РОЗДІЛ 3Дослідження агресивності

Факторами, що впливають на формування тих чи інших особливостей „Я-образу” підростаючої особистості, є культура, в якій розвивається людина, соціально-економічна ситуація буття, вікові і статеві особливості особистості.

Зміст „Я-образу” складається з двох утворень: диференціюючої складової (її змістом є знання, які виокремлюють „Я” суб’єкта у порівнянні з іншими людьми, що надає відчуття власної унікальності, неповторності) та інтегруючої складової, або системи самоідентичності, яка містить знання про спільні риси і характеристики, котрі об’єднують особу з іншими людьми.

Згідно з сучасними уявленнями, „Я-концепція” особистості має складну структуру. Вона включає образ тіла („тілесне Я”), „реальне Я”, „динамічне Я”, „фантастичне Я”, „ідеальне Я”, „ймовірне Я”, „уявне Я”, „фальшиве Я” („спотворене Я”).

Викривлення в образах „тілесного Я” і „реального Я” є результатом болісних внутрішньо-особистісних конфліктів, втрати звичних контактів з соціальним середовищем, порушення здатності виконувати певні соціальні ролі. В цих умовах можливий розвиток пасивної життєвої позиції, апатії, а в складнішій формі – невротичних і депресивних станів. Проте проблема адекватного формування „Я-образу” полягає в тому, що в соціально дезадаптованих особистостей ускладнюється процес творчого пристосування до оточення, тому в них формується хибне уявлення про світ і про себе в ньому. Адекватність вимірюється тим, наскільки успішно особистість реалізує власні потреби в соціумі, віднаходить там своє місце і на емоційному рівні відчуває їх.

За даними Д. Фельдштейна, в позиції „Я” зростаючої особистості акумулюється ступінь оволодіння соціальним досвідом відносно суспільства. Вчений виокремив два типи соціальних позицій: „Я в суспільстві” та „Я і суспільство”. Перша позиція ставить акцент на собі, відображаючи прагнення підростаючої особистості осягнути власний „Я-образ”; друга стосується усвідомлення себе як суб’єкта суспільних стосунків.

У багатьох дослідженнях розглядаються рівні сформованості „Я-образу” та ознаки їх прояву. Найпоширеніші такі підходи до вирішення цієї проблеми: рівень сформованості „Я-образу” визначається ступенем розвитку окремих його структурних компонентів (Р. Бернс, В. Столін, І. Кон); сформованість „Я-образу” підлітка визначається відповідно до розвитку його особистісних якостей, наприклад, самооцінки, рівня домагань, самоповаги тощо (Л. Долинська, Н. Чепелєва та ін.).

Рівні сформованості „Я-образу”, на думку М. Розенберга, слід визначати відповідно до ступеня: а) когнітивної складності та диференційованості, яка вимірюється кількістю усвідомлюваних особистістю власних якостей; б) суб’єктивної значимості для індивіда його „Я-образу”; в) цілісності, послідовності „Я-образу” – без наявності в ньому внутрішніх протиріч; 4) стійкості, стабільності „Я-образу” в часі.

Подібний підхід розглядається і в працях Р. Бернса. Вчений розрізняє у підлітків позитивну і негативну „Я-концепцію”. Перша характеризується такими ознаками прояву, як „утвердження в імпонуванні іншим людям, здатності до тієї чи іншої діяльності та наявності почуття власної значимості”. Друга, навпаки, проявляється у „почутті відкинутості, звичці бути залежним від соціального оточення та конфліктах з батьками”. При цьому, на думку Р. Бернса, „Я-образу” підлітка властива висока „пластичність”, іншими словами – здатність до кардинальних змін залежно від набутого досвіду.

Більш диференційований підхід про рівні сформованості „Я-образу” бачимо в концепції В. Століна. Перший рівень пов’язаний із збідненими уявленнями про себе, недостатньою рефлексією, нездатністю абстрактно мислити. Другий свідчить про несформованість почуття власної ідентичності, низький рівень самоповаги, тривожність, синдром відчуження. Зміст „Я” учня слід вважати позитивним при його високій когнітивній складності та достатній емоційній насиченості. Тому, на думку В. Століна, психокорекція „Я-образу” підлітка має бути спрямована на „зміцнення або вибудовування ним самим власної самосвідомості – оптимізації її роботи в цілому”.

І. Сабанадзе вживає термін „неблагоприємна”, неадаптивна „Я-концепція” (слабка віра в себе, страх отримати відмову, низька самооцінка, зниження почуття власної значущості), яка, у разі виникнення, призводить до порушення поведінки та соціальної дезадаптації. Неблагоприємна „Я-концепція” має такі прояви: зниження самоповаги і, як наслідок, соціальна дезадаптація, агресивність і злочинність; стимуляція конформістських реакцій у складних ситуаціях.

Особливості поведінки підлітка залежать від розвитку когнітивного компонента самосвідомості. Важливою у нього є така риса, як здатність до інтроспекції (самоспостереження). При цьому, здатність бачити себе очима оточуючих призводить до усвідомлення вад своєї особистості, яке часто відрізняється від уявлень про себе самого. Когнітивні компоненти досвіду (поняття, ідеї, ідеали, моральні принципи, критерії оцінювання) вступають в суперечність з реальною ситуацією. Тому на рівні когнітивного конструкту самосвідомості підлітка однією з особливостей дезадаптивності є когнітивний дисонанс – явище, що полягає в переживанні суперечностей у змісті пізнання. Це один із суттєвих психологічних факторів дезадаптивності, внутрішніх впливів на самоздійснення підлітка.

Ще одним елементом когнітивного конструкту самосвідомості підлітка, що викликає дезадаптивність, є дифузія ідентичності. Під ідентичністю розуміють поняття, що визначає почуття визнання себе, адекватності і стабільності оволодіння власним „Я” незалежно від змін „Я” і ситуації; здатність особистості до повноцінного вирішення завдань, які постають перед нею на кожному етапі розвитку. А розпад ідентичності і загроза її формуванню є дифузією ідентичності. Такі підлітки не можуть виробляти власні цінності, цілі та ідеали, не можуть завершити психосоціальне самовизначення.

В адаптації і в розумінні того, як підліток виконуватиме ту чи іншу діяльність, важливу роль відіграє емоційний конструкт, що мотивує поведінку, не тільки активізуючи її, але й спрямовуючи, підтримуючи. До емоційного конструкту самосвідомості, в якому приховуються особливості дезадаптивності підлітків, належать тривожність, емоційні спалахи, самоприниження, фрустрованість тощо.

Досліджуючи емоційний компонент „Я-образу”, Л. Вереїна доходить висновку, що інтегративною основою емоційного компонента є інтерес як особистісна форма емоційного прийняття світу і себе самого. Психологічним механізмом формування позитивної емоційної складової „Я-образу” є формування любові до себе. Деформація цього почуття призводить до порушень у формуванні цілісної гармонійної особистості, спотворень в емоційній орієнтації „Я-образу” та виникнення психологічного феномена егоїзму. Л. Вереїна виокремлює такі структурні складові негативної емоційної орієнтації, як неприйняття себе, екстернальність, вимоги до інших про піклування, фрустрованість, страждання, страх відкидання.

Необхідно підкреслити, зазначає Н. Пастернак, що демонстровані „стереотипні”, буденні уявлення про власне „Я” жодним чином не можуть характеризувати саму особистість: реальне життя може бути насичене різними відчуттями і переживаннями, але вони не відображаються в уявленнях про власне „Я”.

Як же неповні уявлення про своє „Я” проявляються в поведінці особистості? Вони, по-перше, можуть датися взнаки тоді, коли людина зустрічається з проблемою, для вирішення якої необхідне краще знання своїх психологічних особливостей. Примітивність таких уявлень зумовлює „сліпоту” у баченні і розумінні реальних проблем і призводить до псевдорішень, зокрема, таких, як пошук винних у своїх невдачах. По-друге, збіднення „Я-образу”, зумовлене можливостями децентрації, може викликати появу комунікативних бар’єрів. Так, нездатність усвідомлювати свої психологічні проблеми і пов’язані з ними потреби призводить до труднощів у встановленні співвідношення між власними інтересами та інтересами інших людей. Саме тому в проблемно-конфліктній ситуації особистість обирає один із невеликого спектра крайніх поведінкових варіантів, наприклад, поступитися чи піти на конфлікт.

І. Кон зазначає, що динамічні прояви „Я-образу” підлітка слід позначати поняттями сильне „Я” або слабке „Я”. Перше відзначається, як правило, високим рівнем рефлексивності й самоповаги. Навпаки, слабке „Я” „позитивно корелює з відхиленнями у його поведінці: нечесністю, правопорушеннями, наркоманією, алкоголізмом, агресивною поведінкою, спробами самогубства та різними психічними розладами”.

Н. Максимова та Е. Мілютіна, вивчаючи психологічні аспекти боротьби з алкоголізмом і наркоманією, наголошують на таких психологічних особливостях неповнолітніх, як низький рівень розвитку самосвідомості, брак навичок рефлексії, низький рівень самоповаги – аж до неприйняття „Я-образу”, що, однак, може маскуватися захисною поведінкою, яка демонструє завищену самооцінку.

На думку Е. Цибух, проблематика адиктивної особистості проявляється у бракові позитивної Я-самопрезентації, розмитих межах свого „Я” (нечіткості у визначенні меж цього „Я”). Самооцінка залежної особистості постійно перебуває в стані маятника: від повного самознецінювання до неадекватного „звеличення” свого „Я”.

Перелічені особистісні порушення внутрішньої єдності „Я-образів” особистості належать до так званої негативної „Я”-концепції”, що призводить до появи соціальної дезадаптації особистості, формує суперечливу і конфліктну самооцінку, тривожність і агресивну соціально-захисну поведінку в соціумі.