Пошук підприємницької ідеї

Мале підприємництво

Малий бізнес представляє собою сектор економіки, розвиток якого має вирішальне значення в перехідний до ринку період. Сьогодні цілком очевидно, що успіх ринкових перетворень великою мірою визначається тим, як вдасться реалізувати отенціал малого підприємництва, цього динамічного і мобільного сектора економіки.

У світі є фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві-три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо.

На сьогодні відповідно Закону України " Про державну підтримку малого підприємництва" суб’єктами малого ідприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро

Малі підприємства — це організаційно-економічний вид підприємств, які кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників з градацією за сферами діяльності, обсягом основного капіталу, річного обороту тощо.

В Україні, зокрема, до малих підприємств відносяться підприємництва з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві і малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб, у науці та ауковому

обслуговуванні — до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Існують також мікропідприємства.

Початок власної справи ставить перед майбутнім підприємцем цілу низку питань: як правильно вибрати сферу підприємницької діяльності? Яким чином найдоцільніше вести пошук найраціональніших форм її організації? Як сформувати вміння орієнтуватися у просторі можливостей, що відкриваються з початком бізнесу? І, звичайно, поява підприємницької ідеї та її подальше втілення вимагає враховувати певні обмеження, оцінювати ринкову кон'юнктуру, вивіряти можливості творюваного підприємства.

Пошук підприємницької ідеї

Відомо, що кожному бізнесу передує певна підприємницька ідея. Роздуми засновника полягають у його самооцінці власних можливостей та можливостей, що створює ринкове середовище, та осмисленні можливого способу перетворення цих можливостей у конкретну справу (рис. 1).

генерація організація мета

Ідея + ресурси + діяльність = прибуток

підприємницька діяльність

Підприємницькі ідеї, за незначним винятком, можна згрупувати у певні напрями, зокрема, ідея:

♦ вирішує певну споживчу проблему;

♦ задовольняє потребу клієнта, купівельну тенденцію чи конкретний сектор ринку;

♦ додає вартість;

♦ пов'язана із законодавчими змінами;

♦ є результатом удосконалювання підприємцем своїх навичок і ресурсів.

Перший шлях — це самостійне дослідження ринкової кон'юнктури. Його складовими виступають вивчення товарних і ресурсних ринків, коливань попиту і пропозиції на них, зміни цін товарів.

Другий шлях організації інформаційного забезпечення майбутнього бізнесу — звернутися за допомогою до пеціалізованих консалтингових фірм. На практиці доведено, що другій спосіб ефективніший.

Добір складових підприємництва (особливо в індивідуальному

підприємництві) часто буває підсвідомим, без чіткого свідомлення цього процесу.

Він передбачає:

♦ оцінювання продукту підприємництва, його характеристик ти перспективності;

♦ добір персоналу (включаючи керівника-менеджера);

♦ оцінювання реакції середовища на створення підприємства і появи на ринку продукту підприємництва;

♦ маркетингове оцінювання підприємницького середовища;

♦ оцінювання власних та залучених фінансових можливостей;

♦ вибір організаційної форми підприємства;

♦ визначення місця локалізації підприємства і його підрозділом;

♦ пробні контакти із замовниками (споживачами), партнерами.

Таким чином, генерування підприємницької ідеї — складний процес, управління яким повинно враховувати зміст цілей та завдань, що виникають на кожному етапі.

Начало формы

Конец формы

3. Процедура вибору організаційно-правової форми

Одноосібне володіння (за законодавством України це може бути приватнепідприємство — юридична особа, заснована на при ватній власності громадянина України; сімейне підприємство, юридична особа, заснована на приватній власності членів одні сім'ї; фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницькі діяльності);

Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власникові, який самостійно управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі зобов'язання фірми.

Одноосібні володіння мають свої переваги.

По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, він кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи. До того ж, прибуток підприємця в ринковій економіці розглядається як його індивідуальний дохід і оподатковується лише індивідуальним прибутковим податком (а не податком на прибуток, як в інших випадках).

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва невеликі.

Його управлінські рішення негайно втілюються в життя. Він непідзвітний співвласникам чи будь-яким керівним органам. Невеликі розміри фірми дають змогу підприємцеві підтримувати прямі контакти зі своїми працівниками та клієнтами.

Повна незалежність дуже цінується підприємцями.

По-третє, одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації. В обох випадках досить лише рішення самого підприємця.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки, а саме:

1. Труднощі із залученням великих капіталів, оскільки власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця для розвитку своєї справи здебільшого не вистачає. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

2. Повну відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

3. Відсутність спеціалізованого управління, що, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні на це.

4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті одноосібного власника.

Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих

фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні.

Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями

По- перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте ця форма організації підприємницької діяльності має певні недоліки через що інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент —негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства, як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва, значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

Корпорація (акціонерне товариство) є нині домінуючою формою підприємницької діяльності. її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації.

Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини.

Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на подальший розвиток корпорації.

Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації (акціонерного товариства) досить вагомі

По-перше, корпорація є найефективнішою формою організації

підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше повсякчас збільшувати обсяги виробництва або послуг, що дає можливість отримувати постійно зростаючий прибуток.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутство фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій).

Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, и то купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпорації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правовий утвір, який може функціонувати тривалий час (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, також має недоліки:

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності і контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість (оперативного управління корпорацією.

Розподіл функцій власності та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами та акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто

фактично існує проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорацій може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.

Начало формы

Конец формы