Особливості гірськолижних трас

Подорожуючи різними країнами, лижник часто зіштовхується із багатьма проблемами, одна з яких – як оцінити, наскільки складною є траса, якою збираєшся пройти? Для полегшення орієнтування на доволі крупних курортах існує певна класифікація трас спуску (а у деяких країнах – наприклад, в Америці – і підйомників, що ведуть до трас) за кольором. Отже, як розрізняти траси?

Найпростіші траси – зелені. Це траси, на яких початківець-гірськолижник може їхати по прямій, практично не набираючи швидкості. У випадку, якщо схил трішки більший – обов'язково є контруклін, на якому обов'язково зупиниться навіть людина, що не вміє повертати. Досвідчений катальщик на цих трасах може їхати задом наперед, на одній лижі, вальсувати. У деяких місцях для того, щоб лижі ковзали, доводиться відштовхуватися палицями. Траси ретельно доглянуті, бугри відсутні.

Наступні за складністю – сині траси. На таких трасах комфортно себе почуває лижник, який вже засвоїв повороти «з упора». Поворот плугом тут незручний через більший нахил окремих ділянок трас. Збільшений нахил, змінний рельєф, відсутність бугрів і різких перепадів схилу роблять спуски по синіх трасах більш цікавими та різноманітними для лижників середнього рівня, а часті рівні прямі ділянки з маленьким нахилом дають можливість покататись на швидкості і тим, кому більш серйозні траси поки не по зубах. Досвідчений гірськолижник на трасах цього типу може кататись по прямій, у крайньому випадку використовуючи повороти великого радіуса на великій швидкості. Траси, як і «зелені», доглянуті, а бугри – відсутні. У деяких країнах, наприклад, у Америці, цей тип трас об'єднано з наступним – червоними трасами (позначаються синім).

Найбільш цікавими є червоні траси, вони мають ще більший нахил, характеризуються відсутністю пологих ділянок або поєднанням недовгих крутих місць, де вже необхідно доволі добре володіти поворотами малого радіуса на паралельних лижах. Досвідчений катальщик на червоних трасах може кататись великими і маленькими дугами на всьому діапазоні швидкості, спуски по прямій можуть спричинити небажані наслідки. Траси гарно доглянуті, бугри за великої кількості людей ймовірно з'являться до кінця дня. В цю категорію потрапили і деякі спуски «поза трасами», які мають меншу стрімкість, але через деякі природні особливості (наприклад, глибокий сніг чи вузькі місця) не можуть бути рекомендовані лижникам із невеликим досвідом катання. Спуски такого штибу часто позначаються червоним пунктиром.

Наступний клас трас – чорні – для експертів. У більшості країн на ці траси ратраки не випускають, тому на них можна зустріти що завгодно: від крутих жорстких дощок з буграми до цілинного крутого снігу, вузькі (але не пологі) місця, круті повороти з перепадом схилу, тому якщо ви не можете впевнено і швидко проходити червоні траси, на чорні краще не ходити – задоволення наряд отримаєте. У деяких місцях катання переходить ледь не на стрибання. До цієї ж категорії належать спуски «поза трасами», якими досвідчений лижник зможе спуститися (але задоволення від спуску не гарантовано). Зазвичай ці спуски марковано чорним пунктиром. Окрім того, сюди ж належать штучні бугри для могула, халпайп і трампліни для сноубордерів. У Америці існує ще один клас трас – подвійні чорні. Назви цих трас відповідають їх характеру (одна з найяскравіших – Widowmaker – тобто творець вдів). Лише для експертів, без коментарів.

Проте маркування у країнах світу може різнитись. Ось орієнтовна таблиця позначень маркування трас у всьому світі:

Франція, Італія, Скандинавські країни:

дуже прості — зелена

прості — синя

більш складні- червона

дуже склідні — чорна

Австрія, Німеччина, Швейцарія:

дуже прості — синя

прості — синя

більш складні- червона

дуже складні- чорна

Японія:

дуже прості — зелене коло

прості — зелене коло

більш складні — червоний квадрат

дуже складні — чорний ромб

США, Канада, Австралія:

дуже прості — зелене коло

прості — зелене коло

більш складні — синій квадрат

дуже складні — чорний(і) ромб(и)