Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Як вид декоративно - прикладного мистецтва






ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………... 3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ БАТИКУ ЯК ВИД ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА………………...6

1.1. Поняття батику і його особливості…………………………………………….6

1.2. Історія виникнення терміну та його поширення…………………………….15

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ОРНАМЕНТАЛЬНИХ КОМПОЗИЦІЙ………………………………………………………………………25

2.1.Індонезія………………………………………………………………………...25

2.2. Китай, Японія: природа – міра всіх речей…………………………………....31

2.3. Художні особливості візерунків Кореї та Індії …………………………….. 41

РОЗДІЛ 3. ВИГОТОВЛЕННЯ БАТИКУ НА ТЕМУ:

СХІДНІ МОТИВИ»……………………………………………………………..46

3.1. Технології виконання батику…………………………………………………46

3.2. Опис практичної роботи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ


ВСТУП

XXI століття – час новітніх матеріалів і високих технологій. Але сучасна людина не перестає цінувати ручну працю, індивідуальність і особливість, непідвладну механізмам машині програм, чим є декоративно-прикладне мистецтво. У широкій палітрі художнього текстилю особливе місце посідає розпис тканин, зокрема, його різновид - батик.

Народне декоративно прикладне мистецтво втілю в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і добра, його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обрядовою і господарською діяльністю людини. Комплекси образотворчого та декоративного художнього розпису на тканинах, як і усталені прийоми їхнього художнього вирішення, складалися впродовж віків у країнах Далекого Сходу в певних історичних умовах.

Натомість в Європі цей вид мистецтва появився, розвинувся, трансформувався з декорування тканин до малярства на тканинах протягом ХХ ст. (декоративно-прикладний вид є і розвивається окремо). Малярство на тканинах для Європи — мистецтво нове.

У мистецтвознавчій та науково-методичній літературі широко представлено історію виникнення розвитку мистецтва розпису тканин у техніці батик (праці Р. Гільмана, Ю. Давидової та ін.), досить повно розкрито традиційні техніки розпису (С. Давидов. М. Синєглазова). Зважаючи на значення східної традиції орнаментування тканин, що стала пріоритетною у формуванні особливостей європейського розписного текстилю, важливими історіографічними джерелами для даного дослідження є праці зарубіжних вчених з проблем різних сфер матеріальної та духовної культури Сходу. Серед них праці російських науковців Н.П. Чукіної, В.Г. Тріссмана, Н.Р. Гусєвої, З.Г. Тараян, де, окрім огляду конкретних галузей застосування розпису на тканині, міститься аналіз орнаментальних систем в аспекті релігійного світобачення, на ґрунті якого сформувалась східна традиція батикування.

Однак у процесі виконання авторських композицій із розпису тканин виробляються новітні авторські методи та прийоми (художні й технологічні), а також формуються деякі нові знання з розвитку творчих якостей майстра внаслідок самоспостереження. Незважаючи на досить широке висвітлення проблеми історичних аспектів розвитку мистецтва розпису тканин у техніці батик, сьогодні у науково-історичній літературі недостатньо повно розкрито деякі його технологічні новації.

Метою нашого дослідження є аналіз східних мотивів декоративно-прикладного мистецтва: батик. У відповідності з метою роботи перед нами стоять такі завдання:

1. Вивчити поняття батику і його особливості.

2. Дослідити історію виникнення терміну та його поширення.

3. Проаналізувати мотиви та орнамент в країнах сходу, зокрема Китаю, Японії, Кореї, Індії.

4. Розробити та виконати п’ять шарфів за мотивами країн сходу:

- Індонезія

- Індія

- Китай

- Японія

- Корея

Об’єктом дослідження є розпис тканин у техніці батик.східні мотиви декоративно-прикладного мистецтва.

Предметом - східні мотиви в декоративно-прикладному мистецтві.

Методи дослідження:

- історичний метод: дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток батику у країнах сходу.

- аналізу і синтезу, в основу якого покладено поєднання складових елементів орна метру країн сходу як єдиної і цілісної системи.

- узагальнення, як наукове пізнання за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості орнаментів, символіки атрибутів та кольору притаманних для виготовлення батику в Індонезії, Індії, Китаї, Кореї та Японії.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел(…найменувань), … додатків на… сторінках. Основний зміст роботи викладено на… сторінках. У першому розділі розкривається історія виникнення та становлення «батику» як вид декоративно- прикладного мистецтва. Другий розділ розкриває особливості орнаментальних композицій. Третій розділ містить у собі опис створення композицій за мотивами країн сходу.


1 Розділ. Історія виникнення та становлення “батику”

як вид декоративно - прикладного мистецтва

 

1.1. Поняття батику і його особливості

 

Сьогодні наслідком виникнення великої кількості субкультур, орієнтації в соціумі на західну культуру, розповсюдження непрофесійної контрафактної продукції, що не відповідає характерним показникам декоративно-ужиткового мистецтва – традиційній технології, композиційним рішенням, а також сприйняття багатьма людьми традиційного прикладного мистецтва як примітивного напряму безперспективного майбутнього, заснованого тільки на архаїці, є втратою етнічності і специфічних якостей окремих культур у світовому співтоваристві. Декоративно-ужиткове мистецтво – це втілення духу у матеріальні речі, що є, по суті, «етнокультурним середовищем», в якому існує людство, яке поєднує людину із природою. Етнокультурне середовище створюється людиною щоб жити і залишається у спадок нащадкам[26, c.21].

Ручний художній розпис тканин – своєрідний вид оформлення текстильних виробів, що іде своїми коренями в глибоку старовину. Перші згадки про отримання кольорових декоративних ефектів на тканинах зустрічаються вже в «Природній історії» Плінія. Найбільшою популярністю користаються способи розмалювання тканин із застосуванням різних резервів. Суть цих способів полягає в тому, що ділянки тканини, які не підлягають фарбуванню, покриваються різними смолами бджолиним воском, останні, усмоктуючись в тканину, захищають її від дії фарби. Підготовлену таким чином тканину опускають у фарбу, потім видаляють склад (резерв) і в результаті отримують білий малюнок на пофарбованому тлі.

Сучасний розпис тканин як галузь професійного декоративного мистецтва нараховує цілу низку способів оздоблення тканин: «гарячий батик» (класичний), «холодний батик», вільний розпис, розпис зі солями та згустками, «плангі» («трітік», і «іе-сіуе»), різноманітні комбіновані техніки розпису тощо. В художньому оздобленні тканин застосовуються також ручні техніки нанесення орнаментальних елементів способом трафаретного друку, фотофільмдруку, друку різноманітними штампами («батик-чап» або «батик-джеп»).

Батик – це ручний розпис по тканині з використанням резервуючи складових. Batik – індонезійське слово, де – bа – означає «бавовняна тканина», а -tik – «крапля». У якості резерву для розпису використовують віск, гумовий клей, парафін, урізних поєднаннях і пропорціях, для того щоб, перешкоджати розповсюдженню фарби за нанесений контур [1, c. 28].

У словнику Брокгауза і Ефрона читаємо: «Батик - спосіб фарбування бавовняних тканин, вперше застосований тубільцями на острові Ява, звідти перенесений в інші країни Азії, а в новітній час одержав поширення і в Європі. Цей спосіб в загальному заклечається в тому, що після того, як контури малюнка нанесені на тканину, всі місця, які мають залишитися не профарбованими, покриваються воском, потім після занурення тканини в фарбувальний чан, віск знімається».

У Великій Радянській Енциклопедії повідомляється, що «батик заснований на поєднанні малюнка, що наноситься на тканину непроникним для фарби складом (при “гарячому” батику - розігрітий віск, при холодному батику” - гумовий клей), з подальшим фарбуванням в баку або тампонами: гарячий батик здавна відомий у народів Індонезії, особливо на Яві. У Європі батик почали застосовувати в декоративних тканинах з початку XX століття.

В наші дні слово «батик» стало набагато більш багатозначним, ніж було в період свого народження в Індонезії. Зараз так називають практично всі види ручного розпису тканини: вузликовий батик, холодний батик, гарячий батик, вільний розпис, розпис за допомогою аерографа.

Класичний батик - це спосіб прикраси тканини з допомогою розплавленого воску, парафіну, смоли або інших подібних речовин. Хоча такий метод був відомий ще з часів Давнього Єгипту, батьківщиною його вважається Індонезія. Він є прообразом сучасного гарячого батика. Існує версія, що назва “батик”походить від Яванська слова “нтик”, що означає “створювати з плям”. Виготовлення високоякісного батика вимагає виняткового терпіння.

Процес починається з нанесення на шматок білого шовку або бавовняного полотна абрису майбутнього малюнка. Ділянки, які потрібно залишити незабарвленим, покривають шаром розплавленого воску, після чого тканину розписують. На наступній стадії полотно покривають воском і фарбують знову. При використанні техніки гарячого батика ця процедура повторюється не більше чотирьох раз, так як при більш частому змішуванні фарб тканина починає втрачати якість і інтенсивність кольору. У минулому віск наносили загострений бамбуковий паличкою-пером, пізніше - пензлем або традиційним інструментом - чантінгом.

В даний час використовують винайдений європейцями батик-штифти. На заключному етапі нанесений на тканину віск надламують, і утворюються тріщини, в які додають барвники різних кольорів. Потім зайву фарбу видаляють, а віск випарюють праскою. У результаті на полотні залишається малюнок тріщин. Цей технічний прийом називається кракле.

Стародавні зразки тканин, розписані у техніці «батик», знайдені археологами у Західній та Центральній Африці, Єгипті, на всьому протязі Близького Сходу, Середній Азії, Турції, Ірані, Індії, Китаї, Японії, Індонезії, островах Океанії. Вік цих зразків визначається близько 2000 років.

У древності було відомо декілька фарб, якими фарбувалися одяг з дуже тонкої вовняної та льняної тканини, а також шовку. Звичайно тканина прикрашалась орнаментами у вигляді смуг. Самою відомою фарбою був пурпур, який мав декілька відтінків: темно - бузковий, червоний і інші рослинні фарби.

Холодний батик ґрунтується на способі, при якому розпис тканин з усіма формами малюнка, як правило, має замкнутий контур, обведений резервуючою сумішшю. Це надає своєрідного характеру малюнку. Для забезпечення цього методу існують різні види резерву [2]:

- паста для нанесення контурів, каучукоподібна субстанція, виготовлена з молочного соку екзотичних дерев (вона не розчиняється уводі, а стає більш текучою завдяки бензину);

- роз’єднувальні засоби для нанесення контурів, які розчиняються у воді (цей засіб має один суттєвий недолік: він частково розчиняється у фарбі);

- резервуюча суміш із парафіну, бензину, гумового клею та каніфолю, який розчиняється бензином.

Для нанесення контурів малюнка на тканину використовують скляні трубочки з загнутим тонким кінцем і резервуаром, розташованим дещо вище її робочої частини. Загнутий кінець трубочки повинен мати тонкі стінки, тому що ширина контурів залежить не тільки від величини отвору, але й від товщини трубочки.

Контури малюнка повинні бути замкнутими. Заливання фарбою площин роблять ватними тампонами або пензлями різних розмірів, залежно від масштабу малюнка. Нанесення резерву можна повторювати на вже зафарбованих площинах декілька разів. Але більше трьох нанесень резерву недоцільно робити, оскільки, завершивши процес резервування, виріб можна повторно залити фарбою до стану, що відповідає художньому задуму.

У технології гарячого батика розрізняють такі основні способи виконання робіт:

- простий (в одне перекриття); - складний (у два й більше перекриття);

- робота «від плями».

Простий спосіб полягає в тому, що світлий малюнок резервують гарячимвоском або парафіном, а решту площини ретельно покривають темнішою фарбою.

Складний спосіб передбачає кілька перекриттів.

Розпис «від плями» є складним і водночас дуже цікавим методом розпису тканин. Принцип роботи такий самий, як і при складному способі, але замість суцільних послідовних перекриттів усієї тканини наносять розпливчасті плями різних кольорів. Потім на кожній із цих плям малюють орнамент за допомогою гарячої суміші, яка резервує потрібні ділянки малюнка. Площини, які залишились без резервування, зафарбовують іншими кольорами. Аналогічно відбувається подальша робота над орнаментом до повного покриття парафіном усієї площини тканини [13, c. 28].

Одним із завершальних етапів обробки малюнка є так званий ефект «кракле». Його суть полягає в тому, що зняту з підрамника тканину обережно мнуть, створюючи в деяких місцях або на всій площині тріщини. Після цієї процедури необхідні місця перекривають темнішою фарбою, яка проникає у тріщини й залишає на тканині тонку темну сітку, крізь яку просвічується раніше нанесений малюнок.

Для видалення нанесеного резерву тканину прасують декілька разів крізь шари паперу до повного зникнення слідів парафіну. На цьому основний процес технології батика завершено, однак для реалізації цікавіших задумів існують додаткові технічні ефекти.

Розпис «по-мокрому» – коли одна фарба повільно вливається до іншої. Один із різновидів роботи по вологій тканині полягає в тому, що окремі плями посипають сухими фарбами, порошини яких, торкнувшись вологої поверхні тканини, утворюють на ній візерунок із кольорових крапок і патьоків, що нагадують хвости комети.

Сольовий ефект досягається за допомогою кухонної солі. Завдяки гігроскопічним властивостям кристалів сіль притягує вологу і разом з нею фарбник. Через це рівномірна поверхня певного кольору урізноманітнюється.

Ефект звичайної мочовини надає розпису оригінального вигляду. Це відбувається за рахунок того, що гранули мочовини, розкладені пінцетом на вологій тканині, створюють биті горошини, крім того, мочовина здатна з’єднати барвник, внаслідок чого на тканині утворюються особливі структури.

Вільний розпис по тканині є додатковим ефектом, який збагачує її поверхню. Він дуже схожий на живопис. Залежить від творчого задуму. Цей ефект можна поєднувати з сольовим або з желатиновим ґрунтом і завдяки цьому створювати різноманітні композиції. Це дає змогу досягнути найменшої пливучості фарб – зберегти форму мазка.

Акрилові рельєфні пасти наносяться поверх фарбованих площині з метою утворення рельєфів відповідно до задуму композиції розпису. Слід підкреслити, що одним із найважливіших аспектів під час створення художніх творів у техніці «батик» є якість тканини, на якій роблять розпис [4, c. 82].

Батьківщина гарячого батику вважається Індонезія. Класичний гарячий батик – дуже трудомісткий вид розпису. Тільки підготовка тканини займала декілька днів. Спочатку тканину тримали у воді 1-2 дні для пом’якшення, потім прали. Сушили. Після цього кип’ятили в рисовому крохмалі 15 хвилин. Після повторного висушували тканину відбивали до м’якості дерев’яним валиком.

Розпис робили з допомогою винайденого в 17 столітті інструменту «чантинг». Це маленька мідна посудина з одним або кількома зігнутими носиками і бамбуковою або дерев’яною ручкою. Тканину з нанесеним воском малюнком на кілька годин занурювали в розчин барвника. Під час фарбування тканину обережно перевертали, стараючись щоб шар воску не потріскав. Потім тканину висушували і знову наносили інші елементи малюнка. Фарбування починали від найсвітлішого кольору до темного. Операція повторювалась стільки разів, скільки кольорів в малюнку. Після закінчення фарбування тканину знову висушували. Остання операція – знімання воску.

Часто в митців виникає питання: чому не завжди виходить виконати в матеріалі те, що задумано в ескізі? Справа полягає в тому, що тканина має свій «характер», який залежить від її структури й сировини: натуральний шовк, штучний шовк, синтетичні, комбіновані тканини й навіть шерсть. Іншою складовою «характеру» тканини є її обробка, тобто підготовка до розпису – зняття апрету (його склад робить тканину жорсткою) шляхом прання або кип’ятіння з різними пом’якшувачами води.

Тканина, на якій художник розписує у техніці «батик», диктує свої можливості. Їх потрібно знати й вміло використовувати для реалізації свого творчого задуму. У процесі роботи відбувається «творча взаємодія» між художнім задумом майстра і «поведінкою тканини», тобто особливості тканини впливають на виразність твору в цілому, що й зумовлює корекцію творчих знахідок автора.

Отже, холодна техніка батику відрізняється від гарячої техніки своїми неповторними переходами, напливами, розтяжками тону, із кольору в колір і різноманітністю відтінків, а також особливостями своїх додаткових ефектів, які придають ще більшого неймовірного, вражаючого виду для звичайного глядача.

Також особливістю холодної техніки є те, що всі елементи намальованого сюжету або візерунків на тканині обводяться резервуючим складом, і тільки після просихання резерву композицію можна розфарбовувати аніліновими фарбниками. Гаряча техніка батику більш складна, для її відтворення необхідний гарячий віск, великі об’єми розчинів фарбників, і в шкільних умовах виготовити виріб в техніці гарячого батику майже неможливо.

Найхарактерніша особливість батика – так зване «резервування» – нанесення відповідної суміші на тканину з метою зберегти й виділити кольори узору або фону. Нині під цим поняттям розуміють не тільки воскову технологію багатоетапного забарвлення тканини, але й вузликову технологію, китайське синьо-біле забарвлення шовку та японський багатоколірний високохудожній розпис на шовку. Причому в наш час саме остання технологія є найбільш популярною[6, c. 103].

Технікою «батик» можна добитися дуже високих художніх результатів. При розписі тканин цим способом пофарбування одержується двостороннє, так як матеріал пофарбується наскрізь, не втрачаючи при цьому своєї властивості, крім того, вдається добитися соковитого і насиченого кольору, контури орнаменту виходять дуже чіткими.

З батика виготовляють різні елементи одягу. На те, як їх носять і які на них візерунки, впливають місцеві вірування, традиції та забобони. Багатьом індонезійським провінціям притаманні свої кольори і мотиви батика. На північному березі Яви, як правило, використовують яскраві кольори й зображення квітів, птахів та інших тварин. А батик з центральних регіонів Яви має вужчу палітру і геометричні мотиви. Зафіксовано близько 3000 візерунків батика.

Одним з традиційних видів одягу з батика є жіноча хустка селенданг. Нерідко її перекидають через плече та обмотуються нею так, щоб носити в ній малюків, а також продукти з ринку. Ще цією хусткою покривають голову, щоб захиститися від палючого сонця.

Традиційний чоловічий головний убір - ікеткепала. Це квадратний шматок батика, обмотаний навколо голови, як тюрбан. Він є обов’язковим елементом одягу під час різних церемоній.

Ще одне популярне вбрання з батика - саронг, прямокутний шматок тканини, який обмотують навколо тіла. Іноді два боки полотна зшивають, і утворюється щось на зразок труби. Зазвичай саронгом обгортають стегна, запинаючи його на талії. Тоді він нагадує вільну спідницю. Саронг носять як чоловіки, так і жінки.

З батика створюють одяг майже всіх стилів - від звичайних штанів до вишуканого вбрання. Крім того, з нього роблять картини, завіси, скатертини, укривала тощо. На індонезійських ринках туристи можуть розшукати різноманітні вироби з батика: сумки, сандалі, абажури та навіть чохли для ноутбуків. Способів його застосування безліч.

Багатоступінчастий шлях підготовки тканини для батика - вимочування, відбілювання, кип'ятіння. Сам процес, який складається з наступних одна за іншою операцій: покриття гарячим воском - покрашення - сушіння, що повторюється для кожного кольору, відрізнявся важкістю та довгим часом, потребував майстерства та терпіння. На те, щоб зробити один витвір, уходили довгі місяці, а іноді й роки.

В приданому кожної дівчини були обов'язкові речі, зроблені в техніці батика - одежа, яскрава матерія для обрядів та церемоній, завіси та різноманітні настінні панно з побутовими та міфологічними сюжетами, зображеннями покровителів будинку.

На початку 17 ст. до Індонезії слідом за португальцями потрапляють голландці. Саме вони відкрили батик для Європи. Посвячені та незалежні голландці не могли не помітити, що настінні панно гардини, панно і люстри у східному стилі наповнюють звичайне життя людей витворами мистецтва.

У наші дні, як і раніше, має ціну ручний розпис. Багато художників створюють свої витвори, поєднуючи традиції яванського батику та японсько-китайського розпису по шовку. На зміну воску приходить гутта, резерв на основі каучуку та бензину, а спрощена техніка і поява акрилових фарб роблять розпис по тканині доступним для всіх бажаючих створити щось своє, оригінальне, те, що відповідає власним уяві про красу.

Отже, дослідивши ряд інформаційних джерел були знайдені такі визначення батика:

- батик – це узагальнена назва різноманітних способів ручного розпису тканини. В основі всіх цих прийомів лежить принцип резервування, тобто покривання що не пропускає фарбу складом тих місць тканини, які повинні залишитися не зафарбованими і утворити узор;

- батик - спосіб фарбування тканин, заснований на застосуванні резерву, спеціальної речовини, що не пропускає фарбу. За класичною методикою після того, як на тканини зроблений малюнок резервом, а вільні ділянки прокрашені, резерв знімається, і на його місці залишається вигадливий візерунок;

- батик – це не що інше, як техніка розпису тканин за допомогою воску та барвників. Також батиком називають вже розписану тканину;

- батик - це малюнок, нанесений особливим способом, спеціальними незмивними фарбами на тканину. Батик - batik – індонезійське слово. У перекладі з Індонезійського слова – bа – означає бавовняна тканина, а-tik-«точка» або «крапля». Ambatik - малювати, покривати краплями, штрихувати. Індонезію словники називають батьківщиною батика, і закріпилося в світовій культурі саме індонезійське слово.

Таким чином, батик можна зарахувати до найбільш витонченого й точного виду декоративно-прикладного мистецтва. Гарно оформлений рамкою довершений твір може мати художню цінність або стати творчою невдачею художника, тобто непотребом, оскільки він не підлягає виправленню. Тому під час виконання твору в матеріалі автору слід бути максимально уважним, акуратним, сміливим, терплячим і наполегливим. Отже, можна стверджувати, що цей вид мистецтва сприяє формуванню у митця цілої низки специфічних особистісних якостей, пов’язаних з психологічними особливостями творчості, зокрема, особливого стану чуттєвості.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.