Транскордонне співробітництво України і Польщі

Після вступу Польщі до Європейського Союзу загрозою для України є скорочення торговельних оборотів, що є наслідком підвищення вимог та юридичних правил перевезення продовольчих і непродовольчих товарів через зовнішні кордони ЄС («ущільнення кордону» ЄС). Результатом зменшення обсягів торгівлі може бути також суттєве зростання безробіття, пов'язане з ліквідацією частини обслуговуючого персоналу торгівлі (магазинів, ринків, виробничих підприємств тощо).

Крім того вступ Польщі до ЄС – це для України, насамперед, значний спад дрібної прикордонної торгівлі, що вже призвів до втрати джерел доходів значною частиною прикордонного населення. Човниковий бізнес, «сіра» транскордонна економіка змінює свій зміст та форму. Відбувається відмирання примітивних форм транскордонного бізнесу. Ступінь негативності-позитивності цієї тенденції визначатиметься тим, наскільки швидко на зміну напівлегальному дрібному бізнесу прийдуть легальні можливості інноваційного розвитку місцевої економіки в прикордонних регіонах, зокрема, приватного сектора.

Ці та інші негативні наслідки розширення ЄС можна мінімізувати. Для цього треба, насамперед:

– максимально узгодити та уніфікувати візові вимоги до громадян України;

– розвивати пропускну спроможність консульських служб через відкриття консульств у регіонах України;

– розглянути можливість відкриття спільних консульств Європейського Союзу у великих містах України;

– залучати українських прикордонників та митників до багатосторонніх програм і тренінгів, що проводяться для представників відповідних служб країн-членів ЄС;

– запровадити в дію програми «малого прикордонного руху» для громадян, які проживають у прикордонні.

Найбільшим викликом, пов'язаним з появою спільного кордону України та Європейського Союзу, є необхідність облаштування відповідного до потреб законослухняних громадян режиму транскордонної комунікації при максимально ефективному захисті від наявних загроз.

Оскільки польський східний кордон став східним кордоном усього Євросоюзу, то модернізація цього кордону не може бути лише проблемою Польщі й України, але й усього Євросоюзу. Йдеться про фінансову підтримку розбудови контрольно-пропускних пунктів і їх кращого оснащення, за стандартами ЄС, а також перепідготовку прикордонних служб обох країн, які обслуговують кордони.

У цьому відношенні польська закордонна політика могла б бути більш рішучою. Йдеться, зокрема, про сприяння процесові створення відповідними структурами Європейського Союзу спеціального фонду, кошти якого (йдеться про мільярди євро) використовувалися б у прикордонних регіонах Польщі та України. Такий фонд допоміг би розбудувати мережу двосторонніх контактів – суспільно-політичних, економічних, інфраструктурних тощо.

На особливу увагу заслуговує сфера міжнародної транскордонної співпраці «Україна – Польща»після утворення єврорегіонів «Буг» і «Карпати». Успіх цієї співпраці є шансом прискорення господарського розвитку, збільшення обсягів інвестицій і капіталу з-за кордону. Це створює можливості багатогранної безпосередньої співпраці міст, повітів і воєводств, що розташовані по обидві сторони від кордону. Йдеться про реалізацію спільних проектів, наприклад, у сфері митної і дорожньої інфраструктури тощо.

На сьогодні, на жаль, вказані українсько-польські єврорегіони не функціонують так, як інші, скажімо польсько-німецькі. Бо, на відміну від останніх, які були задіяні «знизу» на економічних інтересах, наші (українсько-польські) єврорегіони сформувались «зверху» на основі домовленостей керівників обласного рангу.