Семестр. Вченою радою факультету психології

УДК. 159.9 (075.8)

ББК. 88

Н – 34

ЗАТВЕРДЖЕНО

Вченою радою факультету психології

Львівського державного університету

внутрішніх справ протокол № 1

від 29 серпня 2014 року

Рецензенти:

Романець З.О.: доцент кафедри психології, педагогіки і соціального управління Національного університету «Львівська політехніка», кандидат психологічних наук, доцент

Семенів Н.М.: професор кафедри практичної психології Львівського державного університету внутрішніх справ, кандидат психологічних наук, доцент

Упорядник:

Наугольник Л.Б. доцент кафедри практичної психології ННІППЕ Львівського державного університету внутрішніх справ, доцент

Методичні рекомендації для підготовки і проведення семінарських, практичних занять та самостійної роботи з навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності» за напрямком підготовки 6.030103 – «Практична психологія» та 6.030102 – «Психологія» / Для студентів першого курсу денної та заочної форм навчання та науково-педагогічних працівників. – Львів: ЛьвДУВС, 2013. – 65с.

Методичні рекомендації призначені для студентів першого курсу денної та заочної форм навчання за напрямками підготовки 6.030103 ‑ «Практична психологія», 6.030102 ‑ «Психологія» та науково-педагогічних працівників

© Наугольник Л.Б, 2014.

© Львівський державний університет внутрішніх справ, 2014.

ЗМІСТ

ВСТУП

Програма вивчення нормативної навчальної дисципліни “Вступ до спеціальностіа” складена відповідно до освітньо-професійної програми підготовки бакалаврів напрямів 6.030103 – «Практична психологія», 6.030102 – «Психологія».

Предметом вивчення навчальної дисципліни є наукові уявлення про практичну психологію, головні напрями та особливості діяльності психолога-дослідника і психолога-практика, проблеми професійного становлення студента-психолога і майбутньої самостійної професійної діяльності, її соціальні, моральні та духовні проблеми, а також вимоги до особистості психолога ї шляхи його професійного становлення.

Міждисциплінарні зв’язки: Психодіагностика, Історія психології, Психокорекція, Загальна психологія.

Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:

1. «Загальні засади курсу Вступ до спеціальності»

2. «Діяльність практичного психолога, його особистість та професійний розвиток»

3. «Сутність психологічних тренінгів».

1. Програма навчальної дисципліни

«Вступ до спеціальності»

1. Мета та завдання навчальної дисципліни

1.1. Метою викладання навчальної дисципліни “Вступ до спеціальності” є отримання майбутніми практичними психологами та психологами наукових уявлень про практичну психологію, головні напрями та особливості діяльності психолога-дослідника і психолога-практика, проблеми професійного становлення студента-психолога і майбутньої самостійної професійної діяльності, її соціальні, моральні та духовні проблеми, а також вимоги до особистості психолога ї шляхи його професійного становлення. У процесі проходження соціально-психологічного тренінгу майбутні практичні психологи і психологи не тільки отримають певний власний психологічних досвід, усвідомлять та відчують закономірності функціонування людської психіки, але і навчаться активно взаємодіяти та впливати на психіку іншої особистості, враховуючи її потенційні, вікові та індивідуальні психологічні особливості, прогнозувати її поведінку та вчинки тощо. Програму тренінгу було спрямовано на те, щоб, в результаті проходження усіх занять, її учасники дістали можливість реально побачити себе зі сторони і зорієнтуватися у власному досвіді спілкування, що є необхідною передумовою і складовою розвитку психологічної компетентності у міжособистісних відносинах, на формування стійкого позитивного настановлення на іншу людину та здатності до емоційної ідентифікації, розвиток моральної самосвідомості і саморегуляції.

1.2. Основними завданнями вивчення дисципліни “Вступ до спеціальності” є:

o зорієнтувати майбутнього психолога в наукових засадах психологічної практики, сформувати загальне уявлення про практичну психологію як теоретичну основу психологічної практики;

o викласти загальні й історичні тенденції становлення психологічної практики;

o сформувати у студента загальне уявлення про зміст та особливості професійної діяльності практичних психологів;

o охарактеризувати зміст і особливості основних напрямів професійної діяльності практичних психологів у різних сферах життєдіяльності суспільства (освіта, охорона здоров'я, бізнес, політика, реклама тощо);

o викласти основні соціальні, психологічні, моральні та духовні проблеми у діяльності психолога і вимоги до особистості практичного психолога;

o зорієнтувати студента в індивідуальній програмі та методах професійного й особистісного розвитку і саморозвитку;

o підготувати студента-психолога до ефективного навчання у ВНЗ.

1.3. Згідно з вимогами освітньо-професійної програми студенти повинні:

знати:

А) на ознайомчо-орієнтованому рівні:

1. Мету та види діяльності практичного психолога;

2. Якості психолога;

3. Розрізняти поняття «практична психологія» та «психологічна допомога»;

4. Зв’язки на практиці між психологами, педагогами та іншими спеціалістами.

Б) на понятійно–аналітичному рівні:

1. Кваліфікацію психологів на Україні;

2. Принципи професійної діяльності психолога;

3. Права клієнта;

4. Сферу діяльності практичного психолога.

В) на продуктивно–синтетичному рівні:

1. Специфічні особливості в діяльності психолога;

2. Психологічні служби освіти;

3. Галузі та напрямки психологічного консультування та допомоги;

4. Труднощі в роботі психолога;

5. Етичний кодекс психолога;

6. Напрямки психологічної експертизи.

вміти:

А) на предметно–практичному рівні:

1. Орієнтуватися в правах практичного психолога під час роботи з клієнтами;

2. Розрізняти поняття «консультування» та «психологічна допомога»;

3. Орієнтуватися в формах і методах роботи практичного психолога;

4. Орієнтуватися в особливостях психологічного консультування у кримінальному процесі.

Б) на предметно–розумовому рівні:

1. Користуватися положеннями етичного кодексу психолога;

2. Особистісні якості психолога співвідносити з якостями клієнта;

3. Керуватися етичними та організаційними принципами у виборі методів роботи;

4. Розрізняти та орієнтуватися в рівнях організації психологічної допомоги.

В) на знаково-практичному рівні:

1. Співвідносити особистісні якості з кваліфікаційними характеристиками фахівців, що надають психологічну допомогу;

2. Вміти визначити свої особистісні недоліки та шляхи їх усунення згідно з етичними, організаційними, науковими принципами діяльності практичного психолога.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 144 години / 3 кредити ECTS.

2. Інформаційний обсяг навчальної дисципліни

Змістовий модуль 3. «Загальні засади курсу Вступ до спеціальності»

Предмет курсу. Структура, функції та завдання курсу. Різноманітні міфи про майбутню професійну діяльність, що ґрунтуються на побутових думках, чутках, відомостях з телепередач і псевдопсихологічних джерел. Історія становлення психологічної науки і психологічної практики. Зародження психологічних знань у давньому світі, ідеї психології у Середньовіччі та в епоху Відродження, ідеї психології в епоху Просвітництва, основні напрями психологічної науки, що розвивалися у XXст. Предмет практичної психології. Структура й основні напрями практичної психології. Психологічна діагностика як галузь практичної психології. Психокорекція як напрям практичної психології. Психотерапевтичні напрямки як галузі практичної психології. Мета та види діяльності практичного психолога. Уміння, знання та обов’язки психолога. Якості психолога та прояв їх в практичній роботі. Поняття «практична психологія» та «психологічна допомога». Сфери діяльності практичного психолога. Національна система психологічної служби. Загальне уявлення про професію практичного психолога. Професійність практичного психолога. Основні напрями та сфери діяльності практичного психолога. Соціальне замовлення на діяльність практичного психолога. Психопрофілактична, психогігієнічна, психодіагностична, психокорекційна, психоконсультативна робота. Практична психологія бізнесу, реклами і менеджменту. Психологічна допомога сім’ї. Малодоступні сфери діяльності практичного психолога. Основні напрями та сфери діяльності практичного психолога. Практична психологія бізнесу, реклами і менеджменту, психологічна допомога сім’ї. Малодоступні сфери діяльності практичного психолога. Індивідуальні види діяльності практичної психологічної роботи. Групові види роботи.

Змістовий модуль4. «Діяльність практичного психолога, його особистість та професійний розвиток»

Організаційні форми діяльності практичного психолога. Психологічна служба в системі освіти. Професійна взаємодія психологів між собою та з фахівцями суміжних професій. Психолог у дитбудинках. Зміст роботи психолога в дошкільних установах. Робота психолога та батьками. Робота з обдарованими дітьми. Проблеми соціального, морального та духовного змісту в діяльності практичного психолога. Основні рівні розгляду етичних проблем у психології. Етичні проблеми та принципи в науково-дослідній діяльності психолога та практичній психології. Головний «етичний парадокс» психології. Оплата праці психолога та психологічних послуг. Етичні принципи професійної діяльності психолога. Система принципів практичної психології. Принципи професійної діяльності психолога. Етичні принципи. Етичний Кодекс психолога. Етичні принципи для вчених-психологів. Особистість практичного психолога і його спосіб життєдіяльності. Розвиток особистості психолога у професії. Рівні організації психологічної допомоги особистості та суспільству. Формування особистості практичного психолога. Перевірка профпридатності особистості практичного психолога. Способи опрацювання небажаних особистісних якостей у професії практичного психолога. Психограма і акмеограма практичного психолога. Психологічні вимоги до його особистості: альтруїзм, гуманістична спрямованість, розвинена емпатія, рефлексія, чутливість, експресивні, комунікативні, організаторські здібності, толерантність, критичність мислення, гнучкість, нестандартне мислення, оптимізм, віра в успіх, постійний самоаналіз як умова самовдосконалення. Професійна підготовка та професійне вдосконалення психолога (практичного психолога). Формальні та змістові аспекти вищої психологічної освіти. Соціально-організаційна специфіка навчання у виші, студент-психолог як суб'єкт навчально-професійної діяльності. Особливості стосунків студентів з викладачами, адміністрацією факультету і між собою. Особливості організації дозвілля та позанавчальної діяльності студента. Особливості особистісних стосунків студентів. Студент-психолог як суб’єкт навчально-професійної діяльності. Шляхи професійного розвитку психолога. Творчість у діяльності практичного психолога. Професійна підготовка та професійне вдосконалення практичного психолога. Особливості навчальної діяльності студентів ‑ майбутніх психологів. Особливості та проблеми взаємин студентів-психологів з викладачами. Особливості побудови міжособистісних стосунків між студентами. Місце наукової роботи в навчанні майбутніх психологів. Основні напрями професійного самовдосконалення випускника-психолога: постійне підвищення якості роботи, особистісний розвиток і саморозвиток психолога. Основні завдання та функції служби психологічного забезпечення в системі МВС. Робота психолога в установах виконання покарань. Психологічна експертиза. Юридична психологія. Пенітенціарна психологія. Функціональні обов’язки психолога підрозділу міліції. Нормативні документи, що регламентують діяльність психолога в ОВС, в УВП.

семестр

Змістовий модуль 1. Сутність психологічних тренінгів

З’ясування сутності психологічних тренінгів. Методи і форми психологічних тренінгів. Тренінг сензитивності. З’ясування сутності тренінгу сензитивності, його структури та особливостей. З’ясування сутності тренінгу комунікативності, його структури та особливостей. Ознайомлення з основними принципами тренінгу. Тренінговий стиль спілкування. Долання психологічних бар’єрів у спілкуванні. Самоаналіз та психокорекція в сфері спілкування. Удосконалення вмінь ефективного спілкування. Розвиток вміння прислухатись до думки інших. Розвиток емпатії, довіри, взаємовплив. Розвиток навичок сензитивності у міжособистісних відносинах. Розвиток навичок сензитивності у спілкуванні. Розвиток навичок «читати думки» іншої людини і передбачати її дії. Тренінг закріплення здобутих вмінь та навичок комунікативності. Тренінг закріплення здобутих вмінь та навичок сензитивності. Закріплення вмінь та навичок здобутих на тренінгу. Вироблення вмінь підведення підсумків тренінгу і його завершення

3. Рекомендована література

Базова

1. Джонсон, Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування / Пер. З англ. В.Хомика. ‑ К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 288 с.: іл.

2. Дуткевич Т.В., Савицька О.В. Практична психологія: Вступ до спеціальності. 2-е вид Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 256 с.

3. Мельник Ю., Клім С. Енергія тренінгу. ‑ К.: Главник, 2008. ‑ с. 44 ‑ (серія «Бібліотечка соціального працівника»).

4. Приходько Ю.О. Практична психологія: Введення у професію: Навч. Посібник.2-е вид. – К.: Каравелла, 2010. – 232 с.

5. Психогимнастика в тренинге. Под ред. Н.Ю. Хрящовой. ‑ Спб.: «Ювента», И.Т., 1999, ‑ 256 с.

6. Рудестам К. Групповая психотерапия ‑ СПб.: Питер Ком, 1998 ‑ 384 с. ‑ (Мастера психологии).

7. Савчин М.В., Гавриш З.С. Вступ до спеціальності: Психолог, практичний психолог: Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2007. – 400 с.

8. Фопель К. Психологические группы: Рабочие материалы для ведущего: Практическое пособие: Пер. с нем. – 6-е изд. – М.: Генезис, 2008. – 256 с.: ил.

Допоміжна

1. Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. ‑ М.: Международная педагогическая академия, 1994. ‑ 237 с.

2. Абрамова Г. С. Практическая психология. ‑ М., 1997.

3. Бачков И. В. Психологическии тренинг как средство развития професіонального самосознания педагогов //Школа здоровья. ‑ 1995. ‑ №3. ‑ С. 73 ‑ 84.

4. Беседин А.Н. Липатов И. И., ТимченкоА.В., Шапарь В.Б. Книга практического психолога: Часть І. ‑ X. РИП «Оригинал», фирма «Фортуна пресе», ‑ 1996. ‑ 424с.

5. Большаков В. Ю. Психотренинг: Социодинамика. Упражнения. Игрьі. -СПб.: «Социально-психологический центр», 1996. ‑ 380 с.

6. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. ‑ Харків, 1996.

7. Варій М.Й. Психологія особистості: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 592 с.

8. Василькевич Х.М., Козій М.В. Урок психологічного розвантаження в школі: Методичний посібник. – Львів: ЛДУ імені Івана Франка, 1999. – 43 с.

9. Вачков И. В. Основи технологии группового тренинга. Психотехники: Учебное пособие. ‑ 2-е изд., перераб. и доп. ‑ М.: Издательство «Ось-98», 2000. ‑ 224 с.

10. Вачков И.В., Гриншпун И.Б., Кряжников Н.С. Введение в профессию “Психолог”.-М.; Воронеж, 2003.

11. Вольфовська Т. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети // Шлях освіти. – 2001. – №3. – С.13-16.

12. Высокиньска-Гонсер Т. Поведение группового психотерапевта //Групповая психотерапия /Под ред. Б.Д. Карвасарского, С. Ледера. ‑ М.: Медицина, 1990, ‑ С.160 ‑ 171.

13. Галигузова Л. Н., Смирнова Е. О. Ступени общения: от года до семи лет. - М.: Просвещение, 1992. ‑ 143 с.

14. Гинзбург М.Р. Путь к себе. ‑ М.: Педагогика, 1991. ‑ 160 с.

15. Головин С.Ю. Словарь психолога-практика, ‑ М.; 2002.

16. Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкування: як допомогти проблемним підліткам/ Пер. з англ. В.Хомика. – К.: Либідь, 2003. – 520 с.

17. Григорович Л.А. Введение в профессию “Психолог”. ‑ М.; Тардарики, 2004.

18. Гримак Л.П. Общение с собой: Начала психологии активности. ‑ М.: Политиздат, 1991. ‑ 320 с.

19. Грінчук О.І. До проблеми соціально-психологічної та комунікативної компетентності в управлінській діяльності // Актуальні проблеми психології. Т.1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – 2002. – Ч. 4. – С. 128-134.

20. Джонсон, Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування / Пер. З англ. В.Хомика.- К.: Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 288 с.: іл.

21. Евтихов О.В. Практика психологического тренинга. ‑ СПб.: Издательство «Речь», 2004, ‑ 256 с.

22. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1985. – 168 с.

23. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растянников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. М.: Изд-во МГУ, 1990. 104 с.

24. Изард К.Е. Психология эмоций. – СПб.: Издат. «Питер», 1999. – 464с.

25. Каган М.С. Мир общения: Пробл. межсубъектн. отношений – М.: Политиздат, 1988. – 315 с.

26. Кові Стівен Р. Сім звичок надзвичайно ефективних людей. / Стівен Р. Кові; пер. з англ. О. Любенко. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2012. – 384 с.

27. Корніяка О.М. Психологія комунікативної культури школяра: Монографія. – К.: Міленіум, 2006. – 336с.

28. Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза. ‑ Львов, 1997.

29. Лабунская В.А. О структуре соціально-перцептивной способности личности // Вопросы психологии межличностного познания и общения. – Краснодар, 1983. С. 63 – 71

30. Максименко С.Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження. ‑ К.; 1990.

31. Мілютіна К.Л. Теорія та практика психологічного тренінгу: навч. посіб. – К.: МАУП, 2004. – 192 с.

32. Мудрик А.К. Соціальний інтелект та соціальна компетентність // Практична психологія та соціальна робота. – 2006. – № 3, 2006. – С. 6-9.

33. Наказ № 616 від 02 липня 2009 року Про внесення змін до Положення про психологічну службу системи освіти України.

34. Наказ МВС України від 28 липня 2004 року № 842 Про подальший розвиток служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів внутрішніх справ України.

35. Наугольник Л.Б. Психологія стресу: Курс лекцій. – Львів: Ліга-Прес, 2013. – 130 с.

36. Немов Р.С. Психология: в 2 кн. ‑ М.; 1994.

37. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений.-К.: Изд-во «Лыбидь» при Киев. Ун-те, 1990.-192 с.

38. Овчарова Р.В. Технология практического образования психолога. ‑ М.; ТЦ. ‑ 2001.

39. Панок В.Г. Концепція психологічної служби в системі освіти України //Барви творчості. ‑ К.; 1995.

40. Панок В.Г., Титаренко Т., Чепелєва Н.В. та ін. Основи практичної психології: Підручник. ‑ К.; Либідь, 2001.

41. Петровская Л.А. Компетентность в общении: Социально-психологический тренинг. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 302 с.

42. Прутченков А.С. Социально-психологический тренинг в школе. 2-е изд., дополи, и перераб. ‑ М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. ‑ 640 с.

43. Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – 1024 с. – (Серия «Золотой фонд психотерапии»)

44. Роджерс К.Р. Эмпатия // Психология эмоций. Тексты. – М.: МГУ, 1984. – С. 108.

45. Фопель К. Психологические группы: Рабочие материалы для ведущего: Практическое пособие: Пер. с нем. – 6-е изд. – М.: Генезис, 2008. – 256 с.: ил.

46. Смит Г. К. Тренинг прогнозирования поведения: тренинг сенситивности: Пер. с англ. ‑ СПб.: Речь, 2001.

47. Шибутани Т. Социальная психология. Пер. с англ. В.Б. Ольшанского. Ростов н/Д.: изд.-во «Феникс»; 1999 – 544 с.

48. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч.посіб. ‑ К.: Вища школа, 2004.

49. Allport G.W. Personality: A. Psychological Interpretation. N.Y., Henry Holt & Co, 1937, p. 513 ‑ 516

Інформаційні ресурси

1. Селье Ганс. От мечты к открытию / [електронний ресурс]: https://bookz.ru/authors/sel_e-gans/distree/page-2-distree.html:

2. Що таке стреси і як їх долати / Сененко Світлана «Дзеркало тижня» №12, 29 березня 2008, 00: 00 [електронний ресурс] / scho_take_stresi_i_yak_yih_dolati-53263.html

3. https://psy-science.kiev.ua/PsDomRu.html – Інститут психології ім.Г.С.Костюка

4. https://www.ln.com.ua/~alex-ed/ – страничка психолога

5. https://www.dopomoha.kiev.ua/forum326/list.php? f=15 – Медицинский портал «ШВИДКА ДОПОМОГА»

6. https://psychology.dp.ua/ – Детский психолог

7. https://www.pht.kiev.ua/ – Ваш персональн. гипнотерапевт, психолог, консультант

8. https://www.voppsy.ru/all25.htm ‑ Журнал «Вопросы психологии»

9. https://www.koob.ru/ ‑ електронне сховище психологічних книг

10. https://pidruchniki.ws/ ‑ книги різних галузей

11. https://darwin-library.com/library.html/ ‑ навчальна література

12. https://psylib.ukrweb.net/books/index.htm/ ‑ психологічна електронна бібліотека

4. Форма підсумкового контролю успішності навчання екзамен, залік.

5. Засоби діагностики успішності навчання: усне опитування, виступи на семінарах, поточне тестування, МКР.

Засоби діагностики успішності навчання включають у себе поточний та підсумковий контроль. Засобами поточного контролю є: усне опитування; письмова робота (виконання практичного завдання); індивідуальна навчально-дослідна робота; модульна контрольна робота (для студентів денної форми навчання).

Засобами діагностики успішності навчання студентів заочної форми навчання є екзамен у першому семестрі та залік у другому семестрі.

2. Методичні рекомендації до підготовки і проведення семінарських та практичниих занять з навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності»

Вивчення дисципліни має на меті надати майбутньому практичному психологу та психологу наукові уявлення про практичну психологію, головні напрями та особливості діяльності психолога-дослідника і психолога-практика, проблеми професійного становлення студента-психолога і майбутньої самостійної професійної діяльності, її соціальні, моральні та духовні проблеми, а також вимоги до особистості психолога ї шляхи його професійного становлення. У процесі проходження у другому семестрі психологічних тренінгів майбутні практичні психологи і психологи не тільки отримають певний власний психологічних досвід, усвідомлять та відчують закономірності функціонування людської психіки, але і навчаться активно взаємодіяти та впливати на психіку іншої особистості, враховуючи її потенційні, вікові та індивідуальні психологічні особливості, прогнозувати її поведінку та вчинки тощо. Програму тренінгу спрямовано на те, щоб, в результаті проходження усіх занять, її учасники дістали можливість реально побачити себе зі сторони і зорієнтуватися у власному досвіді спілкування, що є необхідною передумовою і складовою розвитку психологічної компетентності у міжособистісних відносинах, на формування стійкого позитивного настановлення на іншу людину та здатності до емоційної ідентифікації, розвитку моральної самосвідомості і саморегуляції.

Структура навчальної дисципліни передбачає наявність семінарських та практичних занять, які є важливими організаційними формами навчання. Семінар (лат. зетіпагіит ‑ розсадник) ‑ вид навчальних занять практичного характеру, спрямованих на поглиблене опрацювання теоретичного матеріалу. Семінарські заняття сприяють активізації пізнавальної діяльності студентів, формуванню самостійності суджень, умінню обстоювати власні думки, аргументувати їх на основі наукових фактів. Вони сприяють оволодінню фундаментальними знаннями, допомагають розвивати логічне мислення, формувати переконання, оволодівати культурою толерантності, активно впливати на соціальне становлення особистості. Його відмінність від інших форм у тому, що він орієнтує тих, кого навчають, на виявлення більшої самостійності у навчально-пізнавальній діяльності. Під час семінару поглиблюються, систематизуються й контролюються знання, здобуті в результаті самостійної позааудиторної роботи над першоджерелами, документами, додатковою літературою тощо.

Семінар має такі дидактичні цілі: поглиблення, систематизація; закріплення знань, перетворення їх у переконання; перевірка знань; прищеплювання умінь і навичок самостійної роботи з книгою: розвиток культури мови, формування вміння аргументовано обстоювати свої погляди, відповідати на запитання, слухати інших, формулювати запитання.

Тому питання плану семінарського заняття мають охоплювати основний матеріал теми і бути короткими, чіткими. Їх можна формулювати і в стверджувальній, і в запитальній формах. Як правило, на семінарські заняття виносять не більше 4 ‑ 6 питань.

Залежно від способу проведення виокремлюють такі види семінарів: семінар-бесіда, семінар-заслуховування, семінар-диспут, семінар-прес‑ конференція тощо.

Історичні корені семінарських занять досить глибокі. Ще у давньогрецьких школах вдавалися до диспутів, заслуховування й обговорення наукових повідомлень, коментування їх учителями. У добу середньовіччя в доповнення до диспутів, дискусій з'явилися семінари. Головне завдання цього виду навчальної роботи ‑ навчити студентів умінню критично висловлювати свої міркування щодо певних питань, сприяти оволодінню методами і прийомами риторики.

У XVIII—XIX ст. семінари широко входять до структури навчальної роботи вищих шкіл. Якщо раніше їх використовували при вивченні літератури, теологічних дисциплін, юриспруденції, то вже у XX ст. вони набули поширення при вивченні багатьох дисциплін гуманітарного та соціального циклу.

Сучасна вища школа семінарським заняттям відводить значну частину навчального часу, особливо з дисциплін соціально-економічного й гуманітарного циклів.

У практиці роботи вищої школи виділяють три дидактичних типи семінарів: просемінари, семінари і спецсемінари.

Просемінари мають передувати власне семінарам, відігравати вступну, підготовчу роль. Вони передбачають аудиторну роботу студентів під керівництвом педагога, спрямовану на оволодіння вміннями й навичками самостійної роботи з підготовки до безпосередньої участі в семінарах. Технологія проведення просемінарів містить такі компоненти: формулювання науково-педагогічним працівником теми заняття, дидактичної мети; добір методичного забезпечення підготовки та проведення заняття; необхідні засоби для реалізації мети; організація студентів на навчальну діяльність безпосередньо на занятті з урахуванням етапів роботи (визначення конкретного питання теми семінару, яке треба опрацювати; рекомендація методів і прийомів опрацювання наукових джерел; виокремлення вузлових питань, наукова аргументація тих чи тих теоретичних положень; організація виступів студентів, постановка запитань, опонування тим, хто виступає, культурою ведення дискусії з дотриманням принципу толерантності; підсумкове слово науково-педагогічного працівника). Отже, головна функція просемінарів ‑ оволодіння технологією, методикою і технікою роботи на власне семінарах з урахуванням дисципліни.

Просемінари зазвичай проводять на початку вивчення навчального курсу, програмою якого передбачена певна кількість годин на семінарські заняття. Досить провести 3–4 просемінари, щоб допомогти студентам оволодіти відповідним рівнем технології, техніки й методики підготовки та участі в семінарських заняттях. Якщо студенти перших курсів не проходять такої " школи навчання" шляхом участі в просемінарах, вони зазнають значних труднощів на власне семінарах.

Семінарські заняття потребують від студентів ретельної підготовки. Готуючись, студент повинен ознайомитися з планом семінарського заняття, рекомендованою літературою. Спочатку слід ознайомитися з матеріалом за темою семінару, що вміщений у навчальних посібниках. Це дасть змогу скласти загальне уявлення про тему, яка виноситься на семінарське заняття. Якщо з цієї теми була прочитана лекція, то корисно також ретельно опрацювати її конспект. Лише після цього розпочинається самостійна робота над вивченням першоджерел.

Окрему ланку в процесі підготовки до семінарського заняття становить безпосередня підготовка виступу з того чи того питання. Варто привчати себе виступати не за готовим текстом, зачитуючи його, а своїми словами, користуючись лише коротким планом. Підготовка до виступу і полягає в тому, щоб до кожного питання скласти на окремій картці чи аркуші короткий план з помітками потрібних цифр, записами цитат, конкретних фактів. Такий підхід дасть змогу виробити вміння виявляти самостійність під час виступів на семінарі. Якщо студент поставлений перед необхідністю самостійно розв'язувати завдання, то це значно активізує потенції його психічної діяльності, сприяє розвиткові та становленню позитивних якостей.

Семінари – більш високий рівень організації навчальної діяльності. Цим видом навчальної роботи передбачено підвищення пізнавальної активності студентів. Технологія організації та проведення семінарських занять передбачає попереднє визначення науково-педагогічним працівником теми, основних питань, які виносяться на обговорення, ознайомлення зі списком літератури для опрацювання та методичними рекомендаціями щодо систематизації результатів цієї роботи. Безпосередньо на заняттях відбуваються процес обговорення основних проблем теми, дискусія, забезпечується активність студентів, підбиваються підсумки, оцінюється діяльність студентів. Загалом семінари мають бути забезпечувати інтелектуальний розвиток студентів, формувати у них пізнавальну активність.

У процесі організації та перебігу семінарських занять важливо забезпечити оптимальні умови для спілкування на рівні " науково-педагогічний працівник – студенти", " студенти – науково-педагогічний працівник" на засадах демократизму й толерантності. Лише за умов вільного висловлювання власних думок, їх наукового обґрунтування активізується процес пізнання, формуються пізнавальні й соціальні мотиви учіння.

У процесі проведення семінарських занять науково-педагогічний працівник має цілеспрямовано виховувати в студентів таку етичну рису, як толерантність (від лат. – терплячий) – терпимість до чужих думок і міркувань. Це вимагає від особистості прояву толерантності й уміння обстоювати власні позиції, погляди на ту чи іншу проблему з позицій наукових законів і здорового глузду. Ці уміння якраз і виробляються на семінарах. Головне, щоб вони вчилися мислити, висловлювати свої судження, аналізувати думки інших, щоб відбувався рух в інтелектуальному розвитку, формуванні наукового світогляду та системи методів і прийомів пошуку істини, культури спілкування.

У системі семінарських занять треба уникати одноманітності їх проведення, вносячи елементи дискусії, гри та змагальності. Професор А.М. Алексюк називає такі різновиди семінарських занять:

1. Семінар запитань і відповідей.

2. Семінар – розгорнута бесіда: передбачає попередню підготовку студентів з визначених завдань.

3. Семінар – колективне читання: студенти зачитують тексти, коментуючи їх зміст з позицій розвитку сучасної науки.

4. Семінар, що передбачає усні відповіді студентів із наступним їх обговоренням.

5. Семінар-дискусія: студенти, маючи програму, завчасно готуються до дискусії та розгортають її безпосередньо на занятті.

6. Семінар, що передбачає обговорення й оцінювання письмових рефератів студентів.

7. Семінар-конференція: студенти завчасно готують доповіді, виступають з ними, відповідають на запитання своїх колег.

8. Семінар – теоретична конференція: проводиться зі студентами кількох груп курсу на основі вивчення об'ємного розділу чи цілої дисципліни.

9. Семінар – вирішення проблемних завдань: проводиться на основі створення проблемних ситуацій, виділення проблемних завдань і праці над їх розв'язанням.

10. Семінар – прес-конференція: кілька студентів готують повідомлення з вузлових питань, а всі учасники включаються в їх обговорення.

11. Семінар – " мозковий штурм": студенти завчасно ознайомлюються з важливими проблемними завданнями, які потребують вирішення; під час семінару вносять конкретні пропозиції щодо розв'язання проблеми. Всі пропозиції записують, систематизують і визначають найбільш доцільні. Проблемні завдання повинні мати конкретну наукову і професійну спрямованість. Така робота проводиться, як правило, на старших курсах за умови достатньої теоретичної підготовки студентів. Цей вид семінару особливо ефективно впливає на інтелектуальний розвиток студентів, сприяє їх соціальному становленню. Ідея " мозкового штурму", запропонована в 1953 р. американським психологом А. Осборном, широко використовувалась у другій половині XX ст. відомими вченими, конструкторами складних технічних систем. Ефективним є застосування " мозкового штурму" в процесі проведення медичних і педагогічних консиліумів. Подібний підхід до пошуків істини особливо важливий в умовах розв'язання завдань ринкової економіки на засадах демократизму. Отже, в системі професійної підготовки студентів мають бути закладені основи таких умінь.

У процесі підготовки та проведення семінарських занять варто рішуче відмовитися від шкідливої практики, коли студенти, отримавши перелік питань з теми семінарського заняття, розподіляють між собою ролі, якими передбачено, хто конкретно висвітлюватиме те чи те питання. Це породжує формалізм, пасивність основної частини академічної групи. Лише активна участь усіх студентів у розв'язанні окреслених завдань активізує їх, приносить задоволення учасникам семінару.

Важливу роль у формуванні професійної зрілості студентів відіграють спеціальні семінари, що є вищою сходинкою навчальної діяльності. Вони спрямовані на формування у студентів умінь та навичок проведення наукових досліджень. Спецсемінари зазвичай проводяться на старших курсах. Кафедри затверджують і розробляють їх тематику, укладають відповідні програми з чітким визначенням вузлових тем, основної літератури. Для цього визначають низку провідних тем, що розкривають зміст порушуваної проблеми.

Обсяг занять залежить від обсягу й важливості загальної теми, кількості студентів у групі. На вступному занятті науково-педагогічний працівник акцентує увагу студентів на значущості теми, ознайомлює з організацією роботи над нею, дає методичні рекомендації щодо підготовки наукових повідомлень, розробки технологічних карт і т. ін. Тут же за студентами закріплюють конкретні теми (можна одну тему доручати 2–3 студентам) і складають календарний план підготовки матеріалів.

Безпосередньо на заняттях визначені студенти організовують і проводять навчальну роботу в групі: виступають з науковими повідомленнями, знайомлять з технологічними картами, обговорюють окремі аспекти проблеми. Всі студенти конспектують необхідні матеріали, рекомендовану літературу.

Таким чином, студенти займаються не лише трансляцією знань, а й набувають досвіду організації пізнавальної діяльності своїх товаришів.

Головна мета семінарських занять – сприяння поглибленому засвоєнню студентами найбільш складних питань навчального курсу, спонукання студентів до колективного творчого обговорення, оволодіння науковими методами аналізу явищ і проблем, активізування до самостійного вивчення наукової та методичної літератури, формування навичок самоосвіти.

У процесі підготовки до семінару студенти самостійно відпрацьовують літературу (навчальну, методичну, наукову), вчаться критично оцінювати різні джерела знань. Дидактична цінність семінарів полягає також у тому, що за незначної кількості студентів (академічна група) науково-педагогічний працівник може плідно впливати на аудиторію як в освітньому, так і у виховному плані.

Під семінарським заняттям розуміють форму навчального заняття, за якої науково-педагогічний працівник організує дискусію із завчасно визначених тем, до яких студенти готують тези відповідей або індивідуально виконані реферати-доповіді. Такі семінари називають також семінарами-дискусіями.

Семінари-практикуми присвячені обговоренню різних варіантів розв'язання практичних ситуаційних задач і завдань.

План семінару повідомляють студентам заздалегідь для усвідомлення логіки поступового, послідовного розвитку теми. Обов'язково повідомляють необхідні наукові та методичні джерела з теми, додаткову літературу, за допомогою якої можна поглибити знання з теми. Доцільно також давати індивідуальні творчі завдання з теми семінарського заняття. На семінарі слід обговорювати найбільш суперечливі проблеми. З погляду розвивальної мети навчання семінарські заняття розвивають самостійність мислення, уміння аргументувати та відновлювати свою думку, вести коректну дискусію тощо.

Семінару притаманні чотири основні функції:

1. Поглиблення, конкретизація, систематизація знань, набутих на лекціях і під час самостійної роботи.

2. Розвиток навичок самостійної роботи.

3. Заохочення до наукових досліджень.

4. Контроль за якістю засвоєння студентами матеріалу.

За формою семінари можна проводити у вигляді розгорнутої бесіди за планом або у вигляді невеликих доповідей студентів з подальшим обговоренням учасниками семінару. Якщо виступи неодноскладові й ґрунтуються на застосуванні додаткових джерел, то їх вже можна розглядати як короткі доповіді. Метод доповідей передбачає обмін думками та дискусію із суперечливих положень, тобто живу бесіду. Науково-педагогічний працівник заздалегідь повідомляє студентам, у якій формі він чекатиме відповіді на те чи інше запитання (реферату, анотації, рецензії) акцентує увагу на оцінці та обговоренні. При цьому науково-педагогічний працівник керує дискусією, коректно ставиться до думок студентів, припускає їх право на помилку, на яку тактовно вказує, та на власну думку. Майстерність науково-педагогічного працівника виявляється також у залученні до обговорення всіх студентів незалежно від того, як вони навчаються. Для " слабких" студентів доцільно створювати ситуації психологічного переживання успіху, які надають упевненість у своїх силах. Саме на семінарських заняттях найкраще реалізується принцип спільної діяльності у процесі групової навчальної роботи, який передбачає колективні зусилля для розв'язання того чи іншого складного питання.

Спецсемінар, спецкурс проводять на старших курсах – це спеціально організоване спілкування науковців початківців з певної проблеми. Успіх спецкурсу залежить від того, хто ним керує. Спецкурс набуває рис наукової школи, яка привчає студентів до колективного мислення, спільних зусиль для досягнення необхідної мети.

Під час оцінювання якості семінарського заняття з навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності», а також у ході підготовки до нього доцільно використовувати такі критерії:

1. Цілеспрямованість – висунення проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.

2. Планування – виокремлення основних питань, пов'язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури тощо.

3. Організація семінару – уміння започаткувати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, наповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого науково-педагогічного працівника.

4. Стиль проведення семінару – пожвавлений, з постановкою гострих питань, з дискусією або млявий, який не викликає інтересу.

5. Ставлення науково-педагогічного працівника до студентів – поважне, врівноважене, в міру вимогливе чи байдуже.

6. Ставлення студентів до науково-педагогічного працівника – поважне чи байдуже, критичне.

7. Управління групою – науково-педагогічний працівник швидко встановлює контакт з учасниками семінару, впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою має педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на кількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8. Коментарі та висновки науково-педагогічного працівника – кваліфіковані, доказові, переконливі чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять теоретичних узагальнень.

9. Записи студентів. Чи ведуть студенти записи систематично, інколи, зовсім не ведуть.

Ефективним способом включення студентів у самостійну діяльність і процес прийняття рішень є дискусії. Причому важливо, щоб кожний студент обов'язково визначав свою позицію, власне ставлення до проблеми, його обґрунтування й аргументований захист. В основі дискусій мають бути проблеми, які не допускають однозначної відповіді, потребують діалектичного підходу, врахування широкого кола питань, актуальних для сучасної практики, що мають кілька розроблених у літературі концепцій, доступних для студентів. Дуже корисне для майбутніх спеціалістів виконання студентами по черзі обов'язків керівника семінару (практичного заняття). Студент-керівник відповідає за підготовку і проведення заняття. Він веде семінар, стежить за регламентом, формулює запитання й організовує обговорення, проводить колективний аналіз та оцінку роботи. При цьому науково-педагогічний працівник надає допомогу керівникові під час підготовки до заняття, бере участь у постановці й обговоренні проблем, у підбитті підсумків та оцінюванні самого процесу роботи на основі принципу співробітництва. Отже, студенти набувають реального досвіду керівництва, обговорення та прийняття рішень, контролю й оцінки, підготовки і втілення рішень у діяльність, відповідальності.

Значне місце в системі підготовки фахівців-психологів посідають практичні заняття. Головним завданням їх проведення є закріплення теоретичних знань та перенесення останніх у довготривалу пам’ять.

Практичні заняття із навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності» формують у майбутніх психологів уміння і навички з психології як навчальної дисципліни, допомагають їм оволодіти апаратом наукових досліджень. Головне завдання практичних занять ‑ закріплення, переведення у довготривалу пам'ять теоретичних знань, формування умінь і навичок з тієї чи тієї навчальної дисципліни, оволодіння апаратом наукових досліджень. Практичне заняття (лат. prakticos ‑ діяльний) ‑ форма навчального заняття, в ході якої викладач організовує розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідно сформульованих завдань. Ця форма занять проводиться в лабораторіях або аудиторіях, обладнаних необхідними технічними засобами навчання, обчислювальною технікою.

Практичне заняття має бути добре підготовлене. Викладач, якому доручено ці заняття, за погодженням з лектором навчальної дисципліни завчасно готує необхідний методичний матеріал ‑ тести для виявлення рівня оволодіння студентами відповідними теоретичними положеннями, набір завдань різного ступеня складності для розв’язання їх студентами.

Структура практичного заняття: проведення попереднього контролю знань, умінь і навичок студентів; постановка викладачем загальної проблеми та її обговорення за участю студентів; розв'язування завдань з їх обговоренням; розв'язування контрольних завдань; їх перевірка й оцінювання. Отримані студентом за окремі практичні заняття оцінки враховуються при виставленні підсумкової оцінки з відповідної навчальної дисципліни. Кількість годин на практичні заняття з окремої дисципліни визначена навчальним планом. Перелік тем практичних занять міститься в робочій навчальній програмі дисципліни. Кількість студентів на практичному занятті не повинна перевищувати половини академічної групи.

У процесі проведення практичних занять використовуються різні методи навчання. Оскільки головним завданням цього виду навчальної роботи є формування умінь і навичок, провідне місце має відводитися різноманітним вправам (підготовчим, пробним, за зразком, тренувальним, творчим, практичним, графічним, усним, письмовим, професійним, технічним та ін.).

Практичні заняття мають відповідати таким вимогам:

1. Забезпечення розуміння студентами необхідності володіння базовими теоретичними знаннями; 2. Усвідомлення необхідності вироблення вмінь і навичок, що мають професійну спрямованість; 3. Забезпечення оптимальних умов для формування умінь і навичок (санітарно-гігієнічних, дидактичних, виховних); 4. Навчання студентів раціональних методів оволодіння вміннями й навичками; 5. Забезпечення самостійної діяльності кожного студента. 6. Дотримання систематичності й логічної послідовності у формуванні умінь та навичок студентів; 7. Розробка завдань для практичних занять з чіткою професійною спрямованістю; 8. Широке включення в систему практичних занять завдань творчого характеру; 9. Систематичний контроль виконання студентами практичних завдань; 10. Постійне заохочення практичної навчальної діяльності студентів.

Слід відмовитися від практики, коли практичні заняття мають колективний характер: один студент виконує завдання на дошці, а інші працюють на своїх робочих місцях. Необхідно йти більш доцільним і ефективним шляхом: викладач має чітко визначити завдання, ознайомити студентів з методами самостійної діяльності, допомогти їм усвідомити алгоритм дій. І далі необхідно організувати самостійну роботу кожного студента.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН СЕМІНАРСЬКИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ

" ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ”