Джерела екологічного права ЄС: поняття та види

Джерела європейського права навколишнього середовища — це зовнішні форми вияву правових норм, що діють в рамках ЄС і ре- гулюють суспільні відносини з питань, які стосуються охорони на- вколишнього середовища. Джерела європейського права навколишнього середовища вклю- чають норми первинного права, норми вторинного права, прецедент- не право, міжнародні договори чи так зване третинне або додаткове право1. Усі джерела європейського права пов’язані ієрархічною систе- мою, в якій вищою юридичною силою наділені джерела первинного права. На основі первинного права органи Європейського Союзу при- ймають норми вторинного права. Відносно самостійними групами є норми прецедентного права та міжнародні договори.

Європейський Союз та Європейські Співтовариства діють на основі установчих договорів, які були вироблені та підписані дер- жавами-членами на основі міжнародного права. Тим не менше, їх положення стосуються не лише держав-членів, але і їх громадян. Норми, закріплені в установчих договорах та в договорах, що їх доповнюють, отримали назву первинного права. До первинного права, перш за все, відносять три установчих договори, на основі яких були створені Європейські Співтовариства: Паризький договір 1951 року про заснування Європейського Об’єднання Вугілля і Сталі2, два Римські договори 1957 року про заснування Європейського Еко- номічного Співтовариства (згодом Європейського Співтовариства) та Євратому, а також Маастрихтський договір про заснування Євро- пейського Союзу 1992 року

За своєю юридичною природою установчі договори є міжнарод- ними договорами. Норми первинного права мають вищу юридичну силу, порівняно з нормами вторинного права. Вони встановлюють цілі, завдання, принципи, сферу компетенції Європейського Союзу та Європейських Співтовариств, порядок створення та функціонуван- ня органів й інституцій, визначають характерні риси європейського права.

Норми, що стосуються охорони навколишнього середовища, за- кріплені Договором про заснування Європейського Співтовариства, в основному, в розділі ХІХ “Навколишнє середовище”. Тут визнача- ється мета, цілі, принципи, форми та способи дій Європейського Співтовариства під час створення і реалізації своєї політики у сфері охорони навколишнього середовища.

На основі первинного права органи Європейського Союзу при- ймають норми вторинного права. До норм вторинного права ЄС належать директиви, регламенти, рішення, рекомендації та висновки. Стаття 249 Договору про засну- вання Європейського Співтовариства передбачає, що “для виконання своїх завдань та згідно з положеннями цього Договору, Європейський Парламент спільно з Радою, Рада і Комісія приймають регламенти, директиви і рішення та дають рекомендації й висновки”. Отже, акти вторинного права приймаються органами Європейсь- кого Союзу на основі установчих договорів і є похідними, вторин- ними нормами відносно установчих договорів