Судомний синдром.

Судомний синдром – це патологічний стан, який супроводжується мимовільними скороченнями мускулатури.

Виділяють:

1. Клонічні судоми (швидка зміна скороченнь та розслаблень);

2. Тонічні судоми (тривале та поступове скорочення);

3. Клоніко-тонічні судоми.

Судомний синдром виникає при:

· Епілепсії;

· Істерії;

· Інсультах;

· Інфекційних запаленнях мозку;

· ЧМТ;

· Пухлинах г/м;

· Отруєннях.

Невідкладна допомога:

1. Вберегти хворого від пошкоджень (міцно тримати);

2. Попередити закусування язика (вставити між зубами предмет обгорнутий ганчіркою);

3. медикаментозна терапія, як правило, починається після припинення судом (коли тіло дригається важко поцілити навіть у м`язи);

4. в/в 2-4 мл 0, 5% сібазон, ГОМК 10-20мл дуже повільно!

5. MgSO4 25% - 10-20 мл в/м, в/в дуже повільно;

6. при відсутності ефекту – введення у наркоз з переведенням на ШВЛ.

ПРИНЦИПИ

СЕСТРИНСЬКОГО ДОГЛЯДУ ЗА ХВОРИМИ, ЩО ЗНАХОДЯТЬСЯ В ТЕРМІНАЛЬНИХ СТАНАХ.

Від правильного догляду за хворими, що знаходяться в термінальних станах, багато в чому залежать і результати самого лікування. Загибель пацієнта нерідко відбувається не тільки і не стільки унаслідок основного захворювання, скільки через його ускладненя. Запобігти їм, часто, можна лише за допомогою грамотного сестринського відходу, інакше всі сучасні медикаментозні і немедикаментозні методи інтенсивної терапії можуть виявитися безсилими.

Необхідно ще раз підкреслити, що всі сестринські маніпуляції у важких хворих проводяться із строгими заходами дотримання принципів інфекційної безпеки і з використанням засобів захисту.

Хворому, знаходиться в несвідомому стані, при психомоторному збудженні, необхідно проводити профілактику травм. З цією метою піднімають поручні у функціонального ліжка, а кінцівки хворого при необхідності фіксують широкими бинтами (ноги — вище за коліна, руки — вище за кисті); фіксації простирадлами у вигляді обв'язування їх поверх грудей і живота слід уникати.

Профілактика інфекції дихальних шляхів і пневмонії складається з багатьох чинників. У хворих, яким проводиться ШВЛ за допомогою респіратора або яким накладена трахеостома, необхідно регулярно (не менше 1 разу кожні 3 години) відсмоктувати мокроту з трахеї і бронхів електровідсмоктувачем (якщо хворому проводиться ШВЛ, то ендотрахеальну трубку на короткий час від'єднують від апарату). Відсмоктування проводять тільки стерильними, краще одноразовими, катетерами! Манжету ендотрахеальної трубки на 30 хвилин розпускають кожні 6—8 годин для профілактики пролежнів трахеї. Вентиляцію проводять підігрітим і зволоженим повітрям, тому потрібно контролювати наявність рідини в зволожувачі респіратора. При необхідності за призначенням лікаря в трахею вводяться розріджуючі мокроту препарати (наприклад, трипсин). Для полегшення видалення мокроти з дихальних шляхів у важкого хворого не менше 4 разів на добу йому проводять вибромассаж, б'ючи по грудній клітці долонями. Краще всього це робити в поєднанні з постуральним дренажем, повертаючи пацієнта з боку на бік і на живіт, підводячи нижню частину тулуба. Добрий результат дають інгаляції бікарбонату натрію, йодного калія, трипсину і т.п. 2-3 рази на добу (найбільший ефект наголошується при застосуванні ультразвукового інгалятора).

По можливості хворому проводиться дихальна гімнастика, наприклад, надування гумових кульок і іграшок, активне відкашлювання, глибокі вдихи з розведенням рук в сторони (як правило, це робиться у оперованих хворих). Якщо немає протипоказань, то хворі повинні знаходитися в положенні Фаулера, тобто з підведеним головним кінцем, — так краще здійснюється природна вентиляція легенів.

Профілактика ускладнень з боку шкіри і слизистих — це, в першу чергу, профілактика пролежнів. Пролежні у пацієнтів реанімаційного відділення виникають дуже швидко (особливо, у хворих з черепно-мозковими травмами, пошкодженнями спинного мозку і інсультами). Профілактика пролежнів повинна проводитися відповідно до державного стандарту і включає зміну положення хворого кожні 2 години, обмивання забруднених ділянок тіла, використовування підгузників, масаж шкіри біля ділянок ризику, розпрямлення ліжка, використовування поролонових прокладок і т.п. Зміну положення тіла і масаж краще поєднувати із заходами щодо профілактики пневмонії.

2—3 рази на добу хворому необхідно обробляти порожнину рота 4 %-м розчином бікарбонату натрію. Хворим після дефекації, а жінкам щоденно, потрібно проводити обмивання промежинислабким розчином перманганату калія.

У важких хворих нерідко виникають проблеми з функціонуванням шлунково-кишкового тракту (парез кишечника). Звичайно таким хворим вводиться назогастральний зонд, який потрібно періодично промивати і за правильністю положення якого необхідно стежити. За відсутності стільця звичайно за призначенням лікаря через 1—2 дні робиться очисна клізма.

При нетриманні сечі використовуються сечоприймачі і підгузники.

При гострій затримці сечі встановлюється постійний катетер, який повинен бути надійно зафіксований. Двічі на добу сечовий міхур промивається розчином фурациліна. При тривалій затримці сечі чоловікам накладається цистостома щоб уникнути гнійного уретриту і висхідної інфекції.

Для профілактики тромбозів вен нижніх кінцівок хворим, які знаходиться в свідомості, регулярно (кожні 15-30 хвилин) пропонують робити тильні згинання стоп (звичайно це роблять післяопераційні хворі). Пацієнтам, що знаходяться без свідомості, ця маніпуляція проводиться медсестрою або санітаркою.

Годування хворих, що знаходяться без свідомості здійснюється ентерально через зонд (для цього використовуються соки, бульони, кисло-молочні продукти, киселі, сирі яйця, масло, дитячі молочні суміші) або парентерально.Годувати хворого ентерально, безумовно, краще.

За наявності ран необхідно стежити за чистотою і надійністю фіксації пов'язок, при необхідності роблячи перев'язки.

При проведенні інфузій через центральні і периферичні катетери потрібно контролювати правильність положення і функціонування катетера, завершувати вливання введенням гепарінового «замку», щодня (кожні 4-6 годин, або через 4-6 годин після припинення в/в інфузії) міняти пов'язку навколо катетера.

За наявності дренажів слід контролювати їх правильне положення, стежити за кількістю і характером виділень, а при появі крові негайно повідомляти про це лікаря.

Потрібно контролювати загальний стан хворого, щоб вчасно помітити погіршення. При проведенні апаратної ШВЛ необхідно своєчасно виявляти десинхронізацію дихання і неадекватність вентиляції (підвищення рухової активності, ознаки гіпоксії, спроби самостійних вдихів і т. п.). Потрібно щогодини (при необхідності — частіше) вимірювати фізіологічні параметри (АТ, ЧСС, ЦВД, ЧД, почасовий діурез, температуру), при проведенні апаратного спостереження — знімати показники з монітора і фіксувати дані в карті інтенсивної терапії. Необхідно вимірювати об'єм виділеної рідини за добу (з сечею, блюванням, по дренажах).