Організація роботи адвоката в ході вирішення спорів у третейських судах

Третейський розгляд можна умовно поділити на наступні стадії: а) укладення сторонами третейської угоди (застереження); б) подання позову і підготовка справи до слухання; в) розгляд справи по суті і винесення рішення; г) виконання рішення.

Адвокат повинен дати пораду своєму клієнту про те, який третейський суд найбільш доцільно визначити місцем проведення судового розгляду. Перед тим як його вибрати і рекомендувати клієнту, адвокату необхідно ретельно вивчити законодавство про третейські суди і регламент самого третейського суду. Це необхідно зробити, бо процедура розгляду справи буде проходити по третейських процесуальних правилах з особливостями, передбаченими регламентом конкретного третейського суду.

Адвокат, уклавши договір на ведення подібної справи, повинен чітко встановити, чи підвідомча ця справа третейському суду і якому саме. Це буде видно із аналізу третейської угоди.

Коли адвокат вирішив, що третейська угода позволяє передати справу в третейський суд і слухання справи саме цим судом є найбільш доцільно для клієнта, він повинен підготувати позовну заяву, яка складається за загальними правилами. Подаючи позов, необхідно розглянути питання щодо заходів його забезпечення. Такими заходами в третейських судах може бути арешт грошових коштів чи майна божника або заборона відповідачу чи третім особам здійснювати певні дії.

Позовна заява подається у письмовій формі. У позовній заяві, що подається до третейського суду, повинні зазначатися:

- назва постійно діючого третейського суду або склад третейського суду для вирішення конкретного спору;

- дата подання позовної заяви;

- найменування і юридичні адреси сторін, які є юридичними особами, та/або прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи сторін, які є фізичними особами;

- найменування і юридична адреса представника позивача, якщо він є юридичною особою, або прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання і місце роботи представника, який є фізичною особою, у випадках, коли позов подається представником;

- зміст вимоги, ціна позову, якщо вимога підлягає оцінці;

- обставини, якими обґрунтовані позовні вимоги, докази, що їх підтверджують, розрахунок вимог;

- посилання на наявність третейської угоди між сторонами та докази її укладення;

- перелік письмових матеріалів, які додаються до позовної заяви;

- підпис позивача або його представника з посиланням на документ, що засвідчує повноваження представника.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують:

1) наявність третейської угоди;

2) обґрунтованість позовних вимог;

3) повноваження представника;

4) направлення копії позовної заяви іншій стороні (опис вкладення про відправлення цінного листа, виписка з реєстру поштових відправлень тощо).

Як і в державному судовому процесі, процес в третейському суді завжди розпочинається з подачі позовної заяви. Позовна заява є основоположним документом, без якого розгляд спору в третейському суді неможливо. Тому законодавець установлює чіткі вимоги до змісту, форми і подачі позову.

В законі встановлені обов’язкові вимоги до позовної заяви, які не можуть бути змінені ні угодою сторін, ні правилами регламенту постійно діючого третейського суду. Невеликі відмінності вимог даного Закону до позовної заяви від аналогічних вимог, встановлених ЦПК і ГПК України, обумовлені специфікою третейського розгляду.

Оскільки Закон покладає на позивача обов’язок передачі копії позову відповідачу, позивач повинен надати третейському суду докази такої передачі. Безумовно, відповідачу надано право на подання заперечень.

Якщо сторони не домовились про інше, до прийняття третейським судом рішення позивач вправі змінити, доповнити або уточнити позовні вимоги. Таке ж правило відноситься і до зустрічного позову.

Відповідач повинен надати третейському суду письмовий відзив на позовну заяву. Відзив на позовну заяву направляється позивачу та третейському суду в порядку та строки, що передбачені третейською угодою у третейському суді для вирішення конкретного спору або регламентом третейського суду.

Якщо регламентом третейського суду строк надання відзиву на позовну заяву не визначений, а також у разі розгляду справи третейським судом для вирішення конкретного спору відзив на позовну заяву надається не менше ніж за три дні до першого засідання третейського суду, який вирішує спір.

Неподання відповідачем відзиву у встановлені цією статтею строки не звільняє його в подальшому від виконання вимог третейського суду про надання відзиву на позов.

Наслідки невиконання вимог третейського суду можуть бути передбачені третейською угодою сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору або регламентом третейського суду чи встановлені складом третейського суду.

Якщо сторони не домовилися про інше, до прийняття рішення третейським судом сторона має право змінити, доповнити або уточнити свої позовні вимоги.

Зустрічний позов. Відповідач вправі подати зустрічний позов для розгляду третейським судом, якщо такий позов є підвідомчим третейському суду та може бути предметом третейського розгляду відповідно до третейської угоди.

Зустрічний позов може бути подано на будь-якій стадії третейського розгляду до прийняття рішення по справі.

Третейський суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємно пов’язані та їх спільний розгляд є доцільним, зокрема, коли вони випливають з одних і тих самих правовідносин або коли вимоги за ними можуть зараховуватися.

Зустрічний позов має відповідати вимогам статті 35 цього Закону.

Сторона зобов’язана надати відзив на пред’явлений до неї зустрічний позов у порядку та строки, що передбачені третейською угодою в третейському суді для вирішення конкретного спору або регламентом третейського суду.

Порядок розгляду спорів третейським судом. Процесуальний порядок розгляду спорів третейськими судами, і це правильно, не знайшов свого повного і детального регулювання в жодному законодавчому акті, а закріплюється в основному в регламентах відповідних третейських судів. Більшість правових приписів, що стосуються постійно діючого третейського суду, мають диспозитивний характер і відсилають до регламенту третейських судів. Регламенти третейських судів, таким чином, є своєрідними процесуальними кодексами - третейськими процесуальними кодексами, котрих, на відміну від Господарського процесуального кодексу або Цивільного процесуального кодексу, стільки ж, скільки і третейських судів.

Якщо поглянути на структуру і принципи організації третейського розгляду, то слід відмітити, що регламенти третейських судів в цілому вельми похожі між собою. Без сумніву, розробка таких регламентів базується на положення процесуальної науки, а також на досвіді роботи зарубіжних і українських третейських судів. І в своїй основній частині нагадують процесуальні кодекси України або регламенти визнаних міжнародних арбітражів. І це зовсім не випадково.

Третейський суд не зв’язаний в своїй діяльності правилами судочинства, викладеними в процесуальних кодексах України. Однак не можна вирішити спір, не заявивши вимоги, не надавши докази і не оцінивши їх. Тому структура та основні елементи процесуального порядку вирішення спорів, закріпленого в регламентах всіх без виключення третейських судів, сильно похожа з тим, що міститься в процесуальних кодексах. І це досить закономірно, адже основні принципи вирішення спору і процесуальні права сторін, справедливості і процесуального рівноправ’я, законності, без яких організація третейського розгляду не мала би перспектив на існування, приводить до значної схожості в регулюванні процесуального порядку.

Третейський суд не пов’язаний в своїй діяльності правилами судочинства, викладеними в процесуальних кодексах України. Однак не можна вирішити спір, не заявив вимоги, не надавши доказів і не оцінивши їх. Тому структура і основні елементи процесуального порядку вирішення спорів, сильно похожа з тим, що міститься в процесуальних кодексах.

Багато розділів, які містяться в ЦПК і ГПК України, відсутні в регламентах третейських судів. Регламенти третейських судів не містять положень про підсудність справ, оскільки вони визначаються третейською угодою. Відсутні і судові доручення між третейськими судами - тому немає розділів про судові доручення.

Як вже відмічалось, судовий розгляд в третейських судах, порівняно з державними судами, має, зазвичай, спрощену процедуру.

Фактично ступінь відмінності державного судового процесу від правил третейського розгляду залежить від того, як засновник постійно діючого третейського суду при затвердженні регламенту і сторони передбачать використання процесуального законодавства.

Процедури третейського розгляду і вимоги до них, викладені в розділі У «Третейський розгляд» Закону України «Про третейські суди», в повному обсязі поширюють дію і на постійно діючі третейські суди.

До таких вимог відносяться:

- вимоги до позовної заяви;

- розгляд спору з участю сторін або без них;

- порядок повідомлення сторін, передачі документів;

- наслідки неподачі документів або неявки сторін;

- призначення експертизи;

- витрати, пов’язані з розглядом справи, включаючи їх розподіл між сторонами;

- порядок прийняття рішення третейським судом;

- форма і зміст рішення третейського суду;

- підстави закриття провадження у справі;

- порядок виправлення в рішенні арифметичних і друкарських помилок, роз’яснення рішення, винесення додаткового рішення.

Всі вищезазначені питання можуть інакше визначатися і регулюватися регламентом постійно діючого третейського суду, крім імперативно визначених норм права.

Таким чином, значна частина процедурних питань, які виникли в ході третейського розгляду, вирішується третейським судом на підставі норм його регламенту, і тільки у випадку прогалини в регламенті застосовуються норми Закону України «Про третейські суди». Звідси слідує пріоритет правил постійно діючого третейського суду не тільки над третейським застереженням, але й над диспозитивними нормами самого Закону України «Про третейські суди». Що стосується застосування норм процесуальних кодексів - то ця можливість не виключена, хоча ці норми і не є обов’язковими для третейського суду.

Правила третейського розгляду, визначені угодою сторін, не можуть суперечити обов’язковим положенням Закону, які не надають права сторонам вирішувати окремі питання угодою сторін.

Правила третейського розгляду постійно діючим третейським судом визначаються регламентом третейського суду, який не повинен суперечити закону.

По питаннях, які не врегульовані регламентом третейського суду або третейською угодою в третейському суді для вирішення конкретного спору щодо правил третейського розгляду, третейський суд застосовує норми закону і може визначити власні правила третейського розгляду в частині, яка не суперечить принципам організації і діяльності третейського суду.

Строки вчинення процесуальних дій, передбачених Законом, можуть бути продовжені лише зі згоди сторін і складу третейського суду, який вирішується спір. Про продовження строку третейського розгляду постановляється ухвала.

Неважно побачити, що третейський розгляд має п’ять рівнів врегулювання, викладених нижче в порядку зменшення юридичної сили:

1) імперативні норми закону;

2) правила постійно діючого третейського суду;

3) угода сторін;

4) диспозитивні норми закону;

5) розсуд складу третейського суду, який розглядає спір.

Зрозуміло також, що для третейського суду ad hoc є тільки чотири рівня, бо правил постійно діючого третейського суду в такому випадку немає.

Перед початком третейського розгляду сторони мають можливість вибору суддів. Свобода вибору складу суду, а він може бути одноособовим або в складі трьох суддів, є ще однією перевагою третейського суду. В постійно діючих третейських судах вибір здійснюється з затвердженого списку суддів. Переважно в нього включаються висококваліфіковані юристи з досвідом практичної роботи в сфері регулювання цивільно-правових і господарських відносин. Адвокату необхідно вивчити список всіх суддів третейського суду, по можливості проаналізувати переваги і недоліки кожного з них, навести довідки за їх роботу, професійних якостях і знаннях, після чого необхідно дати рекомендації клієнту.

Враховуючи, що сторони достатньо вільні в питанні про форми процесу і третейському розгляді, адвокату необхідно чітко продумати структуру проведення третейського процесу, змоделювати можливі ситуації і підготувати наперед необхідні клопотання для ведення процесу найбільш вигідним для себе чином. В ході судового розгляду адвокату буде надана можливість викладення своєї позиції по справі. Тоді він повинен доказати, використовуючи всі наявні у нього засоби, ті обставини, на які він посилається.

Адвокат відповідача при плануванні захисної позиції повинен не тільки оцінити і доказати взаємозв’язок зустрічного і основного позову, а й перевірити шляхом ретельного аналізу тексту третейської угоди саму можливість розгляду зустрічного позову саме в третейському суді згідно з третейською угодою, якщо таке присутнє в угоді.

Якщо під час третейського розгляду виникне необхідність в застосуванні забезпечувальних заходів, то заінтересована сторона вправі просити про це третейський суд. Юрисдикція третейського суду в цьому плані достатньо широка, і цю обставину адвокату необхідно уміло використовувати. При цьому заяву про забезпечення позову, що розглядається в третейському суді, подається адвокатом заінтересованої сторони в компетентний суд за місцем проведення третейського розгляду або за місцем перебування майна, щодо якого можуть бути прийняті забезпечувальні заходи.

Гласність і конфіденційність третейського розгляду. У випадку якщо проти відкритого розгляду справи третейським судом висунуто заперечення хоча б однієї стороною з мотивів дотримання і збереження комерційної або банківської таємниці чи забезпечення конфіденційності інформації, справа розглядається в закритому засіданні.

Рішення про розголошення відомостей про третейський розгляд може мати місце тільки за згодою сторін. Третейський суддя взагалі не може бути допитаним як свідок про відомості, які йому стали відомі в ході третейського розгляду.

Мирова угода. Третейський суд перед початком розгляду справи повинен вияснити у сторін можливість закінчити справу мировою угодою і в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом підписання мирової угоди на всіх стадіях процесу.

Якщо під час процесу сторони укладуть мирову угоду, то, на відміну від державного суду, який затверджує мирову угоду своєю ухвалою, третейський суд мирову угоду затверджує рішенням і викладає зміст мирової угоди в тексті рішення. Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій стадії, до прийняття рішення. Третейський суд приймає рішення про затвердження мирової угоди за клопотанням сторін. Мирова угода можу стосуватися лише прав та обов’язків сторін щодо предмета спору.

Відносно кола суб’єктів третейського розгляду потрібно відмітити наступне. Законодавство України визнає право юридичної і фізичної особи передати спір на вирішення третейського суду і право третейського суду захищати порушені або оспорювані права. Учасниками третейського розгляду є сторони та їх представники. Сторонами третейського розгляду є позивач і відповідач. Позивачами можуть бути фізичні і юридичні особи, які пред’явили позов про захист своїх порушених або оспорюваних прав чи охоронюваних законом інтересів. Відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, яким пред’явлені позовні вимоги.

Третейський розгляд здійснюється в засіданні третейського суду при участі сторін або їх представників, якщо сторони не домовились про інше щодо їх участі засіданні. Не дивлячись на це, третейський суд вправі визнати явку сторін в засідання обов’язковою.

Питання щодо участі третіх осіб та їх процесуальні права у третейському розгляді вирішуються третейським судом відповідно до регламенту третейського суду або угоди сторін у третейському суді для вирішення конкретного спору. Третя особа бере участь у третейському розгляді добровільно.

Сторонам має бути направлене повідомлення про день, час та місце проведення засідання третейського суду не пізніше ніж за 10 днів до такого засідання. Повідомлення направляється або вручається в порядку, визначеному статтею 15 цього Закону.

Третейський суд під час розгляду справи повинен забезпечити додержання принципу змагальності сторін, рівні можливості та свободу сторонам у наданні ними доказів і у доведенні перед третейським судом їх переконливості.

Сторони мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у засіданнях третейського суду, надавати докази, брати участь у дослідженні доказів, подавати клопотання, давати письмові та усні пояснення, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників розгляду, заявляти відводи, користуватися іншими правами відповідно до третейської угоди у третейському суді для вирішення конкретного спору чи регламенту третейського суду та цього Закону.

Докази. Експертизи. Третейський суд має право вимагати від сторін представлення доказів, необхідних для повного, всебічного та об’єктивного вирішення спору. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких третейський суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Якщо третейський суд вважатиме за необхідне отримати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він своєю ухвалою уповноважує сторони або одну із сторін отримати відповідні документи і надати їх третейському суду.

Сторони повинні надати третейському суду докази в оригіналах або належним чином завірених копіях. Всі зібрані письмові докази разом з процесуальними документами сторін (позов, відзив на позов і т.і.) і третейського суду повинні зберігатися в справі в прошитому і пронумерованому вигляді.

Питання доказування і доказів в третейському суді також мають свою специфіку. Згідно закріпленому в більшості регламентів третейських судів принципу змагальності, обов’язок надання доказів лежить саме на сторонах. Роль суду полягає тільки в оцінці зібраних сторонами доказів.

Чинне законодавство не обмежує третейський суд конкретним переліком доказів, на основі яких третейський суд може винести своє рішення. В законі сказано, що засоби доказування визначаються регламентом третейського суду. В третейському суді ad hoc засоби доказуваннявизначаються третейською угодою з урахуванням вимог Закону. А у випадку невизначеності цього питання в регламенті третейського суду або третейською угодою в третейському суді ad hoc, засоби доказування визначаються третейським судом, який розглядає справу.

Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Необхідно пам’ятати, що суд взагалі, а третейський суд особливо, не має права самостійно збирати докази. Ця обставина обумовлена принципом змагальності сторін. Третейський суд вправі, розглянувши і попередньо оцінивши вже отриману від сторін інформацію, запропонувати кому-небудь із них або всім надати додаткові докази, однак сам збирати докази він не вправі. Третейський суд вправі (і зобов’язаний) винести рішення тільки на підставі тих доказів, які надані сторонами в ході розгляду.

Питання призначення і проведення експертизи в третейському суді врегульовані аналогічно відповідним нормам господарського і цивільного процесу. Але при цьому необхідно звернути увагу на таку обставину, що проведення експертизи за чинним законодавством не вимагає клопотання сторін про проведення експертизи, що допускає можливість третейського суду за своєю ініціативою зобов’язати сторону замовити проведення такої експертизи, вислухавши міркування сторін з питань, які повинні бути вирішені експертом.

З метою правильного вирішення спору третейський суд має право зобов’язати сторони чи одну із сторін замовити проведення експертизи для роз’яснення питань, що потребують спеціальних знань, про що третейський суд виносить відповідну ухвалу. Наслідки невиконання стороною цих вимог визначаються регламентом третейського суду чи третейським судом для вирішення конкретного спору.

Рішення третейського суду. Прийняття рішення в будь-якому суді можливе тільки після дослідження всіх обставин справи, достатніх для винесення рішення, тому якщо при прийнятті рішення суд дійде висновку про необхідність додаткового розгляду, він може призначити додаткові засідання. Рішення ж вважається прийнятим, а провадження у справі завершеним після підписання рішення суду, або хоча б його резолютивної частини, якщо за нього проголосувала більшість третейських суддів із складу суду.

Рішення третейського суду - важливий процесуальний документ. У зв’язку з цим закон детально регулює всі питання, пов’язані з його прийняттям. Зокрема встановлено, що рішення приймається більшістю голосів.

Рішення повинно бути оголошено безпосередньо після його прийняття - в засіданні третейського суду. Як і державний суд, третейський суд так само вправі оголосити тільки резолютивну частину рішення. В цьому випадку, якщо сторони не узгодили інший строк, повний текст мотивованого рішення повинен бути направлений їм не пізніше п’яти днів з дня оголошення резолютивної частини.

Закон прямо не встановлює момент, з якого рішення вважається таким, що вступило в силу. Однак, виходячи з комплексного аналізу норм Закону, можна зробити висновок, що рішення третейського суду вступає в силу в момент його проголошення, якщо більш пізній строк не встановлений угодою сторін або регламентом.

Рішення третейського суду приймається після дослідження всіх обставин справи третейським суддею, який одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду. Кожній стороні направляється по одному примірнику рішення.

Рішення постійно діючого третейського суду скріплюється підписом керівника і круглою печаткою юридичної особи - засновника цього третейського суду. А підписи третейських суддів третейського суду для вирішення конкретного спору на рішенні третейського суду засвідчуються нотаріально.

Закон приписує третейському суду обґрунтовувати своє рішення відсилками на закони та інші нормативні акти. Отже, мотивувати рішення «по справедливості» або прийняття немотивованих рішень закон не дозволяє.

Оскарження рішення третейського суду і виконавчого документа, виданого на підставі рішення третейського суду. Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених Законом.

Рішення третейського суду може бути оскаржено стороною в місцевий загальний суд або місцевий господарський суд, згідно з підвідомчістю і підсудністю, встановленою цивільним процесуальним або господарським процесуальним законом, і скасовується тільки у визначених Законом підставах.

Заява про скасування рішення третейського суду може бути подана в державний суд протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.

Порядок провадження у справах про оспорення рішень третейських судів міститься винятково в ст. 51 Закону України «Про третейські суди».

Виконання рішень третейських судів. За загальним правилом рішення третейського суду виконується стороною, яка зобов’язана це зробити, добровільно в порядку і строки визначені рішенням. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлено, рішення підлягає негайному виконанню. Рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред’явлене до примусового виконання в строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження».

Однак якби рішення не мало механізму примусового виконання, третейський розгляд втратив би суттєву частину своєї привабливості. Тому примусове виконання рішень третейських судів можливо після видачі виконавчих документів (наказів, виконавчих листів) по цим рішенням державними судами.

Ухвала про видачу виконавчого документа направляється сторонам протягом п’яти днів з дня його прийняття судом. Сторона, на користь якої видано виконавчий документ, отримує його безпосередньо в суді. Після розгляду компетентним судом заяви про видачу виконавчого документа справа підлягає поверненню в постійно діючий третейський суд. Справи, розглянуті третейським судом для вирішення конкретного спору, по яких видані виконавчі документи, зберігаються в компетентному суді, за місцем видачі виконавчого документа.

ВИСНОВОК З ДРУГОГО ПИТАННЯ:

Третейський розгляд можна умовно поділити на наступні стадії: а) укладення сторонами третейської угоди (застереження); б) подання позову і підготовка справи до слухання; в) розгляд справи по суті і винесення рішення; г) виконання рішення.

Коли адвокат вирішив, що третейська угода позволяє передати справу в третейський суд і слухання справи саме цим судом є найбільш доцільно для клієнта, він повинен підготувати позовну заяву, яка складається за загальними правилами. Подаючи позов, необхідно розглянути питання щодо заходів його забезпечення. Такими заходами в третейських судах може бути арешт грошових коштів чи майна божника або заборона відповідачу чи третім особам здійснювати певні дії.

Процесуальний порядок розгляду спорів третейськими судами не знайшов свого повного і детального регулювання в жодному законодавчому акті, а закріплюється в основному в регламентах відповідних третейських судів. Більшість правових приписів, що стосуються постійно діючого третейського суду, мають диспозитивний характер і відсилають до регламенту третейських судів. Регламенти третейських судів, таким чином, є своєрідними процесуальними кодексами - третейськими процесуальними кодексами, котрих, на відміну від Господарського процесуального кодексу або Цивільного процесуального кодексу, стільки ж, скільки і третейських судів.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Третейський суд - це недержавний незалежний орган, який створюється за згодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та /або юридичних осіб в порядку, встановленим законом, для вирішення спорів, які виникають з цивільних і господарських правовідносин.

Законодавством України передбачено два види третейських судів: третейські суди, створювані для вирішення конкретного спору (так званий «випадковий», або ad hoc), а також постійно діючі третейські суди (деколи їх називають інституційними). І перші і другі створюються без статусу юридичної особи.

Третейський суд вправі розглядати спір лише при наявності третейської угоди про передачу спору на вирішення в третейський суд. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Третейський розгляд можна умовно поділити на наступні стадії: а) укладення сторонами третейської угоди (застереження); б) подання позову і підготовка справи до слухання; в) розгляд справи по суті і винесення рішення; г) виконання рішення.

Коли адвокат вирішив, що третейська угода позволяє передати справу в третейський суд і слухання справи саме цим судом є найбільш доцільно для клієнта, він повинен підготувати позовну заяву, яка складається за загальними правилами.

Процесуальний порядок розгляду спорів третейськими судами не знайшов свого повного і детального регулювання в жодному законодавчому акті, а закріплюється в основному в регламентах відповідних третейських судів. Більшість правових приписів, що стосуються постійно діючого третейського суду, мають диспозитивний характер і відсилають до регламенту третейських судів. Регламенти третейських судів, таким чином, є своєрідними процесуальними кодексами - третейськими процесуальними кодексами, котрих, на відміну від Господарського процесуального кодексу або Цивільного процесуального кодексу, стільки ж, скільки і третейських судів.

Старший викладач

кафедри кримінально-правових

дисциплін А.Г. Шиян