Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Галицька митрополія у другій половині XIX – на початку XX ст.






Третя Галицька митрополія як наступниця митрополії Києво-Галицької і всієї руси 1805-1963 На початку ХІХ ст. у підавстрійській Галичині відбулася низка ініціатив із відновлення Галицької митрополії, що однак було неможливим поки лишався живим, хоч і під домашній арештом у Петербурзі, митрополит Київський, Галицький та всієї Руси Теодосій (Ростоцький), бо він мав Галич у своєму титулі. Митрополит помер у 1805 році. Через різні політичні обставини та кон’юнктурні інтереси російські імператори без належного погодження з Римським Апостольським Престолом продовжували призначати наступників митрополита Теодосія, даючи їм титул Митрополит для з’єднаних Росії [7], однак Рим визнавав їх не митрополитами, а адміністраторами, або делегатами підросійських унійних єпархій.У 1805 році також помер і львівський єпископ Миколай (Скородинський). Після цього Апостольська Столиця іде на зустріч унійній галицькій громадськості та відновлює Галицьку митрополію у складі Львівської архиєпархії, Холмської та Перемиської єпархій.Цю віднову проголосив 17 квітня 1807 р. папа Пій vіі своєю буллою In universalis Ecclesiae regimine. Ця булла відкликалася до булли Климентія vііі Decet Romanum Pontificem 1596 р., на підставі якої гарантувала Галицькій митрополії усі права, котрі посідала до того митрополія Києво-Галицька і всієї РусиГалицьким митрополитом було призначено Перемишльського єпископа Антонія (Ангеловича), якого урочисто введено на святоюрський митрополичий престіл 25 вересня 1808 року.

Митрополити Галицькі, архиєископи Львівські, єпископи Камянецькі
40/xv Антоній (Ангелович)[8] 25.03.1808 – 08.01.1814
41/xvi Михаїл (Левицький)[9], кардинал 08.03.1816 – 14.01.1858
42/xvii Григорій (Яхимович)[10] 23.03.1860 – 29.04.1863
43/xviii Спиридон (Литвинович) 28.09.1863 – 04.06.1869
44/xix Йосиф (Сембратович)[11] 27.01.1870 – 22.12.1882
45/xx Сильвестр (Сембратович)[12], кардинал 27.03.1885 – 04.08.1898
46/xxi Юліян (Сас-Куїловський) 30.08.1899 – 04.05.1900
47/xxii Андрей (Шептицький) 12.12.1900 – 01.11.1944
48/xxiii Йосиф (Сліпий)[13], кардинал 01.11.1944– 23.12.1963

Великими предсідниками Галицької митрополії були митрополити Андрей Шептицький та Йосиф Сліпий. Обидвоє зазнали поневірянь в ув’язненнях у Росії. Тобто, у 1914-1917 та 1945-1991 рр. Галицькі митрополити – Львівські архиєпископи вимушено перебували за своєю канонічною територією.

 

Мукачівська єпархія в кін XVII – на початку XX ст. Національне питання.

Після проголошення Ужгородської унії в 1646 р. права мукачівських унійних єпископів поступово обмежувалися. У 1689 р. мукачівські єпископи фактично були зведені до прав вікарія Егерського латинського єпископа. В середині XVIII ст. мукачівські вікарії номінувалися уже без згоди Риму. Ситуація поступово змінюється в часи урядування єпископа Михайла Емануїла (Ольшавського) (1743-1767). Протягом 1750-1752 рр. він здійснив візитацію своєї єпархії, а звіт переслав до Риму. В 1756 р. імператриця Марія Тереза видала декрет, яким захищала права унійного духовенства в межах своєї держави. У 1764 р. був скликаний єпархіальний собор, який вислав до Риму делегацію на чолі із Іваном Брадачем, прохаючи заснувати окрему Мукачівську єпархію для греко-католиків. Однак після смерті владики Ольшавського Іван (Брадач) був номінований знову тільки на мукачівського апостольського вікарія.

Врешті в 1771 р. канонічно була заснована окрема Мукачівська греко-католицька єпархія, яка тимчасово залежала від влади Остригомського латинського єпископа, примаса Угорщини. Першим мукачівським єпископом став Іван (Брадач), який наступного року помер. Його наступником став Андрій (Бачинський) (1772-1809). В часі його урядування в 1773 р. у Відні відбувся синод греко-католицьких єпископів, які перебували під юрисдикцією угорського примаса. Вони належали до трьох різних традицій – київської (Мукачівська єпархія), печської (Крижевацька) і волоської (Фогарська). Рішення синоду, важливі під літургічним і канонічним оглядом, були затверджені згодом декретом Марії Терези.

В роки владицтва Андрія (Бачинського) було здійснено низку рефом в межах Мукачівської єпархії. Певний час замість капітули діяли ще єпископські радники – архидиякони, які співдіяли в консисторській раді. Врешті в 1775 р. було засновано Мукачівську греко-католицьку капітулу. У 1777 р. осідок її було перенесено до Ужгорода. Проведено також адміністративно-територіальне розмежування єпархії на 7 архидияконатів відповідно до числа комітатів. Архидиякони засідали в капітулі. Особливе значення мали два архидиякони: марамороський та кошицький, де домінували етнічні румуни та словаки-русини. В 1773 р. центр Мукачівської єпархії був перенесений до Ужгорода. Катедрою стала поєзуїтська святиня. В 1778 р. в приміщеннях давнього Ужгородського замку було засновано семінарію, ректор якої також посідав обов’язки каноніка капітули. У 1789 р. мукачівський єпископ одержав місце в Державній Раді.

Істотною проблемою для єпархії була її розлогість та неоднорідність. У 1787 р. був заснований окремий Кошицький вікаріат, осідок якого невдовзі було перенесено до Пряшева, де греко-католикам був переданий давній міноритський монастир із храмом. Вікаріат очолювали каноніки Іван Пастелій та Іван Брадач. На початку XIX ст. з’явилася ідея розподілу розлогої Мукачівської єпархії на дві менші. У 1816 р. цісар Франц I надав Пряшівському вікаріату статусу окремої єпархії. Першим єпископом пряшівським було номіновано вікарія Григорія (Тарковича). Лише в 1818 р. прийшла офіційна згода Риму на утворення Пряшівської єпархії. Владика був хіротонізований у 1821 р. у Пряшеві. Нова єпархія налічувала близько 200 парафії та близько 150 тис. вірних. Катедрою став храм св. Івана Хрестителя у Пряшеві. Також була утворена капітула, на утримання якої визначалося 6 тис. флоренів. Пряшівського єпископа номінував цісар, а згодом затверджував Рим.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.