Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






МЕТОДИКА РОБОТИ З ТЕКСТОМ ПІДРУЧНИКА З ІСТОРІЇ ТАНАВЧАННЯ РОЗУМОВИХ ДІЙ




Основою підручника з історії є авторський текст, в якому систематично викладено зміст курсу. Для цього використано і опис, і аналіз, і синтез, дано оцінки історичних явищ, визначення понять, пояснено причинно-наслідкові зв'язки і закономірності, узагальнено матеріал та ін. Учитель, звертаючись на уроці до тексту підручника, може зосереджувати увагу і мислення учнів на найважливіших і найбільш важких для засвоєння елементах історичних знань і на тих розумових діях, які потрібні для засвоєння. Цим він водночас сприяє міцному засвоєнню учнями історичних знань і створює сприятливі умови для оволодіння способами дій і набуття учнями відповідних умінь і навичок. Відібрати найважливіші елементи історичних знань підручник допомагає тим, що в ньому найголовніше виділено шрифтами і подано запитання до завдань. Не можна скласти загальної для всіх класів поурочної програми навчання учнів способів розумових дій з історичним матеріалом, формування у них умінь і навичок, виконання самостійних робіт. Навіть в одній і тій самій школі в різних класах можуть бути різні умови для організації самостійної роботи учнів і оволодіння способами розумових дій. Лише врахувавши загальну підготовленість, працездатність і розвиток учнів кожного класу, можна конкретно планувати їх самостійну роботу на уроках і під час виконання домашніх завдань. Методисти розробили орієнтовне коло розумових дій з текстом підручника:

1. Визначення і формулювання головної думки абзацу, пункту, параграфа.

2. Поділ матеріалу пункту чи параграфа підручника на частини і складання простого плану до них; у класах, де учні добре підготовлені, – складання складного плану параграфа.

3. Виявлення головних ознак поняття, відокремлення їх від неістотних, визначення поняття; пізнання на цій основі нових явищ – підведення до поняття і його обґрунтування.

4. Порівняння двох, а далі й більшої кількості явищ одне з одним; визначення зіставлюваних ознак, виявлення подібності й відмінності між ними; спочатку порівнюються матеріальні, зримі предмети та історичні явища, а потім – складні явища суспільного життя.

5. Простежування за розвитком в історії шляхом виявлення змін в історичному явищі, зіставлення різних ступенів розвитку явища, виявлення нових явищ і ознак; від вивчення розвитку окремих явищ – до періодизації історичного процесу.

6. Визначення і обґрунтування причин історичного факту, спочатку однієї – головної, а далі – кількох.

7. Визначення і обґрунтування наслідків історичного факту, спочатку одного – головного, а далі – кількох; оцінка значення факту в історичному процесі.

8. Встановлення послідовності причинно-наслідкових зв'язків від початкової причини до остаточного наслідку.



9. Перенесення вже відомих причинно-наслідкових зв'язків у нові умови для пояснення аналогічних явищ; початкове засвоєння закономірності розвитку історичних явищ.

10. Вироблення логічних схем, вивчення певних явищ – природи країни, воєн, повстань та ін.; запитання, на які треба відповісти, та їх послідовність; застосування цих запитань у роботі з різними джерелами знань.

11. Оцінка історичних явищ з погляду їх прогресивності або реакційності, з позицій соціально-етичних; засвоєння або самостійне вироблення критеріїв оцінки і застосування їх до явищ, що вивчаються.

Синтезуючо-узагальнюючий висновок з вивченого матеріалу, засвоєння поняття «висновок» і його значення для навчання історії, знаходження і обґрунтування готового висновку, формулювання висновку і доведення його правильності. Оволодіння цими розумовими діями з текстом підручника – нелегке завдання. Розв'язується воно тільки у процесі систематичної роботи з школярами. Як правило вчитель повинен пояснити дію і здійснити її один раз на практиці, щоб учні її засвоїли. Конче потрібно не раз повертатися до неї,

ідучи від найпростіших змісту і прийомів до складніших. Учитель може формувати відповідні вміння на різних етапах уроку. Наприклад, на завершальному етапі уроку він пропонує учням самим прочитати наведений у підручнику висновок. Переключення уваги учнів на інший вид сприймання забезпечує краще засвоєння матеріалу, підкреслює важливість висновку, вказує, що і під час виконання домашніх завдань на його засвоєння треба звернути особливу увагу. Те саме вчитель робить стосовно до визначення поняття, пояснення причин і значення факту тощо.. Однак безпосередня вказівка вчителя на речення, які слід прочитати, – це тільки перші кроки в роботі з підручником на уроці. У процесі її поступово збільшуються вимоги до самостійності школярів у розв'язанні поставлених перед ними навчальних завдань. Так учитель вже не зазначає, де в підручнику подано висновок з опрацьованого матеріалу і не пояснює його, а пропонує учням самим знайти його в підручнику, прочитати й обґрунтувати. Пізніше, після усного розбору матеріалу, учням слід



запропонувати самим сформулювати і обґрунтувати висновок. Зроблений самостійно висновок звіряють з поданим у підручнику або вчитель сам коригує його. В окремих параграфах підручника немає заключних висновків, що стимулює більшу самостійність учнів у роботі. Треба привчати їх самостійно читати науково-популярні книжки з історії, до яких належить і підручник. Часто цілком доцільно витратити більше часу на пояснення найбільш складних питань уроку або ж на розгорнутий виклад фактів, що мають істотне виховне значення, а

нескладний і порівняно другорядний матеріал запропонувати учням прочитати вдома, підготувати за ним розповідь або тільки відповіді на запитання. Іноді корисно перш, ніж пояснювати новий матеріал, запропонувати учням уважно прочитати на уроці складний пункт чи абзац з підручника, для засвоєння якого потрібні певні розумові зусилля. Ще до

читання треба поставити одне-два запитання, які учні продумують у процесі читання, а після колективно розбирають цей матеріал. Такий прийом дасть змогу вчителеві включити в пояснення елементи бесіди, зосередити увагу учнів на головному, зробити його чіткішим і доступнішим учням. Застосування цього прийому полегшує школярам виконання домашнього завдання. Необхідно навчити учнів систематично працювати з вміщеними в підручнику запитаннями і завданнями.

 


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал