Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Соціально-економічний розвиток Росії.




Розпад СРСР супроводжувався дезорганізацією системи управління економікою, у чому насамперед була зацікавлена компартійно-державна номенклатура, яка стала на шлях приватизації того, чим раніше управляла. До політичної номенклатури, передовсім партапарату, який розпоряджався багатствами СРСР на свій розсуд, маючи необмежену владу, прийшло розуміння того, що зберегти своє панування можна лише перетворившись на власника загальнонародного майна. Тобто, політика перебудови планувалася номенклатурою як акція з добре продуманою метою.

У процесі переділу власності і привілеїв відбулося злиття політичної та адміністративно-господарської номенклатури, розгром загальносоюзного центру і розвал СРСР, зняття будь-яких обмежень на фінансово-економічну діяльність. Перехід до нового стану суспільства відбувався не буржуазно-демократичним, а кримінально-бюрократичним шляхом. Це стало можливим завдяки перемозі прихильників ідеї „ринкових відносин" над прихильниками ідеології „оновлення соціалізму" всередині самого партійно-державного керівництва СРСР. Внаслідок перебудови в економічній сфері було підірвано фінансову систему країни, розбалансовано економіку, сформувався товарний дефіцит.

Росія, як і інші колишні союзні республіки, вступила у фазу економічного, політичного і соціального регресу і опинилася відкинутою назад у своєму розвитку на десятки років. На початок 1992 р. РФ замикала третій десяток країн за загальним обсягом ВВП, в 11 разів скоротився золотий запас країни, удвічі -експорт нафти, зовнішній борг СРСР доби Горбачова зріс у п'ять разів, а загальна заборгованість Росії, котра стала правонаступницею на початок 1997 р. становила понад 127 млрд. дол. США.

Попри певні позитивні зрушення в економічному розвитку РФ, ця колись значна економічна потуга є на сьогодні, за словами колишнього радника президента Росії А. Ілларіонова, „карликом в економіці". Сто років тому Росія по праву вважалася великою державою. У 1913 р. вона посідала п'яте місце у світі за виробництвом промислової продукції. На неї припадало 8,2% світового випуску продукції обробної промисловості, 50% видобутку нафти. Росії належало перше місце у світі з виробництва і експорту зерна. її національний дохід становив 21 % від рівня США, 83% - від рівня Німеччини, 97% - від рівня Великобританії та 172% - від рівня Франції. Темпи зростання промислової продукції в кінці XIX ст. і на початку XX ст. перевищували 5% у середньорічному вимірі й вважалися одними з найвищих на європейському континенті. Ситуація докорінно змінилася в кінці минулого століття. Заданими відомого російського економіста В.Кудрова, нині частка ВВП Росії від світового рівня становить усього 1,6%, а від США -7,5%, країн Західної Європи - 8%, у тому числі Німеччини - 32,5%, Франції -44,5%, Великобританії-47,5%.



Ще більш вражаюче відставання у розвитку науково-технічного прогресу: за рівнем постіндустріальних технологій Росія відстала від розвинутих країн приблизно на 25-30 років. Рівень комп'ютеризації в країні становить менше 1% від американського. З обсягу наукомісткої продукції світового ринку на частку Росії припадає лише 0,3% (США - 20%, Японії- 8,5%*.

Головними причинами того, що Росія втратила XX століття для економічного розвитку, підкреслюють російські вчені та аналітики, стали панування в країні протягом семи десятиліть економічної системи централізованого планування, а також здійснення владою упродовж 1990-х рр., коли відбувся перехід до ринкової економіки, послідовно популістської політики. Все це завдало непоправної шкоди державі.

Нагадаємо, що 1992 р. російський уряд Є. Гайдара вдався до радикальних економічних реформ, оскільки усі попередні спроби половинчастого реформування в період перебудови не тільки нічого не дали, але й загнали економіку в безвихідь. Тому уряду необхідно було не тільки виправити помилки, але й забезпечити економічне зростання. Головними завданнями стали забезпечення фінансової стабілізаціїй міжнародної конвертованості рубля, розширення зовнішньої торгівлі й забезпечення валютних надходжень для перебудови економіки.

Однак реформи обмежилися лібералізацією цін і прискореною приватизацією державних і муніципальних підприємств. У результаті більша частина державної власності опинилася в руках партноменклатури й пов'язаних з нею осіб. До кінця 1992 р. обсяг промислового виробництва скоротився на 20%, а реальна зарплата - на 50%. Махінації із власністю, несплата податків, розкрадання державних коштів та інші різновиди економічного шахрайства призвели до формування „дикого" капіталізму в Росії й розчарування суспільства в правлячій еліті, демократії і капіталізмі.



Отже, незважаючи на величезні розміри території, достаток природних ресурсів, розвинену промислову базу й високий рівень освіченості населення, частка російської економіки у світі незначна. У структурі її переважає важка промисловість, передусім металургія, хімія, машинобудування, енергетика, лісова промисловість.

Росія ділиться на одинадцять великих економічних районів. Далекий Схід багатий на золото, алмази, рибу й морепродукти. У Північному районі до основних галузей відносяться видобуток вугілля, нафти, газу, апатитів, нікелю й інших металів, а також заготівля лісу й вилов риби. Північно-Західний, Центральний, Волго-В'ятский, Уральський і Поволзький райони вирізняються розвиненим машинобудуванням, хімічною, легкою, харчовою промисловістю, енергетикою й сферою послуг. Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ мають розвинене сільське господарство і харчову промисловість.

Сільське господарство, що виробляє більше одної п'ятої валового національного продукту країни, має регіональну спеціалізацію. На трьох п'ятих орної землі засівають пшеницю, ячмінь, овес і жито. Основними виробниками зерна є Поволжя, Північний Кавказ, Центрально-Чорноземний район і Західний Сибір. Вирощуються також технічні культури (переважно соняшник, цукровий буряк, льон*, овочі (у Середній смузі й на Північному Заході* і баштанні культури (на півдні*. У 1991 р. 97% сільськогосподарських земель Росії перебували у розпорядженні 26 тис. великих господарств, контрольованих державою. До квітня 1992 р., після прийняття нового закону про землю, було створено 70 тис. селянських сімейних господарств, що займали 6% оброблюваної землі. До кінця 1990-х років усе ще не були прийняті закони, що допускають приватну власність на землю, і головними виробниками сільськогосподарської продукціїзалишалися колгоспи й радгоспи.

У 1996 р. російський уряд уперше із царських часів став продавати цінні папери на міжнародних ринках. У 1997 р. російський біржовий ринок вважався найпривабливішим у світі. Незважаючи на очевидну слабість російської виробничої сфери, міжнародні інвестори кинулися на російський ринок. Вони щедро роздавали позики уряду й підприємствам у надії на високий прибуток. Беручи іноземні запозичення під високі відсотки, Російська держава не створювала умов для економічного розвитку, заздалегідь припускаючи, що не зможе повернути позики. Податкова політика в цей період не була збалансованою і лише в другому півріччі 1997 р. зростаючий дефіцит бюджету, що подвоївся з ростом страйкового руху, змусив уряд приділити більше уваги збору податків. Однак спроби уряду реформувати податкове законодавство не були підтримані Думою.

До початку другого півріччя 1997 р. уряду стало складно урівноважувати доходи й витрати бюджету, тому в березні 1998 р. президент Б. Єльцин відправив у відставку прем'єра В.Черномирдіна й замінив його тридцятилітнім Сергієм Кирієнком. Його команда, що складалася з прихильників ринкових реформ, вступила у неминучу конфронтацію з російськими фінансовими й регіональними елітами. Були розпочаті енергійні зусилля зі збору податків з юридичних і фізичних осіб, скасовано податкові пільги на експорт для двох регіональних компаній - „Татнафти" й „Башнафти", що були змушені сплатити податки.

Однак спроба позбавити привілеїв найбільші напівдержави! корпорації „Газпром" й ЄЕС („Єдині енергосистеми Росії"* виявилася безуспішною. Через відсутність джерел фінансування уряд так і не зміг покрити дефіцит бюджету, а заборгованість із виплати зарплат продовжувала зростати. У той же час зросли витрати на обслуговування зовнішнього й внутрішнього боргу, особливо за державними короткостроковими зобов'язаннями (ДКЗ*. За оцінками експертів, вартість ДКЗ, які перебували на цей час в обігу, становила близько ЗО млрд. дол. США, а сумарний внутрішній борг наближався до 80 млрд. дол. США. 17 серпня 1998 р. уряд Кирієнка оголосив про девальвацію рубля й тимчасову відмову від сплати боргів. Після чого Єльцин змушений був відправити Кирієнка у відставку, хоча в інтерв’ю засобам масової інформації він напередодні відставки Кириєнка заявив що ситуація на фінансовому ринку стабільна.

Новим очільником уряду став колишній директор служби зовнішньої розвідки, міністр закордонних справ Євген Примаков. За півроку уряду Примакова вдалося стабілізувати соціально-економічну обстановку в країні, однак у травні 1999 р. Примаков був відправлений у відставку.

Наступним головою уряду РФ став керівник МВС Сергій Степашин, а ще через три місяці - керівник Федеральної Служби Безпеки (ФСБ* Володимир Путін.

Влітку 1999 р. загострилася проблема Чечні - північнокавказький конфлікт, що довго жеврів. У вересні 1999 р. на територію Чечні були уведені федеральні війська, і почалася друга Чеченська війна. А ЗІ грудня 1999 р. президент Росії Б. Єльцин пішов у відставку, виконуючим обов'язки президента став В. Путін, який виконував функції голови уряду до проведення дострокових президентських виборів 26 березня 2000 р. а головою уряду став Касьянов, який до цього призначення очолював Державний банк РФ.

Сьогодні найбільш розвинутими галузями економіки є нафто- і газовидобувна промисловість, важка промисловість (головним чином підприємства воєнно-промислового комплексу*. Значного розвитку набуло виробництво електроенергії. Найбільші ГЕС: Саяно-Шушенська (потужність - 6,4 млн. кВт електроенергії*, Красноярська (6 млн. кВт*, Братська (4,8 млн. кВт*, Усть-Ілімська (3,7 млн. кВт*. Працює 29 атомних реакторів загальною потужністю 19,8 млн. кВт (частка у виробництві електроенергії 13%*.

Загальна довжина залізниць - 149 тис. км. Найдовшою є Транссибірська магістраль (Москва-Владивосток* - 9 тис. км. РФ має розгалужену мережу нафто- і газопроводів як внутрішніх, так і тих, що транспортують енергоносії в Західну Європу, в т. ч. транзитом через Україну. У Росії побудовано 75 аеропортів, два космодроми - Плисецьк і Капустин Яр. Має Російська держава розвинутий морський та річковий флот. Основні морські порти -Санкт-Петербург, Калінінград, Мурманськ, Архангельськ, Находка, Владивосток.

Основні статті російського експорту - нафта, природний газ, метали, ліс, вугілля, продукція хімічної промисловості, промислові вироби, зброя тощо. Імпортує РФ електроніку, побутову техніку, продовольство, споживчі товари, обладнання, транспортні засоби. Основні торговельні партнери РФ - країни СНД, Балтії, Китай, Німеччина, Туреччина, США. Частка у зовнішній торгівлі України на початку 2000-х рр. становила 42,8%.

Попри доволі значні темпи зростання російської економіки на початку XXI ст., помітних зрушень у підвищенні життєвого рівня населення не відбулося. Це пояснюється тим, що Росія й досі є, по суті, сировинним придатком Заходу. Згідно з даними Світового банку паливно-енергетичний комплекс РФ у 2004 р. забезпечував 80% російського експорту, а 25% ВВП становили надходження від продажу нафти і газу. Звісно, путінська влада сьогодні може пишатися тим, що завдяки стабільно високій світовій ціні на нафту і монопольне встановлення РАО „Газпром" ціни закордонним споживачам російського газу, Росія практично розплатилася зі своїми зовнішніми боргами і навіть створила Стабілізаційний фонд у розмірі 60-70 млрд. дол. США.

2009 рік для Росії не був винятком. Загальносвітова фінансова криза серйозно вдарила по економіці РФ. Саме стабілізаційний фонд був використаний для пом’якшення удару кризи. На початку 2010 р. Путіним було заявлено, що в кінці минулого року економічна ситуація в країні стабілізувалася, а на початку нинішнього року з’явилися ознаки її росту. Сьогоднішнє керівництво Росії значну увагу приділяє також впровадженню нових технологій у виробничі процеси, залученню новітніх вітчизняних досягнень у науці. Саме в цьому напрямку бачить можливість Росії здійснити прорив і стати могутньою економічною державою.


mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2019 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал