Учасники судового процесу

1. Судді. Інституту професійних суддів у дореформений період не існувало. Функції суддів виконували непрофесіонали. Процесуальне право досліджуваного періоду взагалі не передбачало, що суддя має бути обізнаним у праві. Судочинство в державних судах, не відокремлених від адміністрації, здійснювалося великим князем, Панами-Радою, маршалком, воєводою, старостою. Спеціальних професійних вимог до суддів державних судів не пред’являлося. Допускалося навіть, що вони не знали місцевого права. У недержавних судах функції судді виконували: у містах з магдебурзьким правом – обрані на певний термін присяжні судді – лавники або війт; у третейських судах – добровільно обрані сторонами приватні особи, знавці права; у копних судах – найбільш поважні особи, які знали право; у церковних судах – вищі від сторін за рангом ієрархи, які знали канонічне право.

При обранні суддів перевагу надавали особам вищого рангу, більшого авторитету і поважності. Існувала також практика перенесення розгляду справи від одного судді до іншого, більш авторитетного, який вважався й більш досвідченим і обізнаним з питань права.

Після проведення реформи, статут 1566 р. закріпивши створення земських, гродських та підкоморських судів, впровадив виборні посади судді, підсудка та писаря. Обрання і призначення мало довічний характер. Були визначені вимоги до осіб, які претендували на суддівський пост. Ними мали бути люди добрі, цнотливі, розторопні, у праві умілі, роду шляхетського, у тому повіті добре осілі, віри тільки християнської.

2. Сторонні особи (консультанти). Їхня присутність вимагалася ще давньоруським правом. Вони здійснювали як нагляд за процесом, з метою попередження навмисних чи необережних зловживань судовою владою також були і свідками. Їхня присутність надавала процесові характеру гласності. Пізніше функцію нагляду за процесом перебрали на себе представники державних судів – возні. Після закінчення процесу, вони мали надати до гродського суду реляцію (звіт) про хід копного судочинства.

У пореформених судах кількість сторонніх осіб визначалася самими сторонами. Звичайно їх було досить багато, оскільки на сесію земського або гродського суду з’їжджалися всі, чиї справи чикали на розгляд, їхні свідки, родичі, друзі.

3. Врядники – асистували суддям, особи які займали певні “вряди” і виконували конкретні функції у суді. Серед них судові акти згадують діцьких, вижів, дільчих, єдначів, возних.

Діцький, до його функцій належало примусово діставати певну сторону до суду або здійснювати майнове стягнення за судовим рішенням. Наприклад, за Статутом 1529 р., якщо засуджений ухилявся від виконання судового вироку, його майно віддавалося стороні, яка виграла процес, з призначенням терміну для викупу майна. Ця процедура відбувалася у присутності судді та діцького і називалася “урядовий грабеж”. Якщо конфіскація майна здійснювалася самовільно, без представників уряду, така процедура називалась – “безправним грабежом”.

Виж –урядова особа, яка призначалася великим князем, воєводою чи старостою у тих випадках, коли судова справа потребувала ознайомлення із обставинами скоєння злочину на місці. Виж оглядав місце злочину, тіло забитого або рани потерпілого, опитував свідків, після чого повинен був офіційно засвідчити те, що побачив, почув. Він також мав право заарештовувати і діставати у в’язницю підозрілих осіб у скоєнні злочину. Воєвода або староста міг направити вижів на копні суди. Присутність вижа надавала їх рішенням більшої сили й законності.

Ув’язичі – допомагали великому князю, воєводам та старостам у їхній судовій діяльності. До їх функцій належало введення у володіння маєтком за рішенням суду. Маєток міг передаватись потерпілій стороні як погашення боргу, так і як відшкодування збитків.

Дільчі – особи, які за дорученням суду здійснювали розділ спірного майна між нащадками.

Названі посади урядників не були постійними, виконання ними своїх обов’язків здійснювалося за одноразовими дорученнями великого князя, воєводи чи старости. На противагу їм, посади писаря та дяка були постійними, оскільки канцелярське діловодство було досить обтяжливим і складним.

Із провадженням пореформених судів ситуація змінюється. Упорядковується система врядів, виникають посади професіональних судових чиновників. Основною з-поміж них стає посада возного. До їх обов’язків входило: носити позови і викликати ними в суд, призначати “роки” (терміни розгляду справи в суді), брати присягу зі сторін і свідків, виконувати судові вироки, проводити слідство і заносити в судові книги всі обставини справи.