Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Визначіть зміст договору лізингу. Визначіть суб’єктів – учасників правовідносин за договором міжнародного лізингу




Оттавська Конвенція УНІДРУА про міжародний фінансовий лізинг

Операція фінансового лізингу – це сукупність принаймні трьох юридично зв’язаних договорів:

- договір лізингу

- договір купівлі-продажу

- договір постачання

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату (лізингові платежі).

Сторони операції фінансового лізингу: лізингодавець, лізингоодержувач, постачальник

Лізингодавець:

(а)на умовах іншої сторони (лізингоодержувача) укладає договір (договір поставки) з третьою стороною (постачальником), згідно з яким лізингодавець одержує виробниче обладнання, засоби виробництва або інше обладнання (обладнання) на умовах, схвалених лізингоодержувачем настільки, наскільки вони стосуються його інтересів, та

(b) укладає договір (договір лізингу) з лізингоодержувачем, надаючи лізингоодержувачеві право користування обладнанням за лізингові платежі.

Лізингоодержувач:

(a) визначає обладнання й вибирає постачальника, здебільшого не покладаючись на досвід і думку лізингодавця;

(b) здійснює лізингові платежі

Постачальник:

(а) постачає лізингоодержувачу обладнання, придбане лізингодавцем у звязку з операцією фінансового лізингу.

 

1.Основні джерела МКАС. Призначення арбітражної угоди

Правове регулювання МКАС:

До найважливіших міжнародно-правових актів, що стосуються міжнародного комерційного арбітражу, належать такі:

1. Женевський протокол про арбітражні застереження (1923 р.). Це перший міжнародний акт конвенційного характеру у сфері міжнародного комерційного арбітражу. Держави-учасниці зобов’язалися визнати дійсність третейської угоди.

2. Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень (1923 р.). Женевський протокол 1923 р. передбачав можливість виконання рішень арбітражних судів лише на території тієї держави, де такі рішення були винесені. Женевська конвенція 1923 р. передбачила можливість виконання рішень і на території інших держав.

3. Нью-Йоркська конвенція про визнання та приведення у виконання іноземних арбітражних рішень (Convention on the Recognition and Enforcement of Forign Arbitral Awards) від 10 червня 1958 р. Вважається основним правовим актом світового масштабу у цій сфері. Нью-Йоркську конвенцію було прийнято з метою заміни Женевської конвенції від 23 вересня 1923 р. Більшість країн — учасниць Женевської конвенції та Протоколу 1923 р. вийшли з них і приєдналися до Нью-Йоркської конвенції.
Конвенція передбачає визнання і виконання всіх арбітражних рішень, а не лише тих, що винесені на територіях країн-учасниць, і які виникли виключно з арбітражних угод, укладених між сторонами, що належать до юрисдикції держав — учасниць Конвенції.



4. Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (European Convention on International Commercial Arbitration). Цю Конвенцію уклали у Женеві 21 квітня 1961 р. 22 європейські держави. Положення Конвенції були компромісом між державами Західної і Східної Європи, які належали тоді до протилежних соціально-економічних систем — капіталізму і соціалізму. Конвенція надає арбітражному суду можливість виносити рішення не лише на основі норм права, а й, за певних умов, на “дружній” основі. Очевидно, це дещо нагадує англосаксонське “право справедливості”. Конвенція передбачила можливість втручання у справу державних судів.
Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 січня 1963 р. цю Конвенцію було ратифіковано.

5. Для арбітражів типу ad hoc (разовий або ізольований) прийнято “Арбітражний регламент Європейської Економічної комісії” (1963 р.) та “Арбітражний регламент UNCITRAL”

6. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі у 1985 р. розробила “Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж”.
Арбітражна угода – це угода сторін про передачу в арбітраж усіх або визначених спорів, що виникли або можуть виникнути між ними у зв*язку з конкретним правовідносинами, незалежно від того мають вони договірний характер чи ні.

Арбітражне застереження – це угода сторін про арбітражний розгляд, зазначена в контракті

Третейський запис – окрема від контракту угода.

Структура:

1 Юрисдикційний орган – обов’язково

2 Застосоване право

3Мова судочинства

4Місце судочинства

Способи переукладення:

1Укладення мирової угоди

2Через позов і відзив

3 Конклюдентний


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал