Розвиток писемного мовлення у дітей з нормальним слухом.

КУРСОВА РОБОТА

з сурдопсихології

Тема: «Проблеми писемного мовлення у дітей з порушенням слуху»

Студента 2 курсу 26 групи

напряму підготовки «сурдопедагогіка»

Брюнеткіна Петра Дмитровича

Керівник:

Дмітрієва Оксана Іванівна

Національна шкала _________________________

Кількість балів: ________ Оцінка ECTS _________

Члени комісії:

_______________ __________________________________________

________________ _________________________________________

________________ _________________________________________

Кам’янець-Подільський – 2015 рік

ПЛАН

Вступ …………………………………………………………………......…… 3-4

1. Розвиток писемного мовлення у дітей з нормальним слухом........... 5-7

2. Особливості писемного мовлення у дітей з порушенням слуху.

2.1. Особливості формування писемного мовлення у дітей з порушенням слуху…………………………………………………………………..… 8-12

2.2. Труднощі відтворення писемного мовлення глухими школярами… 12-22

2.3. Труднощі розуміння писемного мовлення глухими школярами ….. 22-28

Писемне мовлення глухих і чуючих школярів.

3.1. Зіставлення писемного мовлення глухих і чуючих школярів……… 29-33

3.2. Аналіз самостійних письмових робіт учнів школи для глухих дітей....……………………………………………………………………………..34-36

Висновок …………………………………………………………….…....... 37-38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………............. 39

Вступ

Успішне опанування основ наук значною мірою залежить від рівня сформованості в учнів писемного мовлення, необхідність якого вони постійно відчувають. Тому, не випадково формування грамотності писемного мовлення у програмах масових і спецшкіл визначається одним із головних завдань не лише навчання української мови, але й логопедичної роботи. Тому, тема особливостей і проблем писемного мовлення у дітей з порушенням слуху важлива і актуальна в даний час. Особливості розвитку письма і читання, проблеми аграмматизму, вкрай вузько використовуваного для розуміння і відтворення словникового запасу, неправильне вживання слів незнання або невірне використання більшості засобів міжфразового зв'язку не раз вивчалися експериментально як психологами, так і сурдопедагогами. Проте, кожен експеримент виявляв нові приводи для більш копіткого вивчення цього важливого питання.

Метою даної роботи є: вивчення особливостей проблем писемного мовлення у дітей з порушенням слуху.

Для досягнення даної мети поставлені наступні завдання:

- проаналізувати досвід вивчення даної проблеми у минулі роки;

- розглянути особливості та труднощі формування писемного мовлення для дітей з порушенням слуху;

- порівняти писемне мовлення глухих і чуючих школярів;

- визначити необхідність формування писемного мовлення для розвитку особистості нечуючих дітей.

Чому оволодіння граматичним складом мови викликає великі труднощі у дітей з порушенням слуху? Чому викликає найбільші труднощі в процесі оволодіння мовою? І чому знання писемної мови, володіння нею в повній мірі є необхідними як для чуючих школярів, так і для глухих, і пізнооглухлих учнів?

Щоб знайти відповіді на ці запитання, потрібно з'ясувати, в чому особливості цього виду мовлення? Найбільш чітко особливості писемної мови і її відмінності від усної сформулював у своїй роботі " Мова і свідомість"
А.Р. Лурія. Він писав, що письмова монологічна мова може виступати в різних формах: у формі письмового повідомлення, доповіді, письмової розповіді, письмового вираження думки, міркування і т.п. У всіх випадках структура писемного мовлення різко відрізняється від структури усного діалогічного або усного монологічного мовлення. Ці відмінності мають ряд психологічних основ.
Писемна монологічна мова - це мова без співрозмовника, її мотив і задум повністю визначаються суб'єктом, весь процес контролю над писемною мовою залишається в межах діяльності автора тексту, без корекції з боку слухача.
Писемна мова не має майже ніяких позамовних, додаткових засобів вираження. Вона не передбачає ні знання ситуації адресатом, ні практичного контакту, вона не має жестів, міміки, інтонації, пауз, які грають роль " семантичних маркерів" в монологічному мовленні, і лише частковим заміщенням останніх є прийоми виділення окремих елементів тексту курсивом або абзацом.

Таким чином, вся інформація, що виражається в письмовій мові, повинна спиратися лише на досить повне використання розгорнутих граматичних засобів мови. Тому, писемна мова повинна бути максимально наповнена семантичними і граматичними засобами, які вона використовує для вираження переданого повідомлення. Учень повинен будувати своє повідомлення так, щоб читач міг зрозуміти весь зворотній шлях від розгорнутої, зовнішньої мови до внутрішнього змісту викладеного тексту.

У дітей з порушенням слуху підбір граматичних засобів, що використовуються для адекватного вираження змісту свого повідомлення, викликає великі труднощі, ніж у дітей з нормальним слухом. І перехід від розгорнутого викладу до внутрішнього змісту тексту, що читається, дається їм набагато складніше, ніж їх одноліткам, які не мають проблем зі слухом. Щоб простежити етіологію цих труднощів, потрібно порівняти умови формування писемного мовлення у дітей з нормальним слухом і у дітей, з різними порушеннями слуху, а також проаналізувати помилки розуміння і відтворення писемного мовлення, які найбільш часто зустрічаються, як показник вищевказаних труднощів, як підтвердження поставленої проблеми, як її коріння. Адже знаючи коріння проблеми, можна шукати шляхи її вирішення.

Розвиток писемного мовлення у дітей з нормальним слухом.

Обов'язковими умовами появи у дітей з нормальним розвитком слуху потреби у мовному спілкуванні, а також успішного розвитку спадково фіксованих у неї мовних можливостей є, з одного боку, збереження її слухового сприйняття, а з іншого боку її перебування серед чуючих і розмовляючих людей і спілкування з ними. Якщо будь-яка з цих умов порушена, виникає перешкода в розвитку мови.

Мова у дитини з нормальним розвитком слуху формується по наслідуванню. Оволодівання мовою чуючими дітьми опирається на слухове сприйняття зверненої до них мови оточуючих, оскільки при звучанні сказаного слова, його легко поділити на склади. Складова структура слова, носія певного значення, з'являється у мові маленьких чуючих дітей раніше, ніж у них виникає тонка диференціація фонетичного складу слова, і на другому-третьому році життя, при ще недосконалій вимові, характеризується відносною стійкістю. Разом з тим, словам, що вимовляються, властива динамічність, яка проявляється в тому, що вже в ранньому дитинстві відбуваються граматичні зміни слів у контексті пропозиції. При граматичній зміні слова його основне значення зберігається і разом з тим слово, як член речення, набуває додаткового значення, цілісність його слухового і мовно-рухового образів не порушується. Морфологічне членування слів, що виявляються пізніше, ніж їх складове членування, проявляється у чуючих в ранньому дитинстві у можливості граматичної зміни слів, у дошкільному віці - в римуванні, а пізніше - у легкому переході від складового читання до читання " за змістовим здогадом". У старшому дошкільному - молодшому шкільному віці, в достатній мірі опанувавши усним мовленням, чуючі діти починають знайомство з письмовою мовою. Письмова мова має характерні тільки для неї специфічні риси. Вона дуже близька до усної, але разом з тим, істотно відрізняється від неї по функціонуванню і будовою, так як застосовується поза ситуаціями безпосереднього спілкування, під час відсутності співрозмовника, коли звернення не викликане прямою необхідністю вступати в контакт з оточуючими - запитати, повідомити, попросити і т.д. Цим обумовлена ​ ​ велика продуктивність письмової мови і її структурна своєрідність. Щоб написане було правильно зрозуміло читаючим, потрібно викладати думки максимально розгорнуто, розчленовано, грунтуючись виключно на застосуванні словесних засобів, без застосування жестів, виразних рухів, інтонацій, які допомагають передачі думок у ході усного спілкування. Тому для письмової мови характерне суворе дотримання мовних форм, максимальне розгорнення викладу, чітка послідовність. Велика складність, нормативність, довільність писемного мовлення в порівнянні з усним створює певні труднощі в користуванні ним.
Оволодівання дитиною писемним мовленням, відкриває широкі можливості для підвищення культури мовлення. Письмове викладення думок є набагато зручнішим, ніж усне, адже простіше підготувати думку та розвинути її.
Ще одна основна відмінність писемного мовлення від усного, пов'язана з фактом зовсім іншого походження обох видів мовлення. Писемного мовлення дитини навчають спеціально. Навчання, починається з свідомого оволодіння всіма засобами письмового вираження думки. На ранніх щаблях його формування, предметом є не стільки думка, яка підлягає вираженню, скільки ті технічні засоби написання звуків, букв, а потім слів, які ніколи не були предметом усвідомлення в усному діалогічному мовленні. На цих етапах у дитини відбувається формування рухових навичок письма. Дитина, яка вчиться писати, оперує спочатку не стільки думками, скільки засобами їх зовнішнього вираження, способами позначення звуків, букв і слів. Лише значно пізніше об'єктом свідомих дій дитини стає вираз думок. Таким чином, письмова мова на відміну від усної, що формується в процесі живого спілкування, з самого початку є свідомим довільним актом, в якому засоби вираження виступають як основний предмет діяльності. Такі проміжні, як виділення фонем, зображення цих фонем буквою, синтез літер у слові, послідовний перехід від одного слова до іншого, ніколи не усвідомлювали в усному мовленні, в письмовій мові залишаються ще протягом тривалого часу предметом свідомої дії. Лише після того, як письмова мова автоматизується, ці свідомі дії перетворюються на неусвідомлювані операції і починають займати те місце, яке подібні операції (виділення звуку, знаходження артикуляції і т.д.) займають в усному мовленні.

Процес розуміння писемного мовлення значно відрізняється від процесу розуміння усного мовлення тим, що написане завжди можна перечитати, тобто довільно повернутися до всіх включених до неї ланок, що абсолютно неможливо при розумінні усного мовлення.

Таким чином, свідомий аналіз засобів вираження стає основною психологічною характеристикою писемного мовлення. А.Р. Лурія виділяє у складі писемного мовлення ряд рівнів, які відсутні в усному мовленні, але чітко виділяються в письмовій мові: ряд процесів фонематичного рівня - пошук окремих звуків, їх протиставлення, кодування окремих звуків у літери, поєднання окремих звуків і букв у цілі слова; що є значно більшою мірою, ніж в усному мовленні, включає до свого складу і лексичний рівень, що полягає в підборі слів, в пошуку підходящих, потрібних словесних виразів, з протиставленнями їх іншим лексичним альтернативам; свідомі операції синтаксичного рівня, який частіше за все відбувається автоматично, несвідомо в усному мовленні, але в письмовій мові становить одне з істотних ланок.

Слід врахувати, що весь багаторівневий склад писемного мовлення діти з нормальним слухом засвоюють поступово, маючи досвід усного спілкування, маючи у своєму запасі відносно великий активний і пасивний словник. Перерва в оволодінні школярами усним та писемним мовленням досить велика, що значно полегшує можливість оволодівання текстом. У чуючих більша розбіжність між письмовим та усним мовленням, ніж у глухих; складання усного висловлювання носить менш довільний характер.

2. Особливості писемного мовлення у дітей з порушенням слуху.