Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Регіональні особливості петриківського розпису






Найранішою формою розпису на Придніпров'ї було настінне малювання.

Про його своєрідність дає уявлення ряд акварельних копій, виконаних художницею Є.К. Евенбах у 1911 та 1913 рр. на замовлення академіка Д.І. Яворницького. Стінопис був поширеним і в інтер'єрі (насамперед розпис комина печі), і в екстер'єрі (хата, клуня, льох), що утворювало єдиний декоративний ансамбль садиби. Виконувався розпис тонким пензлем, очеретинкою, трісочкою, пучками пальців по мазаному ґрунту стіни. Спочатку використовувалися рослинні та мінеральні барвники. Пізніше, коли розпис перейшов на папір, їх замінюють анілінові фарби на яєчній основі. Колорит розпису будується переважно на градаціях трьох кольорів: червоного, жовтого (жовто-зеленого) й синього. Стриманість декоративного начала і в той же час барвисте розмаїття квіткових форми визначає стилістичну систему придніпровського розпису. Проте можна виявити й стилістичні особливості його в окремих селах.

Так, у селі Мишурин Ріг, де найбільш поширеним був розпис по дереву, гама більш сувора. В селах, розташованих біля річки Самари, Спаському, Василівці, малюнок крупний, з ясно виявленим трьохквіттям. Розпис Петриківки й близьких до неї Могилева і деякою мірою Шульгівки відзначається особливою конкретністю й різноманітністю декоративних мотивів, свідчить про наявність сталої художньої традиції. Подальшим етапом придніпровського розпису стала широко відома " мальовка" - розпис на папері. У ній, як і в декоративному стінопису, ясно виступає традиційна особливість - образне осмислення рідної природи і її декоративна інтерпретація. Репродукції найдавніших зразків декоративного розпису Придніпров'я, що експонувалися на першій ретроспективній виставці " Петриківський розпис. Джерела та сучасність", розкривають багатство й глибину тієї художньої традиції, на основі якої склалася своєрідність Петриківки - визначного центру художнього розпису України.

Петриківку можна назвати селищем художників, малюють тут усі. Малюють по дереву, розмальовують стіни, печі, меблі, посуд. Злітають з лакованих тарелей і ваз казкові жар-птиці, достигає червона калина, розквітає купальським цвітом буйна папороть. А творять усі ці дива жителі Петриківки. Це про них, про їх працю, про їх щедру на красу землю сказав поет Сергій Бурлаков:

 

«І сум, і радість, хліб і молоко

У цім селі, зарученим красою.

Тут на грушині засіва Панко

Калинний клекіт щедрою рукою.

Тут дивен день підвівсь над колоском,

Як птах співучий, знайдений Патою»…

 

Самобутній по своїй суті, виконаний з великим смаком і знанням законів орнаментальної композиції, петриківський декоративний розпис має специфічні особливості, що чітко відрізняють його від розпису навіть сусідніх з Петриківкою сіл. Характерною особливістю петриківського розпису є, перш за все, переважання рослинного орнаменту (здебільшого квіткового) і створення фантастичних, небувалих в природі форм квітів, в основі яких лежить уважне спостереження місцевої флори, наприклад, «цибульки» або «кучерявки». Широке застосування в розпису мають мотиви садових (жоржини, айстри, тюльпани, троянди) і лугових (ромашки, волошки) квітів та ягід калини, полуниці і винограду. Характерним для орнаменту є також зображення акантового листу, що його звуть «папороттю», бутонів та перистого ажурного листя. Інколи квіти та ягоди поєднуються з птахами, рідше зустрічаються зображення тварин і людини.

 

Поступово складений колорит Петриківки являє собою поєднання трьох основних кольорів: жовтого, червоного та синього, звичайно на білому чи чорному тлі.

У палітрі митців розпису криється глибока символіка, в якій закодована колористична природа сонячного сяйва. Цікава також символіка мотивів Петриківки. Наприклад, квітка — вершина краси природи, її апогей, символ краси рідного краю; калина й мальва — символ дівочої краси; дуб — символ сонця; зозуля — символ таємниці вічного руху часу; півень — пробудження, відродження… В цьому мистецтві відображується своєрідність фольклорного поетичного бачення природи, глибина епічного народного мислення. Вдивіться у барвистий малюнок петриківського орнаменту — й на вас буквально пахне ароматом трав, ягід і квітів привільних дніпровських степів.

За думкою дослідників, петриківський розпис бере свій початок від тих традицій орнаментики, яка широко використовувалася у побуті українців ще за язичеських часів.

У самій своїй суті знакове письмо протилежне бездумній компіляції з чужого, прикрашательству, продукуванню «безделушек» типу декоративних тарілок. Воно створене пращурами на засадах етичних, естетичних і пізнавальних, і тому цілком співпадає з функціональним призначенням побутових чи сакральних речей. У цьому його джерельність. У цьому і джерельність петриківського розпису, який є степовим різновидом знакового письма, розвинутим до вершин творчості в доробках Тетяни Пати, Надії Білокінь, Орисі Пилипенко та Ганни Павленко. Очищення петриківського джерела — за майбутніми майстрами.

Природа, яку з такою любов’ю і знанням зображували народні художники, була для них не лише невичерпним джерелом натхнення, а й щедрою коморою матеріалів для творчої роботи.

Разом з тим, саме у 1950-1960 роки, завдяки безлічі виставок мистецтво петриківців переступає межі України. У той же час найбільш талановитих народних майстрів визнають повноправними членами творчої Спілки професійних художників. Наслідування «петриківців», яке пішло в минуле, запозичення улюблених квіткових мотивів, прагнення привносити в сучасний стиль орнаменту прийоми старих народних майстрів було явно приреченим. Зникли наївна простота і людяність пісень душі «малювальниць».

На зміну прийшли знання, одержані в середніх або вищих спеціальних навчальних закладах, професійний досвід, віртуозне володіння секретами майстерності і широкі можливості творчої реалізації. «Петриківка» змінилася, але не стала гіршою. Гарний ніжний паросток уміння прикрашати сільські хати розписом перетворився на пишне плодюче дерево мистецтва відомого на увесь світ народного промислу. Також петриківський розпис можна знайти не тільки в Дніпропетровському регіоні, який є історичним осередком даного мистецького напряму в українській культурі. У Києві, Львові чи Харкові – скрізь можна знайти сувеніри або інші роботи виконані у петриківському стилі.

Таке ж особливе ставлення у наших предків було до свого будинку. Будинок був як би ще однієї обережний оболонкою людини.

У будинку, як і у людини, є особа, чоло - звідси назви «лиштви», «прічеліни». Відповідно, вікна - очі будинку. Всередині ж його знаходилася піч, немов гаряче серце. Мені не раз доводилося бувати в покинутих селах і бачити, що будинок живий, поки піч в ньому ціла. Як тільки ощадливі жителі сусідніх сіл розбирають піч по цеглинці, будинок перетворюється на купу дров - помирає, немов серце зупинилося...

Проста балка біля стелі має дуже сильне назва - матіца, матка. Ставлення до неї особливе. Важливого гостя, наречену, сваху садили під сволок. До неї ж кріпили колиску дитини. Йдучи з дому надовго, обов'язково торкалися до сволока, щоб шлях був щасливим.

Справа чоловіка - будинок побудувати. Якщо будинок дерев'яний - підібрати підходящі дерева і домовитися з ними, вибрати відповідне місце, звести стіни, дах, викласти піч.

Далі берегинею домашнього вогнища - серця дому - стає жінка.

Вона робить його затишним, чистим, наповнює теплом і ароматом їжі.

В такий будинок хочеться повертатися, в ньому відпочиваєш, в ньому «стіни лікують». Наводячи порядок в домі, жінка «ладнала» простір - а значить, і всіх, що живуть в ньому. Тому-то так старанно намывались підлоги, скреблися стіни, лави, стіл.

Будинок, як і одяг, прикрашали візерунками. Розпис на будинку й усередині його виконувала функцію прикраси, оберегу, молитви до Бога. Традиція домовик розпису існувала не лише на Україні. У Росії вона побутувала на Уралі, Алтаї, в Сибіру, Вологодської області. Нещодавно був знайдений розписаний будинок в Саратовській області (с. Попівка Хвалынского району).

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.