Види інформаційно-аналітичної діяльності

До аналітичної діяльності відносять ті процедури і процеси інтелектуальної діяльності, які мають ознаки творчості, породжують нову інформацію, дозволяють виявляти нові проблеми або їх аспекти.

Розрізняють моніторингові, ініційовані і кумулятивні аналітичні дослідження.

1. Моніторингові дослідж. призначені для довготермінового аналітичного спостереження за розвитком певної ситуації.

Моніторинг - безперервне спостерігання за станом оточуючого середовища і управління ним шляхом своєчасного інформування про можливості настання критичних або неприпустимих ситуацій.

Моніторингові дослідж. Передбач. одержання статистичних або змістовних показників, які характеризують об’єкт спостереження і які можна виміряти.

Інформ.-аналітичний моніторинг – вид інформаційної діяльності, пов’язаний з процесами аналізу, синтезу інформації із застосуванням методів моделювання, експертного оцінювання, діагностики і прогнозування, що реалізуються у режимах постійного збирання інформації. Одним із видів інф.-аналітичного моніторингу є комунікативний аудит, який передбачає вивчення повідомлень про фірму і повідомлень, розповсюджуваних від лиця фірми і здійснюваний для визначення результативності комунікативної політики, яка проводиться організацією.

2. Ініційовані аналітичні дослідження проводяться за раніш незапланованими дорученнями керівництва або в результаті виявлення при проведенні моніторингових досліджень нових проблемних ситуацій. Ініційовані дослідження вирізняються істотним впливом чинників невизначеності цілей і суб’єктивності критеріїв оцінки рішень, які приймаються. Важливе значення в цьому процесі надається виявленню індикаторів, формальних характеристик, якісних і кількісних показників, які відображають аналітичну динаміку ситуації.

3. Кумулятивні дослідження характеризуються високими вимогами до оперативності їх проведення, використанням спеціалізованих методів опрацювання експертної інформації. Кумулятивні дослідження проводяться на основі ситуативної обробки інформації групами керівників та/або експертів-аналітиків.

5. Моніторинг - методика і система спостережень за станом об’єкта чи процесу, яка дає можливість спостерігати їх у розвитку, оцінювати, виявляти результати дії різних зовнішніх факторів. Результати моніторингу дають можливість вносити корегування в управління об’єктом чи процесом.

Моніторинг є багатоцільовою інформаційною системою. Від звичайного спостереження моніторинг відрізняється активним та цільовим спрямуванням, він будується за заздалегідь продуманим алгоритмом, ведеться систематично, і має точно визначене завдання. Моніторинг має відповідати п’яти критеріям: періодичність і систематичність збирання даних; актуальність даних; використання однакових індикаторів для однієї позиції; важливість даних для розробки політики; система моніторингу має стандартну, чи нульову вихідну точку спостереження (базис). Об’єкти моніторингу - динамічні, перебувають у постійному розвитку. Вони піддаються зовнішньому впливу, внаслідок якого можуть відбуватись небажані зміни у функціонуванні об’єкта.Реалізація моніторингу передбачає організацію постійного спостереження за об’єктом, його оцінку, вивчення.

Інформ.-аналітичний моніторинг – вид інформаційної діяльності, пов’язаний з процесами аналізу, синтезу інформації із застосуванням методів моделювання, експертного оцінювання, діагностики і прогнозування, що реалізуються у режимах постійного збирання інформації. Одним із видів інф.-аналітичного моніторингу є комунікативний аудит, який передбачає вивчення повідомлень про фірму і повідомлень, розповсюджуваних від лиця фірми і здійснюваний для визначення результативності комунікативної політики, яка проводиться організацією.

Для дієвого та ефективного моніторингу необхідний інформаційно-методичний ресурс і система його комплектування. Вони мають відповідати таким основним вимогам: вичепність, достовірність, актуальність та різноманітність форм подання інформації; багатоаспектність класифікації документів; зберігання і доступ до баз даних.

6. Політичне консультування, політичний консалтинг − це процес, за якого спеціалісти-професіонали допомагають політикові чи політичній партії знайти найефективніший маневр чи виробити стратегію поведінки, що приводить до успіху в політичній чи суспільній діяльності.

Саме по собі політичне консультування не може існувати без таких компонентів як політичний аналіз, політичний прогноз і прийняття політичних рішень. Сам процес прийняття рішень невід’ємно пов’язаний з політичною аналітикою і політичним консультуванням.

Без аналізу поточної політичної ситуації неможливо здійснити професійне політичне консультування. Розробкою політичного аналізу займається група фахівців: технологи, аналітики, експерти, консультанти, прогнозисти, піармени, спічрайтери, працівники партійних апаратів, помічники публічних політиків.

Типи політич. консультування: неформальне (неофіційне), формальне (офіційне) та змішане, коли одна із сторін у процесі консультування виступає як офіційна, а інша – як неофіційна.

До першого типу відносяться ситуації, коли радниками виступають друзі, члени родини, випадкові і незнайомі люди. До другого типу відносять усі види професійної, службової, політичної інформації, всі спеціальні ЗМІ та літературу.

Політичне консультування є невід’ємною складовою політичного процесу у багатьох країнах.

Поява конкурентних виборів та стрімкий розвиток електоральної комунікації – це головні причини, що передували становленню політичного консалтингу у світовому масштабі.

7. Політичне прогнозування — наукове дослідження (передбачення) перспектив конкретного політичного суб´ єкта, політичної ситуації та політичного процесу загалом. Розрізняють внутріполітичне і зовнішньополітичне прогнозування.

Внутріполітичне прогнозування. Охоплює всю внутрішню політику. Суб´ єкт такого прогнозу — державні й політичні органи. Зовнішньополітичне прогнозування. Здійснює прогнози щодо суб´ єктів, явищ і процесів у сфері міжнародних відносин і зовнішньої політики.

За періодом попередження розрізняють:

— оперативні (поточні) (до 1 місяця); — короткострокові (до 1 року); — середньострокові (до 5 років); — довгострокові(понад 5 років); — стратегічні прогнози(понад 20 років).

Принципи політичного прогнозування: Принцип альтернативності. Реалізація цього принципу полягає у розмежуванні варіантів розвитку на тих, що реалізуються, і тих, що за передбачених умов не можуть бути реалізовані. Принцип системності прогнозування. означає, що, з одного боку, політика розглядається як єдиний об´ єкт, а з іншого — як сукупність відносно самостійних напрямів прогнозування. Системний підхід допускає побудову прогнозу на основі системи засобів і моделей. Принцип безперервності прогнозування. передбачає безперервне коригування прогнозних розробок в міру надходження нової інформації. Принцип верифікації (істинність). Завдяки йому встановлюють вірогідність виробленого прогнозу.

Етапи прогнозів:

1. Передпрогнозна орієнтація. На цьому етапі уточнюють завдання прогнозу, аналізують його особливості, масштаби, періоди, підстави, формулюють мету і завдання, робочі гіпотези, визначають засоби, структурують процес організації прогнозування. 2. Побудова вхідної (базової) моделі прогнозованого об´ єкта засобами системного аналізу. Для уточнення моделі можливе опитування населення й експертів. 3. Збір даних для прогнозу. 4. Побудова динамічних рядів показників. Динамічний ряд — це тимчасова послідовність ретроспективних значень змін об´ єкта прогнозування. 5. Побудова серії гіпотетичних (попередніх) пошукових моделей. 6. Оцінка вірогідності, точності, обґрунтованості прогнозу. 7. Аналіз (експертиза) підготовленого прогнозу і рекомендацій, та здача проекту замовнику.

Види аналітичних досліджень:

Моніторингові дослідж. призначені для довготермінового аналітичного спостереження за розвитком певної ситуації, які мають профілактичний або упереджуючий характер. Моніторингові дослідження передбачають одержання статистичних або змістових показників, які характеризують об’єкт спостереження Інформ.-аналітичний моніторинг - вид інформаційної діяльності, пов’язаний з процесами аналізу, синтезу інформації із застосуванням методів моделювання, експертного оцінювання, діагностики і прогнозування, що реалізуються у режимах постійного збирання інформації з метою інформац. забезпечення користувачів

Комунікативний аудит - вид інформ.-аналітичного моніторингу; здійснюється з метою виявлення і аналізу зовнішньої та внутрішньоорганізаційної інформації, яка прямо або опосередковано характеризує репутацію підприємства, його образ, що сформувався в уявленні різних груп громадськості та персоналу

Ініційовані аналітичні дослідження проводяться за раніш незапланованими дорученнями керівництва або в результаті виявлення при проведенні моніторингових досліджень нових проблемних ситуацій. Важливе значення в цьому процесі надається виявленню індикаторів, формальних характеристик, якісних і кількісних показників, які відображають аналітичну динаміку ситуації.

Кумулятивні дослідження - характеризуються високими вимогами до оперативності їх проведення, використанням спеціалізованих методів опрацювання експертної інформації. Кумулятивні дослідження проводяться на основі ситуативної обробки інформації групами керівників та експертів-аналітиків. У цих дослідженнях широко застосовується методологія групових експертних процедур. Залежно від цілей фахівці обирають конкретні методи аналізу.

9. У сфері державного управління особливого значення набуває політична аналітика як галузь професійної діяльності та система політико-аналітичного супроводу процесів державного управління й місцевого самоврядування в Україні.

Політична аналітика в державному управлінні спрямована на виявлення та використання в практичній діяльності його закономірностей, через вироблення порад щодо формування і реалізації державної політики. Діяльність у галузі політичної аналітики здійснюють:

- аналітичні підрозділи владних структур;

- великі державні і недержавні дослідницькі центри;

- недержавні неприбуткові або комерційні аналітичні центри.

Основними політико-аналітичними процедурами в державному управлінні є:

Аналіз держ. політики являє собою логічно обґрунтовану послідовність дій аналітиків, спрямованих на вироблення альтернатив-порад щодо змісту і форм реалізації державної політики в конкретних сферах суспільного розвитку. Політичний аналіз - процес збирання, упорядкування й узагальнення інформації про політичну систему загалом і окремі її складові, виявлення зв’язків, взаємозалежностей та механізмів взаємодії суб’єктів політичного процесу, його закономірностей, аналогів і детермінант з метою прогнозування напрямів і майбутніх результатів, наслідків політичних дій та їх впливу на розвиток суспільства. Політичне прогнозування - це процес розроблення науково обґрунтованих висновків про можливий розвиток політичних подій у майбутньому; передбачення результатів та наслідків такої діяльності, що проявляються в стані політичної системи та її впливі на державну владу. Політичні консультації - це процес надання спеціалістом у галузі політики порад суб’єкту, що приймає рішення з питань його професійної діяльності в політиці. Мета консультування - прийняття ефективного політичного та державно-управлінського рішення. Політична експертиза є специфічною формою консультування. Її застосування передбачає, що управлінське рішення вже прийнято, але суб’єкт рішення має сумніви щодо політичних складових його реалізації. Соціально-політичний моніторинг - це процес, що передбачає виявлення ряду суттєвих ознак соціально-політичної ситуації, яка оточує суб’єкт державного управління та впливає на його управлінську діяльність.

10. Одним з основних джерел інформації є телебачення. На сьогодні телебачення є частиною системи соціальних відносин людського суспільства, і виконує такі ж функції, як і інші засоби масової комунікації. Разом з тим, телебачення є ефективним джерелом отримання аналітичної інформації.
Найбільш дешевим та поширеним засобом масової інформації є радіостанції. На відміну від інших ЗМІ вони мають ряд переваг. По-перше, це оперативність, адже на відміну від телебачення немає потреби готувати та монтувати відеосюжети. По-друге, радіостанції не потребують часу на пересилку великих масивів інформації, тому є мобільними. Таким чином, радіостанції фактично висвітлюють події в режимі реального часу.
Друковані ЗМІ (газети та журнали) також можуть ефективно використовуватись для отримання аналітичної інформації. Проте їх осн. недоліками є неоперативність та залежність від політичних уподобань власників.
Матеріали в друкованих ЗМІ можна розділити на дві групи:

- інформаційні (фактологічні);
- аналітичні. В основі даних матеріалів знаходяться думки автора, його оцінки, аналіз проблеми.
Серед джерел інформації найбільшу цінність для аналітика має Інтерне т, що забезпечує можливість швидкого та відносно легкого доступу до великих масивів документів з різних джерел.
Інтернет у його нинішній формі являє собою конгломерат різних по значенню, вірогідності й цінності відкритих джерел інформації. Однак потрібно пам’ятати, що більша частина його ресурсів – це так зване «інформаційне сміття». Тому вміння орієнтуватися в цьому безмежному інформаційному просторі – вже половина інформаційно-аналітичної роботи.
Факти, на які спираються аналітичні матеріали, перевіряється через сайти новин. Другим джерелом аналітичної інформації в Інтернеті можна вважати аналітичні сайти.

Специфічним джерелом інформаціє є політичні чутки. Чутки – це стихійна форма передачі інформації по каналам міжособистісного спілкування. Достатньо часто чутки виступають у якості важливого джерела інформації, що дозволяє аналітику більш повно розкрити ті чи інші аспекти досліджуваної проблеми. Чутки є своєрідною формою вираження громадської думки, тобто, частково вони характеризують масовий настрій.

11. Опрацювання й ухвалення рішення - це творчий процес у діяльності керівників. Він включає кілька стадій: постановку мети; вивчення проблеми; обґрунтування критеріїв ефективності; аналіз наслідків прийнятих рішень; остаточне формулювання й ухвален­ня рішення; доведення рішення до виконавців; контроль за вико­нанням рішення.

Особливості прийняття управлінських рішень полягають у наступному:

1. Процес розробки і прийняття управлінських рішень застосо­вується за своєю технологією, що є об'єктом оцінювання, плануван­ня і розвитку.

2. Знання технології прийняття рішень - найважливіша умова функціонування керівника будь-якого рівня, його ефективної роботи.

3. Науково обґрунтована система прийняття рішень - одна із сучасних моделей організаційно-технічних систем управління, що поєднує незалежно сформовані механічну, природну, загальну мо­делі управління.

Процес прийняття управлінських рішень складний і різноманітний. Його можна представити у вигляді послідовності етапів і процедур, що мають між собою прямі і зворотні зв'язки.

1. Постановка завдання. Аналіз проблемної ситу­ації, вивчення стану справ і цілей, попереднього формулювання критеріїв рішення.

2.Формування рішення. Визначення й обґрунту­вання обмежень і визначення альтернатив. Причиною проблеми можуть бути як внутріш., так і зовн. середовище. Необхідно виділити джерело, суть обмежень, і потім намітити можливі дії, що усувають причини проблеми.

3.Вибір рішення. На цій стадії приймається рішення з альтерна­тивних варіантів, дається його оцінка.

4.Виконання, контроль за реалізацією рішення. На Цій стадії прий­маються заходи для конкретизації рішення і доведення його до ви­конавців. У процесі контролю виявляються відхилення, вносяться коригування. Контроль установлює зворотний зв'язок між системою, якою управляють (об'єкт) та системою, яка управляє (суб'єкт).

12. Витоки КДП можна відстежити у США, з 1880-х рр., проте перші колективні розробки датуються початком XX ст. Значну роль у вирішенні проблеми КДП відіграла Комісія з дослідження невиробничих втрат у промисловості (Комісія Гувера), створення якої було продиктовано необхідністю упорядкування інформ. ресурсів у вигляді документів, скорочення ємності роботи з ними в держ. установах.

1930ті рр. - новий етап розвитку КДП. Це було зумовлено зростанням обсягів документних потоків. У структурі Нац. архіву США було організовано відділ КДП, який у 1934 р. розробив принципи і методи роботи з документами. Закон про керування федеральними документами (1950) став правовою базою для розроблення Закону про Нац. архів США (1984) і Закону про скорочення обсягів роботи з документами (1980). Закон США про керув. федер. документами установлював відповідальність за організацію роботи з урядовими документами, поклавши її на Національний архів США та установи, що створюють документи.

Теоретичні та організац. засади КД, сформовані у 1950-1960-х рр., стали основою для його подальшого розвитку. Впровадження ЕОМ сприяло серйозним змінам форми та змісту процесів КД. Це призвело до започаткування спец. програм із керув. електронною документацією. Першими розробниками програм стали націон. архіви США та Канади.

Наприкінці 1970х - на поч. 1980х посилено студіюються питання, пов'язані з інтеграцією у системи КД документів на нетрадиційних носіях, у т.ч. й електронних. На рубежі наступних десятиліть XX ст. з'являються стандарти ІS0 серії 9000. Серед вимог ІS0 9000 значна увага приділяється правильній організації діловодства та створенню внутрішніх нормативних документів.

Більшість правов. актів, розробл. у 1990-х на поч. 2000-х, що визначають зміст КД, пов'язані з електр. документуванням і документообігом. Першим, хто розробив націонал. стандарт із КД став Нац. архів Австралії.

Від 1975 р. веде відлік існування Асоціація керуючих документацією та адміністраторів (АRМА) (США, 1975), яка велике значення приділяє освітньому напрямку у сфері КД. При Асоціації функціонує Інститут дипломованих керуючих документацією. Асоціація є організатором одних із найавторитетніших тематич. міжнар., регіональних конференцій, активним розробником стандартів.

У 2004 р. асамблея Міжнародної ради архівів визначила освіту та постійне проф. навчання архівістів і фахівців у сфері КД пріоритетним завданням.