Узгодження законодавств різних держав

У міжнародному приватному праві суттєве значення має узгодження норм, що містяться в нормативних актах різних держав, з метою досягнення однаковості в правовому врегулюванні правовідносин з участю іноземного елементу.

Існують такі три підходи до узгодження.

1. Зближення законодавств, тобто визначення загальних програм, напрямів, етапів і способів зближення законодавств у певній сфері. Прикладом односторонніх дій з метою зближення національного законодавства з іноземним є Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 р., яким, як випливає з його назви, затверджена програма, що визначає адаптацію національного законодавства, створення відповідних інституцій та інших додаткових заходів, необхідних для ефективного правотворення та правозастосування як складової механізму набуття Україною членства в Європейському Союзі.

Відповідно до цієї програми, адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає кілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України acquis communautariete1 Європейського Союзу.

На першому етапі необхідно забезпечити розробку глосарія термінів acquis для адекватності їхнього розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити й запровадити єдині вимоги до перекладів актів acquis на українську мову, створити централізовану систему перекладів.

На підставі вивчення та узагальнення відповідного досвіду держав Центральної та Східної Європи створити ефективний загальнодержавний механізм адаптації законодавства, в тому числі стосовно перевірки проектів законів України та інших нормативно_правових актів на предмет їх відповідності acquis Європейського Союзу; створити загальнодержавну інформаційну мережу з питань європейського права; вжити заходів щодо опрацювання та затвердження спільного з Європейським Союзом механізму підготовки планів-графіків адаптації та моніторингу їх виконання.

Відповідно до зазначеного Закону, постановою Кабінету Міністрів «Про додаткові заходи з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 31 березня 2004 р. координація діяльності центральних органів виконавчої влади із забезпечення адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу покладена на Міністерство юстиції України. Останнє має забезпечити створення (в рамках загальнодержавної) інформаційної мережі з питань європейського права, бази перекладених на українську мову актів європейського права та розміщення її електронної версії на web-сторінці Центру європейського і порівняльного права.

2. Гармонізація законодавства, що полягає у запровадженні спільних правових принципів наукових концепцій.

1 Acquis communautariete (acquis) — правова система Європейського Союзу, що включає акти його законодавства (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського Співтовариства.

Гармонізація може здійснюватися в односторонньому порядку або на основі взаємності. При гармонізації законодавства на основі взаємності країни в міжнародному договорі визначають обов’язки сторін по гармонізації тієї чи іншої сфери правового регулювання.

3. Уніфікація законодавства, тобто використання правотворчого процесу для встановлення правових норм, тотожних законодавству інших країн. У міжнародному приватному праві уніфікація означає процес створення в різних державах одноманітних загальнообов’язкових правових норм для двох чи більше держав, а також забезпечення їх однозначного тлумачення і застосування. Мета уніфікації — усунути колізії, розбіжності між національними правовими актами, що перешкоджають розвитку відносин у міжнародному приватному праві.

Засобами уніфікації є:

а) міжнародні договори — найбільш поширений засіб здійснення уніфікації;

б) типові (модельні) закони. Прикладом є Модельний цивільний кодекс, прийнятий 7 лютого 1996 р. Міжпарламентською Асамблеєю держав-учасниць СНД (розділ VII цього МЦК містить норми міжнародного приватного права);

в) кодифіковані зводи міжнародних торговельних звичаїв.

У міжнародному приватному праві розрізняють уніфікацію в національному законодавстві (одностороння уніфікація) та в міжнародній сфері. У першому випадку, як правило, відбувається запозичення іноземного досвіду правотворення для досягнення схожості законодавства кількох держав.

Уніфікація у міжнародній сфері здійснюється шляхом укладення відповідних договорів. Країн-учасниці таких договорів можуть використовувати методи прямої або непрямої уніфікації. При прямій уніфікації у міжнародному договорі встановлюються правові норми, які можуть прямо, без додаткової конкретизації, застосовуватися у правових системах країн-учасниць договору, тобто досягається високий рівень одноманітності в правовому регулюванні певних відносин.

При непрямій уніфікації держави-учасниці міжнародного договору беруть на себе зобов’язання встановити у національному законодавстві правові норми, зміст яких визначено в договорі. Змішаним метод вважається тоді, коли міжнародним договором встановлюються певні норми, але учасникам договору надається право відступати від них в національному законодавстві.

Значною мірою сприяють уніфікації правових норм так звані модельні законодавчі акти. Модельні закони є рекомендаційними актами з типовими нормами. Вони не обов’язкові для держав, а слугують нормативним орієнтиром для внутрішнього законодавства, тобто, втілюючи у своєму законодавстві норми типового (модельного) закону, кожна країна має змогу пристосовувати його положення до своїх потреб.

Модельні закони приймаються переважно у сфері матеріального права, але мають місце і в праві процесуальному.

Міжнародна уніфікація правових норм, що регулюють правовідносини з участю іноземних елементів, а також розробка проектів відповідних міжнародних угод ведуться, зокрема, під егідою ООН. Провідна роль у забезпеченні цього процесу належить таким організаціям, як комісія ООН з прав міжнародної торгівлі (United National Commission On International Trade Law) — ЮНСІТРАЛ, що функціонує з 1968 року. Завданням цієї комісії є сприяння узгодженню і уніфікації правил міжнародної торгівлі.

Серед основних типових законів, розроблених цією організацією і схвалених Генеральною Асамблеєю ООН, закони «Про міжнародний комерційний арбітраж» (1983 р.), «Про міжнародні кредитні перекази» (1992 р.), «Про електронну торгівлю» (1996 р.). Зазначеною комісією підготовлені Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (прийнята 1978 р.), Віденська конвенція про договори міжнародної купівлі_продажу товарів (1980 р.), Конвенція про міжнародні переказні векселі й міжнародні прості векселі (1988 р.) та ін.

Крім цієї комісії значну роль в уніфікації законодавства різних країн відіграють такі організації, як Гаазька конференція з міжнародного приватного права. Постійний Статут конференції був прийнятий 1951 р. Відповідно до нього завданням Конференції є прогресивна уніфікація правил міжнародного приватного права. Серед документів, прийнятих конференцією, Конвенція з питань цивільного процесу (1954 р.), Конвенція про збір за кордоном доказів по цивільних і торговельних справах (1970 р.), Конвенція про полегшення доступу до правосуддя за кордоном (1980 р.), Конвенція про укладення шлюбу і визнання його недійсним (1978 р).

Міжурядовою організацією, яка складає проекти уніфікованих документів, є Міжнародний інститут з уніфікації приватного права, створений 1926 року. Цим інститутом розроблені Європейська конвенція про зовнішньоторговий арбітраж (1961 р.), Конвенції про лізинг і факторинг (1988 р.), Принципи міжнародних комерційних договорів (1994 р.) та ін.

Міжнародні конвенції з уніфікації норм міжнародного приватного права в певній сфері правового регулювання розробляються, зокрема, Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, Міжнародною морською організацією, Міжнародною організацією цивільної авіації та ін.

Неофіційну кодификацію торгових звичаїв, чинних у міжнародному приватному праві, здійснює Міжнародна торгова палата. Вона, згідно із Статутом ООН, має консультативний статус, є міжнародною неурядовою організацією, створеною з метою організаційного, технічного та правового забезпечення міжнародного бізнесу. Результатом її діяльності стало видання збірника торгових звичаїв («Trade terms») та інших документів, зазначених вище (див. § 4).

Вони покликані забезпечити відносну однаковість проведення платежів в міжнародних господарських відносинах.