Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Сутність та значення соціального страхування в Україні






У вітчизняній правовій науці соціальне страхування традиційно розглядається як одна з основних форм соціального забезпечення трудящих у старості, в разі тимчасової або постійної втрати працездатності і т.п. Воно визначається як частина державної системи соціального захисту населення, що характеризується певною специфікою.

Обов'язкове соціальне страхування являє собою систему створюваних державою правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на компенсацію або мінімізацію наслідків зміни матеріального і соціального становища працюючих громадян, а також інших категорій громадян внаслідок визнання їх безробітними, трудового каліцтва або професійного захворювання, інвалідності, хвороби, травми, вагітності та пологів, втрати годувальника, а також настання старості, необхідності отримання медичної допомоги, санаторно-курортного лікування і настання інших установлених законодавством соціальних страхових ризиків, що підлягають обов'язковому соціальному страхуванню [4, 256].

Розглядаючи фахову літературу, можна дійти до розуміння того, що фахівці не дійшли до єдиного визначення сутності страхування. Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.

Згідно зі ст. 1. «Закон України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» за № 16/98-ВР, загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі – роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Зокрема, І. Кичко визначає соціальне страхування як систему заходів щодо матеріального забезпечення населення у старості, у разі захворювання чи втрати працездатності в працездатному віці, у разі безробіття, підтримки материнства і дитинства в умовах страхової медицини, при виході на пенсію тощо [4, 159].

На думку Т. Антоненка, соціальне страхування – це гарантована державою система матеріального громадян у разі тимчасової втрати працездатності, при досягненні похилого віку, а також система інших заходів, спрямованих на матеріальне, культурне-побутове та оздоровчо-профілактичне обслуговування [3, 21].

В. Булавець розглядає соціальне страхування як елемент державної соціальної політики у сфері управління ризиками відтворення населення і виконує функції соціального захисту, забезпечення фінансування соціальної допомоги, регулювання доходів та рівня життя різних груп населення, попередження та профілактики наслідків настання соціальних ризиків [12, 124].

Е. Лібанова у праці «Національна система загальнообов’язкового державного соціального страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку» пропонує специфічний підхід до трактування соціального страхування, наголошуючи, що «соціальне страхування – це невід’ємна частина політики держави в соціальній сфері; соціальне страхування – одна з передумов забезпечення соціальної справедливості в суспільстві, створення і підтримки політичної стабільності» [23, 178].

На думку С. Прилипка «соціальне страхування можна визначити як систему права, що встановлюється державою, щодо матеріального забезпечення та надання соціальних послуг громадянам у разі настання хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від громадянина причин, старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових коштів, що формуються за рахунок сплати страхових внесків працедавцями та найманими ними працівниками, а також бюджетних асигнувань у випадках, що визначені законом» [31, 143].

«Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [4, 23].

Згідно із бізнес-словником «соціальне державне страхування - система соціального захисту, заснована на страхових внесках, що гарантує одержання грошового доходу в старості, у випадку хвороби, інвалідності й в інших установлених законом випадках, а також медичний і інший види обслуговування. Державне соціальне страхування носить обов'язковий характер, що виражається в обов'язковості сплати страхових внесків і в обов'язковості надання забезпечення, гарантованності реалізації прав застрахованих».

На основі вищeзазначeного автоpом запpопоновано своє визначeння соціального стpахування.

Дepжавнe соціальнe стpахування - цe складова систeми соціальної політики, яка пepeдбачає надання соціального захисту у вигляді як матepіального забeзпeчeння гpомадян у випадках, визначeних закноодавством за pахунок гpошових фондів, що фоpмуються за pахунок дepжавних та позабюджeтних джepeл, а також у вигляді нeгpошового забeзпeчeння у вигляді надання пeвного пepeліка соціальних послуг, гаpантованих законодавством [38, 18].

Виділимо кілька ознак соціального страхування, які одночасно характеризують його відмінність від соціального забезпечення і позначають перспективи його подальшого розвитку.

По-перше, соціальне страхування, як і будь-яке страхування взагалі, виконує функції не тільки компенсації соціального ризику, але й попередження несприятливих наслідків ризикової ситуації. У цьому головна відмінність соціального страхування від соціального забезпечення, яке надається тільки в несприятливих ситуаціях. Наявність превентивного компоненту об'єднує соціальне страхування та соціальний захист. Попереднє виявлення та облік ризику притаманні всім видам і формам страхування. Але далеко не всякий ризик піддається вимірюванню та обліку.

Попереднє виявлення та облік ризику виражаються також у профілактичній спрямованості страхування. Вона властива, зокрема, соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, коли стан охорони праці та техніки безпеки на підприємстві поряд зі ступенем професійного ризику може служити підставою для встановлення знижок або надбавок до страхових тарифів. Ще в 1929 р. А. Сидорчук відзначала, що соціальне страхування включає в себе боротьбу з ризиком втрати заробітку шляхом попередження хвороб, нещасних випадків та інших явищ, які загрожують працівникові.

Розглядаючи соціальне страхування з економічних позицій, М. Кочубаєва підкреслювала значення превентивного компоненту для народного господарства країни [15, 203-207]. Поліпшення умов праці та побуту застрахованих, боротьба з виробничим травматизмом і захворюваністю скорочувало витрати бюджету соціального страхування на виплату пенсій та допомоги, зберегло і покращувало здоров'я трудящих. Соціальне страхування як основна організаційно-правова форма соціального захисту використовується як автономний і самостійний механізм для акумулювання грошових коштів, а також виконання низки інших функцій соціального захисту населення - організації оздоровлення трудящих (медичне страхування та страхування від нещасних випадків на виробництві), створення соціально-оздоровчої та реабілітаційної інфраструктури, створення нових робочих місцьфй.

Друга важлива ознака, що відокремлює соціальне страхування від соціального забезпечення - спосіб фінансування. К. Гафорова справедливо зауважив: «При соціальному страхуванні кошти на видачу допомоги утворюються із страхових внесків: Лише в деяких, порівняно рідкісних випадках робить відомі доплати і держави». Страхові внески завжди є частиною заробітної плати або доходу застрахованої особи, навіть в тому випадку, коли за найманого працівника внески сплачує роботодавець. Це наводить на думку про те, що соціальне страхування на відміну від соціального забезпечення не є для застрахованих аліментарним, безоплатним і безеквівалентним. Будь-яке страхування є оплатним, і соціальне в тому числі. Проблема полягає в тому, що в нашій країні соціальне страхування розвивалося як форма соціального забезпечення, поступово втрачаючи свою страхову специфіку та переростаючи в загальне соціальне забезпечення.

Третя найважливіша риса соціального страхування, яка логічно випливає з попередньої, - високий рівень забезпечення. Якщо рівень соціально-страхового забезпечення буде однаковим або навіть більш низьким у порівнянні з державним соціальним забезпеченням, то переваги страхової моделі нівелюються, втрачаються стимули для економічної діяльності, яка повинна забезпечувати не тільки стабільні високі доходи в активний період життя, але і гідне матеріальне забезпечення за настанні страхових випадків. Це відповідає економічній логіці страхування, яке і організовується для того, щоб захистити громадянина від несприятливих наслідків шляхом збереження досягнутого рівня життя.

В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхуван­ня [25, 53-61].

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це си­стема прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання со­ціального захисту, що включає матеріальне забезпечення гро­мадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, осо­би без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється за такими принципами:

-законодавчого визначення умов і порядку здійснення дер­жавного соціального страхування;

-обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяль­ності;

-надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;

-обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та со­ціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окре­мих видів страхування;

-солідарності та субсидування;

-державних гарантій реалізації застрахованими громадяна­ми своїх прав;

-забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий
мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;

-цільового використання коштів загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування;

-паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'яз­кового державного соціального страхування в управлінні ним [34, 154].

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни (в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи), страхувальники і страховики.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із виникненням якого застра­хована особа (члени її сім'ї, інші особи) має право на от­римання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

До страхових випадків з соціального страхування нале­жать:

-тимчасова непрацездатність;

-вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

-інвалідність;

-хвороба;

-досягнення пенсійного віку;

-смерть годувальника;

-безробіття;

-соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;

-нещасний випадок на виробництві;

-професійне захворювання.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування є внески роботодавців та за­страхованих осіб.

На нашу думку, ознаки соціального страхування доцільно поділяти на загальні та спеціальні, адже саме завдяки такому підходу можна буде розкрити найбільш загальні ознаки соціального страхування, тобто ті, які сприятимуть широкому усвідомленню значення досліджуваного правового явища та ті, що тлумачать його специфічну характеристику і дозволяють з’ясувати максимально вузько його сутність.

Соціальна ознака соціального страхування краще розумітиметься завдяки усвідомленню значення соціальної держави у цілому, курс до якої проголошено в Основному Законі. Тому, особливу увагу для забезпечення ефективного функціонування системи соціального страхування слід приділити ставленню потужної соціальної держави, яка, у свою чергу, є потрібною умовою утворення, формування та існування такого правового феномену як громадянське суспільство.

Всі зазначені правові явища є строго взаємозалежними один від одного. При цьому, доречно буде згадати позицію науковця І. Новікова, яким відмічено, що проблеми взаємозв’язку держави, суспільства й індивіда є базовими для кожного соціуму. Беззаперечно, вони посідають визначальне місце і в розбудові української держави, громадянського суспільства загалом [26, 14-16].

Із зазначеної ознаки, зокрема, випливає ознака універсальності соціального страхування, що означає охоплення усіх громадян, працівників, усіх верств суспільства в Україні. Соціальне страхування є всеохоплюючим, а не вибірковим. Воно проявляється масово для усіх, а не частково для окремих суб’єктів.

Не менш значною є правова ознака соціального страхування, що проявляється у тому, що будь-які процеси, що виражають зміст соціального страхування, є закріпленими у нормативно-правових актах і передбачаються у їх нормах. Вони становлять собою особливу систему юридичних норм, що спрямовані на регулювання соціального захисту, який виникає у зв’язку з настанням страхових випадків, які також прямо зазначені у законодавстві.

Правова ознака розкривається і через те, що організація та функціонування соціального страхування відбувається у відповідності до положень нормативно-правових актів, будується на основі права і виходить із нього. Таким чином, соціальне страхування повинно відповідати принципам верховенства права та верховенства закону.

Економічна ознака соціального страхування проявляється у тому, що соціальне страхування є важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві й має зв’язок із розбудовою економіки. Підвищення рівня економіки здійснює вплив на зростання доходів підприємств, організацій, а також у підсумку, і на збільшення розміру страхових внесків. Соціальне страхування в економічному тлумаченні виражається через комплекс форм та методів формування цільових грошових фондів і їх використання задля відшкодування тих збитків, що були завдані різноманітними страховими ситуаціями, а також задля надання допомоги громадянам і (або) їх сім’ям внаслідок настання певних подій у їх житті (інвалідність або різного роду травми) [9, 91-92]. Усі процеси, що пов’язані із соціальним страхуванням, є елементами потужного фінансово-кредитного механізму у державі, що вдосконалює динамічність і активність ринкових відносин. Варто зазначити і те, що страхування відіграє одну з головних ролей задля вкладення інвестицій у вдосконалення економіки.

Щодо спеціальних ознак соціального страхування, то вважаємо, що серед них необхідно виділити такі, які окреслюють специфіку соціального страхування. Дані ознаки у своїй сукупності не властиві будь-якому іншому правовому явищу і є унікальними.

Першою спеціальною ознакою є конкретизація соціального страхування, яка означає, що соціальне страхування охоплює конкретну сферу суспільства – ті категорії працівників, які внаслідок настання соціального ризику перебувають у небезпечному для життя стані. Тобто ті верстви населення, які вказують на загрозу знецінення найвищої соціальної цінності – життя, здоров’я і безпеки. Всі інші особи перебувають поза межами відносин у сфері соціального страхування.

Однією з головних спеціальних ознак соціального страхування, яке відділяє його від звичайного страхування є те, що перше є невід’ємне від трудової діяльності людини. Воно може наставати лише у тому разі, якщо людина набула статусу працівника і виконує передбачену трудовим договором трудову функцію. Якщо страхування в цілому має цивільну природу, то соціальне страхування характеризується соціально-трудовою правовою природою. Таким чином, здійснюється забезпечення захисту усіх категорій працівників, тобто трудящого населення, а також соціальний захист їх сімей. У разі настання соціальних ризиків, їм гарантується належний рівень життя.

Соціальне страхування проявляється у запобіганні можливого зубожіння непрацездатних працівників, які не можуть отримувати заробітку в подальшому. ни умов правовідносин за вільною згодою сторін, тобто обов’язковість здійснення соціального страхування на умовах і в порядку, що передбачений законом. Вважаємо, що така ознака відображає рівень відповідальності держави перед народом України, її демократичний, правовий та соціальний характер. Це є позитивним, оскільки держава не може відмовитися від обов’язків, що покладені на неї чи уникнути відповідальності.

Спеціальна ознака періодичності соціального страхування вказує на існування часових періодів у наданні соціального страхування. На нашу думку, їх доречно поділити на два види: 1) пасивний – постійний період здійснення відрахувань у цільові фонди (суспільний); 2) активний – виникає з настанням соціальних ризиків по відношенню до окремих суб’єктів (індивідуальний).

Така спеціальна ознака соціального страхування як відновлення соціальноекономічної безпеки означає те, що соціальне страхування не просто компенсуєсоціальний ризик, що настав, а виконує заходи по запобіганню несприятливимрезультатам ризикової ситуації, їхній тривалості в подальшому [30, 17-24].

Таким чином, соціальне страхування вирівнює дисбаланс у соціально-матеріальному стані особи.

Ознака імовірності соціального страхування полягає у тому, що попередньо неможливо точно визначити страховика. Крім сторони, невідомим також є і момент настання страхового випадку – тобто невизначено конкретний час.

Цільова ознака соціального страхування полягає у тому, що відповідний фонд використовується за цільовим призначенням і використовується відповідно до нього. Страхові ресурси (грошові кошти) можуть бути витрачені лише у строго визначених випадках, які передбачені умовами договору.

Підсумовуючи все вищенаведене, можемо зазначити, що соціальне страхування є надзвичайно важливим правовим явищем у суспільстві. Користь його проявляється у тому, що воно забезпечує утвердженню високих соціальних цінностей в Україні. Завдяки соціальному страхуванню громадяни у разі настання соціальних ризиків, тобто дисбалансу в їхньому житті із соціально матеріальної точки зору, можуть розраховувати на убезпечення їх усім необхідним для відновлення і встановлення належного рівня життя.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.