Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Заходи забезпечення позову та запобіжні заходи




Українське господарське процесуальне законодавство передбачає низку заходів, що можуть вживатися з метою забезпечення позовних вимог. Зокрема, ст. 67 ГПК України визначає, що позов може бути забезпечено: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Господарське процесуальне законодавство України допускає одночасне застосування кількох заходів до забезпечення позову, за умови, що таке забезпечення не перевищить суми заявлених позовних вимог. У процесі судового розгляду можлива заміна одного заходу забезпечення іншим. Це питання вирішується в тому самому порядку, що й первісне клопотання про застосування заходів до забезпечення позову.

Ухвала про застосування заходів до забезпечення позову може скасовуватися господарським судом, що розглядає справу. Але господарський суд не має права скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших підстав відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову. В іншому випадку ухвала про забезпечення позову може оскаржуватися, причому подання скарги не зупиняє виконання ухвали. Доволі часто підставою для скасування заходів до забезпечення позову стає невідповідність таких заходів обсягу позовних вимог.

Деякі законодавчі акти України передбачають більш конкретизовані заходи до забезпечення позову, що відображають специфіку відповідної сфери діяльності. Зокрема, ст. 53 Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ (далі – Закон про авторське право) передбачає такі заходи забезпечення позову у справах про порушення авторського права і суміжних прав: заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права і (або) суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, передача в майновий найом, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний обіг примірників творів, зокрема, комп’ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактними, і засобів обходу технічних засобів захисту.



Відповідні зміни до ГПК України внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22 травня 2003 р. № 850- IV (далі – Закон про внесення змін) Підстави вжиття запобіжних заходів передбачені ст. 43-1 ГПК України і полягають в тому, що особа, яка має підстави побоюватись, що надання потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або ускладненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. Запобіжні заходи включають: витребування доказів, огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав; накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходяться в неї або в інших осіб[7, c. 223-225].

Вищий Арбітражний Суд України справедливо зазначив, що питання забезпечення позову зачіпляє інтереси як боржника, так і його кредиторів, права яких можуть порушуватися у зв’язку з застосуванням заходів до забезпечення позову. Адже господарська діяльність будь-якого підприємства вимагає постійної експлуатації засобів виробництва. Товар та гроші забезпечують їх власникові необхідний прибуток. Позбавлення підприємства можливості користуватися та розпоряджатися власними засобами виробництва призводить до збитків, які іноді можуть бути безповоротними.

Збитки, завдані забезпеченням позовних вимог, можна розглядати як частину відповідальності відповідача за здійснення певних порушень норм законодавства. Але, на жаль, така ситуація є дуже далекою від реальності. Сучасна судова практика свідчить, що забезпечення основного чи зустрічного позову часто застосовується проти сторони, яка згідно з чинним законодавством жодних протиправних дій не скоювала та є добросовісним суб’єктом господарських відносин, що згодом підтверджується судовим рішенням.



Власне, в такій ситуації виникає запитання: як оцінити природу збитків, завданих забезпеченням позову, і хто несе відповідальність за їх заподіяння?

Адже за умови існування хоча б найменшої корупції в органах судової влади, інститут забезпечення позову може перетворитися на механізм недобросовісної боротьби з конкурентами чи тиску на контрагентів. Більше того, згідно зі ст. 66 ГПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, а відповідно до п. 3 Роз’яснення ВАСУ від 23 серпня 1994 р. № 02-5/611 “найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду”.

Отже, питання забезпечення позову розглядається в той момент, коли суду доступна позиція лише однієї сторони – позивача в конкретній справі. Зрозуміло, що на стадії попередньої підготовки суду доволі важко розібратись у правомірності вимог позивача, чи, принаймні, у достовірності доказової бази, на яку посилається позивач на обґрунтування позовних вимог. Як наслідок, більш-менш тривале забезпечення позову на кшталт накладання арешту на майно або грошові суми чи заборони вчиняти певні дії може зіграти фатальну роль у функціонуванні господарюючого суб’єкта, призвести до зриву контрактів, втрати ділової репутації, прямих фінансових збитків.

Таким чином, на сьогодні непоодинокими є випадки, коли інститут забезпечення позову наповнюється не правовим змістом у цілком законній формі. Це відбувається через те, що єдиною умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (зокрема, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. До того ж законодавець надає суду можливість оперувати оціночною категорією “достатньо обґрунтоване припущення”, не зазначаючи критерії такої обґрунтованості[6, c. 52].



mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.004 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал