі економічного кругообігу (див. Розд. 1.5.), в межах якого домогосподарства взаємодіють з підприємствами через ринок ресурсів і ринок продуктів. При цьому домогосподарства виходять на ринок ресурсів як продавець, а підприємства – як покупець. На ринку продуктів все навпаки: підприємства є продавцями споживчих товарів та послуг, домогосподарства – їхніми покупцями.

Доходи домогосподарств формуються на ринку ресурсів. Підприємства тут здійснюють витрати пов’язані з купівлею трудових ресурсів. Величина цих витрат визначає обсяг доходів домогосподарств або особистий дохід. У відкритій економіці останній можна визначити за такою формулою (див. Розд. 2.5).

Особистий дохід (ОД) = [зарплата найманих працівників] + [змішаний дохід] + [доходи від активів] + [соціальні трансферти]

 

Перші два елементи особистого доходу є доходами від трудової діяльності, дохід від активів – є добуток від володіння власністю на певні види ресурсів. Соціальні трансферти охоплюють незароблені доходи, а такі, що отримані внаслідок перерозподілу сукупного доходу (пенсії, субсидії, стипендії тощо). Трансфертні виплати переважно надаються державою та рештою світу. Слід враховувати що не весь особистий дохід спрямовується на споживання, а лише особистий наявний дохід. У відкритій економіці особистий наявний дохід – це та частина сукупного доходу, яка залишається після сплати податків. Але як ми уже відмічали, об’єктом нашого аналізу є приватна економіка, яка передбачає відсутність держави і податків. Тому весь дохід такої економіки, тобто ВВП, є наявним і складається з двох частин. Більшу частку ВВП приватної економіки становить особистий наявний дохід, іншу – наявний дохід підприємств, який визначається:

 

Наявний дохід підприємств = [амортизація] + [нерозподілений прибуток]

 

Виходячи з цього особистий наявний дохід домогосподарств можна визначити по формулі:

 

ОНД = ВВП – (А + Пнр),

 

де ОНД – особистий наявний дохід домогосподарств;

А – амортизація;

Пнр– нерозподілений прибуток.

Проте щорічні поточні витрати домогосподарств у середньому є меншими, ніж величина їх особистого наявного доходу, оскільки певну частину ОНД домогосподарства заощаджують. Частина ОНД яка не використовується на поточне споживання (С) є заощадженням домогосподарств, що можна зобразити таким рівнянням:

 

Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внесків у банк (депозити), придбання акцій, облігацій, та інших цінних паперів.

Здійснення домогосподарствами заощаджень не є самоціллю. Це необхідно домогосподарствам для переміщення доходів з одного періоду в інший з метою регулювання у часі своїх витрат на споживання. При цьому вони розуміють, що з часом купівельна спроможність грошей знижується. Тому слід розрізняти теперішню і майбутню вартість грошей.

Теперішня вартість грошей – це наявна сума грошей у поточному періоді (PV).

Майбутня вартість грошей (FV) виражається за допомогою дисконту:

 

 

де r – ставка дисконту, така ставка відсотка, яка використовується для приведення поточних грошей до їхньої майбутньої вартості в періоді, що береться за базу розрахунків;

n – кількість років майбутнього періоду.

Теперішня вартість майбутньої вартості грошей – це нинішній еквівалент суми коштів, що буде отримана або витрачена в подальшому періоді. Таку вартість називають дисконтованою.

 

Розподіл особистого наявного доходу на споживання й заощадження залежить не лише від бажання домогосподарств, а і від рівня їхніх доходів, які мають суттєву диференціацію. У табл. 7.1. наведені дані розподілу особистого наявного доходу населення України на споживання і заощадження за період 2000-2009 рр. (відкрита економіка).

Таблиця 7.1

Розподіл наявного особистого доходу населення в Україні

за період 2000–2009 рр.

 

Показники Од. виміру Роки
                   
Наявний особистий дохід млн. грн                    
Придбання товарів і послуг (споживання) млн. Грн                    
Заощадження млн. грн                    
Питома вага споживання % 96, 37 95, 26 89, 83 91, 32 86, 87 86, 19 86, 06 88, 73 89, 4 85, 7
Питома вага заощадження % 3, 63 4, 74 10, 17 8, 68 13, 13 13, 81 13, 94 11, 27 10, 6 14, 3

 

З табл. 7.1. видно, що при відносно незначних обсягах ОНД у 2000 р. переважна його частина (96, 3%) йшла на споживання. Зі зростанням наявного доходу поступово зростає і частина ОНД, яка направлялася на заощадження. Вона зросла з 3, 63 у 2000 р. до 13, 94% у 2006 р. або у 3, 8 рази, але в передкризові роки споживання знову зросте до 89, 4%, а в рік депресії (2009 р.) падає до 85, 7%.

 

Рис. 7.1. Графік особистого наявного доходу населення України

за період 2000–2009 рр. і його розподілу на споживання і заощадження

Дж. Кейнс називав такий зв’язок між зростанням наявного доходу (ОНД) і споживанням (С) основним психологічним законом. Частка споживання в ОНД визначається, крім величини самого наявного доходу, звичаями, традиціями, психологічними нахилами. Але у міру зростання доходу (ОНД) збільшується і його заощаджувальна частина (S).

Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником споживанням є особистий наявний дохід домогосподарств. Тому кейнсіанська функція споживання в алгебраїчній формі має такий вигляд:

 

НД,

де С – приватне споживання;

– автономне споживання, тобто таке, що не залежить від поточного доходу;

с – гранична схильність до споживання;

ОНД – особистий наявний дохід домогосподарств.

Сучасні макроекономісти модифікували кейнсіанську теорію споживання – особистий наявний дохід домогосподарств прирівняли до наявного доходу приватної економіки, тобто ОНД = Y. Така трактовка опирається на розширене тлумачення корпоративної власності на капітал, згідно з яким домогосподарства безпосередньо є власником робочої сили, а опосередковано – акціонерами основного капіталу. Тому у підсумку всі приватні підприємства і весь дохід приватної економіки, тобто ВВП, належить домогосподарствам.

За цих умов кейнсіанська функція споживання трансформується до такого вигляду:

 

Функція споживання графічно подана на рис. 7.2. На вертикальній осі позначені зміни у споживанні, на горизонтальній – зміни у рівні доходів. Перетинання ліній споживання і вертикальної осі відбувається на рівні автономного споживання.

 
 

 

 


Рис. 7.2. Графічне зображення функції споживання

Лінія споживання має позитивний нахил, оскільки між рівнем доходу і споживання є позитивний зв’язок. Кут нахилу лінії споживання визначається граничною схильністю до споживання (c).

Функція заощаджень має такий вигляд:

 

де – величина заощаджень;

– гранична схильність до заощаджень.

Графік заощаджень подано на рис. 7.3.

       
 
S
   
 

 


 

 

 

       
   
 
 

 


Рис. 7.3. Графічне зображення функції заощаджень

 

На горизонтальній осі позначені зміни доходу, на вертикальній – зміни заощаджень. Позитивний нахил ліній заощаджень визначає прямий зв’язок між доходами і заощадженнями. Коли особистий наявний дохід менше автономного споживання, то заощадження мають від’ємне значення.

 

 

7.2. Середня та гранична схильність до споживання та заощадження

Гранична схильність до споживання (МРС) – це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання (Δ С) при зміні доходу на одну одинцю (Δ Y) і визначається за формулою:

 

 

Ця модель показує нам, яка частина додаткового доходу йде на приріст споживання. Усі чинники, від яких залежить гранична схильність до споживання, Кейнс поділив на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні.

До об’єктивних чинників він відносив зміни у рівні зарплати, податковій політиці, співвідношення між поточним і майбутнім доходам, ставки відсотка тощо. До суб’єктивних чинників включається – бажання людей створювати грошві резерви, заощаджувати гроші на старість, залишати дітям спадщину тощо.

Незважаючи на значну кількість чинників, що впливають на МРС, Кейнс вважав, що всі вони проявляються через основний психологічний закон. За ним «люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання у зв’язку зі зростанням доходу, але повільніше, ніж зростає дохід». Це означає, що Δ С< Δ Y, тому с< 1, 0.

Оскільки дохід розподіляється лише на споживання та заощадження, то решту приросту доходу домогосподарства спрямовують на збільшення заощаджень Δ S< Δ Y.

Тоді, гранична схильність до заощадження (МРS) буде визначатися як величина додаткового заощадження (Δ S), яке виникає із додаткового приросту доходу (Δ Y):

 

Не важко помітити, що якщо C+S=Y, то Δ C+Δ S=Δ Y. Таким чином сума граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощадження дорівнює 1:

 

отже,

 

У процесі обґрунтування функції споживання Кейнс велику увагу приділяв середній схильності до споживання:

 

Кейнс припускав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання зменшується. Він виходив з того що у короткостроковому періоді домогосподарство, незалежно від динаміки доходу, намагаються підтримувати звичні для себе життєві стандарти. Тому у разі його зростання середня схильність до споживанні зменшується.

Середня схильність до заощадження – частина наявного доходу, яку домашнє господарства зберігають:

де APS – середня схильність до збереження.

Приклад розрахунку граничних та середніх схильностей до споживання і заощадження в Україні за 2000–2009 рр. наведено у табл. 7.2.

Таблиця 7.2

Гранична та середня схильність до споживання і заощадження

в Україні за 2000–2009 рр.

 

Роки OНД, млн. грн. C, млн. грн. S, млн. грн. MPC APC MPS APS Δ Y, млн. грн. Δ C, млн. грн. Δ S, млн. грн.
                     
        0, 90 0, 95 0, 10 0, 05      
        0, 57 0, 90 0, 43 0, 10      
        0, 99 0, 91 0, 01 0, 09      
        0, 71 0, 87 0, 29 0, 13      
        0, 84 0, 86 0, 16 0, 14      
        0, 86 0, 86 0, 14 0, 14      
        0, 97 0, 89 0, 03 0, 11      
        0, 91 0, 89 0, 09 0, 11      
        0, 93 0, 86 0, 07 0, 14      

 

MPC, MPS, APC, APS

Рис. 7.4. Графік коливань MPC, MPS, APC, APS в Україні за 2000–2009 рр.

 

В 2000–2009 рр. із зростанням в Україні наявного доходу середня схильність до споживання зменшується з 0, 95 до 0, 86, разом з тим схильність до заощадження збільшується. Ця динаміка підтверджує теорію Д. Кейнса в тому, що по мірі зростання наявного доходу, середня схильність до споживання зменшується, а середня схильність до заощадження збільшується.

Обгрунтування такої закономірності було покладено Д. Кейнсом в основу розробки заходів економічної політики держави в ринкових умовах і стимулювання сукупного попиту в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Так, наприклад, в короткостроковому періоді прогресивна шкала оподаткування доходів фізичних осіб розглядалась як спосіб, який збільшує споживчі витрати, оскільки при цьому варіанті оподаткування у групах домогосподарств з низькими доходами, в яких схильність до споживання більша, утримується менша частина податків, і відповідно більша частина доходу у вигляді податків утримується у тих групах домогосподарств, у яких середня схильність до споживання нижча.

Але у довгостроковому періоді вивід у частині зменшення середньої схильності до споживання при зростанні доходу не підтверджується. Наприклад, в Україні при наближенні до довгосторокового періоду (2004–2005 рр.) середня схильність до споживання стабілізувалася на рівні 0, 86. Падіння граничної схильності до споживання (АРС) у 2009 році пов’язана з світовою фінансовою кризою, в умовах якої домогосподарство зменшує споживчі витрати на придбання товарів довгострокового використання, більшу частину своїх доходів було використано на накопичення фінансових та реальних активів.

 

 

7.3. Класична, кейнсіанська та неокласична концепції споживання

Особливість поведінки домашніх господарств на споживчому ринку можна пояснити такими обставинами:

1. У сучасній економіці споживчі витрати досягають 80–85% усіх сукупних витрат і тільки цей факт надає функції споживання великого значення.

2. Витрати на споживання складають переважну частку трансакцій (договорів) в економіці, у зв’язку з чим поведінка домашніх господарств на споживчому ринку значною мірою визначає розмір попиту на гроші.

3. Оскільки одну частину доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то взаємовідношення цих складових надзвичайно важлива для визначення умов як статичної, так і динамічної рівноваги в економіці.

У класичній концепції розмір споживання пов’язується з поточним використанням доходу, що відповідає поточному обмеженню, яке надано для закритої економіки у вигляді:

 

 

При розгляді використання доходу в класичній теорії головна роль відводиться заощадженням. Ця теза обґрунтовується тим, що домогосподарства розглядають заощадження як відкладене споживання. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Аргументом переваги майбутнього споживання над поточним є відсоткова ставка. Чим вона вища, тим більш ефективними стають заощадження, чим нижче – тим більші витрати на споживання сьогодні.

Таким чином, за класичною теорією заощадження є функцією від ставки відсотка.

В основі неокласичної концепції міститься твердження, що кожне домогосподарство само визначає розмір свого доходу, виходячи із сформованої на ринку праці ставки реальної зарплати і доходності свого майна. Тобто кожне домогосподарство може одержувати доходи не лише від своєї трудової діяльності, але і від майна, розподіляючи сукупний дохід на споживання і заощадження.

Неокласики завдання з оптимізації функції корисності доповнюють умовою необхідності розподілу доходу в кожний момент часу. Це означає, що функція корисності перетворюється зі статичного у динамічне багато періодичне завдання.

При цьому бюджетне обмеження, що відображає можливості домогосподарств у кожний момент часу може бути виражене:

 

 

де – ставка реальної зарплати;

– робочий час;

– розмір майна;

– прибутковість від майна.

Виходячи з цього рівняння можна зробити висновок, щоб досягти запланованого рівня доходу треба мати вищу ставку реальної зарплати і прибутковість від майна. При екзогенно заданій ставці реальної зарплати і наявного, на даний момент часу, доходу з майна рівень доходу буде визначатися тільки кількістю відпрацьованого часу.

Таким чином, можна визначити порядок формування доходу домогосподарствами у поточному періоді, виходячи із заданих параметрів, розміру і прибутковості майна. Проте, розмір майна в поточному періоді визначається заощадженнями, заробленими у попередньому періоді. Тому перед домогосподарствами стоїть завдання оптимального розподілу поточного доходу між споживанням і заощадженнями. Для цього необхідно зробити дисконтовану оцінку потоків доходів, споживання і фонду заощадження. У якості норми дисконту виступає ставка відсотка. Отже, неокласична функція споживання є функція від поточної ставки відсотка.

Кейнсіанська концепція. У кейнсіанській теорії пояснення поведінки споживача принципово відрізняється від класичної і неокласичної концепцій. По-перше, розмір доходу розглядається як екзогенний параметр. По-друге, вважається, що обсяг споживання залежить лише від використовуваного доходу. По-третє, робиться висновок, що розподіл доходу на споживання і заощадження залежить не від ставки відсотка, а від пріорітетів споживача: традицій, світогляду, суспільних надбань та цінностей тощо.

 

 

7.4. Теорія життєвого циклу Ф. Модільяні і теорія перманентного доходу М. Фрідмена

Довгострокова функція споживання ґрунтується на теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача. Згідно з цією теорією споживання в кожному періоді залежить від доходу людини впродовж всього життя. Для того, щоб підтримувати середній рівень споживання впродовж життя, люди розподіляють свій дохід між різними періодами життя, використовуючи заощадження і позики.

На базі теорії Фішера з’явилися дві гіпотези щодо функції споживання: гіпотеза життєвого циклу, що пов’язана з іменем Ф. Модільяні, і гіпотеза постійного (перманентного) доходу, запропонована М. Фрідменом.

Концепція життєвого циклу стверджує, що споживання залежить від величини доходу за період, який дорівнює довжині життєвого циклу людини. Люди дивляться вперед і намагаються оцінювати рівень своїх майбутніх доходів. Ті особи, що мають високі доходи, але очікують у майбутньому їх скорочення будуть економити, а решту доходу будуть відкладати у вигляді заощаджень. І навпаки, люди, які очікують підвищення доходів у майбутньому, беруть сьогодні кредити і намагаються жити у борг.

Люди роблять заощадження у тому віці коли мають високі заробітки, а потім, коли їх доходи скорочуються, у тому числі і у пенсійному віці, витрачають свої заощадження. Це означає, що ресурси споживання людини за весь життєвий цикл складаються з поточного доходу і накопиченого майна.

Функцію споживання за гіпотезою життєвого циклу можна записати:

 

 

де – гранична схильність до споживання з поточного доходу, яка визначається за формулою: ;

R – запланована кількість років трудового життя;

T – очікувана кількість років життя людини;

– майно, яке люди накопичують за рахунок заощаджень;

– гранична схильність до споживання з майна (активів), яка визначається за формулою:

 

 

Якщо обидві частини рівняння даної функції споживання поділити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

 

 

На короткострокових відрізках часу поточний дохід зростає більше, ніж майно, тобто Δ Y> Δ K. Тому з підвищенням такого доходу середня схильність до споживання може зменшуватися, що відповідає кейнсіанській теорії. Але у довгостроковому періоді середня схильність до споживання є постійною величиною, тому динаміка поточного доходу дорівнює зміні динаміці майна: Δ Y=Δ K.

Теорія перманентного доходу. Так само, як і в теорії Модільяні в основі моделі Фрідмена лежить припущення про прагнення домашніх господарств забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього свого життя. Проте, на відміну від теорії Модільяні, у моделі Фрідмана є суттєва особливість, відповідно з якої поточний дохід розділяється на постійний і тимчасовий (випадковий) доходи.

Випадковий дохід може бути як позитивною, так і негативною величною. Наприклад, виграш у лотерею, інший додатковий дохід отриманий в наслідок сприятливих непередбачуваних обставин, або навпаки втрати доходу в наслідок тих самих непередбачуваних обставин, але не сприятливого характеру.

Постійний дохід являє собою середній розмір доходів, які домогосподарства одержують протягом свого життя. Постійний дохід Фрідман називає перманентним доходом і визначає його у такий спосіб: перманентний дохід являє собою усереднену дисконтовану вартість поточних доходів домашніх господарств, які воно може одержати від активів, які приносять дохід протягом усього життя.

До таких активів, за даною теорією відноситься і людський капітал, який трактується як дисконтована вартість трудових доходів одержаних протягом усього життя. Тимчасові відхилення від постійного доходу впливають переважно на заощадження або компенсуються позиками. А тому функція споживання, за гіпотезою постійного доходу набуває такого вигляду:

 

 

де – постійний дохід;

– коефіцієнт, який визначає частку постійного доходу, що витрачається на споживання.

Поділивши обидві частини рівняння даної функції споживання на Y, тобто поточний дохід, отримуємо функцію середньої схильності до споживання:

 

Отже, розглянутий показник залежить від співвідношення між постійним і поточним доходами. Якщо останній перевищує постійний дохід за рахунок випадкового, то середня схильність до споживання зменшується. Якщо навпаки – цей показник збільшується.

 

 

Питання для самоконтролю:

1. Визначте сутність споживання домогосподарств в закритій економіці.

2. З яких джерел формується дохід домогосподарств?

3. Дайте визначення теперішній та майбутній вартості грошей.

4. Дайте визначення основному психологічному закону Д. Кейнса щодо залежності зростання споживання від зростання особистого наявного доходу.

5. В чому полягає кейнсіанська теорія споживання і заощадження?

6. Охарактеризуйте графічне зображення функції споживання та заощадження.

7. Визначте сутність граничної схильності до споживання і заощадження.

8. В чому полягає кейнсіанське трактування середньої схильності до споживання і заощадження?

9. Дайте характеристику концепції циклу Ф. Модільяні.

10.В чому полягає гіпотеза постійного (перманентного) доходу М. Фрідмена?

Рекомендована література: [2, 5, 9, 11, 12, 14, 15, 16, 19, 2д].

 

Тема 8. Приватні інвестиції

План

8.1. Інвестиції та їх типи. Роль інвестицій в економіці.

8.2. Кейнсіанська та неокласична функції попиту на інвестиції.

8.3. Проста інвестиційна функція. Автономні та індуційовані інвестиції. Мультиплікатор автономних інвестицій. Модель акселератора.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.