Доведено, що HP заселяє й здорову слизову оболонку, що можна виявити гістологічними дослідженнями, хоча клінічних ознак при цьому й немає.

Між тим, описано дві стадії розвитку патологічного процесу у відповідь на інвазію HP, які прослідковуються дуже чітко. Момент, коли атрофічні прояви при гастриті типу В починають виступати на перший план діагностувати стає важче, бо процес набуває строкатої картини (ділянки запалення і атрофії). Для антрального гастриту при переході від першої до другої фази характерна поява ерозій, з яких в подальшому утворюються виразки, що підтверджує стару істину “без гастриту немає виразки”.

Розрізняють також панкреато-біліарну форму хронічного гастриту (тип ІІІ), який розвивається внаслідок тривалої ретропульсації 12-палої кишки і дуодено-гастрального рефлюксу. Жовч, сік підшлункової залози, які “закидаються” внаслідок рефлюксу з 12-палої кишки врешті-решт призводить до розвитку поверхневого запалення антрального відділу шлунка.

Окремо варто зупинитися на так званих особливих формах хронічного гастриту. Це ерозивний гастрит, ригідний гастрит, гігантський гіпертрофічний гастрит (хвороба Менетрієра), поліпозний гастрит.

Ерозивний гастрит характеризується наявністю ерозій в слизовій оболонці шлунка. Для ерозивного гастриту характерний дуже інтенсивний біль “під грудиною”, який посилюється як безпосередньо після їди, так і через 1, 5-2 години поспіль (так званий “пізній біль”). Біль посилюється при фізичному навантаженні (рухах, згинанні). Загострення захворювання частіше настає весною й може тривати 1, 5-2 місяці й довше. Діагноз дає можливість підтвердити ендоскопічне та рентгенологічне дослідження шлунка.

Морфологічно ерозивний гастрит є поверхневим й частіше характеризується ураженням антрального відділу шлунка.

Ригідний гастрит вражає антральний відділ, хоча гістологічно зміни слизової настають також в тілі (дні) шлунка. Рентгенологічно знаходять деформацію антрального відділу, потовщення його складок, перебудову рельєфу тощо. Клінічно ригідний гастрит характеризується не стільки больовим синдромом, скільки ознаками шлункової диспепсії (нудота, відрижка, зригування з’їдженим). Ригідний гастрит рахують як передракове захворювання.

Гігантський гіпертрофічний гастрит або хвороба Менентрієра характери­зується гігантськими складками слизової оболонки шлунка, які часто розцінюються як рак шлунка. При ендоскопічному дослідженні знаходять ділянку широких складок, які не розправляються при роздуванні шлунка. Слизова оболонка гіперемована, явно набрякла, густо вкрита слизом. Таких хворих турбує біль в надчерев’ї, який супроводжується ознаками шлункової диспепсії. Частою ознакою є блювання з появою у блювотних масах домішок крові.

Поліпозний гастрит характеризується вираженою атрофією слизової оболонки шлунка, порушенням її регенераторних властивостей, гіперплазією епітелію. Секреторна функція шлунка в разі поліпозного гастриту, як правило, знижена.

Згідно класифікації хронічних гастритів, прийнятої в 1990 році на Всесвітньому конгресі гастроентерологів в Сіднеї (Австралія), розрізняють наступні форми цього захворювання: хронічний гастрит, асоційований з НР; хронічний аутоімунний гастрит; ідіопатичний хронічний гастрит; реактивний хронічний гастрит (рефлюкс-зумовлений, внаслідок вживання нестероїдних протизапальних засобів); особливі форми хронічного гастриту: гранулематозні (при хворобі Крона, саркоїдозі, туберкульозі), еозинофільні (при бронхіальній астмі, харчовій алергії), лімфоцитарні (з вираженою лімфоцитарною інфільтрацією епітелія, ерозіями слизової оболонки шлунка).

Діагностика. Клінічна картина хронічного гастриту у фазі загострення характеризується симптомами місцевого і загального характеру. Серед місцевих проявів має місце шлункова диспепсія, яка характеризується важкістю і тисненням в підгрудинній ділянці незабаром після їди, відрижкою, зригуванням, нудотою, неприємним смаком в роті, деколи печією. Біль в надчерев’ї виникає одразу ж після їди, є тупим, не іррадіює, посилюється при ході, положенні стоячи.