Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 11. Медичні, санаторно-оздоровчі, ветеринарні послуги






 

Роль медичних, санаторно-оздоровчих, ветеринарних послуг, їх структура та значення для населення.

Основні нормативно-технічні документи, що регламентують їх надання.

Характеристика основних видів медичних, санаторно-оздоровчих, ветеринарних послуг: послуги стаціонарних лікувальних установ; послуги, що надаються у поліклініках; послуги, що надаються медперсоналом вдома; стоматологічні послуги; косметичні послуги; санаторно-профілактичні послуги; санаторно-оздоровчі послуги; ветеринарні послуги.

Шляхи удосконалення медичних, санаторно-оздоровчих, ветеринарних послуг та підвищення їх ефективності.

Повнота надання медичних, санаторно-оздоровчих, ветеринарних послуг та контроль їх якості.

Кожна людина володіє природним невід'ємним і непорушним правом на охорону здоров'я, що є одним із пріоритетних напрямків державної політики, а також її обов'язком. Охорона здоров'я охоплює систему заходів, спрямованих на забезпечення, збереження і розвиток фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності, соціальної активності людини за максимальної біологічно можливої індивідуальної тривалості життя [18].

Основними заходами і послугами системи охорони здоров'я є: створення здорових і безпечних умов життя; гарантування лікувально-профілактичної допомоги; забезпечення лікарськими і протезними засобами; охорона здоров'я матері та дитини; організація санаторно-курортної діяльності і відпочинку; медична експертиза; медична і фармацевтична діяльність; міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я.

Система охорони здоров'я покликана підтримувати і стимулювати працездатність організму людини, з економічного погляду — робочої сили. Це означає, що її послуги безпосередньо впливають на виробництво. Водночас значна кількість послуг охорони здоров'я не має прямого зв'язку з виробництвом. У цьому виявляється одна з відмінностей охорони здоров'я від інших елементів невиробничої сфери. Реалізація державної політики у сфері охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади. Фінансування охорони здоров'я в Україні здійснюється за рахунок Державного бюджету, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів, доходів громадян та інших не заборонених законодавством джерел. Обсяги бюджетного фінансування визначають на підставі науково обгрунтованих нормативів із розрахунку на одного жителя. За такого способу оплати споживач може задовольнити загальну потребу в послугах охорони здоров'я, змінивши лікаря залежно від фінансових можливостей.

Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншими, не пов'язаними із станом здоров’я людини, ознаками, фінансуються, зазвичай, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Бюджетне фінансування через дефіцит коштів в Україні поступово скорочується. У розвинутих країнах витрати на медицину не можуть бути нижчими 3, 5% від ВВП (у США — 14%, Німеччині — 10, 5%, Великій Британії — 7%). Згідно з бюджетом на 2006 р., витрати на охорону здоров’я в Україні становили 2, 9%. На сучасному етапі держава частково забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення: страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та внесків громадян. Медичне страхування за умови вибору страхувальника (виконавця послуг) грунтується на т. зв. ваучері (документі, який підтверджує право на отримання послуги), котрий видається страховику (суб’єкту страхових відносин, який з настанням страхового випадку має право отримати страховий платіж, послугу) в разі хвороби. Наявність його у споживача є матеріальним стимулом для виконавця послуг, конкурентоспроможність якого залежить від попиту на його послуги, внаслідок чого він прагне розширити коло своїх клієнтів за будь-якої системи оплати. Держава гарантує надання доступної соціально прийнятної первинної лікувально-профілактичної допомоги — основної частини медико-санітарної допомоги населенню, що передбачає консультації лікаря, просту діагностику, лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення пацієнта для надання спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги. Надають її переважно за територіальною ознакою сімейні лікарі або інші лікарі загальної практики. Спеціалізовану (вторинну) лікувально-профілактичну допомогу надають лікарі, які мають відповідну спеціалізацію і можуть забезпечити більш кваліфіковані консультування, діагностику, профілактику і лікування, ніж лікарі загальної практики.

Право на надання високоспеціалізованої (третинної) лікувально-профілактичної допомоги мають лікарі або групи лікарів, які пройшли відповідну підготовку для діагностики і лікування складних і рідкісних захворювань, а також лікування хвороб, що потребують спеціальних методів діагностики та лікування.

Основними напрямками надання послуг у сфері охорони здоров’я є:

- індивідуально-орієнтовані клінічні послуги;

- орієнтовані на населення масові послуги (стандартні послуги, які передбачають контроль за розповсюдженням інфекційних захворювань, вакцинацію тощо);

- послуги, орієнтовані на сім’ю, громаду, які стимулюють самодопомогу.

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.